Рішення

від 27.12.2018 по справі 263/5562/18

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

№263/5562/18

№2/263/1683/2018

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2018 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Ковтуненко В.О.,

при секретарі Іващенко Н.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортна компанія НОВОКАР про визнання недійсним договору лізингу та стягнення сплачених коштів,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору лізингу №001311, укладеного 08 серпня 2016 року між ним та Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортна компанія НОВОКАР (далі ТОВ ТК НОВОКАР ) та стягнення сплачених за вказаним договором грошових коштів в розмірі 87620 гривень, а також судових витрат.

В обґрунтування позову зазначено, що 08.08.2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ ТК НОВОКАР укладений договір майнового лізингу №001311 відповідно до якого відповідач зобов'язався передати позивачу у користування автомобіль Renault Logan MCV в день укладення зазначеного договору, але не раніше оплати ним фінансування в розмірі половини вартості предмету лізингу. На виконання умов вищевказаного договору, 08.08.2016 року позивачем перераховано грошові кошти у розмірі 87650 гривень, на рахунок відповідача в АТ УкрСиббанк №26002617433700, МФО: 351005, що підтверджується квитанцією ПАТ Сбербанк . В супереч умовам договору відповідач свої зобов'язання за договором не виконав по сьогоднішній день. На його неодноразові звернення грошові кошти не повернув.

Позивач та його представник надали суду заяву про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, з невідомих суду причин, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи.

З огляду на те, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємодію сторін, справа розглянута заочно, у відсутності відповідача.

Фіксація судового процесу технічними засобами не велась у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв'язку із розглядом справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі .

Відповідно до ст.4, ч.3 ст.12, ст.81 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 08 серпня 2016 року між позивачем та ТОВ ТК НОВОКАР було укладено договір майнового лізингу з додатками, згідно умов якого відповідач зобов'язався придбати та передати ОСОБА_1 на умовах фінансового лізингу в користування автомобіль Renault Logan MCV, а він зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі.

На виконання умов вищевказаного договору, 08.08.2016 року ОСОБА_1 перерахував ТОВ ТК НОВОКАР грошові кошти у розмірі 87620 гривень, на рахунок відповідача в ПАТ УкрСиббанк №26002617433700, МФО: 351005, що підтверджується квитанцією ПАТ Сбербанк №64410478.

Відповідач взятих на себе зобов'язань за договором не виконав.

Відносини, які виникли у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, договір поставки, а також Законом України Про фінансовий лізинг та Законом України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг .

Відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг до фінансових послуг відноситься, зокрема, послуги фінансового лізингу.

Статтею 1-1 Законом України Про захист прав споживачів встановлено, що цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Таким чином, положеннями Законом України Про захист прав споживачів врегульовуються відносини споживача послуги фінансового лізингу та суб'єкту, який такі послуги надає.

Крім того, ст.18 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання недійсними умов договору, які обмежують права споживача.

Відповідно до ст.1 Закону України Про фінансовий лізинг фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Згідно до ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу . Зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Пунктом 4 ст.34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

За приписами ст.6 ст.16 Закону України Про фінансовий лізинг договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договорами лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору відповідно до вимог цього закону . Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Вказані положення закону нашли своє відображення в умовах договору та додатках до нього. Тобто, Товариство за умовами договору залучило фінансові активи позивача (п.п.2.1, 3.2, 3.4, 4.2.3, 5.1, 5.2 та ін.).

На підставі ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. У відповідача немає дозволу (ліцензії) для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що суперечить вимогам законодавства, тому вказана обставина є підставою для визнання договору недійсним.

Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлене законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України .

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України у разі не додержання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору таким договір є нікчемним.

Згідно із ч.1 ст.18, ст.20 Закону України Про захист прав споживачів продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

За змістом ч.1 ст.808 ЦК України якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник), несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо: якості, комплектності, справжності предмета договору лізингу, його поставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язаннями щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Усупереч вказаній нормі у п.3.6 договору зазначено, що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець. Ці умови договору, відповідно до ч.2 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів , є недійсними в наслідок їх несправедливості.

Крім того, розділ 12 договору встановлює жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципу свободи договору.

Так, п.12.11 договору передбачає, що у випадку розірвання договору лізингоотримувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізинга лізингодавець повертає сплачені кошти лізингоодержувачем за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору в розмірі 20% від суми авансового платежу. У такому випадку вартість фінансування та комісія за організацію договору та передачу предмета лізингу лізингоодержувачу не повертаються.

При цьому у разі збільшення предмета лізингу до моменту повної сплати лізингового платежу лізингоодержувачем останній повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу, визначеного в додатку №1 до цього договору фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю вартості фінансування до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. Натомість у разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця вартості фінансування поверненню не підлягає. У такому випадку остаточна вартість предмета лізингу та поточні лізингові платежі будуть розраховані визначені та встановлені в додатковій угоді до даного договору (п.5.4).

На підставі ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Так, позивач не отримав інформацію щодо істотних умов договору, які передують укладенню договору, зокрема, відносно предмету лізингу та відносно відповідальності за договором, які є несправедливими для нього як споживача фінансових послуг, а також не отримав інформацію щодо відсутність у відповідача ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб. Крім того, спірний договір фінансового лізингу від 08 серпня 2016 року не був нотаріально посвідчений.

З позиції Вищого Спеціалізованого Суду України, висловленої у листі №24-150/0/4-13 від 28.01.2013 року Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав випливає, що норма ч.2 ст.220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними, а отже, не створюють прав та обов'язків для сторін.

Така ж позиція висловлена і у пункті восьмому постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними .

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала за виконання цього правочину.

Оцінивши докази по даній справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, ґрунтуються на нормах чинного законодавства і доведені повністю доказами, спірний договір фінансового лізингу укладений 08 серпня 2016 року між сторонами слід визнати недійсним, спірним договором забезпечено захист інтересів лише відповідача, умови договору лізингу є несправедливими.

Крім цього, на підставі п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 1762 гривні.

На підставі викладеного та керуючись Законом України Про захист прав споживачів , Законом України Про фінансовий лізинг , Законом України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , ст.ст.203, 215, 216, 220, 227, 799, 806, 808 ЦК України, ст.ст. 3, 13, 141, 247, 263-265 ЦПК України , суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ТОВ Транспортна компанія НовоКар про визнання недійсним договору лізингу та стягнення сплачених коштів, задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір лізингу №001311, укладений 08 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Транспортна компанія НовоКар .

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю Транспортна компанія НовоКар (код ЄДРПОУ 33541687) на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1) грошові кошти у розмірі 87620 (вісімдесят сім тисяч шістсот двадцять) гривень.

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю Транспортна компанія НовоКар (код ЄДРПОУ 33541687) на користь держави судовий збір у розмірі 1762 гривні.

Рішення суду може бути переглянуто Жовтневим районним судом м. Маріуполя за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Позивач, який брав участь у справі, але не був присутнім у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, може подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення .

Суддя В.О. Ковтуненко