Рішення

від 11.12.2018 по справі 910/6984/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.12.2018Справа № 910/6984/18

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Мінеральні води України до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрресурстрейд про стягнення заборгованості Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.І.

Представники учасників справи:

від позивача Боровська А.О. -представник;

від відповідача не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Мінеральні води України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Укрресурстрейд 135 143,31 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору постачання №87-Урт від 01.06.2017, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за поставлений товар у розмірі 128800,38 грн. Крім основного боргу, за прострочення виконання грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 4749,73 грн., інфляційні втрати у розмірі 1159,20 грн. та 3% річних у розмірі 434,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/6984/18, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

29.08.2018 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти заявлених позовних вимог заперечував. В обґрунтування заперечень посилався на те, що позивач всупереч п. 7.4 договору постачання №87-Урт від 01.06.2017 не звертався до відповідача з запитами щодо надання інформації про залишки товару. Умовами п. 7.3 договору постачання №87-Урт від 01.06.2017 передбачено право відповідача утримати грошові кошти за нереалізований товар протягом 10 днів з моменту отримання вимоги позивача про повернення нереалізованого товару. Оскільки у відповідача був нереалізований товар, ним було направлено позивачу вимогу про повернення нереалізованого товару, яка не була виконана позивачем, у зв'язку з чим відповідачем правомірно утримано з платежів грошові кошти за нереалізований товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 вирішено здійснювати розгляд справи № 910/6984/18 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 25.10.2018.

25.10.2018 від позивача надійшли уточнення до позовної заяви, які прийняті судом до розгляду. В остаточній редакції позову позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар у розмірі 129 237,32 грн., пеню у розмірі 31 661,29 грн., 3% річних у розмірі 2 762,00 грн. , інфляційні втрати у розмірі 5 229,21 грн.

Підготовче засідання, призначене на 25.10.2018, не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Смирнової Ю.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 31.10.2018 підготовче засідання у справі призначено на 15.11.2018.

У підготовчому засіданні 15.11.2018 було оголошено перерву до 29.11.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2018 сторони викликані у підготовче засідання, призначене на 29.11.2018.

29.11.2018 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наголошував на тому, що відповідачем не надано належних доказів звернення до позивача з вимогою про повернення нереалізованого товару. Крім того, факт отримання товару за накладними від 12.09.2017 на суму 30 267,00 грн., від 26.09.2017 на суму 51 679,26 грн., від 17.11.2017 на суму 65 991,60 грн. - відповідачем не заперечується. В свою чергу, відповідач вказує, що оплата отриманого товару здійснюється згідно з умовами договору постачання №87-Урт від 01.06.2017 після реалізації товару роздрібному споживачу (п. 7.1). Проте, відповідачем всупереч п. 7.4 зазначеного договору не надавалось позивачу звітів про залишки товару. Крім того, позивач посилався на те, що обов'язок з оплати отриманого товару існує у відповідача в силу ст. ст. 692 Цивільного кодексу України з моменту отримання товару за видатковими накладними.

Відповідач у підготовче засідання 29.11.2018 представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 11.12.2018.

В судовому засіданні 11.12.2018 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити з наведених у позові підстав.

Відповідач в судове засідання 11.12.2018 представників не направив, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином за адресою свого місцезнаходження.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, відповідачем надано до матеріалів справи відзив на позовну заяву, а тому неявка представників відповідача в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи.

В судовому засіданні 11.12.2018 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Мінеральні води України , як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю Укрресурстрейд , як покупцем, укладено договір постачання №87-Урт від 01.06.2017.

За умовами договору постачальник зобов'язався поставляти та передавати на умовах даного договору продовольчу продукцію (далі - товар) у власність покупця з метою його подальшої реалізації третім особам (споживачам), а покупець зобов'язався прийняти товар у власність та реалізовувати його споживачам і оплачувати вартість товару постачальнику на умовах даного договору (п. 1.1).

Пунктом 3.3 договору постачання №87-Урт від 01.06.2017 визначено, що вартість конкретної партії товару визначається виходячи із замовлення покупця, накладних на товар, які підтверджують кількість фактично прийнятого покупцем товару та поставленого постачальником згідно даного договору.

Відповідно до пункту 4.5 договору постачання №87-Урт від 01.06.2017, право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами оформленої належним чином накладної на товар в пункті поставки.

Згідно з пунктом 6.4 договору постачання №87-Урт від 01.06.2017, сторони погодили, що в разі нереалізації покупцем товару постачальника споживачам протягом 3 місяців з моменту його отримання, покупець має право вимагати його повернення постачальнику за умови збереження належного товарного вигляду товару. В такому разі постачальник зобов'язаний власними силами та за свій рахунок забрати нереалізований покупцем товар на повернути отримані за нього грошові кошти протягом 10 днів з моменту отримання відповідної вимоги покупця.

Відповідно до пункту 7.2 договору постачання №87-Урт від 01.06.2017, покупець зобов'язується оплачувати поставлений постачальником товар після його реалізації споживачам, шляхом щотижневого переказу грошових коштів, отриманих від споживачів за попередній тиждень до третього робочого дня наступного тижня.

Згідно з пунктом 7.3 договору постачання №87-Урт від 01.06.2017, покупець має право в односторонньому порядку утримати з платежів, належних до сплати постачальнику, грошові кошти за нереалізований товар протягом 10 днів з моменту отримання постачальником відповідної вимоги покупця про повернення нереалізованого товару, незалежно від того забрав до цього моменту постачальник вказаний товар чи ні.

У відповідності до пункту 7.4 договору постачання №87-Урт від 01.06.2017, покупець зобов'язаний на вимогу постачальника щотижнево надавати інформацію про залишки товару в місцях продажу поставленого товару за погодженою сторонами формою звіту.

Пунктом 8.1 договору постачання №87-Урт від 01.06.2017 визначено, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань, що передбачені даним договором, винна сторона сплачує на користь іншої сторони суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення виконання.

Даний договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 (п. 11.1).

Відповідно до видаткових накладних № МВУ-048694 від 12.09.2017 на суму 30 267,00 грн., № МВУ -060149 від 17.11.2017 на суму 65 991,60 грн., № МВУ-051484 від 26.09.2017 на суму 51 679,26 грн., позивачем, як постачальником, передано, а відповідачем, як покупцем, було прийнято товар по договору загалом на суму 147 937,86 грн.

Згідно з банківською випискою по особовому рахунку позивача, 25.10.2017 відповідач частково розрахувався за придбаний товар та сплатив позивачу 18 700,54 грн.

02.02.2018 позивач направив відповідачу вимогу, в якій просив надати інформацію про залишки товару, отриманого за вищевказаними видатковими накладними, проте цю вимогу відповідач залишив без відповіді.

Як зазначав позивач у позові, відповідачем не було здійснено повний розрахунок за товар, отриманий по договору згідно вищенаведених видаткових накладних, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У п. 7.2 договору постачання №87-Урт від 01.06.2017 сторони обумовили строк настання оплати товару умовою (обставиною) отримання за нього коштів (тобто, реалізації) постачальником (відповідачем) споживачеві. Однак, реалізація товару споживачам, в залежність від якої у п. 7.2 договору постачання №87-Урт від 01.06.2017 погоджено оплату за придбаний товар, не може вважатись подією, яка має неминуче настати в розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України.

У зв'язку з цим, суд дійшов висновку про те, що строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару договором не встановлений.

Між тим, за правилами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тому, на переконання суду, у відповідача виник обов'язок з оплати отриманого товару за видатковими накладними № МВУ-048694 від 12.09.2017 на суму 30 267,00 грн., № МВУ -060149 від 17.11.2017 на суму 65 991,60 грн., № МВУ-051484 від 26.09.2017 на суму 51 679,26 грн. після прийняття товару за ними. При цьому, як зазначав позивач, відповідачем 25.10.2017 було частково погашено заборгованість на суму 18 700,54 грн., у зв'язку чим неоплачена вартість отриманого товару складає 129 237,32 грн.

Суд враховує, що у п. 6.4 договору постачання №87-Урт від 01.06.2017 сторони погодили, що в разі нереалізації покупцем товару постачальника споживачам протягом 3 місяців з моменту його отримання, покупець має право вимагати його повернення постачальнику за умови збереження належного товарного вигляду товару. В такому разі постачальник зобов'язаний власними силами та за свій рахунок забрати нереалізований покупцем товар на повернути отримані за нього грошові кошти протягом 10 днів з моменту отримання відповідної вимоги покупця.

При цьому, відповідачем для долучення до матеріалі справи надано за його твердженням, копію електронної переписки між позивачем та відповідачем, в якій відповідач заявляв позивачу вимогу про повернення нереалізованого товару.

Суд, дослідивши копію електронної переписки між позивачем та відповідачем, дійшов висновку, що поданий позивачем документ не є належним, допустимим та достатнім доказом в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України , який би підтверджував як наявність вимоги про повернення отриманого товару відповідачем позивачу внаслідок його нереалізації, так і надсилання її. При цьому, суд враховує, що між сторонами не було погоджено у договорі електронних адрес, за допомогою яких відбувається переписка, як не погоджено і уповноважених осіб щодо такої переписки. Таким чином, надана відповідачем роздруківка не приймається судом саме як доказ заявлення відповідачем такої вимоги та її направлення. Крім того, суд зазначає, що пунктом 6.4 договору постачання №87-Урт від 01.06.2017 передбачено умову та строк повернення товару покупцем постачальнику, які пов'язуються саме з отриманням позивачем відповідної вимоги. Проте, матеріали справи не містять і доказів отримання позивачем від відповідача такої вимоги.

Оскільки відповідач належними і допустимими доказами не довів, що повідомляв постачальника про наявність нереалізованого товару та звертався до нього з вимогою, в порядку та в строк, визначені п. 6.4 договору постачання №87-Урт від 01.06.2017, забрати такий товар, суд вважає, що позивач має право на отримання вартості поставленого відповідачу товару. Зазначений висновок суду узгоджується як з приписами п. 1.1 договору, так і приписами ст. ст. 696, 712 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд враховує, що умовами п. 6.4 договору постачання №87-Урт від 01.06.2017 передбачено, що навіть нереалізований товар повинен бути оплаченим, і лише у випадку підтвердження факту його нереалізації та дотримання процедури його повернення у позивача виникає обов'язок забрати товар та повернути саме отримані за нього грошові кошти. Вказаним пунктом передбачена можливість повернення отриманих грошових коштів, у зв'язку з чим доводи відповідача про необхідність повернення товару не спростовують обов'язку відповідача такий товар оплатити.

Проте, відповідач, як покупець, до якого з моменту передачі товару перейшло право власності на нього у відповідності до 4.5 договору постачання №87-Урт від 01.06.2017, за придбаний товар в повному обсязі не розрахувався та товар протягом 3 місяців з моменту поставки за вищевказаними видатковими накладними позивачу не повернув. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази підтвердження обставин неможливості реалізувати товар.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верхового Суду України від 15.03.2017 №911/4620/15, якщо сторони передбачили в договорі право покупця повернути постачальникові товар у разі нереалізації його покупцем протягом 30 календарних днів за умови попереднього повідомлення про це постачальника, то нереалізація товару протягом 30 днів з моменту поставки та невчинення покупцем (відповідачем) зі спливом указаного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові, тягне за собою обов'язок покупця оплатити товар.

Таким чином, суд дійшов висновку, що матеріалами справі документально підтверджується наявність у відповідача непогашеної заборгованості перед позивачем в сумі 129 237,32 грн. та факт прострочення її сплати. Тому вимога позивача про стягнення з відповідача 129 237,32 грн. є законною, обґрунтованою, доведеною належними доказами та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманого товару, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 31 661,29 грн., 3% річних у розмірі 2 762,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 5 229,21 грн.

Розглянувши вимоги позивача в цій частині, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача непогашеної заборгованості перед позивачем в сумі 129 237,32 грн., зі сплати якої відповідачем допущено прострочення, що згідно вимог ст. 611, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України є підставою для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат, а згідно з п. 8.1 договору постачання №87-Урт від 01.06.2017 - застосування пені з урахуванням обмеження нарахування у відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Суд, здійснивши власний розрахунок заявлених до стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені, дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а саме:

- 3% річних у розмірі 2708,67 грн.;

- інфляційні втрати у розмірі 5 229,21 грн.;

- пеня у розмірі 10 946,22 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, а саме: з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 129 237,32 грн. основного боргу, 10 946,22 грн. пені. 2 708,07 грн. 3% річних та 5 229,21 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог суд відмовляє.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Укрресурстрейд (01601 місто Київ, вулиця Печерський узвіз, будинок 3; ідентифікаційний код 38005796) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мінеральні води України (01034 місто Київ, вулиця Ярославів вал, будинок 33Б; ідентифікаційний код 04012158) 129 237 (сто двадцять дев'ять тисяч двісті тридцять сім) грн. 32 коп. основного боргу, 10 946 (десять тисяч дев"ятсот сорок шість) грн. 22 коп. пені, 2 708 (дві тисячі сімсот вісім) грн. 07 коп. 3% річних та 5 229 (п'ять тисяч двісті двадцять дев'ять) грн. 21 коп. інфляційних втрат, а також 2 221 (дві тисячі двісті двадцять одну) грн. 81 коп. судового збору за подачу позову.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено:22.12.2018

Суддя Ю.М. Смирнова