Рішення

від 18.12.2018 по справі 914/2042/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.12.2018                                                      Справа №914/2042/18 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна виробничо-комерційна компанія “Федорченко”, м. Суми до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Ас-Холдинг”, м. Львів про повернення коштів за непоставлений товар за договором купівлі-продажу товарів №1-04/18 від 06.04.2018 в розмірі 30619,14грн Суддя Ділай У.І. Секретар Куць М.Я. За участі представників: Від позивача: не з'явився Від відповідача: не з'явився На розгляд Господарського суду Львівської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна виробничо-комерційна компанія “Федорченко” до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Ас-Холдинг” про повернення коштів за непоставлений товар за договором купівлі-продажу товарів №1-04/18 від 06.04.2018 в розмірі 30619,14грн. Ухвалою від 07.11.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено розгляд справи на 29.11.2018. 19.11.2018 за вх.№44444/18 від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду, в якій просить розглядати справу без участі представника ТзОВ “Будівельна виробничо-комерційна компанія “Федорченко”. Сторони явки повноважних представників в судове засідання 29.11.2018 не забезпечили. Ухвалою від 29.11.2018 розгляд справи відкладено на 18.12.2018. Сторони явки повноважних представників в судове засідання 18.12.2018 не забезпечили. На адресу суду повернулась поштова кореспонденція з ухвалою суду, яку було скеровано на адресу відповідача, із відміткою відділення поштового зв'язку про причину повернення, а саме: “повернуто за закінченням встановленого строку зберігання”. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження відповідача зазначено: 79010, м. Львів, вул. Харківьска, 34/1. На таку ж адресу скеровувались судом ухвали у даній справі. Господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання. Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції. У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України – за наявними у ній матеріалами. В процесі розгляду матеріалів справи суд - встановив: 06.04.2018 між сторонами було укладено Договір купівлі-продажу товарів № 1-04/18, відповідно до якого відповідач зобов'язаний передавати щебінь гранітний різної фракції у власність покупця відповідно до його замовлення, а позивач зобов'язаний прийняти та оплатити отриману продукцію на умовах, зазначених цим договором. Загальна сума цього договору (тобто загальна вартість (ціна) усієї продукції, поставленої за цим договором) сторонами не обмежується і визначається на підставі фактично поставленої (переданої у власність) продукції та узгодженої на неї ціни, відповідно до видаткових накладних (актів приймання-передачі). Оплата ціни (вартості) продукції здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця на умовах 100% переоплати на підставі рахунку, виставленого продавцем або на інших узгоджених умовах. (п. 2.1, 2.2 договору). 07.05.2018 позивачем відповідачу було направлено заявку на поставку продукції електронною поштою на електронну адресу granitesukraine@gmail.com, яка вказана відповідачем в договорі. Дата поставки, згідно заявки - 14.05.2018. На виконання умов договору, позивач оплатив партію продукції відповідачу на підставі його рахунку № БВФ-0000001 від 08.05.2018 у сумі 25200,00 грн, що підтверджується копією платіжного дорученням № 1740 від 08.05.2018 (оригінал оглянуто судом). Відповідно до п. 3.1. договору, підставою для відвантаження/передачі продукції покупцеві є факт зарахування коштів на поточний рахунок продавця згідно виставленого рахунку. 08.05.2018 позивач направив відповідачу лист-заявку № 01/400 з проханням відвантажити один залізничний вагон щебеню гранітного фракції 70-120-150. Також вказаним листом позивач повідомив відповідача, що заявлений до поставки товар оплачено згідно платіжного доручення № 1740 від 08.05.2018. Відповідач отримав вказаного листа 14.05.2018, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення. За твердженням позивача відповідач зобов'язань щодо поставки продукції не виконав. 05.07.2018 позивачем на адресу відповідача було відправлено лист про повернення грошових коштів в розмірі 25200,00 грн, перерахованих як передоплату за спірним договором. Вказана вимога відповідачем залишена без відповіді та задоволення. Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав договірних зобов'язань, ТзОВ “Будівельна виробничо-комерційна компанія “Федорченко” звернулося до господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості 25200,00 грн основного боргу та 5000,00грн витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката. Крім того, керуючись положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач нарахував 299,05грн інфляційних втрат, а також згідно із п. 5.4 договору 1139,18грн 10% річних та 3980,91грн пені. При прийнятті рішення суд виходив із наступного. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України). Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір купівлі-продажу товарів № 1-04/18 від 06.04.2018, у зв'язку із чим набули взаємних прав і обов'язків. За договором купівлі-продажу, відповідно до вимог п. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 Цивільного кодексу України). Позивач свої зобов'язання за спірним договором виконав повністю. При цьому, відповідач не передав товар, передбачений договором, в результаті чого виникла заборгованість на загальну суму в розмірі 25200,00 грн. Згідно з частиною першою статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. Оскільки попередню оплату позивачем за товар здійснено, а товар у визначені строки відповідачем не передано, відповідно до частини другої статті 693 ЦК України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк. Відповідач обставин справи не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду. Відповідно до положень ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб. Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимога позивача про стягнення суми попередньої оплати є правомірною та такою, що підлягає задоволенню в розмірі 25200,00 грн. Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми інфляційних нарахувань, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позивачем допущені арифметичні помилки у нарахуванні, які не зменшують суму, що підлягає до стягнення, оскільки за розрахунками суду загальна сума таких проведених нарахувань є більшою, ніж просить стягнути позивач. Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача 299,05грн інфляційних нарахувань за період з 15.05.2018 до 26.10.2018 - підлягають задоволенню. Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3980,91грн пені суд зазначає наступне. У п. 5.4 договору сторони узгодили, що у випадку порушення термінів поставки Продукції Покупець зобов'язаний сплатити Покупцю, на вимогу останнього, пеню в розмірі подвійної ставки НБУ. чинної на дату прострочення, від суми оплаченої, але не поставленої Продукції, за кожен день прострочення, або повернути грошові кошти за кількість недопоставленої Продукції. Сплата пені не звільняє Продавця від виконання зобов'язань з поставки та відшкодування Покупцю збитків в повному розмірі. У разі не повернення Продавцем грошових коштів, сплачених Покупцем за недопоставлену Продукцію Продавець сплачує Покупцю пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення від вартості недопоставленої продукції. Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Згідно із вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Згідно із вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до положень п. 5.4 договору та ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», судом встановлено, що позивачем правильно нараховано суму пені подвійної облікової ставки Національного банку України за період з 15.05.2018 до 26.10.2018 в розмірі 3980,91грн. Щодо позовної вимоги про стягнення 1139,18грн 10% річних суд зазначає наступне. Відповідно до умов п. 5.4 договору, що у випадку порушення термінів поставки Продукції Покупець зобов'язаний сплатити Покупцю, на вимогу останнього, зокрема, суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 10% річних від простроченої суми за кожен день такого прострочення. Частиною третьою статті 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Виходячи із положень вказаної статті, сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”). Відтак, перевіривши поданий позивачем розрахунок 10% річних за прострочення виконання, судом встановлено, що позивачем правильно нараховано суму, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 1139,18грн 10% річних слід задоволити. Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 5000,00грн. витрат на правову допомогу суд зазначає наступне. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ст. 126 ГПК України). Відшкодування витрат позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”). Пунктом 2.2 договору про надання послуг правової (правничої) допомоги від 01.08.2018 передбачено, що на підтвердження надання послуг за цим договором виконавець надає замовнику Акти наданих послуг. Акт наданих послуг підписується замовником та один оригінальний примірник Акту повертається виконавцю – не пізніше 3-х робочих днів з дня його отримання. До матеріалів справи не долучено Акту наданих послуг адвокатом позивачу, а також відсутні докази понесених позивачем витрат на такі послуги. З огляду на викладене, суд прийшов до висновку відмовити у задоволенні стягнення 5000,00грн. витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката. Судовий збір покладається на відповідача, оскільки, спір виник з його вини. Керуючись статтями 4, 7 ,13, 14, 73, 74, 76-79, 91, 96, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1.Позовні вимоги задоволити частково. 2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ас-Холдинг” (79010, м. Львів, вул. Харківьска, 34/1, ідентифікаційний код 37484476) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна виробничо-комерційна компанія “Федорченко” (40022, м. Суми, вул. Тополянська, 26/1, ідентифікаційний код 14005202) 25200,00 грн основного боргу, 299,05грн інфляційних втрат, 1139,18грн 10% річних, 3980,91грн пені та 1762,00 грн. судового збору 3.В задоволенні вимоги про стягнення 5000,00грн. витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката – відмовити. 4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили. Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України. Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України. Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015. Повне рішення складено 22.12.2018. Суддя                                                                             Ділай У.І.