Постанова

від 21.12.2018 по справі 319/1292/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 21.12.2018 Справа № 319/1292/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/1377/18 Головуючий у 1-й інстанції: Валігурський Г.Ю.

Є.У.№ 319/1292/18 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2018 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Гончар М.С.,

розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Куйбишевської районної державної лікарні ветеринарної медицини про визнання права власності на квартиру,

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 13 листопада 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до Куйбишевської районної державної лікарні ветеринарної медицини про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1. Зазначали, що з 1999 року постійно проживають і зареєстровані у спірній квартирі, власником якої є відповідач. У січні 2012 року зверталися до районної лікарні із заявою про приватизацію квартири, проте остання їх заяву не розглянула, рішення про приватизацію не прийняла. Посилаючись на те, що у відповідності до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду вони набули право на приватизацію житла, просили суд на підставі ст.ст.3, 5 вказаного Закону визнати за ними право власності на спірну квартиру .

Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 13 листопада 2018 року в позові ОСОБА_3, та ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доказів звернення позивачів до власника житла із заявою про приватизацію суду не надано, органом приватизації житла рішення про передачу позивачам у власність квартири, в якій вони проживають, не приймалося, а отже підстави для задоволення позову відсутні. Вирішення питання про передачу житла у власність в порядку приватизації віднесено до виключної компетенції органу приватизації, а тому суд не може перебирати на себе функції вказаної особи. На думку суду, позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову ОСОБА_4 вказує, що судом порушені норми матеріального права. Зокрема, ст.16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як визнання права, а тому висновки суду про неправильний спосіб захисту не ґрунтуються на законі. Нормами ст.5 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду визначено, що спори, які виникають під час приватизації, вирішуються судом. Отже суд мав розглянути такий спір у відповідності з вимогами Закону і визнати за позивачами право власності на квартиру, в якій вони проживають.

У відзиві на апеляційну скаргу Куйбишевська районна державна лікарня ветеринарної медицини просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Вважає рішення суду законним і обґрунтованим. Наголошує на тому, що позивачі вселилися в будинок без ордеру, договір найму не укладали, а тому і не набули право на приватизацію. Зараз у суді знаходиться спір про їх виселення на підставі ст. 116 ч.3 ЖК України.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Статтею 328 ЦК України установлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Згідно зі змістом статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За приписами статті 65-1 ЖК УРСР наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з ними, придбати разом з ними займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених законодавством.

Частинами 1, 3 , 4 ст. 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду (далі за текстом - Закон) передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону.

Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затверджене Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 16.12.2009 № 396, (далі - Положення) визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків , жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.

Передача квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках які на момент набрання чинності Законом України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків перебували у комунальній власності, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно правил, встановлених п.п. 17, 18 Положення громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Пунктами 13, 14 Положення передбачено, що приватизація квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд (далі - орган приватизації).

У відповідності до п. 23 Положення орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

Отже, вказаними Законом та Положенням визначена відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами.

Судом встановлено, що предметом спору є квартира АДРЕСА_1.

За даними реєстраційних органів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 1999 і 2005 року відповідно проживають і зареєстровані в будинку АДРЕСА_1. Номер квартири, в якій вони зареєстровані, в паспортах не зазначено (а.с.4,5).

За договором купівлі-продажу від 25 вересня 2002 року ОСОБА_3 набув право власності на 1/6 частки квартири №2, розташованої в цьому ж будинку (а.с.15).

Спірна квартира №1 на підставі свідоцтва про право власності від 01.11.2004 року належить відповідачеві (а.с.47-48).

Відповідно до звіту про незалежну оцінку ринкова вартість спірної квартири 74 551 грн. (а.с.12).

10 січня 2012 року ОСОБА_3 звертався до відповідача із заявою, якою просив надати форми на приватизацію квартирного будинку , в якому він мешкає з 22.01.1999 року (а.с.17).

14 вересня 2018 року лікарня звернулася до ОСОБА_3 з вимогами про виселення із спірної квартири до 15 жовтня 2018 року.

Доказів правомірного вселення у спірну квартиру, укладання договору найму з власником житла позивачі суду не надавали.

Із заявою про передачу їм у власність у порядку приватизації спірної квартири до компетентного органу позивачі не зверталися, відповідне рішення за результатами такого звернення останнім не приймалося.

Установивши, що в установленому законом порядку позивачі не зверталися до районної лікарні із заявою про приватизацію житла і не надавали відповідний пакет документів, необхідний для прийняття власником житла рішення про безоплатну передачу квартири позивачам, і що таке рішення органом приватизації не приймалося, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом порушені норми матеріального права і що позивачами обрано належний спосіб захисту права є безпідставними.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, зумовлена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 5 ЦПК України).

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, зумовлена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За частиною 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на те, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України, діючим законодавством передбачено, що приватизація квартир (будинків), здійснюється уповноваженими на це органами і суд не відноситься до таких органів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правові підстави для визнання права власності на спірну квартиру.

Фактично між сторонами виник спір про право позивачів на приватизацію спірного житла, а не про право власності на нього. Отже, суд правильно зазначив, що позивачами обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно статті 375 ЦП К України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними.

Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 268, 374, 376,382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 13 листопада 2018 року по цій справі залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуючий

Судді