Постанова

від 19.12.2018 по справі 920/414/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2018 р. м. Київ Справа№ 920/414/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Даниленко Т.О. за участю представників учасників процесу: від позивача: згідно протоколу судового засідання від відповідача: згідно протоколу судового засідання розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Зеленбуд" на рішенняГосподарського суду Сумської області від 01.08.2018 суддя Коваленко О.В. повний текст складений 06.08.2018 у справі № 920/414/18 Господарського суду Сумської області за позовомВиконавчого комітету Глухівської міської ради Сумської області, м. Глухів, Сумська обл. дотовариства з обмеженою відповідальністю "Зеленбуд", м. Глухів, Сумська обл. провиселення з нежитлових приміщень, що розташовані в місті Глухів Сумської області з поверненням по акту приймання-передачі приміщень Виконавчому комітету Глухівської міської ради Сумської області

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський

ВСТАНОВИВ:

Виконавчий комітет Глухівської міської ради Сумської області (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Зеленбуд" (надалі - відповідач), в якому просив суд виселити відповідача з нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: 41400, вулиця Путивльська, будинок 15, місто Глухів, Сумська область, та складаються з майнового комплексу нежитлових приміщень загальною площею 771,7 кв. м., а саме: адміністративної будівлі площею 226,5 кв. м., двоповерхової майстерні площею 542,2 кв. м., погрібу 36,3 кв. м., вбиральні, інших основних засобів (ворота з калиткою) та допоміжних засобів (котел), із поверненням по акту приймання-передачі приміщень позивачу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач повідомляв відповідача про відсутність своєї згоди на подальше продовження строку дії укладеного між сторонами договору оренди № 143 від 27.04.2015, але після закінчення строку дії вказаного договору відповідач орендоване приміщення не звільнив.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та необґрунтованості позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав про те, що він повідомляв позивача про намір продовжити дію договору оренди, що за змістом може бути розглянуто як відповідне клопотання. Цим же листом відповідач повідомив позивача про обов'язок останнього відповідно до п.7.4. та п. 10.8 Договору компенсувати відповідачу вартість невід'ємних поліпшень орендованого майна. Однак відповіді на своє звернення відповідач не отримав.

Також відповідач стверджує про те, що він продовжує використовувати орендоване приміщення та сплачує орендну плату відповідно до умов укладеного між сторонами договору, а тому договір є пролонгований на новий термін і підстави для виселення відповідача із займаного ним приміщення відсутні.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 01.08.2018 у справі № 920/414/18 позов було задоволено. Виселено товариство з обмеженою відповідальністю "Зеленбуд" з нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: 41400, вул. Путивльська, 15, місто Глухів, Сумська область, та складаються з майнового комплексу нежитлових приміщень загальною площею 771,7 кв. м., а саме: адміністративної будівлі площею 226,5 кв. м., двоповерхової майстерні площею 542,2 кв. м., погрібу 36,3 кв. м., вбиральні, інших основних засобів (ворота з калиткою) та допоміжних засобів (котел), із поверненням по акту приймання-передачі приміщень виконавчому комітету Глухівської міської ради Сумської області. Окрім того, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Зеленбуд" на користь виконавчого комітету Глухівської міської ради Сумської області 1 762 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Місцевий господарський суд, посилаючись на норми ст.ст. 16, 319, 759, 763, 764, 777, Цивільного кодексу України, ст. ст. 17, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 2, 285, 291 Господарського кодексу України, зазначав про те, що позивачем дотримано порядку повідомлення відповідача про відсутність наміру на поновлення договору оренди та використання приміщення для власних потреб, а отже договір оренди № 143 від 27.04.2015 припинив свою дію з 28.03.2018. ї

Суд визнав безпідставними доводи відповідача про те, що в силу п.10.5 договору позивач був зобов'язаний автоматично укласти договір оренди на новий строк після отримання повідомлення відповідача про намір подовжити дію договору на новий строк, незалежно від наміру використовувати орендоване майно для власних потреб. Також суд зазначив про те, що відповідач сплачував кошти за фактичне користування майном, а здійснення платежів не є підставою продовження договору, термін дії якого закінчився. За висновком суду позовна вимога про його виселення як примусове виконання обов'язку в натурі відповідає приписам ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Зеленбуд" (надалі - скаржник) звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просило скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 01.08.2018 у справі № 920/414/18 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального і процесуального права, а саме ст.ст. 626, 628, 638, 764, 777 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст.ст. 180, 285, 291 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна , що призвело до прийняття невірного по суті заявлених вимог рішення суду. Зокрема, скаржник наголошував на наступному:

- сторони не обмінювалися заявами в порядку і строки, передбачені в п. 10.5 спірного договору оренди;

- хибним є висновок суду про те, що не можна розцінювати як згоду орендодавця на пролонгацію договору оренди виставлення рахунків на сплату платежів за користування майном;

- висновок суду про те, що укладений між сторонами договір оренд припинив свою дію є помилковим;

- судом надано невірну оцінку наданому до матеріалів справи листуванню сторін;

- судом не враховано умови спірного договору в частині досудового врегулювання спорів між сторонами;

- судом не досліджувався факт припинення укладеного між сторонами договору оренди.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 у справі № 920/414/18 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Зеленбуд" на рішення Господарського суду Сумської області від 01.08.2018 у справі № 920/414/18 залишено без руху.

21.09.2018 до канцелярії Харківського апеляційного господарського суду надано докази надсилання Виконавчому комітету Глухівської міської ради Сумської області копії апеляційної скарги і доданих до неї документів.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.09.2018 у справі № 920/414/18 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Зеленбуд" на рішення Господарського суду Сумської області від 01.08.2018 у справі № 920/414/18 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 29.10.2018.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, ч. 6 ст. 147 Закону України " Про судоустрій та статус суддів" та на підставі розпорядження керівника апарату суду від 03.10.2018 справу № 920/414/18 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2018, справу № 920/414/18 передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

08.11.2018 через відділ автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, оскільки висновки суду повністю відповідають обставинам справи, а рішення суду прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства.

Позивач вважає безпідставними посилання відповідача на те, що він належним чином сплачує орендні платежі, а тому укладений між сторонами договір є пролонгованим, оскільки обов'язок вносити орендну плату до дня повернення об'єкта оренди прямо встановлено в договорі.

Відповідач отримував повідомлення позивача про небажання останнього продовжувати дію договору оренди та надавав на відповіді на ці листи, а тому він був належним чином повідомлений про закінчення строку дії укладеного договору та необхідність повернути орендовані приміщення позивачу.

Посилання в апеляційній скарзі на судову практику Верховного Суду є недоречним, оскільки у справі, про яку зазначив відповідач, та у справі № 920/414/18 різні правовідносини.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2018 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Зеленбуд" на рішення Господарського суду Сумської області від 01.08.2018 у справі № 920/414/18 було прийнято до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.12.2018.

07.12.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ Зеленбуд надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано тим, що ТОВ Зеленбуд без довіреності має право претавляти директор -Хоруженко Д.Ю. та за довіреністю - юрисконсульт Осьмаков О.А., які з 18.12.2018 по 20.12.2018 перебувати у відрядженні.

Представники позивача заперечували щодо поданого скаржником клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з його необгрунтованістю.

Щодо поданого клопотання скаржника про відкладення розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що юридична особа не позбавлена права мати декількох повноважних представників, що не перешкоджає юридичній особі фактично через своїх представників бути присутньою на декількох судових засіданнях, які проводяться одночасно в різних судах.

З урахуванням вище викладеного, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, за відсутності представника скаржника, оскільки його неявка не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, а тому суд відмовляє в задоволенні клопотання скаржника про відкладення розгляду апеляційної скарги.

В судовому засіданні представники Виконавчого комітету Глухівської міської ради Сумської області заперечували проти апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просили суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідач в судове засідання не з'явився.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі-ГПК України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України визначено, що учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у відсутності представників відповідача за наявними у справі матеріалами.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представників позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, що 27.04.2015 між виконавчим комітетом Глухівської міської ради (надалі - позивач, орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Зеленбуд" (надалі - відповідач, орендар) було укладено договір оренди № 143 (далі за текстом - договір).

За умовами договору (розділ 1) позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування комунальне майно: майновий комплекс з нежитлових будівель загальною площею 771,7 кв. м. (адміністративна будівля загальною площею 226,5 кв. м., двоповерхова майстерня загальною площею 542,2 кв. м., погріб площею 36,3 кв. м., вбиральня, інші основні та допоміжні засоби), розміщений за адресою: Сумська область, м. Глухів, вул. Путивльська, 15, що перебуває на балансі Виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства. Ринкова вартість нежитлового приміщення згідно незалежної оцінки станом на 09.04.2015 становить 780 200 грн. 00 коп. Майно передається з метою розміщення суб'єктів господарювання, які надають житлово-комунальні послуги. Стан майна на момент укладення Договору не потребує капітального ремонту.

Умови передачі орендованого майна орендарю погоджені сторонами у розділі 2 договору, відповідно до п. 2.1 якого відповідач вступає в строкове платне користування майном у термін, визначений у цьому договорі, одночасно з підписанням сторонами акта приймання-передачі вказаного майна.

В розділі 3 договору сторони погодили порядок нарахування і сплати орендної плати, згідно з п.п. 3.1, 3.2, 3.6 якого орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Глухів та пропорцій її розподілу, затвердженою рішенням міської ради від 28.11.2012 року у відповідності до ч.2 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Місячна орендна плата розраховується, виходячи з незалежної оцінки орендованого майна, яка передує укладенню договору оренди. Розрахункова орендна плата без врахування щомісячного індексу інфляції становить 1 950 грн. 50 коп. на місяць. Орендна плата самостійно перераховується відповідачем в міський бюджет щомісяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції шляхом коригування суми щомісячної орендної плати на індекс інфляції за поточний місяць не пізніше 25 числа наступного місяця на зазначений у договорі рахунок. У разі припинення (розірвання) договору відповідач сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно.

В п.п. 10.2, 10.5, 10.7 договору передбачено, що термін його дії з 27.04.2015 по 27.03.2018. У разі відсутності заяви однієї з сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Чинність цього договору припиняється в наслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації орендованого майна орендарем; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв орендоване приміщення, про що сторонами було складено акт приймання-передачі комунального майна від 27.04.2015.

Позивач зазначав про те, що укладений між сторонами договір припинив свою дію у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено. Позивач повідомляв відповідача у термін, передбачений діючим законодавством, про те, що у нього відсутній намір продовжувати дію договору, оскільки приміщення буде використовуватись позивачем для власних цілей, а саме для розміщення управління виконавчого комітету Глухівської міської ради.

Оскільки відповідач об'єкт оренди не звільнив і наразі продовжує ним користуватися, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду та просив виселити відповідача з нежитлових приміщень, розташованих за адресою: 41400, вул. Путивльська, 15, м. Глухів, Сумська область, які складаються з майнового комплексу нежитлових приміщень загальною площею 771,7 кв. м., а саме: адміністративної будівлі площею 226,5 кв. м., двоповерхової майстерні площею 542,2 кв. м., погрібу 36,3 кв. м., вбиральні, інших основних засобів (ворота з калиткою) та допоміжних засобів (котел), із поверненням по акту приймання-передачі приміщень позивачу.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають як вимогам чинного законодавства, так і фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

В ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі-ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

В ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 ЦК України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 Цивільного кодексу України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами ( ст. 629 ЦК України)

З матеріалів справи вбачається, що вимоги позову стосуються терміну дії договору оренди.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди передбачені в ст. 764 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та опосередковано в ч. 4 ст. 291 ГК України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Статтями 763, 764 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Тобто, після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Водночас такі заперечення мають бути висловлені ним як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку. Якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначав про те, що судом було надано невірну оцінку листуванню сторін.

З цього приводу судом апеляційної інстанції було з'ясовано наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив відповідачу лист № 577/03-14 від 19.12.2017, в якому він повідомив відповідача про те, що термін дії договору закінчується 27.03.2018 та зазначив про необхідність повернення об'єкту оренди, який буде використовуватися позивачем для власних потреб.

Вказаний лист 21.12.2017 було вручено директору товариства відповідача Хоруженку Д.Ю. особисто під підпис, про що свідчить відповідна відмітка на листі.

Відповідач в листі № 89 від 22.12.2017 повідомив позивача про намір продовжити термін оренди майнового комплексу та в подальшому здійснити його викуп.

Позивач листом № 218/03-14 від 27.03.2018 повторно повідомив відповідача про закінчення терміну дії договору та просив вжити заходи щодо повернення орендованого майна.

Листом № 226/03-14 від 28.03.2018 позивач повідомив відповідача про необхідність повернути орендоване майно та надіслав підписаний та скріплений печаткою зі свого боку акт приймання-передачі майна для підписання відповідачем.

Відповідач в листі № 31 від 30.03.2018 зазначив про те, що відсутність відповіді на лист № 89 від 22.12.2017 у строки, передбачені п. 10.4 договору, розцінена ним як мовчазна згода на подовження терміну дії договору, а також акцентував увагу позивача на обов'язку відшкодувати відповідачу вартість невід'ємних поліпшень, здійснених ним на підставі рішення Виконавчого комітету Глухівської міської ради №140 від 18.06.2015 "Про надання дозволу на вкладання власних коштів для здійснення реконструкції, технічного переоснащення, поліпшення орендованого майна".

Позивач направив відповідачу лист № 296/03-14 від 26.04.2018, в якому вкотре повідомив відповідача про відсутність наміру продовжувати термін дії Договору та зазначив про необхідність повернути об'єкт оренди, а також про необхідність надання відповідачем документів, підтверджуючих вартість здійснених поліпшень для розгляду питання їх відшкодування.

Натомість відповідач в листі № 40 від 02.05.2018 знову наголошував на своєму намірі подовжити дію договору, на відсутності відповіді позивача на звернення відповідача про продовження дії договору у строки, передбачені п. 10.4 Договору та на необхідності відшкодувати вартість невід'ємних поліпшень орендованого майна.

Наведене листування сторін свідчить про відсутність погодження щодо продовження строку дії договору, а саме: позивач вказує про відсутність наміру пролонгації договору, а відповідач наполягає на продовженні строку його дії на новий строк.

В ч. 1 ст. 285 ГК України передбачено, що орендар має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди.

Наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється (ст. 777 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Відповідач зазначав про те, що відповідно до умов п. 10.5 договору позивач був зобов'язаний автоматично укласти договір оренди на новий строк після отримання повідомлення відповідача про намір подовжити дію договору на новий строк, незалежно від наміру використовувати орендоване майно для власних потреб.

Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, на відміну від ч. 3 ст. 17 Закон України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 1 ст. 285 ГК України та ч. 1 ст. 777 ЦК України не містять зазначення про те, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право на укладення договору оренди на новий термін: 1) саме за інших рівних умов; 2) крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. Водночас, застосована в ч.1 ст. 285 ГК України та ч. 1 ст. 777 ЦК України фраза про те, що орендар має переважне право перед іншими особами, свідчить, що переважне право може бути лише в разі наявності інших осіб, що мають намір взяти в оренду той самий предмет, і волі та бажання орендодавця передати даний предмет в оренду.

Тобто, намір власника використовувати орендоване майно для власних потреб означатиме відсутність інших претендентів на отримання в оренду майна, а отже і повну відсутність, як такого, переважного права у попереднього наймача перед такими претендентами. Аналогічно переважне право стосовно оренди приватного майна може бути лише за інших рівних умов для всіх претендентів на орендоване майно, оскільки інакше суперечило б праву та інтересу власника здати в оренду майно на більш сприятливих умовах.

Норми ч. 1 ст. 41 Конституції України визначають, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Таким чином, право вибору власника здавати своє майно в оренду чи використовувати для власних потреб є повним, безумовним та необмеженим (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2018 у справі № 910/12017/17).

Наведеним спростовуються доводи відповідача про зобов'язання позивача автоматично укласти договір оренди на новий строк після отримання повідомлення відповідача про намір подовжити дію договору.

Відповідно до ст.ст. 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем. У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Зі змісту ст.ст. 759, 763 і 764 ЦК України, ч. 2 ст. 291 ГК України, ч. 2 ст. 17 та ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється (аналогічна правова позиція викладена в п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" № 12 від 29.05.2013 із змінами та доповненнями).

Згідно зі ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи надані сторонами пояснення та докази, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом в тому, що позивачем було дотримано порядку повідомлення відповідача про відсутність наміру на поновлення договору та використання приміщення (об'єкту оренди) для власних потреб, а тому договір оренди № 143 від 27.04.2015 припинив свою дію з 28.03.2018.

Судом апеляційної інстанції враховано посилання відповідача як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі на те, що він продовжує належним чином виконувати свої договірні зобов'язання в частині повної і своєчасної оплати орендних платежів, а тому договір діє. Однак за умовами п. 3.6 договору відповідач, як орендар, у разі припинення (розірвання) Договору оренди зобов'язаний сплачувати орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, у даному випадку має місце фактичне користування майном. Здійснення платежів не є підставою продовження договору, термін дії якого закінчився.

Посилання відповідача на те, що позивачем не було відшкодовано відповідачеві вартість невід'ємних поліпшень орендованого майна не стосуються до предмету доказування у даній справі.

За умовами п.п. 10.9, 10.10 договору у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю. Майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов'язок щодо складання акта приймання-передачі повернення майна покладається на орендаря.

Обов'язок орендаря з повернення об'єкту оренди у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження встановлений у ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Як уже зазначалося вище, хоча укладений між сторонами договір припинив свою дію з 28.03.2018, відповідач не повернув орендоване приміщення позивачу.

Норми ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України визначають способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких примусове виконання обов'язку в натурі, присудження до виконання обов'язку в натурі.

Тобто у разі, якщо колишній орендар не звільняє орендовані приміщення після закінчення строку дії договору оренди, то позовна вимога про його виселення як примусове виконання обов'язку в натурі відповідає приписам ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, а на підтвердження виселення або добровільного звільнення приміщень та повернення майна територіальній громаді міста сторони мають скласти акт приймання-передачі.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що місцевим господарським судом не враховано умови п. 9.3 договору, яким визначено, що спори, які виникають за цим договором або у зв'язку з ним, не вирішені шляхом переговорів, вирішуються у судовому порядку, є безпідставними. Як уже зазначалося вище, в даному випадку сторони не змогли вирішити питання щодо припинення дії договору та звільнення приміщення шляхом листування (переговорів) в добровільному порядку, що й зумовило необхідність позивача звернутися з даним позовом до суду.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовує висновків місцевого господарського суду.

При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

В ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, а також враховуючи те, що в процесі судового розгляду було встановлено факт припинення дії Договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги є нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Зеленбуд" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 01.08.2018 у справі № 920/414/18 залишити без змін.

3. Справу № 920/414/18 повернути до Господарського суду Сумської області.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано суддями - 21.12.2018.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Ю.Б.Михальська

А.І. Тищенко