Рішення
від 17.12.2018 по справі 910/8399/18
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.12.2018Справа № 910/8399/18 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбоснаб"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алло Пром"

про стягнення 33284,45 грн

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Микитин О.В.

Представники сторін:

від позивача Янчик М.І.

від відповідача Шубін С.М.

В судовому засіданні 17.12.2018 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Карбоснаб" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алло Пром" про стягнення 33284,45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов"язання щодо поставки товару, в зв"язку з чим позивач втратив інтерес до договору та просить повернути йому суму попередньої оплати у розмірі 32400,00 грн. Крім того, позивач нарахував на відповідачу 3% річних у розмірі 266,00 грн та втрати від інфляції у розмірі 618,45 грн.

Ухвалою суду від 16.07.2018 відкрито провадження у справі № 910/8399/18, постановлено, розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи. Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Відповідач 15.08.2018 надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що укладеним між сторонами договором було передбачено поставку товару, виготовленого за погодженими ескізами, які не були надані позивачем. Крім того, відповідачем було виставлено рахунок на суму 64800,00 грн, натомість позивачем оплачено лише половину суми. Відповідач вказує, що виготовив товар та передав його позивачу, проте товар у повному обсязі не був оплачений, а видаткові накладні і акти приймання-передачі не були підписані з боку покупця. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

04.09.2018 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі та вказує, що в підтвердження обставин, зазначених у відзиві відповідач не надав жодних доказів..

Ухвалою суду від 18.09.2018 вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 18.10.2018.

18.10.2018 через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що за усною домовленістю сторін, товар поставляється після оплати 50% вартості товару, який має бути поставлений, а після поставки товару оплачується решта 50% вартості. Позивач сплатив 50 % вартості товару, проте відповідач товар не поставив, в зв'язку з чим позивач просить повернути суму попередньої оплати.

Ухвалою суду від 18.10.2018 відкладено підготовче засідання на 26.11.2018.

Ухвалою суду від 26.11.2018 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до розгляду по суті на 17.12.2018.

Представник позивача в судовому 17.12.2018 засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, з підстав викладених у відзиві.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача проти позову заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положенням статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст. 181 Господарського кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

До матеріалів справи надано рахунок-фактуру № СФ-3810-17 від 26.10.2017 на суму 66000,00 грн. на оплату виробів з оцинкованої сталі у кількості 250000 штук. Рахунок виставлений ТОВ "Алло Пром" (постачальник) для сплати ТОВ "Карбоснаб" (одержувач) без замовлення.

На підставі виставленого рахунку позивач перерахував відповідачу 32400,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 3963 від 06.11.2017 та банківською випискою по рахунку позивача за період з 01.01.2017 по 21.06.2018.

Згідно ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже відповідач звернувся до позивача з пропозицією укласти договір у спрощений спосіб, шляхом направлення рахунку-фактури, а позивач прийняв пропозицію, шляхом вчинення дій по частковій оплаті виставленого рахунку. Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, було внесено попередню оплату за товар, що мав бути поставлений у розмірі 50% від загальної вартості.

Відповідач кошти отримав, однак товар не надав, в зв'язку з чим позивач звернувся до нього претензією від 27.02.2018 з проханням повернути сплачені кошти, в зв'язку з затриманням поставки товару. Претензія отримана відповідачем 06.03.2018, що підтверджено матеріалами справи та підтверджується відповідачем.

Відповідач направив позивачу відповідь на претензію, в якій зазначив, що на виконання умов укладеного між сторонами договору відповідачу не було здійснено попередню оплату у повному обсязі, згідно виставленого рахунку та не погоджено ескіз товару, що мав бути виготовлений. Крім того, відповідач зазначив, що позивачу було передано 50000 штук виробів, однак не повернуто підписаного акту приймання-передачі товару. З огляду на вказане претензія не підлягає задоволенню.

Відповідач зазначає про існування між сторонами укладеного договору у вигляді єдиного документа, однак, позивач заперечує проти даної обставини, а відповідач не надав до матеріалів справи доказів існування договору у вигляді єдиного документу, в якому б передбачалась попередня 100% оплата товару та необхідність погодження ескізу товару у специфікаціях.

Натомість позивач надав до матеріалів справи копії рахунків-фактур та видаткових накладних в підтвердження існування між сторонами господарсько-правових відносин з листопада 2016 року (рахунок фактура № СФ-0111-16 від 01.11.2016 на суму 38880,00 грн, видаткова накладна № РН-0000005 від 30.12.2016 на суму 38880,00 грн, рахунок-фактура № СФ-1002-17 від 27.02.2017 на суму 38880,00 грн, видаткова накладна № РН-0000009 від 21.03.2017 на суму 38880,00 грн, рахунок-фактура № СФ-2005-17 від 23.05.2017 на суму 36288,00 грн, видаткова накладна № РН-0000016 від 15.06.2017 на суму 36288,00 грн). Видаткові накладні підписані та скріплені печатками обох контрагентів.

Факт здійснення оплати позивачем та отримання відповідачем коштів у сумі 32400,00 грн. свідчить про виникнення між сторонами спору договірних правовідносин з поставки, укладеного останніми у спрощений спосіб, відтак, в силу ст. 265 ГК України, істотними умовами договору поставки є предмет (товар) та ціна, які узгоджені сторонами спору у рахунку-фактурі.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно ст. 662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до с. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ГК України у разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Ст. 693 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Оскільки договір був укладений у спрощений спосіб, сторонами не було встановлено строк виконання зобов'язання з поставки товару та строк оплати товару у повному обсязі. Отже, оскільки, попередня оплата товару не була передбачена договором, то товар мав бути оплачений позивачем у повному обсязі після його отримання. Натомість позивач здійснив часткову попередню оплату товару, що обумовило обов'язок продавця передати покупцю товар.

Суд встановив, що після внесення позивачем суми попередньої оплати часткової вартості товару, відповідач не передав товар позивачу, в зв'язку з чим позивач відмовився від договору та просить повернути йому суму попередньої оплати. Відповідач не надав доказів на спростування обставин, викладених позивачем, товар не поставив, суму попередньої оплати не повернув.

Оскільки товар відповідачем не був поставлений, позивач скористався своїм правом, передбаченим ст. 693 ЦК України та звернувся до відповідача з вимогою про повернення суми попередньої оплати. Оскільки строки повернення попередньої оплати не були обумовлені сторонами, то згідно вимог ст. 530 ЦК України, строк рахується протягом 7 днів з дати отримання відповідачем претензії (06.03.2018). Отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення попередньої оплати з 14.03.2018.

Крім того суд звертає увагу на наступне.

У відповіді на претензію та відповідно відзиві відповідач зазначає, що позивач не сплатив суму попередньої оплати у повному розмірі на суму виставленого рахунку (64800,00 грн).

Однак суд відзначає, що сторонами не обумовлено обов'язок покупця здійснювати попередню оплату товару у розмірі 100%.

В противагу заяви відповідача, позивач надав до матеріалів справи рахунки-фактури за попередні періоди, видаткові накладні, платіжні доручення та банківські виписки, які підтверджують пояснення позивача, що між сторонами склались усталені відносини, згідно яких покупець сплачував як попередню оплату 50% вартості товару та після отримання товару за видатковою накладною, сплачував решту вартості товару.

Крім того, відповідач не надав доказів того, що він звертався до позивача з вимогою сплатити 100% попередньої оплати.

Також у відповіді на претензію та відзиві відповідач вказує, що в зв'язку з подорожчанням вартості необхідних для виконання замовлення матеріалів, він не має можливості його виконати, тобто відповідач сам підтвердив свою відмову він виконання зобов'язань з поставки товару за визначеною ним самим ціною. Доказів того, що ним було передано 50000 штук виробів, які не були оплачені позивачем, в зв'язку з чим він сплачену позивачем суму у розмірі 32400,00 грн. вважає обґрунтовано спрямуваною на погашення існуючої заборгованості, суду не надано.

За таких умов вимога позивача про стягнення з відповідача суми, сплаченої ним у якості попередньої оплати, визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі у розмірі 32400,00 грн.

Крім суми попередньої оплати позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 266,00 грн. та втрати від інфляції у розмірі 618,45 грн за період з 14.03.2018 по 22.06.2018.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно перерахунку суду сума 3% річних (за заявлений період) є більшою, ніж та, що визначена позивачем до стягнення. Відповідно до частини 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. З огляду на вищезазначене сума 3% річних підлягає стягненню у розмірі, заявленому позивачем до стягнення - 266,00 грн.

Суд перевірив розрахунок втрат від інфляції, здійснений позивачем та вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, а суму втрат від інфляції у розмірі 618,45 грн такою. Що підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, обставини визнані позивачем у позовній заяві та підтверджені матеріалами справи, відповідач не спростував шляхом подання належних та допустимих доказів.

Щодо заперечень відповідача про часткову поставку товару позивачу суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації: введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером; користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи; ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою; самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства (ст. 8 Закону).

Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Зазначеним Законом (ст.9) визначено, що єдиною підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Доказів, які б відповідали вимогам ГПК України та із яких би вбачалося виконання відповідачем його зобов'язань по передачі позивачу товару, частково оплаченого згідно рахунку №СФ-3810-17 від 26.10.2017 та прийняття такого товару позивачем матеріали справи не містять. Видаткові та/або транспортні накладні на поставку товару зазначеного в рахунку №СФ-3810-17 від 26.10.2017 відповідачем, надано не було. Відсутні будь-які первинні документи, що підтверджують поставку товару відповідачем та прийняття товару позивачем.

У рішенні Суду у справі "Трофимчук проти України" № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен із доводів сторін.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алло Пром" (04074, м. Київ, вулиця Новозабарська, будинок 20, код ЄДРПОУ 40388809) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбоснаб" (04074, м. Київ, вулиця Вишгородська, 14, код ЄДРПОУ 37445264) суму попередньої оплати у розмірі 32400 (тридцять дві тисячі чотириста) грн. 00 коп., суму 3% річних у розмірі 266 (двісті шістдесят шість) грн 00 коп., суму втрат від інфляції у розмірі 618 (шістсот вісімнадцять) грн 45 коп., суму судового збору у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 21.12.2018

Суддя І.В.Усатенко

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення17.12.2018
Оприлюднено22.12.2018
Номер документу78749144
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/8399/18

Рішення від 17.12.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Усатенко І.В.

Ухвала від 26.11.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Усатенко І.В.

Ухвала від 18.10.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Усатенко І.В.

Ухвала від 18.09.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Усатенко І.В.

Ухвала від 16.07.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Усатенко І.В.

Ухвала від 02.07.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Усатенко І.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні