Рішення

від 06.12.2018 по справі 910/10847/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.12.2018Справа № 910/10847/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Купної В.В., розглянув матеріали господарської справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕВІКАР

до товариства з обмеженою відповідальністю ПЛАТ-1

про визнання договорів недійсними

представники учасників справи:

від позивача не з'явились;

від відповідача Єпанчінцев О.С. - представник (довіреність від 01.01.2018 № б/н),

Спасибко А.В. - представник (довіреність від01.01.2018 № б/н).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЛЕВІКАР (далі - ТОВ ЛЕВІКАР , позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю ПЛАТ-1 (далі - ТОВ ПЛАТ-1 , відповідач) про визнання недійсними договорів оренди № П-1 та № П-2 від 10.05.2017, які були укладені між сторонами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.05.2017 між ТОВ ЛЕВІКАР та ТОВ ПЛАТ-1 були укладені договори оренди № П-1 та № П-2, на підставі яких 21.07.2017 відповідач передав, а позивач прийняв у тимчасове платне користування модульні (тимчасові) споруди (павільйони) загальною площею 216 кв. м. та 1074 кв. м. відповідно, розташовані за адресою: м. Київ, Велика Окружна (Святошинський район), 4.

Вважаючи, що вказані договори оренди тимчасових споруд є недійсними, оскільки були укладені з порушенням чинного законодавства позивач звернувся до суду з цим позовом та просив визнати недійсними укладені 10.05.2017 між ним та відповідачем договори оренди № П-1 та № П-2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2018 відкрито провадження у справі № 910/10847/18 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.09.2018.

13.09.2018 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вказує на те, що позивач не навів жодних конкретних доказів, яким саме чином були порушені його права оскаржуваними договорами оренди та при цьому, прийнявши приміщення за спірними договорами, позивач засвідчив, що йому відомі всі відомості щодо приміщень і в нього відсутні будь-які зауваження до відповідача. Окрім того, відповідач зазначає, що прийнявши від відповідача приміщення за спірними договорами, позивач міг їх вільно використовувати у своїй господарській діяльності відповідно до мети оренди, при цьому вказані приміщення, які є предметом спірних договорів, належать відповідачу на підставі договору підряду № 10/05/17 від 10.05.2017, про що засвідчено сторонами у спірних договорах. Так, на підставі зазначеного, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.09.2018 відкладено підготовче засідання на 11.10.2018.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.10.2018 продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів з ініціативи суду, відкладено підготовче засідання на 08.11.2018.

02.11.2018 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про надання додаткових документів, у тому числі витребуваних попередніми ухвалами суду, та пояснень по справі, в яких підтримав позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 29.11.2018.

29.11.2018 у судовому засіданні судом оголошено перерву до 06.12.2018.

У судовому засіданні 06.12.2018 представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували, вважали їх необґрунтованими та безпідставними, просили суд у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в жодне підготовче та судове засідання не в'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору, суд вважав за можливе розглянути справу по суті без участі представника позивача.

У судовому засіданні 06.12.2018 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

10.05.2017 між ТОВ ПЛАТ-1 (орендодавець) та ТОВ ЛЕВІКАР (орендар) укладено два договори оренди № П-1 та № П-2 (далі - договори), відповідно до яких відповідач передає, а позивач приймає у тимчасове платне користування на строк, визначений у цих договорах, на умовах оренди, без права викупу, модульні (тимчасові) споруди (павільйони) (далі - тимчасові споруди) загальною площею 216 кв. м. та 1074 кв. м. відповідно, які знаходяться за адресою: м. Київ, Велика Окружна (Святошинський район), 4.

Пунктами 1.7 договорів передбачено, що приміщення належать позивачу на підставі договору підряду від 10.05.2017 № 10/05/17.

За змістом п. 1.2 вказаних договорів приміщення передаються позивачу з метою розміщення об'єктів торгівлі, складів та/або магазинів.

04.05.2017 Петропавлісько-Борщагівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області було прийнято рішення № 117, яким товариству з обмеженою відповідальністю Платінум (далі - ТОВ Платінум ) надано дозвіл на передачу частини земельної ділянки загальною площею 0,1326 га, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 4Х, кадастровий номер 3222485901:01:015:5005, в суборенду ТОВ ПЛАТ-1 , без зміни цільового призначення, на строк, що не перевищує строк, встановлений договором оренди земельної ділянки.

10.08.2017 на підставі вказаного рішення Петропавлісько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області між ТОВ Платінум та ТОВ ПЛАТ-1 укладено договір суборенди, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Дудкіною Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2035, відповідно до якого відповідач взяв у тимчасове володіння та користування частину вказаної земельної ділянки.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Петропавлісько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 31.05.2017 № 172 надано дозвіл ТОВ ПЛАТ-1 на збір матеріалів на розміщення групи тимчасових споруд в кількості 41 на земельній ділянці по вул. В. Кільцевій, 4Х в с. Петропавлівська Борщагівка.

12.07.2017 згідно з актом приймання-передачі до договору оренди № П-1 від 10.05.2017 тимчасові споруди загальною площею 216 кв. м. за адресою: м. Київ, Велика Окружна (Святошинський район), 4, передані відповідачем у користування позивачу.

21.07.2017 згідно з актом приймання-передачі до договору оренди № П-2 від 10.05.2017 тимчасові споруди загальною площею 1074 кв. м. за адресою: м. Київ, Велика Окружна (Святошинський район), 4, передані відповідачем у користування позивачу.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними договорів оренди № П-1 та № П-2 від 10.05.2017, позивач зазначає, що:

- фактично на момент укладання вказаних договорів ТОВ ПЛАТ-1 не мало права на встановлення тимчасових споруд та будь-яких документів, які б посвідчували його право на користування чи розпорядження майном, яке передавалося в оренду;

- факт отримання паспорту прив'язки не свідчить про правомірність використання земельної ділянки, на які ця тимчасова споруда розміщена, адже особа, якій надано дозвільні документи на розміщення об'єкту торгової точки (тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності) у будь-якому випадку повинна узгодити розміщення тимчасової споруди з власником земельної ділянки (її користувачем), а тому наявність рішення органу місцевого самоврядування про розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності або паспорта прив'язки тимчасової споруди не надає відповідачу право використовувати спірну земельну ділянку без відповідних правовстановлюючих документів;

- рішенням виконавчого комітету Петропавлісько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 31.05.2017 № 172 ТОВ ПЛАТ-1 надано дозвіл на збір матеріалів на розміщення групи тимчасових споруд в кількості 41 на земельній ділянці по вул. В. Кільцевій, 4Х в с. Петропавлівська Борщагівка, у той час як згідно з договором оренди модульні (тимчасові) споруди (павільйони) загальною площею 216 кв. м. розміщені за адресою: м. Київ, Велика Окружна (Святошинський район), 4;

- ТОВ ПЛАТ-1 надано дозвіл на збір матеріалів на розміщення групи тимчасових споруд на земельній ділянці по вул. В. Кільцевій, 4Х в с. Петропавлівська Борщагівка на підставі неіснуючого договору суборенди земельної ділянки від 03.05.2017;

- відповідач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладання договорів оренди № П-1 та № П-2 від 10.05.2017.

У свою чергу, відповідач, заперечуючи проти правомірності заявлених позивачем вимог, вказав, що:

- позивач не зазначив, яким чином оспорюваними договорами оренди № П-1 та № П-2 від 10.05.2017 порушені його права;

прийнявши тимчасові споруди, позивач засвідчив у відповідних актах-приймання передачі про те, що йому відомі всі відомості про ці приміщення, і що у позивача відсутні будь-які зауваження до відповідача;

- позивач не навів, у чому конкретно полягає неправомірність дій відповідача та яким нормам права не відповідають оспорювані договори оренди № П-1 та № П-2 від 10.05.2017, на підставі яких вказана правочини треба визнати недійсними.

Розглядаючи даний спір по суті та оцінюючи викладені доводи сторін суд виходив з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № 11 від 29.05.2013 роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому, необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п. 2 Постанови Пленум Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ).

За змістом п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У п. 4.2 оспорюваних договорів оренди № П-1 та № П-2 від 10.05.2017 зазначено, що підписанням цих договорів орендар (позивач) підтверджує, що йому надано всі необхідні відомості щодо приміщень та він самостійно ознайомився з технічним станом цього нерухомого майна, у зв'язку з чим він будь-яких зауважень до орендодавця (відповідача) не має. Викладене також зазначено в п. 2 актів-приймання передачі приміщень в оренду від 12.07.2017 та 21.07.2017, складених на виконання умов договорів оренди № П-1 та № П-2 від 10.05.2017.

Зазначене підтверджує те, що станом на момент підписання оспорюваних договорів оренди № П-1 та № П-2 від 10.05.2017 та актів приймання-передачі до них позивачу були відомі всі відомості про орендовані ним тимчасові споруди, зокрема, про права відповідача на земельні ділянки, на яких вони розміщувалися.

Більше того, у своїй позовній заяві позивач вказує на те, що у період з 12.07.2017 по 01.03.2018 зобов'язання за договорами оренди від 10.05.2017 виконувалися ним належним чином. Разом з цим, позивач не зазначає, ким та яким чином порушувалися чи могли бути порушені його права як орендаря тимчасових споруд у вказаний період.

Підставою ж припинення позивачем зобов'язань за договорами оренди № П-1 та № П-2 від 10.05.2017 та звільнення займаних ним приміщень слугувало не порушення (невизнання або оспорювання) його прав чи інтересів зі сторони відповідача, а те, що, як зазначено у позовній заяві, наприкінці лютого 2018 року позивачу стало відомо, що вказані договори оренди тимчасових споруд укладені з порушенням чинного законодавства.

Поряд з наведеним суд зазначає, що у розумінні ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст . 20 Господарського кодексу України спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника. При цьому, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Згідно з ч. 1 ст. 74 та ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом невідповідність спірних договорів вимогам чинного законодавства, у тому числі й приписам ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, в момент його вчинення, не встановлено. Судом також не встановлено, а позивачем не доведено порушення його прав, як орендаря, відповідачем. Відповідно, обраний позивачем спосіб захисту не може сприяти відновленню прав позивача, порушення яких не відбулось.

Інші доводи позивача, наведені у його позовній заяві, суд також відхиляє, оскільки вони не доводять наявності порушення (невизнання або оспорювання) його прав (інтересів) зі сторони відповідача, за захистом яких позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про визнання недійсними договорів оренди № П-1 та № П-2 від 10.05.2017, укладених між ТОВ ЛЕВІКАР та ТОВ ПЛАТ-1 , не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати у відповідності до вимог 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підоягають.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕВІКАР відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з п.п. 17.5 пункту 17 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 22.12.2018.

Суддя О.Г. Удалова