Ухвала

від 27.11.2018 по справі 922/132/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

27 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 922/132/18

до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного

Суду від 27.11.2018 у справі № 922/132/18

27.11.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. - головуючого, Білоуса В.В., Катеринчук Л.Й. прийняв постанову якою залишив без задоволення касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альдар" в особі ліквідатора Василенко Н.К., а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 у даній справі без змін.

Погоджуючись із прийнятим складом суду рішенням від 27.11.2018 в справі № 922/132/18, не погоджуюсь з частиною мотивів, покладених в обґрунтування цього рішення, і зокрема з наступним: " Колегія суддів Касаційного господарського суду звертає увагу на невідповідність доданого до звіту ліквідатора ліквідаційного балансу банкрута нормам та стандартам бухгалтерського обліку. Так, при складанні ліквідаційного балансу ліквідатор Василенко Н.К. використала зразок балансу згідно з Додатком до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №87 від 31.03.1999. Однак, зазначений нормативно-правовий акт втратив чинність на підставі наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" №73 від 07.02.2013, в Додатку №1 до якого наведено типову форму балансу (Звіту про фінансовий стан) підприємства як документа, що відображає його активи, зобов'язання і власний капітал на певну дату. ".

А відтак вважаю, що вказаний абзац підлягає виключенню із мотивувальної частини постанови з наступних підстав.

Відповідно до статті 46 Закону про банкрутство після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу; копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів; довідка архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню, тощо. Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна.

Закон про банкрутство не передбачає обов'язок ліквідатора для складання ліквідаційного балансу використовувати певну форму (бланк) балансу, вказану в Додатку до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України на певну дату.

Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство - це така процедура, основним призначенням якої є ліквідація визнаної судом заборгованості банкрута шляхом продажу майна банкрута та проведення розрахунків за його боргами.

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 (з наступними змінами) бухгалтерський облік - це процес виявлення, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання інформації про діяльність підприємства зовнішнім користувачам для прийняття рішень. Відповідно до названого закону - національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно - правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємствами. Фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства .

В статті 4 Закону України № 996-XIV від 16.07.1999 встановлено принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Згідно частини 5 статті 8 вказаного закону підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку, як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Мета, склад і принципи складання фінансової звітності та вимоги до визнання та розкриття її елементів визначаються Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07.03.2013 №73, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 28.02.2013 за № 336/22868 (надалі Національне положення (стандарт). В ньому наведено таке визначення балансу: "…баланс (звіт про фінансовий стан) - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал". Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішення повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства . Фінансова звітність складається з: балансу (звіту про фінансовий стан), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності.

Форма і склад статей фінансової звітності визначаються цим Національним положенням (стандартом) і наводяться в додатках 1 і 2 до цього Національного положення (стандарту). Підприємства можуть не наводити статті , за якими відсутня інформація до розкриття (крім випадків, якщо така інформація була в попередньому звітному періоді), а також додавати статті із збереженням їх назви і коду рядка з переліку додаткових статей фінансової звітності, наведеного у додатку 3 до цього Національного положення (стандарту), у разі якщо стаття відповідає таким критеріям: інформація є суттєвою, оцінка статті може бути достовірно визначена. Інформація, яка наводиться у фінансовій звітності, повинна бути дохідлива і зрозуміла її користувачам за умови, що вони мають достатні знання та заінтересовані у сприйнятті цієї інформації. Фінансова звітність повинна містити лише доречну інформацію, яка впливає на прийняття рішень користувачами , дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені в минулому. Фінансова звітність повинна бути достовірною (правдивою) . Інформація, наведена у фінансовій звітності, однією із складових якої є баланс підприємства, є достовірною (правдивою), якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.

Закон про банкрутство, Закон України від 16.07.1999 № 996-XIV, Національне положення (стандарт) не дають визначення ліквідаційного балансу підприємства банкрута, не містять в додатках форми бланку такого ліквідаційного балансу.

Відповідно до статті 38 Закону про банкрутство (в редакції з 19.01.2013) з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції і настають інші наслідки визначені цією нормою закону.

Закон України від 16.07.1999 № 996-XIV, Національний (стандарт) положення, передбачають мету, склад, принципи складання фінансової звітності, однією із складових якої є баланс, в першу чергу для працюючих підприємств, які не перебувають в стані банкрутства.

Відтак, мета, склад, принципи складання фінансової звітності і балансу, як його складової, для підприємства працюючого і того, що перебуває в стані банкрутства, є не однаковими, різними і не можуть бути однаковими.

Відповідно до Національного положення (стандарту) статті (окремі розділи) балансу визначають його зміст. Склад статей (розділів) балансу, а відтак і його зміст, не є раз і назавжди стало визначеними у вигляді форми бланку балансу, наведеному в Додатку до Національного положення (стандарту), оскільки вказаний нормативний акт надає право підприємствам при складанні фінансової звітності (балансу) не наводити статті за якими відсутня інформація до розкриття, а також додавати статті, у разі якщо інформація, яка буде наведена в доданій статті балансу, є суттєвою і може впливати на прийняття рішення користувачем.

Відповідно до змісту статті 46 Закону про банкрутство (в редакції з 19.01.2013) метою ліквідаційного балансу банкрута та інших передбачених до нього законом додатків є необхідність переконати кредиторів і суд у не виявленні майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, засвідчити відсутність у банкрута майна, залишок непогашених вимог кредиторів.

Відтак, вважаю, що основне значення для вирішення питання про затвердження ліквідаційного балансу банкрута судом є дослідження судом змісту ліквідаційного балансу банкрута, а не з'ясування яка форма бланку балансу, використана ліквідатором для складання ліквідаційного балансу. Досліджуючи зміст, а не форму бланку використаного для складання ліквідаційного балансу банкрута, суд зі змісту статей ліквідаційного балансу має встановити і переконатися, що після задоволення вимог кредиторів у банкрута не залишилося майна, що підлягає включенню до складу ліквідаційної маси. Вважаю, що використання ліквідатором тієї чи іншої форми бланку балансу для складання ліквідаційного балансу банкрута, без надання судом оцінки змісту статей цього балансу, з'ясування того чи цей зміст дає підстави для прийняття, вказаного в статті 46 Закону про банкрутство (в редакції з 19.01.2013) є правовим пуризмом, а відтак не може бути підставою для прийняття судом рішення про відмову в затвердженні ліквідаційного балансу.

Суд апеляційної інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення, з дотриманням вимог матеріального і процесуального закону встановив неповноту дій і неналежне виконання повноважень ліквідатором в ході ліквідаційної процедури - не проведення фактично інвентаризації майна банкрута, не здійснення належного аналізу наявності чи відсутності у боржника дебіторської заборгованості, обставин ознак фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.

Тому, це є достатньою підставою, й без посилання касаційним судом на використання ліквідатором зразку (бланку) балансу затвердженого Додатком до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, яке втратило чинність, для залишення касаційної скарги ТОВ "Альдар" в особі ліквідатора Василенко Н.К. без задоволення, а постанови Харківського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 у справі № 922/132/18 без змін.

27.11.2018

Суддя Касаційного господарського суду В.В. Білоус

у складі Верховного Суду