Рішення

від 17.12.2018 по справі 914/1938/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2018 Справа №914/1938/18

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Айзенбарт А.І., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській області, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ЕРА МГ , м. Львів

про: стягнення 112 130,42 грн.

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Обставини розгляду справи.

17.10.2018 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській області до ТзОВ ЕРА МГ про стягнення 112 130,42 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 19.11.2018.

Ухвалою від 19.11.2018 суд залишив без задоволення клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та відклав розгляд справи по суті на 29.11.2018р.

Ухвалою від 29.11.2018 суд відклав розгляд справи на 11.12.2018.

В судовому засіданні 11.12.2018 було оголошено перерву до 17.12.2018.

Заяв про відвід судді не надходило.

Суть спору та правова позиція сторін.

Представник позивача в судове засідання 17.12.2018 не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце судового розгляду.

Як вбачається з позовної заяви, позов обґрунтований тим, що між позивачем та відповідачем 29.05.2017 укладено договір оренди нерухомого державного майна №69, відповідно до якого у користування відповідача було передано приміщення, площею 542,2 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Д. Апостола, 9А. Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.03.2018 у справі №914/2419/17 укладений між сторонами договір було розірвано. Оскільки після набрання рішенням законної сили відповідач не повернув об'єкт оренди, не розрахувався по орендній платі, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 29 472,68 грн. боргу, 6 051,63 грн. пені, 2 947,26 грн. штрафу та 73 658,85 грн. неустойки.

Представник відповідача в судове засідання 17.12.2018 не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце судового розгляду.

У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що після підписання договору оренди та акту прийому-передачі майна, орендар так і не приступив до використання орендованого приміщення, а тому, навіть після розірвання договору в судовому порядку, ТзОВ ЕРА МГ перешкод у користуванні приміщення не чинило, чим забезпечив вільний доступ. Також відповідач стверджує, що нарахування неустойки в силу приписів ст. 785 ЦК України можливе у разі припинення договору найму, натомість в даному випадку договір було розірвано, відповідно нарахування неустойки в даному випадку є незаконним.

ОСОБА_1 ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представників сторін.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

29.05.2017 між позивачем (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) укладено договір оренди нерухомого державного нерухомого майна №69 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове, платне користування державне нерухоме майно - будівля столярної майстерні, а саме: нежитлові вбудовані приміщення, площею 542,2 кв.м., які розміщені на першому поверсі одноповерхової будівлі за адресою: м. Львів, вул. Д. Апостола, 9А, що перебуває на балансі Західно-Української геофізичної розвідувальної експедиції Державного геофізичного підприємства Укргеофізика .

На виконання договору, позивачем було передано, а відповідачем, в свою чергу, прийнято в строкове, платне користування вказане в п. 1.1. договору приміщення, що підтверджується відповідним актом прийому-передачі від 29.05.2017.

За умовами п. 3.1.-3.3., 3.6. договору визначено, зокрема, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затв. постановою КМУ від 04.10.1995 №786 і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку березень 2017 року 17372,48 грн. Для суб'єкта малого підприємництва, що провадить виробничу діяльність безпосередньо на орендованих площах, орендна плата визначена на підставі Методики становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку березень 2017 - 12160,74 грн. Орендна плата за перший (повний) місяць оренди - травень 2017 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди березень 2017 року на індекс інфляції за квітень, травень 2017 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу щомісяця, не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, у наступному співвідношенні: 70% до державного бюджету на рахунок визначений ДКСУ, а саме: одержувач коштів - Держбюджет м. Львова, код ЄДРПОУ одержувача 38008294, банк одержувача - ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014, № рахунку - 31114092702002 (код 22080300); - 30% на рахунок балансоутримувача.

Як зазначав в попередніх судових засіданнях представник позивача, предметом стягнення у даній справі являється заборгованість з орендної плати, пені та штрафу, які підлягає сплаті до державного бюджету України (70%).

У відповідності до п. 5.3., 3.11. договору, орендар зобов'язувався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. У разі припинення (розірвання) договору орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно.

Як встановлено судом, у зв'язку з неналежним виконанням ТзОВ ЕРА МГ зобов'язань за договором (в частині внесення орендних платежів), 21.03.2018 Господарським судом Львівської області у справі №914/2419/17 з ТОВ ЕРА МГ на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області стягнуто 55 860,35 грн. суми боргу зі сплати орендної плати, 2 513,65 грн. пені, 5 586,04 грн. штрафу та 4 800,00 грн. судового збору; розірвано укладений 29.05.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області та ТзОВ ЕРА МГ договір оренди нерухомого державного майна №69; виселено ТзОВ ЕРА МГ із орендованого державного майна нежитлового вбудованого приміщення площею 542,2 м.кв., розміщеного на першому поверсі одноповерхової будівлі за адресою: м. Львів, вул. Данила Апостола, буд.9-А (реєстровий №01432761.71.МЧЦРЛУ008), що перебуває на балансі Західно-Української геофізичної розвідувальної експедиції Державного підприємства Укргеофізика .

Зазначене рішення суду сторонами не оскаржувалося та набрало законної сили 17.04.2018.

Однак, як вбачається з долучених до позовної заяви розрахунків, незважаючи на припинення договірних відносин, орендар зобов'язань за договором (в частині внесення орендної плати) належним чином не виконав, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 29 472,68 грн., 6 051,63 грн. пені та 2 947,26 грн. Крім цього, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на його користь 73 658,85 грн. неустойки, оскільки після розірвання договору об'єкт оренди не був повернутий в добровільному порядку.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

ОСОБА_1 положень ст. 759 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 286 ГК України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

В силу положень ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

В розділі 3 договору сторони погодили розмір орендної плати, порядок її нарахування та строки внесення.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Крім цього, такий же обов'язок покладається на орендаря в п. 5.3. договору.

Так, п. 3.11. договору визначено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно.

Наведене положення договору цілком узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеної в постанові від 20.11.2012р. у справі №3-54гс12.

Законодавцем в ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відзиві на позовну заяву та в попередніх судових засіданнях представник відповідача проти заявленого розміру боргу за договором не заперечував.

Судом встановлено, що внаслідок неналежного виконання умов договору в частині сплати орендної плати, відповідач заборгував позивачу 29 472,68 грн. за період з січня 2018 по квітень 2018 (20 днів), а тому орендна плата підлягає стягненню з відповідача в судовому порядку в розмірі 29 472,68 грн.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Положеннями ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У п. 3.7., 3.8. договору сторонами було погоджено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6. співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

У відзиві на позовну заяву та в попередніх судових засіданнях представник відповідача проти факту прострочення внесення орендної плати та нарахованої у зв'язку з цим розміру пені, не заперечував.

Оскільки, в даному випадку зі сторони відповідача (як орендаря) мало місце прострочення внесення орендної плати, в договорі сторонами погоджено розмір пені за несвоєчасне внесення орендної плати, суд прийшов до висновку, що пеня підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 6 051,63 грн.

Перевіривши правильність нарахування штрафу, суд прийшов до висновку, що такий підлягає стягненню з відповідача повністю, в заявленому розмірі 2 947,26 грн., так як всупереч умовам договору відповідачем було допущено прострочення виконання зобов'язання більше, ніж на три місяці.

Як зазначив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 09.07.2018 у справі №903/647/17, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК - видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Так, ч. 1 ст. 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Матеріалами справи, зокрема, рішенням Господарського суду Львівської області від 21.03.2018 у справі №914/2419/17 підтверджено, що договір на підставі якого відповідачеві було передане в оренду приміщення було розірвано в судовому порядку, відповідно рішення суду набрало законної сили 17.04.2018.

У відповідності до положень 5.9., 10.9. договору, орендар зобов'язується у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря. У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу.

Так, положеннями п. 10.10. договору встановлено, що майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання орендарем та балансоутримувачем акта приймання-передавання, один примірник якого протягом трьох днів орендарем скеровується орендодавцю. Обов'язок щодо складання акту приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалося представника сторін, акт приймання-передавання об'єкта з оренди не складався та не підсувався.

ОСОБА_1 державного виконавця від 10.07.2018, відповідача виселено з орендованого приміщення лише 10.07.2018.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Як зазначив Пленум ВГС України в п. 5.4. постанові від 29.05.2013р. №12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна , застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Враховуючи те, що рішення суду у справі №914/2419/17 набрало законної сили 17.04.2018, об'єкт оренди повернутий позивачу в результаті проведення виконавчих дій 10.07.2018, нарахування позивачем неустойки за період з 21.04.2018 - 09.07.2018 є законодавчо обґрунтованим. Натомість, нарахування неустойки за 10.07.2018 (день фактичного виселення боржника з приміщення) є безпідставним, а тому в цій частині вимог суд відмовляє.

Судом відхиляються покликання відповідача на те, що підставою нарахування неустойки є припинення договору, а не його розірвання, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Пунктом 10.7. договору визначено, що чинність цього договору припиняється внаслідок, зокрема, дострокового за взаємною згодою сторін або за рішенням суду . Таким чином, зі змісту наведеного пункту договору вбачається, що сторонами визначено одну з підстав його припинення - розірвання в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

ОСОБА_1 ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 530, 549, 598, 611, 612, 625, 759, 785 ЦК України, ст.ст. 174, 283, 286 ГК України та ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕРА МГ , м. Львів, вул. Чайковського, 11/15 (ідентифікаційний код 40608011) на користь Регіонального відділення фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 3 (ідентифікаційний код 20823070) 29 472,68 грн. боргу, 6 051,63 грн. пені, 2 947,26 грн. штрафу, 66 292,96 грн. неустойки, 1 646, 24 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 17.12.2018 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 22.12.2018.

Суддя Мазовіта А.Б.