Рішення

від 22.12.2018 по справі 911/1956/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2018 р.          

м. Київ           

Справа № 911/1956/18

Суддя Черногуз А.Ф., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Державного підприємства "Київська лісова науково-дослідна станція" (07352, Київська обл., Вишгородський район, с. Лютіж, код ЄДРПОУ 00152595)

до Громадської організації "НПУ "Межигір'я" (07354, Київська обл., Вишгородський район, с. Нові Петрівці, вул. Івана Франка, буд. 19, код ЄДРПОУ 39566953)

про стягнення 1717,50 грн боргу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 04.09.2018 Державного підприємства "Київська лісова науково-дослідна станція" до Громадської організації "НПУ "Межигір'я" про стягнення 1717,50 грн боргу за договором поставки №104 від 17.08.2015.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.09.2018 вказану позовну заяву залишено без руху.

17.10.2018 через канцелярію Господарського суду Київської області позивачем, на виконання ухвали господарського суду Київської області від 10.09.2018, було подано заяву б/н від 11.10.2018 про усунення недоліків позовної заяви. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою від 22.10.2018 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін, встановлено строки для подання: відповідачу - відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали; позивачу – відповіді на відзив до 16.11.2018; відповідачу – заперечень до 21.11.2018.

14.11.2018 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшов відзив відповідача на позов.

30.11.2018 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла відповідь позивача на відзив.

Позов обґрунтований наступним:

-           17.08.2015 між Державним підприємством "Київська лісова науково-дослідна станція" (постачальник) та громадською організацією "НПУ "Межигір'я" (покупець) укладено договір поставки № 104;

-          Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на виконання умов договору сторони тривалий час співпрацювали. Водночас, 03.03.2016 відповідно до товарно-транспортної накладної він поставив відповідачу товар на загальну суму 2520,00 грн, що був оплачений відповідачем частково, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 1717,00 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що:

-          відповідно до п. 5.2. договору загальна сума договору становить 22500,00 грн. Позивачем додано копію прибуткового касового ордеру № 188 від 27.08.2015 на суму 22500,00 грн, що прийняті від відповідача. Строк дії договору встановлено до 31.12.2015, п. 7.4. договору передбачено можливість пролонгації договору шляхом укладання додаткової угоди, водночас, сторонами такої додаткової угоди не укладалось, а договір є виконаним;

-          в товарно-транспортній накладній відсутній підпис вантажоодержувача, а відтак остання не може підтверджувати факт отримання відповідачем товару;

-          акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2016 відповідачем не підписаний.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

17.08.2015 між Державним підприємством "Київська лісова науково-дослідна станція" (постачальник) та громадською організацією "НПУ "Межигір'я" (покупець) укладено договір поставки № 104, відповідно до п. 1 якого постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених договором, поставити покупцю: дрова паливні хвойних порід, 150 м. куб, згідно із протоколом погодження ціни (додаток № 1), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар у порядку і на умовах, передбачених договором.

Поставка здійснюється на підставі замовлення, що подається покупцем, складене у письмовій формі. У замовленні зазначаються найменування, асортимент, кількість товару згідно із протоколом погодження ціни (додаток № 1), інші дані, які сторони вважають за доцільне тут передбачити (п. 3.1. договору).

Поставка товару здійснюється після оплати товару. Строк поставки становить 10 днів з дати оплати товару. В рахунку-фактурі може встановлюватись конкретний строк поставки в межах загального строку поставки (п. 3.3. договору).

Ціни на товар зазначаються у протоколі погодження ціни (додаток № 1), який є невід'ємною частиною договору. Загальна сума договору становить 22500,00 грн (п.п.5.1., 5.2. договору).

Покупець оплачує товар у порядку передоплати на підставі рахунка-фактури протягом трьох банківських днів із дня його виставлення (п. 5.3. договору).

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відносини, що з нього виникають регулюються положенням глав 19, 20, 22, 30 Господарського кодексу України, глав 47-54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

За змістом положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на виконання умов договору сторони тривалий час співпрацювали. Водночас, 03.03.2016 відповідно до товарно-транспортної накладної він поставив відповідачу товар на загальну суму 2520,00 грн, що був оплачений відповідачем частково, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 1717,00 грн.

На підтвердження факту поставки позивач надав товарно-транспортну накладну № РН02-00181 та специфікаційну накладну № 241 від 03.03.2016, копії прибуткових-касових ордерів на загальну суму 67500,00 грн.

Крім того, позивачем надано копію акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2018, копії претензій № 82 від 17.03.2017, № 83 від 17.04.2018.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що:

-          відповідно до п. 5.2. договору загальна сума договору становить 22500,00 грн. Позивачем додано копію прибуткового касового ордеру № 188 від 27.08.2015 на суму 22500,00 грн, що прийняті від відповідача. Строк дії договору встановлено до 31.12.2015, п. 7.4. договору передбачено можливість пролонгації договору шляхом укладання додаткової угоди, водночас, сторонами такої додаткової угоди не укладалось, а договір є виконаним;

-          в товарно-транспортній накладній відсутній підпис вантажоодержувача, а відтак остання не може підтверджувати факт отримання відповідачем товару;

-          акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2016 відповідачем не підписаний.

Суд, дослідивши подані матеріали, пояснення сторін, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 2.4., 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, у поданих позивачем товарно-транспортній накладній № РН02-00181 та специфікаційній накладній № 241 від 03.03.2016 відсутні відомості щодо особи, яка прийняла товар та документу, яким остання була уповноважена на проведення такої операції. Не містять вказані накладні і печатки відповідача.

Отже, суд не приймає в якості належних та допустимих в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів поставки товару відповідачу вказані документи, оскільки останні не містять ані відомостей щодо особи, яка прийняла товар, ані реквізитів документу на підставі якого вона діяла, ані печатки відповідача, а відтак не можуть вважатися належним первинними бухгалтерськими документами та бути доказом проведення господарської операції з поставки товару.

Щодо акту взаємних розрахунків станом на 31.03.2018, то останній не може підтверджувати факт існування заборгованості відповідача, оскільки відповідачем не підписаний.

Посилання позивача на факт надсилання відповідачу претензій № 82 від 17.03.2017, № 83 від 17.04.2018 також сприймається судом критично, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів надсилання останніх.

Суд також погоджується з запереченням відповідача щодо того, що відповідно до п. 5.2. договору загальна сума договору становить 22500,00 грн. Позивачем додано копію прибуткового касового ордеру № 188 від 27.08.2015 на суму 22500,00 грн, що прийняті від відповідача. Строк дії договору встановлено до 31.12.2015, п. 7.4. договору передбачено можливість пролонгації договору шляхом укладання додаткової угоди, водночас, сторонами такої додаткової угоди не укладалось, а договір є виконаним.

Так, дійсно сума договору визначена сторонами - 22500,00 грн, а строк дії договору встановлено до 31.12.2015. З поданих позивачем документів вбачається, що відповідач сплатив позивачу грошові кошти у сумі 67500,00 грн. Доказів здійснення поставок позивачем не надано, а, відтак, з поданих документів вбачається, що договір є виконаним та закінченим, а решта оплат згідно прибуткових касових ордерів здійснена поза межами правовідносин, врегульованих договором № 104 від 17.08.2015, позаяк жодних доказів зворотного позивачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 1717,00 грн боргу необґрунтованою, документально не підтвердженою, відповідачем не спростованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.

Щодо інших заперечень відповідача, суд зазначає, що вони не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обгрнутовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 22.12.2018.

Суддя                               А.Ф. Черногуз