Постанова
Іменем України
17 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 697/731/16-ц
провадження № 61-46826св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Кран ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Кран на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від
26 квітня 2018 року у складі судді Русакова Г. С. та постанову апеляційного суду Черкаської області від 04 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Храпка В. Д.,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Кран (далі - ТОВ Кран ) про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що з 11 червня 2012 року до 31 березня
2015 року ОСОБА_4 працював у ТОВ Кран на посаді електромонтера по обслуговуванню електрообладнання вантажопідйомних кранів 6 розряду.
За період, що він працював йому не проводилася індексація заробітної плати, та не виплачено середнього заробітку за весь час затримки розрахунку після звільнення, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду з даним позовом.
Під час розгляду справи в суді, позивач збільшив та уточнив позовні вимоги, і остаточно просив стягнути на користь ОСОБА_4 із ТОВ Кран заборгованість заробітної плати за період роботи з 2012 року по 2015 рік в сумі 650,40 грн, середній заробіток за затримку виплати заробітної плати за період з 31 березня 2015 року по 31 травня 2016 року в сумі 23 510,94 грн, заборгованість по заробітній платі з 09 квітня 2015 року по 05 червня
2015 року в сумі 669,90 грн, з 15 червня 2015 року по 14 серпня 2015 року в сумі 1 276,46 грн, з 17 серпня 2015 року по 19 листопада 2015 року в сумі
1 921,36 грн, а всього на загальну суму 3 867,72 грн; середній заробіток за затримку виплати заробітної плати за період з 06 червня 2015 року по
31 травня 2016 року в сумі 10 143,00 грн, за період з 14 серпня 2015 року по
31 травня 2016 року в сумі 9 735,66 грн, за період з 19 листопада 2015 року по 31 травня 2016 року в сумі 7 098,52 грн, моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн, судові витрати на оплату правової допомоги в сумі 3 383,32 грн.
Розмір моральної шкоди обґрунтовує тим, що внаслідок невиплати коштів з урахуванням індексації зарплати позивач безпідставно був позбавлений права на отримання доходів, внаслідок чого був змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, що завдало йому тривалих душевних хвилювань.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Заявою від 25 квітня 2018 року позивач уточнив позовні вимоги, та просив стягнути на його користь із ТОВ Кран за період з 2012 року по 2015 рік заборгованість по заробітній платі в сумі 650,40 грн, середній заробіток за затримку виплати заробітної плати з дати звільнення 31 березня 2015 року по 25 квітня 2018 року в сумі 51 741,82 грн, моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн, кошти витрачені на професійну правничу допомогу в сумі 12 470,00 грн.
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 квітня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ Кран на користь ОСОБА_4 середній заробіток за затримку виплати заробітної плати за період з 01 квітня 2015 року до
23 березня 2016 року в сумі 22 382,10 грн.
Стягнуто з ТОВ Кран на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 1 000.00 грн.
Стягнуто з ТОВ Кран на користь ОСОБА_4 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 714,81 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем порушено норми чинного трудового законодавства. А тому у зв'язку з невиплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того суд дійшов висновку, що вказаним порушенням, позивачу завдана моральна шкода.
Постановою апеляційного суду Черкаської області від 04 жовтня 2018 року, з урахуванням ухвали апеляційного суду Черкаської області від 29 жовтня
2018 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ТОВ Кран залишено без задоволення.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 квітня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ТОВ Кран , суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
01 листопада 2018 року ТОВ Кран через засоби поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 04 жовтня 2018 року та закрити провадження у справі, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають дійсним обставинам справи, є не доведеними, обставини справи не дослідженні, як того вимагає чинне законодавство України.
Суди усунулись від аналізу шляхів та умов забезпечення норм трудового права відповідачем, а отже і норм матеріального права - законодавства про працю та оплату праці.
У листопаді 2018 року матеріали цивільної справи № 697/731/16-ц надійшли до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4перебував в трудових відносинах з ТОВ Кран , де працював з 11 червня 2012 року до
31 березня 2015 року на посаді електромонтера по обслуговуванню електрообладнання вантажопідйомних кранів 6 розряду.
Після звільнення 31 березня 2015 року на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) позивач працював у відповідача за строковими трудовими договорами: з 09 квітня 2015 року по 06 червня 2015 року - підсобним робітником; з 15 червня 2015 року по 14 серпня 2015 року - підсобним робітником; з 17 серпня 2015 року по 19 листопада 2015 року - електромонтером.
Згідно із частиною п'ятою статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Стосовно заробітної плати позивача індексація не проводилась, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 650,40 грн, яка не була виплачена позивачу при звільненні.
Вказані обставини сторонами не заперечуються.
Окрім цього, відповідач та позивач визнали, що середньоденна заробітна плата складає 67,46 грн.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
До таких висновків прийшов Верховний Суд України в постанові від 24 жовтня 2011 року справа №6-39цс11.
Спір щодо заборгованості відповідача позивачу по заробітній платі був повністю вирішений на користь позивача, в зв'язку з чим, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення за весь період затримки розрахунку, тобто по 23 серпня 2016 року (фактично проведений розрахунок т. 1, а. с. 238).
Оскільки в статті 117 КЗпП України визначено період розрахунку, а саме за весь час затримки по день фактичного розрахунку то доводи відповідача про те, що позивач пропустив строк звернення до суду, а також та обставина, що відповідач направляв борг поштою але позивач його не отримав, є необґрунтованими.
Заборгованість по заробітній платі виникла внаслідок невиконання відповідачем обов'язків щодо її індексації і виявлена була під час перевірки, а не самостійно відповідачем. Тому з врахуванням вказаної обставин, розміру недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно з середнім заробітком працівника, дії відповідача щодо її виплати, суд не вбачає підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки.
Статтею 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.
В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня
1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (із відповідними змінами) зазначено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Виходячи з вищевикладених вимог закону, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог про відшкодування позивачеві відповідачем моральної шкоди, оскільки доводи позивача про порушення законних прав, які полягали у невиплаті належних йому грошових сум нарахованої заробітної плати, знайшли своє підтвердження в матеріалах справи. Наявність такого порушення призвело до моральних страждань, втрати позивачем нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначено судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховано вимоги розумності і справедливості.
Доводи касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій не спростовують, а лише зводяться до переоцінки доказів та до не згоди з висновками судів попередніх інстанцій.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00 , § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Кран залишити без задоволення.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від
04 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В.М. Коротун
М. Є.Червинська
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 17.12.2018 |
Оприлюднено | 22.12.2018 |
Номер документу | 78750332 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Курило Валентина Панасівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні