Постанова

від 21.12.2018 по справі 911/1474/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2018 р. Справа№ 911/1474/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

без виклику та повідомлення учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Геосервіс К"

на рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2018

у справі № 911/1474/18 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства страхової компанії "Галицька"

до Приватного підприємства "Геосервіс К"

про стягнення 22 696, 30 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 Приватне акціонерне товариство страхова компанія "Галицька" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Геосервіс К" (далі - відповідач) про стягнення 22 696,30 грн. страхового відшкодування.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що між позивачем та відповідачем укладено договір №АК/3850693 від 05.07.2017, яким застраховано цивільно-правову відповідальність Приватного підприємства "Геосервіс К". Постановою Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 10.01.2018 НОМЕР_3 (водій відповідача) визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Позивачем виплачено страхове відшкодування у сумі 22 696,30 грн. потерпілій стороні. Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся з регресним позовом до відповідача в порядку ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.09.2018 у справі № 911/1474/18 позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного підприємства "Геосервіс К" на користь Приватного акціонерного товариства страхової компанії "Галицька" 22 696, 30 грн. страхового відшкодування та 1 762, 00 грн. судового збору.

Рішення суду ґрунтується на тому, що, оскільки вина НОМЕР_3 встановлена постановою Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 10.01.2018 у справі № 759/18799/17, тому, шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, повинна відшкодовуватися Приватним підприємством "Геосервіс К" (роботодавцем винуватця ДТП НОМЕР_3.).

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне підприємство "Геосервіс К" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2018, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також апелянт зазначає, що винуватець ДТП НОМЕР_3 не працював у ПП "Геосервіс К", а взяв транспортний засіб ЗІЛ 433102 в оренду для використання у власних цілях. Крім того, вказує, що суд першої інстанції неправомірно взяв до уваги обставини, встановлені в постанові Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 10.01.2018 у справі № 759/18799/17, оскільки технічний стан автомобіля ЗІЛ 433102 не був предметом дослідження при розгляді справи про адміністративне правопорушення. Також, скаржник зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що дорожньо-транспортна пригода була безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам правил дорожнього руху.

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без порушень вказаних норм, отже апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того, вказує, що твердження відповідача є безпідставним, оскільки згідно п.п. ґ п. 38.1.1 ст. 38 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик, після виплати страхового відшкодування, має право подавати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визнана в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам правил дорожнього руху.

Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду Київської області не підлягає зміні чи скасуванню.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 17.05.2016 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Юнівес" (далі - страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЕЙБІ ЛІЗИНГ" (далі - страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №ВВ-008-А/16/ЦО/Ю, предметом якого є страхування транспортного засобу Renault Dokker, державний номерний знак НОМЕР_1.

02.12.2017 о 07:20 в м. Києві на вул. Зодчих, 24, сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП), за участю автомобіля Renault Dokker, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить ТОВ "ВІЕЙБІ ЛІЗИНГ" під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля ЗІЛ 433102, державний номерний знак НОМЕР_2, що належить ПП "Геосервіс К" під керуванням НОМЕР_3

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 10.01.2018 у справі № 759/18799/17 (т. 1; а.с. 19) НОМЕР_3 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто останнього до адміністративної відповідальності у вигляді накладення на нього штрафу у розмірі 340 грн.

Відповідно до рахунку № СТОО3096 від 11.12.2017 (т. 1; а.с. 23) вартість ремонту пошкодженого автомобіля Renault Dokker, державний номерний знак НОМЕР_1 склала 27 300,10 грн.

21.12.2017 ПрАТ "СК "Юнівес" складено страховий акт № А-2616/ЦО від 21.12.2017 (т. 1; а.с. 33), яким зазначена дорожньо-транспортна пригода визнана страховим випадком та встановлено суму завданої шкоди, яка підлягає страховому відшкодуванню у сумі 25 218,12 грн.

На виконання договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №ВВ-008-А/16/ЦО/Ю, в якості оплати ремонту пошкодженого автомобіля Renault Dokker, д. н. з. НОМЕР_1, ПрАТ "СК "Юнівес" виплатило страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 25 218,12 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 22517 від 22.12.2017 (т. 1; а.с. 34).

Судом першої інстанції встановлено, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди автомобіль ЗІЛ 433102, державний номерний знак НОМЕР_2, належав ПП "Геосервіс К" та знаходився під керуванням НОМЕР_3 Цивільно-правову відповідальність ПП "Геосервіс К" застраховано у позивача - Приватного акціонерного товариства страхової компанії "Галицька" (поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/3850693 від 05.07.2017, діючий на 02.12.2017).

Позивачем складено страховий акт (аварійний сертифікат) № ГСК000007830-01М (т. 1; а.с. 37), згідно якого ДТП, яка сталася 02.12.2017 визнана страховим актом.

На виконання вказаного акту позивачем сплачено ПрАТ "СК "Юнівес" 22 696,30 грн. страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням № 11145 від 07.05.2018 (т. 1; а.с. 38).

01.06.2018 позивач звернувся до відповідача з претензією про відшкодування збитків в порядку регресу на суму 22 696,30 грн. № 654 від 30.05.2018 (т. 1; а.с. 39), яка залишена відповідачем без уваги.

При прийнятті оскаржуваного рішення суду, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) та ч. 1 статті 16 Закону України Про страхування договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно із статтею 20 Закону України Про страхування страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України Про страхування визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України Про страхування здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно із ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Частиною 1 ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) встановлено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 27 Закону України „Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Отже, виконавши свої зобов'язання перед страхувальником за договором добровільного страхування шляхом виплати страхового відшкодування, позивач набув право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток в порядку регресу.

У відповідності до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Крім того, п.п. "г" п. 38.1.1 статті 38 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого забезпеченого транспортного засобу, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Згідно із ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Приписи статті 1166 Цивільного кодексу України передбачають загальні підстави деліктної відповідальності за завдану майнову шкоду, наявність яких необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди. Такими підставами є: протиправність дій особи, збитки (майнова шкода, якої зазнала потерпіла сторона), причинно-наслідковий зв'язок між діями та наслідками (а саме, збитками), вина особи, яка вчинила правопорушення.

Відповідно до правової позиції, яка міститься у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 6-108цс13 у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (ч. 1 ст. 1188 ЦК України). У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам застосовується положення ч. 2 ст. 1188 ЦК України.

Частинами 1, 2 ст. 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Отже, з огляду на вказане вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що шкода завдана працівником ПП "Геосервіс К", цивільна відповідальність якого була застрахована за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/3850693 у ПАТ СК "Галицька", повинна бути сплачена відповідачем у сумі 22 696,30 грн., оскільки вина НОМЕР_3 підтверджується постановою Святошинського районного суду міста Києва від 10.01.2018 та страховим актом (аварійний сертифікат) № ГСК000007830-01М. Крім того, шкода у сумі 22 696,30 була сплачена позивачем в якості відшкодуваня завданої шкоди.

Також, місцевий господарський суд визнав безпідставними доводи відповідача на те, що причиною ДТП стало пошкодження у зв'язку з аварійністю дорожнього покриття, а не невідповідність технічного стану автомобіля ЗІЛ 433102 існуючим вимогам Правилам дорожнього руху, оскільки постановою Святошинського районного суду м. Києва від 10.01.2018 встановлено, що НОМЕР_3 02.12.2017 о 07 год. 20 хв., керуючи автомобілем ЗІЛ 433102, д. н. з. НОМЕР_3, та рухаючись нею по Кільцевій дорозі (навпроти буд. № 24 по вул. Зодчих) в м. Києві, не забезпечив технічно-справний стан транспортного засобу, що призвело до відірвання колеса під час руху, втрати керування та зіткнення з автомобілем "Renault Dokker", д. н. з. НОМЕР_1, що призвело до механічних ушкоджень обох транспортних засобів. Своїми діями НОМЕР_3 порушив п.п. 2.3. "а" Правил дорожнього руху.

Постанова Святошинського районного суду міста Києва від 10.01.2018 у справі № 759/18799/17 є чинною, оскільки набрала законної сили та не скасована.

Відповідно до приписів ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Приписами статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.

Отже, факти, встановлені у постанові Святошинського районного суду міста Києва від 10.01.2018 у справі № 759/18799/17, яка набрала законної сили, не доказуються при розгляді даної справи.

Крім того, наданий відповідачем протокол перевірки технічного стану транспортного засобу № 00066-01809-17 не спростовує встановлений постановою суду від 10.01.2018 висновок про технічну несправність автомобіля ЗІЛ 433102, державний номерний знак НОМЕР_2, оскільки вказаний протокол датовано 05.07.2017, в той час як ДТП сталося 02.12.2017.

Належні та допустимі докази того, що ДТП сталося внаслідок аварійності дорожнього покриття, відповідачем суду не надані.

Також, твердження скаржника про те, що винуватець ДТП НОМЕР_3 не працював у ПП "Геосервіс К", а взяв транспортний засіб ЗІЛ 433102 в оренду для використання у власних цілях, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки апелянт не надав доказів укладання договору оренди між відповідачем та НОМЕР_3, а також, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції, не надавав належних та допустимих доказів про те, що не перебуває з НОМЕР_3 у трудових відносинах.

З огляду на вказане вище, суд апеляційної інстанції дослідивши матеріали справи приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 22 696, 30 грн. є нормативно доведеними та підлягають задоволенню.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно зазначив, що, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких той звернувся до суду, порушено відповідачем, то позовні вимоги про стягнення 22 696, 30 грн. підлягають задоволенню повністю.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Приватного підприємства "Геосервіс К" на рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2018 у справі № 911/1474/18 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2018 у справі № 911/1474/18 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Геосервіс К" на рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2018 у справі № 911/1474/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2018 у справі № 911/1474/18 залишити без змін.

Матеріали справи №911/1474/18 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 ГПК України та у строки, встановлені ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б.Михальська

І.М. Скрипка