П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 грудня 2018 р. м. ОдесаСправа № 814/985/18
Категорія: 10.3.4 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого Яковлєва О.В.,
суддів Градовського Ю.М., Крусяна А.В.
при секретарі Кучмій І.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року, у справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю ВО САНДЕРА про стягнення заборгованості,-
В С Т А Н О В И Л А :
Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом, у якому заявлено вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю ВО САНДЕРА про стягнення заборгованості в сумі 68 777,83 грн.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року відмовлено у задоволені позову.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що є помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позивних вимог, так як надання звітності до органів державної влади про наявність вакансій для інвалідів ще не є виконанням нормативу працевлаштування інвалідів, так як направлення інвалідів центром зайнятості на підприємство є лише його правом, а не обов'язком, невиконання якого, в свою чергу, не позбавляє відповідача обов'язку виконувати зазначений норматив, а в разі його невиконання сплачувати відповідні адміністративно-господарські санкції.
В свою чергу, відповідачем подано відзив на вказану апеляційну скаргу, відповідно до якого вбачається, що судом першої інстанції прийнято правомірне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, так як відповідачем вжито всі залежні від нього заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому до нього не можуть застосовуватись адміністративно-господарські санкції.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що протягом 2017 року відповідачем подано до Заводського районного центру зайнятості звіти форми 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) від 04 січня 2017 року, 01 лютого 2017 року, 02 березня 2017 року, 04 квітня 2017 року, 04 травня 2017 року, 01 червня 2017 року, 04 липня 2017 року, 04 серпня 2017 року, 04 вересня 2017 року, 03 жовтня 2017 року, 02 листопада 2017 року, 01 грудня 2017 року, в яких зазначалось про наявність вакансій на посаду швачки , які, зокрема, призначені для зайняття особами з інвалідністю.
Між тим, Центром зайнятості направлено лише одну особу, яка не працевлаштована, у зв'язку з втратою професійно-кваліфікаційних навичок.
В свою чергу, за незабезпечення працевлаштування інвалідів у відповідній кількості фондом нараховано товариству адміністративно-господарські санкції, у сумі 68 613,15 грн., а також пеню, у сумі 164,68 грн., з метою стягнення яких фонд звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, зроблено висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки підприємством вжито необхідних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому притягнення його до відповідальності за відсутність осіб з інвалідністю, що бажають та/або можуть бути працевлаштовані є безпідставним, з наступних підстав.
Так, Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Згідно ч. 1 ст. 18 ЗУ Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Частиною 3 вказаної статті встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 1 ст. 20 ЗУ Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Судовою колегією встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю ВО САНДЕРА у 2017 році вжито заходів з працевлаштування осіб з інвалідністю, шляхом інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) через подачу відповідних звітів за формою № 3-ПН.
При цьому, колегія суддів вважає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В даному випадку, фондом не заперечується факт надсилання підприємством звіту до центру зайнятості формою № 3-ПН щодо робочого місця, яке може бути зайнято особою з інвалідністю.
При цьому, відповідні звіти приймались центром зайнятості, а тому певні недоліки відповідного звіту, на думку колегії суддів, не дають підстав вважати, що працедавцем не виконано покладеного на нього обов'язку.
Внаслідок чого, колегія суддів вважає, що підприємством вжито залежних від нього заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому на нього не може накладатися відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування, або за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись.
Більш того, фондом не встановлено безпідставних фактів відмови підприємством у працевлаштуванні інвалідів у спірному періоді, а також не надано будь-яких інших доказів в обґрунтування своїх позовних вимог, якими можливо підтвердити небажання підприємства працевлаштувати інвалідів.
Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року - без змін.
Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складання повного судового рішення, відповідно до вимог ст. 243 КАС України.
Головуючий: О.В. Яковлєв
Судді: Ю.М. Градовський
ОСОБА_1
Суд | П'ятий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 12.12.2018 |
Оприлюднено | 23.12.2018 |
Номер документу | 78794913 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
П'ятий апеляційний адміністративний суд
Яковлєв О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні