Рішення

від 26.11.2018 по справі 910/12253/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.11.2018Справа № 910/12253/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є. ,

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Фізичної особи - підприємця Слюсарчука Василя Івановича

до Товариства з обмеженою відповідальністю ВКП ТРІАДА

про стягнення 67 435, 11 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець Слюсарчук Василь Іванович (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ВКП ТРІАДА (далі - відповідач) про стягнення 67 435, 11 грн., з яких 47 500, 00 грн. заборгованості, 3 792, 22 грн. 3% річних та 16 143, 11 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено Договір, відповідно до якого він надав відповідачу послуги по організації перевезення вантажів автомобільним транспортом. Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання по сплаті наданих послуг належним чином не виконав, внаслідок чого за ним виникла заборгованість.

У зв'язку з цим позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2018 відкрито провадження у справі № 910/12253/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 07.11.2018 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.11.2018 судове засідання відкладено на 26.11.2018 року.

19.11.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва позивачем подано заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судове засідання 26.11.2018 року не з'явився, про причину неявки суд не повідомив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 3 статті 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Пунктом 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У нарадчій кімнаті 26.11.2018 року судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.11.2015 року між позивачем (Повірений, Експедитор) та відповідачем (Довіритель) було укладено Договір-доручення № 20/11 про надання послуг по організації перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі - Договір), який визначає та регулює порядок взаємовідносин між Довірителем та Повіреним, які виникають при транспортно-експедиційному обслуговуванні під час організації та виконання перевезення вантажів у міжнародному та міжміському сполученні і розрахунках при цих перевезеннях у відповідності з діючими законодавчими актами України, міжнародними Конвенціями, вимогами міжнародних угод.

Згідно з пунктом 1.2. Договору Довіритель за допомогою Заявки доручає, а Повірений бере на себе зобов'язання по організації доставки вантажів до пункту призначення та передачі їх вантажоотримувачу.

На підставі Заявки № 20/11/15 позивачем було надані послуги перевезення вантажів за маршрутом м. Київ (Україна) - м. Мінськ (Білорусія) на автомобілі (реєстраційний номер АМ 72-51ВС) згідно СМR № 436269 від 25.11.2015 на суму 14 000, 00 грн., що підтверджується Актом № 82 від 27.11.2015 здачі-прийняття робіт (надання послуг).

На підставі Заявки № 22/11/15 позивачем було надані послуги перевезення вантажів за маршрутом м. Київ (Україна) - м. Мінськ (Білорусія) на автомобілі (реєстраційний номер АМ 72-51ВС) згідно СМR № 436281 від 28.11.2015 на суму 16 000, 00 грн., що підтверджується Актом № 95 від 30.12.2015 здачі-прийняття робіт (надання послуг).

На підставі Заявки № 13/01/16 позивачем було надані послуги перевезення вантажів за маршрутом м. Київ (Україна) - м. Мінськ (Білорусія) на автомобілі (реєстраційний номер АМ 72-51ВС) згідно СМR № 436284 від 23.01.2016 на суму 15 000, 00 грн., що підтверджується Актом № 2 від 26.01.2016 здачі-прийняття робіт (надання послуг).

На підставі Заявки № 08/02/16 позивачем було надані послуги перевезення вантажів за маршрутом м. Київ (Україна) - м. Мінськ (Білорусія) на автомобілі (реєстраційний номер АМ 72-51ВС) згідно СМR № 436286 від 10.02.2016 на суму 15 000, 00 грн., що підтверджується Актом № 11 від 10.02.2016 здачі-прийняття робіт (надання послуг).

При цьому, суд зазначає, що вищевказаний акт з боку відповідача не підписаний, проте факт надання послуг підтверджується наявною в матеріалах справи копією СМR № 436286 від 10.02.2016.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами Договору позивачем були надані послуги з організації перевезень вантажів на загальну суму 60 000, 00 грн.

Проте, в порушення взятих на себе зобов'язань надані позивачем послуги відповідач оплатив частково в сумі 12 500, 00 грн., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 47 500, 00 грн.

У зв'язку з цим позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором транспортного експедирування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Згідно з абзацом 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що порядок та форми оплати за перевезення визначаються у кожному конкретному випадку та зазначаються у транспортній Заявці.

Згідно з пунктом 5.2. Договору обов'язковою умовою оплати є надання Замовнику Експедитором оригіналів документів: Акта виконаних робіт, податкової накладної, рахунку-фактури з доданим оригіналом товарно-транспортної накладної з відміткою вантажоотримувача про отримання вантажу.

Оплата за перевезення здійснюється протягом 10 банківських днів після отримання оригіналів документів, зазначених у пункті 5.2. Договору, якщо інше не зазначено у Заявці.

Пунктом 14 Заявок визначені умови оплати: оплата безготівковим розрахунком: 50% по факту завантаження і митного оформлення та 50% 5-6 днів за оригіналами документів.

29.06.2017 року позивач направив на адресу відповідача претензію № 22/06 від 22.06.2017 про погашення боргу в сумі 47 500, 00 грн., до якої додав документи, передбачені пунктом 5.2. Договору.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді в сумі 47 500, 00 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 3 792, 00 грн. та інфляційних втрат в сумі 16 143, 11 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п.6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007р. №265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При цьому, інфляційні втрати та 3% річних у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, з якої сплачується судовий збір у встановленому законом розмірі. Розрахунок відповідної суми може бути викладений у позовній заяві або доданий до неї; в останньому випадку він підписується особою, яка його склала, або особою, яка підписала позовну заяву.

Суд, у свою чергу, має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Проте, позивачем не надано суду жодного розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, у зв'язку з чим суд не може з'ясувати, як саме позивачем обчислено заявлену до стягнення суму,а також встановити період та базу її нарахування.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині у зв'язку з недоведеністю.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Слюсарчука Василя Івановича до Товариства з обмеженою відповідальністю ВКП ТРІАДА про стягнення 67 435, 11 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВКП ТРІАДА (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 5; код ЄДРПОУ 39388566) на користь Фізичної особи - підприємця Слюсарчук Василя Івановича (АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) 47 500 (сорок сім тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. основного боргу та 1 241 (одну тисячу двісті сорок одну) грн. 12 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Відмовити у задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця Слюсарчука Василя Івановича до Товариства з обмеженою відповідальністю ВКП ТРІАДА про стягнення 3 792, 22 грн. 3% річних та 16 143, 11 грн. інфляційних втрат.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 21.12.2018 року.

Суддя М.Є. Літвінова