Постанова

від 18.12.2018 по справі 917/1391/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 917/1391/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Околиця" на рішення Господарського Полтавської області від 09.11.2017 (суддя Кульбако М.М.) та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 ( головуючий: Хачатрян В.С., судді: Гетьман Р.А., Ільїн О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Околиця"

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області,

про визнання поновленим договору оренди землі,

За участю представників сторін:

представник позивача - Таран Р.Ф. -адвокат ,

представник відповідача - не з'явився ,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Околиця" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання поновленим договору оренди землі №1 від 04.05.2007 на тих самих умовах відповідно до проекту додаткової угоди №1 від 01.06.2017.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що ним було дотримано всіх вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо поновлення договору оренди і з врахуванням відсутності письмових заперечень з боку відповідача, а також на те, що ним на даний час використовується спірна земельна ділянка, за яку сплачується орендна плата в повному обсязі, тому вважає , що Договір оренди земельної ділянки №1 від 04.05.2007 є поновленим.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 09.11.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 у справі №917/1391/17, у задоволені позову відмовлено.

09.02.2018 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) ТОВ "Околиця" звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського Полтавської області від 09.11.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 у справі № 917/1391/17.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2018 року у справі № 917/1391/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

01.03.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою та призначення до розгляду на 19.04.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, до Касаційного господарського суду до 15.03.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 16.04.2018 провадження за касаційною скаргою у справі №917/1391/17 зупинено до вирішення палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі № 920/739/17.

10.09.2018 палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду винесено постанову у справі № 920/739/17 (оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 12.11.2018).

22.11.2018 суд постановив ухвалу про поновлення провадження по даній справі та призначення до розгляду на 18.12.2018.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник (позивач) вважає, що суди попередніх судових інстанцій при прийнятті рішень порушили норми матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясували всі обставини даної справи.

При цьому, скаржник вважає, що він не втратив переважне право на поновлення договору оренди на підставі п. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", а відповідач жодних заперечень щодо поновлення договору оренди землі на адресу позивача не направляв та не повідомляв останнього, як це передбачено чинним законодавством.

Крім того, скаржник вказує на те, що листами-повідомленнями, надісланими Держземагенству 30.03.2017 року та 20.07.2017 року, орендар, окрім вимоги про поновлення договору, також повідомляв орендодавця про свою згоду на зміну розміру орендної плати та строку продовження дії договору на розсуд та за пропозицією орендодавця.

Скаржник вказує, що посилання судів на лист Держземагенства Полтавської області №28-16-0.6-1614/2-17 від 03.03.2017, як на доказ відмови в продовжені договірних відносин, є безпідставним, оскільки такий лист орендареві не було направлено, докази відправлення відсутні в матеріалах справи.

Також зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували надання відповідачем після закінчення строку дії договору оренди на протязі місяця заперечень проти поновлення договору оренди. При цьому, орендар продовжує користуватися земельної ділянкою та сплачує орендні платежі (заборгованість відсутня), тобто виконує умови договору належним чином.

В касаційній скарзі просить суд скасувати рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, судові рішення залишити без змін.

В судове засідання з'явився представник позивача, який підтримав вимоги, викладені в касаційній скарзі, просив суд їх задовольнити, скасувати судові рішення, прийняти нове про повне задоволення позову.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів та встановленням по новому обставин справи.

Як встановлено, судами попередніх інстанцій, 04.05.2007 року між Зіньківською державною адміністрацією Полтавської області (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю Околиця (орендар, позивач у справі) укладено договір оренди землі №1, відповідно до якого, орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 61,10 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в адміністративних межах Батьківської сільської ради Зіньківського району.

Пунктом 8 договору сторони передбачили, що його укладено строком на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до п.43 договору оренди землі, він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Так, договір оренди зареєстровано Зіньківським районним відділом Полтавської регіональної філії центру ДЗК, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.05.2007 за №040755500131.

Факт передачі земельної ділянки, обумовленої в договорі, підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки від 04.05.2007 року.

Суди попередніх інстанцій вказали, що в матеріалах справи наявний лист від 03.03.2017 №28-16-0.6-1614/2-17 (а.с. 87-88) Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, адресований ТОВ "Околиця", в якому зазначається, що з метою економічно-ефективного використання землі, Головне управління вважає за доцільне передати право оренди на земельну ділянку 13,3991 га з кадастровим номером 5321380700:00:041:0009 на конкурентних засадах (торгах) та зазначено, що ГУ немає наміру продовжувати договірні відносини на вищевказану земельну ділянку.

Позивач для реалізації свого переважного права звернувся з листом-повідомленням від 30.03.2017 року до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про поновлення договору оренди землі, в якому просив прийняти рішення щодо поновлення договору оренди із розміром орендної плати вісім відсотків від нормативної грошової оцінки 1 гектара ріллі по області, визначеної за матеріалами нормативної грошової оцінки земель 1995 року з урахуванням індексації такої оцінки станом на 01.01.2017 року на коефіцієнт 4,7964 та коефіцієнт для ріллі 1,756. До вказаного листа було додано, зокрема, проекти додаткової угоди про продовження договору оренди землі.

Також суди вказали, що відповідач надав позивачу відповідь листом №19-16-0.3-2707/2-17 від 14.04.2017 року, в якому зазначив, що спірний договір складено з порушенням вимог ст. 22 Закону України Про державний земельний кадастр , а також зазначив, що пропонує розмір орендної плати 12 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки 1 гектара відповідного сільськогосподарського угіддя, визначеної за матеріалами нормативної грошової оцінки земель 1995-1997 років з урахуванням індексації та термін дії договору 7 років. Крім того, відповідач запропонував орендарю провести за власний рахунок нормативну грошову оцінку земельних ділянок та розробити агрохімічний паспорт поля.

Після чого, 19.07.2017 року позивач направив відповідачу заяву про укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі №332, в якій повідомив, що 04.05.2017 року дія договору оренди закінчилася; протягом місця з моменту закінчення договору власником земельної ділянки не надані заперечення у поновлення договору оренди землі; орендар продовжує використання земельної ділянки та здійснює сплату орендних платежів. Таким чином, орендар просив укласти (підписати) додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, проект якої було додано до заяви.

24.07.2017 року відповідач надав позивачу відповідь листом №27-16-0.332-5498/2-17, в якій вказав, що листом від 03.03.2017 року №28-16-0.6-1614/2-17 ТОВ Околиця повідомлено про те, що Головне управління не має наміру продовжувати договірні відносини з підприємством позивача, окрім того, наказом Головного управління №249 від 10.05.2017 року Про організаційні заходи, щодо підготовки лотів до проведення торгів запитувані земельні ділянки визначено до продажу на земельних торгах у формі аукціону.

Місцевий господарський суд у своєму рішенні вказав, що договір оренди землі №1 укладено та зареєстровано 04.05.2007 року, а тому орендар зобов'язаний був повідомити орендодавця про намір скористатись переважним правом поновлення його на новий строк не пізніше 04.02.2017року. ТОВ "Околиця" направлено повідомлення про намір продовжити дію договору оренди землі 30.03.2017 року за вих № 173. В свою чергу 14.04.2017 листом №19-16-0.3-2707/2-17 Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області було надано обґрунтовану відповідь та запропоновано внести зміни до Договору в частині, що стосується строку дії Договору - 7 років та орендної плати 12% від нормативно грошової оцінки, розробити агрохімічний паспорт поля та нормативно - грошову оцінку землі. З наведеного місцевим судом зроблений висновок, що сторонами не надано доказів узгодження умов договору в частині строку дії договору та розміру орендної плати, тому у позивача відсутнє переважне право на поновлення договору оренди землі. Крім того, місцевий суд зазначив, що 19.07.2017 за вих. №332 ТОВ "Околиця" повторно направило клопотання про поновлення Договору оренди землі №1 від 04.05.2007. На що, 24.07.2017 листом №27-16-0.332-5498/2-17 Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області було надано обґрунтовану відповідь та зазначено, що у листі який був адресований ТОВ "Околиця" від 03.03.2017, вказано що Головне управління не має наміру продовжувати договірні відносини на земельну ділянку площею 61,10 га. та з метою здійснення економічно-ефективного використання землі вважає за доцільне реалізувати вищевказану земельну ділянку в порядку проведення аукціону (на земельних торгах), окрім того зазначено, що відповідно до Наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №249 "Про організаційні заходи щодо підготовки лотів до проведення земельних торгів " від 10.05.2017 вищевказану земельну ділянку було включено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права оренди на які буде передано на земельних торгах.

З огляду на викладене, місцевим судом був зроблений висновок, що позивач повідомив відповідача про намір скористатись своїм переважним правом на поновлення дії Договору на новий строк, однак в порушення строку, передбаченого п.8 Договору, а також сторони не досягли згоди щодо істотних умов договору, відповідач повідомив про своє рішення щодо припинення договірних відносин з позивачем за договором оренди №1 від 04.05.2007, між сторонами не укладена додаткова угода, внаслідок чого позивач втратив вказане переважне право на поновлення строку дії договору. Вимога позивача про визнання поновленим договору оренди землі відповідно до проекту Додаткової угоди від 01.06.2017 року є необґрунтованою, оскільки вказаний проект додаткової угоди направлений відповідачу більше ніж через два місяці після закінчення строку дії договору і відповідач надав на нього свої заперечення.

Апеляційний господарський суд погодився з вищевказаним висновком суду першої інстанції.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

В постанові Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, прийнятій у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, зроблений такий правовий висновок:

" 5.2. Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5 цієї норми) , так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми) .

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.

Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у "мовчазній згоді".

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі" , і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі , що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті .

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц.

Отже, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1- 5 і частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не пов'язані одна з іншою .

5.3. Суд першої інстанції установив, що ПП "Карла Маркса-2" більше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору оренди землі (31.01.2017) направило до Головного управління Держгеокадастру в Сумській області лист-повідомлення про поновлення цього договору разом із проектом відповідної додаткової угоди (отримано відповідачем 17.02.2017), а також інші документи. Таким чином, орендар земельної ділянки належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення орендодавця не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору про намір його поновити, як це передбачено умовами договору оренди від 24.03.2010 та не суперечить положенням частини 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

5.4. Суд першої інстанції також установив, а суд апеляційної інстанції не спростував, що ПП "Карла Маркса-2" протягом строку дії договору оренди, а також у квітні - серпні 2017 року, після закінчення строку його дії, продовжувало користуватися земельною ділянкою та сплачувало орендну плату за неї.

Відповідачем факт продовження належного користування позивачем земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору не спростовано, доказів заперечення протягом строку, встановленого частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не надано.

5.5. Законодавцем у частині 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" визначено алгоритм дій, який зобов'язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря:

1) розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону;

2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору;

3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності);

4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Зазначені положення слід розуміти таким чином:

а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря;

б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.

При цьому необхідно мати на увазі, що заперечення орендодавця щодо невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Якщо орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, але не уклали додаткової угоди, то способом захисту прав орендаря буде саме його звернення до суду із позовом про укладення додаткової угоди на нових узгоджених істотних умовах, а не автоматична пролонгація на попередніх умовах.

5.6. Натомість, як установлено судом першої інстанції та залишено поза увагою судом апеляційної інстанції, лист-повідомлення від 16.03.2017 № 28-18-0.6-3929/2-17 про відмову позивачеві у поновленні договору оренди землі Головне управління Держгеокадастру у Сумській області направило лише 21.03.2017 (згідно з копією поштового чека про відправлення).

Отже, суд першої інстанції установив факт порушення відповідачем місячного терміну для повідомлення орендареві про прийняте рішення , що, у свою чергу, дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" .

5.7. Таким чином, у разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" обов'язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

За встановлених судом обставин належного виконання орендарем обов'язків за договором, своєчасного звернення до орендодавця із листом-повідомленням про поновлення договору з наданням проекту додаткової угоди орендодавець порушив право позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк, а отже і на укладення додаткової угоди до договору.

5.8. При цьому, як убачається зі змісту листа-повідомлення від 16.03.2017 № 28-18-0.6-3909/2-17, Головне управління Держгеокадастру у Сумській області поінформувало, що не вважає за можливе поновити договір оренди через відсутність, зокрема, витягу із технічної документації з нормативно-грошової оцінки землі.

Водночас Закон України "Про оренду землі" не передбачає надання орендарем в обов'язковому порядку інших додаткових документів до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі, крім проекту додаткової угоди."

Отже, визначальним для таких спорів про поновлення договорів оренди землі, як і для даної справи, що переглядається, є встановлення обставин направлення сторонами одна одній звернень та відповідей на них з відповідними додатками.

Відповідно до ч.2 ст.33 Закон України "Про оренду землі":

"Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором ,але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі ."

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у даному випадку останнім днем десятирічного строку дії Договору є 04.05.2017, тому відповідно до вищевказаної частини 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі" позивач мав повідомити відповідача про свій намір скористатися переважним правом на поновлення договору від 04.05.2007 на новий строк і подати разом з цим листом-повідомлення проект додаткової угоди до 04.04.2017 , що позивач своєчасно і зробив 30.03.2017 листом-повідомленням №173 .

Відповідач відповідно до частини 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" мав розглянути лист-повідомлення позивача від 30.03.2017 і повідомити позивача про прийняте рішення протягом місяця, тобто до 30.04.2017 .

В якості підтвердження надання заперечення суди послалися на листи Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 03.03.2017 №28-16-0.6-1614/2-17 та від 14.04.2017 №19-16-0.3-2707/2-17 , якими останнє повідомляло позивача про заперечення у поновленні цього договору на новий строк.

Так, суди у рішеннях зазначили, що Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області листом від 03.03.2017 №28-16-0.6-1614/2-17 повідомило ТОВ "Околиця" про те, що Головне управління не має наміру продовжувати договірні відносини з підприємством позивача, окрім того, наказом Головного управління №249 від 10.05.2017 "Про організаційні заходи, щодо підготовки лотів до проведення торгів" запитувані земельні ділянки визначено до продажу на земельних торгах у формі аукціону.

Проте, 14.04.2017 Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області своїм листом-повідомленням №19-16-0.3-2707/2-17 надало обґрунтовану відповідь та запропонувало внести зміни до Договору в частині, що стосується строку дії Договору - 7 років та орендної плати 12% від нормативно грошової оцінки , розробити агрохімічний паспорт поля та нормативно - грошову оцінку землі.

В свою чергу, позивач повністю заперечує як факт надіслання відповідачем та отримання позивачем вищевказаних листів , так і надходження будь-яких заперечень відповідача саме протягом місяця з моменту закінчення договору .

Суд першої інстанції в своєму рішенні не навів жодного доказу направлення відповідачем позивачу вищевказаних листів.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції щодо посилань позивача на неотримання та на ненадіслання на його адресу з боку відповідача вищевказаних листів, зазначив, що Земельним кодексом України, Законом України Про оренду землі не передбачено обов'язкові правила поштового пересилання, яких повинні додержуватись сторони при направленні повідомлення з пропозицію щодо поновлення дії договору оренду землі.

Далі процитувавши Інструкцію з діловодства в Головному управлінні Держгеокадастру у Полтавській області та територіальних органів Держгеокадастру у районах та містах області, затверджену наказом від 08.06.2015 року №8, апеляційний суд резюмував, що матеріали справи не містять доказів, якими спростовується обставина направлення відповідачем на адресу позивача листів, а також неузгодження з позивачем внесення змін до істотних умов договору оренди земельної ділянки.

Проте, з такими висновками колегія суддів касаційного суду не може погодитися з наступних підстав.

Дійсно, Земельним кодексом України, Законом України Про оренду землі не передбачено обов'язкові правила поштового пересилання, яких повинні додержуватись сторони при направленні повідомлення з пропозицію щодо поновлення дії договору оренду землі.

Разом з тим, відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент розгляду справи в суді першої інстанції:

"Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства."

Згідно зі ст.33 ГПК в наведеній редакції:

"Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу."

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції:

"1. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

2. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

4. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

5. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків."

Згідно зі ст.14 вказаного кодексу:

"1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

"2. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності."

Відповідно до ст.74 наведеного ГПК:

"1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

2. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

3. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

4. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів."

Отже викладені процесуальні норми свідчать, що саме Головне управління, в першу чергу , мало представляти суду відповідні належні, допустимі, достовірні та достатні письмові докази на підтвердження направлення ним своїх листів позивачу, і лише, в другу чергу, позивач мав надавати докази на спростування таких доказів відповідача, а не навпаки.

Проте, з оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами попередніх інстанцій досліджено та встановлено на підставі відповідних письмових доказів факти, обставини та строки направлення відповідачем позивачу своїх листів від 03.03.2017 №28-16-0.6-1614/2-17 та від 14.04.2017 №19-16-0.3-2707/2-17 .

Крім того, з'ясовуючи питання можливості поновлення спірного договору оренди на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" судами не надано оцінки умовам додаткової угоди від 01.06.2017, проект якої додано до позовної заяви, зокрема не встановлено відповідність умов додаткової угоди умовам договору оренди землі від 04.05.2007 № 2.

В свою чергу, дослідження, перевірка і переоцінка доказів та встановлення по новому фактичних обставин справи в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з ч.ч.1,2,5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи."

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014:

"Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року)."

Згідно з п.2 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або

2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. "

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Околиця", скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Околиця" на рішення Господарського Полтавської області від 09.11.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського Полтавської області від 09.11.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 у справі №917/1391/17 скасувати повністю, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський