Рішення

від 20.12.2018 по справі 200/12114/18-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2018 р. Справа№200/12114/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Череповського Є.В., при секретарі Карпенко А.В., за участю представника Позивача ОСОБА_1, представника Відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РОВИС до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Донецькій області № НОМЕР_1 від 31.10.2018 року,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю РОВИС (далі - Позивач) звернулося до суду з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі - Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Донецькій області № НОМЕР_1 від 31.10.2018 року.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначив наступне.

Посадовими особами Відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з метою перевірки достовірності форування та віднесення сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ТОВ ДЕЛІВЕРІ ОПТТОРГ (код ЄДРПОУ 41274769) за січень 2018 року, за результатами чого складено акт від 12 жовтня 2018 року, згідно висновків якого встановлено порушення Позивачем пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

31 жовтня 2018 року Відповідачем відносно Позивача було прийнято податкове повідомлення-рішення за № НОМЕР_1 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 103275,00 грн.

Позивач не погоджується з податковим повідомленням-рішенням та вважає його протиправним. Зазначає, що мав право у перевіреному періоді на формування податкового кредиту. Просив суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 31.10.2018 року.

Провадження у справі відкрито ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року за правилами спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні представник Позивача підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві.

Через канцелярію суду від Відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому зазначено, що підставою для прийняття оскаржуваного Позивачем податкового повідомлення-рішення стали висновки, що викладені в акті документальної позапланової невиїзної перевірки Позивача від 12 жовтня 2018 року. За результатами проведеної перевірки встановлено порушення Позивачем пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 188.1 ст. 188, пп. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 103275,00 грн., в тому числі в декларації з податку на додану вартість за січень 2018 рокуна суму 103275 грн., що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 19) та суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) по декларації з податку на додану вартість за січень 2018 року у сумі 103275 грн.

Стверджував, що реальність вчинення господарських операцій між Позивачем та контрагентом ТОВ ДЕІВЕРІ ОПТТОРГ не підтверджено первинними документами. Фактично Позивачем здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій з придбання товару (отримання послуг) від вищевказаних контрагентів.

Просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні представник Відповідача надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю РОВИС (ідентифікаційний код 30332220), зареєстрований як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис, в стані припинення не перебуває, знаходиться на податковому обліку в державній податковій інспекції у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій обл. (арк. с. 11-16), є платником податку на додану вартість з 23.04.1999 р. (арк.с. 29). Згідно ст. 43 КАС України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Відповідач - Головне управління державної фіскальної служби Донецької області, є суб`єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження, згідно ст. 43 КАС України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

На підставі наказу ГУ ДФС № 1699 від 21.09.2018 року, відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового Кодексу України, фахівцями ДПІ у м. Краматорську ГУ ДФС у Донецькій області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю РОВИС (ідентифікаційний код 30332220) за період діяльності з 01.01.2018 року по 31.01.2018 року з метою перевірки достовірності форування та віднесення сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ТОВ ДЕЛІВЕРІ ОПТТОРГ (код ЄДРПОУ 41274769) за січень 2018 року, про що складено акт від 12 жовтня 2018 року № 1176/05-99-14-13-30332220 (арк.с. 32-47).

Згідно висновків акту перевірки встановлені порушення Позивачем податкового законодавства, а саме пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 188.1 ст. 188, пп. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 103275,00 грн., в тому числі в декларації з податку на додану вартість за січень 2018 рокуна суму 103275 грн., що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 19) та суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) по декларації з податку на додану вартість за січень 2018 року у сумі 103275 грн.

Зокрема, по операціям між ТОВ РОВИС з контрагентом-постачальником ТОВ ДЕЛІВЕРІ ОПТТОРГ (код за ЄДРПОУ 41274769) в декларації з податку на додану вартість за січень 2018 року.

За висновками акту перевірки Головним управлінням ДФС у Донецькій області було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 31.10.2018 року, яким товариству зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість на 103275,00 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У перевіряємому періоді порядок обчислення і сплати податку на додану вартість та правила формування податкового кредиту визначалися Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент вчинення правовідносин) (надалі - ПКУ).

Підпунктами 16.1.2 й 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов'язком є обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Розділ V Податкового кодексу України (ст.ст. 180-211) регулює порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, визначає платників податку, встановлює порядок реєстрації в якості платників ПДВ, визначає об'єкти оподаткування та розміри ставок податку, операції, які звільнені від оподаткування, а також, правила віднесення сум до складу податкового кредиту.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 вказаного Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені ст. 200 вказаного Кодексу.

Відповідно до п.п. 200.1 - 200.4 ст. 200 вказаного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 вказаного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 вказаного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 1 та 2 п. 201.10 ст. 201 вказаного Кодексу при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, з фактом реєстрації контрагентами (продавцями товарів/послуг) податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у позивача виникло право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності визначені ст. 44 Податкового кодексу України, відповідно до п.п. 44.1 та 44.2 якої для цілей оподатковування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів (документи, створені в письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозвіл адміністрації (власника) на їхнє проведення); регістрів бухгалтерського обліку (носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм і т.п., призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування й узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку); фінансової звітності (бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період); інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вищевказаними документами.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій (видаткові накладні, акти виконаних робіт та інш.).

Слід зазначити, що податкова накладна не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.п. 201.6, 201.8, 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Таким чином, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

Отже, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Однак, наявність лише податкової накладної не є підставою для формування податкового кредиту. Для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту необхідна наявність і інших первинних документів, які б свідчили про реальність такої господарської операції.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною першою статті 9 вказаного закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з вимогами статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням наведеного вище суд зауважує, що інформація, що міститься в документах первинного обліку, в силу норми частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності.

Позивачем надані до суду документи, які, на його думку, підтверджують зміни у складі його активів внаслідок вчинення операцій, оподаткування яких становить предмет спору у справі.

У перевіряємий період Позивач мав господарські відносини з ТОВ ДЕЛІВЕРІ ОПТТОРГ (код за ЄДРПОУ 41274769) за січень 2018 року. 01.12.2017 року між Позивачем та ТОВ ДЕЛІВЕРІ ОПТТОРГ укладено Договір поставки № 01121, на виконання умов якого ТОВ ДЕЛІВЕРІ ОПТТОРГ було зобов'язане передати покупцю шків копровий Н-336-01-71 (арк. с. 59-61).

На виконання договору складений рахунок № 01121 від 01.12.2017 року (арк.с. 66), накладна № 174 від 30.01.2018 року (арк.с. 67), податкові накладні (арк.с. 62-65).

На підтвердження здійснення оплати Позивачем надано платіжні доручення (арк.с. 68-69).

Відповідно до вимог п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, Позивач веде облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань.

На підтвердження здійснення господарських операцій по договору, що укладений між Позивачем та його контрагентом, надані первинні документи.

Питання договору поставки врегульовано Цивільним кодексом України та ст.ст. 265 - 271 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем, в підтвердження реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ по укладеним договорам позивачем надані відповідні документи бухгалтерського та податкового обліку.

Надані документи підтверджують факт здійснення господарських операцій та правомірність включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ.

Посилання Відповідача на недотримання податкового законодавства контрагентом Позивача є неприйнятними.

Так, законодавством України, зокрема Податковим кодексом України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладений обов'язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, подання звітності, сплати податків до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника. Не передбачено ні право, ні зобов'язання будь-якої із сторін правочину здійснювати контроль щодо показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності, що подана іншою стороною правочину. При цьому відповідно до законодавства кожний платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, відповідно до якого до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник. Притягнення ж до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та вимогам законодавства.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Доказів реалізації Відповідачем повноважень, передбачених пп. 20.1.30 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, щодо визнання договору Позивача з контрагентом ТОВ ДЕЛІВЕРІ ОПТТОРГ недійсним - до суду не надано.

Доказів притягнення службових осіб ТОВ РОВИС до кримінальної відповідальності за здійснення нікчемних операцій з контрагентом, викладених в ОСОБА_2 перевірки № 1176/05-99-14-13-30332220 від 12 жовтня 2018 року, Відповідачем до суду не надано.

Також, Відповідачем не надано до суду доказів відсутності змін в активах Позивача за його операціями з ТОВ ДЕЛІВЕРІ ОПТТОРГ за спірний період.

Посилання відповідача на те, що висновки про нереальність здійснення господарських операцій зроблені на підставі аналізу баз даних АІС «Податковий блок» щодо контрагентів є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах податкового органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відноситься. А тому нарахування податків не може ґрунтуватися тільки на даних, які містяться в інформаційних базах контролюючого органу, без врахування даних первинних документів.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 року в справі №К/800/39786/15.

Щодо дефектності первинних документів за спірними господарськими операціями Позивача, …необхідно зазначити, що наявність або відсутність окремих документів, як і певні недоліки в їх заповненні (описка, помарка, не заповнення певного реквізиту) носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а відтак не є і підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних, зокрема інших первинних документів, випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а отже безпідставним є і посилання контролюючого органу на складення товарно-транспортних накладних з порушенням Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 (ВАСУ від 18.05.2017 р. у справі № К/800/36463/16).

Встановлені відповідачем дефекти не позбавляють можливості ідентифікувати господарську операцію, обсяг товару, його вартість, тощо.

Крім того, певні дефекти в оформленні документів (зокрема відсутність окремих реквізитів або помилки при їх заповненні) не повин ні розглядатися як підстави для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту у разі реального здійснених господарських операцій.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема в ухвалі Вищого адміністративного суду від 28.10.2013 року в справі К/9991/8144/12 (справа №2а/0570/17166/2011).

Дослідивши вищевказані первинні документи, суд вважає вищевказану угоду документально підтвердженою та такою, що виконана сторонами.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що висновки акту перевірки щодо відсутності реальності настання правових наслідків по взаємовідносинам з ТОВ ДЕЛІВЕРІ ОПТТОРГ , які зроблені Відповідачем без належної перевірки первинно-господарських документів платника податків, є передчасними. Висновки ж контролюючого органу про заниження Позивачем грошового зобов'язання і завищення від'ємного значення суми податку на додану вартість є формальними та нічим не підтвердженими.

Наявність певної аналітичної інформації з інформаційних систем податкових органів або відомості, одержані від інших підрозділів податкової служби чи інших органів державної влади, можуть свідчити лише про наявність у податкового органу певних сумнівів щодо товарності господарських операцій, однак не доказують з достовірністю того факту, що в дійсності ніякі послуги, матеріали Позивачем не отримувались від контрагентів.

Суд зазначає, що прийняття податкового повідомлення-рішення, на підставі якого визначено Позивачу податкові зобов'язання, не можуть ґрунтуватись на припущеннях, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Таким чином, з урахуванням того, що Відповідачем не було досліджено в повній мірі первинні документи Позивача по взаємовідносинам із контрагентом, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення прийняте податковим органом не обґрунтовано, без врахування усіх обставин, які мають значення для їх прийняття, а отже воно є неправомірним.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на наведене, оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню, а позов - задоволенню.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю РОВИС (84313, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Орджонікідзе, б. 10, код в ЄДРПОУ 30332220) до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (87526, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької Дивізії, 114, код в ЄДРПОУ 39406028) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Донецькій області № НОМЕР_1 від 31.10.2018 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Донецькій області № НОМЕР_1 від 31.10.2018 р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю РОВИС судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступна та резолютивна частини рішення виготовлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 20 грудня 2018 року.

Повний текст рішення виготовлено 26 грудня 2018 року.

Суддя Череповський Є.В.