Постанова

від 18.12.2018 по справі 487/3235/17

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н ЕМ У К Р А Ї Н И

18 грудня 2018 р.м.ОдесаСправа № 487/3235/17

Категорія: 6 Головуючий в 1 інстанції: Нікітін Д.Г.

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Бойка А.В., Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" на ухвалу судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 червня 2018 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" до Державного реєстратора виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області Кришко Євгена Олександровича, третіх осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання протиправним з моменту прийняття і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

15 червня 2017 року ТОВ СП "Нібулон" звернулось до Заводського районного суду м.Миколаєва із адміністративним позовом до Державного реєстратора виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області Кришко Є.О. та 3-х осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просило:

- визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34129428 від 03.03.2017 щодо державної реєстрації за ОСОБА_3 іншого речового права - права оренди земельної ділянки строком на 49 років пл.5,5649 га, кадастровий НОМЕР_1, яка розташована на території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області;

- зобов'язати державного реєстратора внести до Державного реєстру прав запис про скасування державної реєстрації за ОСОБА_3 іншого речового права - права оренди земельної ділянки строком на 49 років площею 5,5649 га, кадастровий НОМЕР_1, яка розташована території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

Ухвалою судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 16.06.2017 року відкрито провадження у зазначеній справі та призначено її до судового розгляду.

Представник відповідача звернувся до суду 1-ї інстанції із клопотанням про закриття провадження у справі з тих підстав, що справа не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 20.06.2018 року вищезазначене клопотання відповідача задоволено та закрито провадження у даній справі.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду 1-ї інстанції, позивач 05.07.2018 року подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Заводського районного суду м.Миколаєва від 20.06.2018 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, постановляючи ухвалу про закриття провадження по справі, суд 1-ї інстанції виходив з того, що заявлені позовні вимоги фактично пов'язані з незаконним припиненням цивільно-правових угод, а тому цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Проте, колегія суддів, уважно дослідивши матеріали справи, не може погодитись з такими висновками судді суду 1-ї інстанції, з огляду на наступне.

Предметом позовних вимог по даній справі є скасування рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34129428 від 03.03.2017 щодо державної реєстрації за ОСОБА_3 іншого речового права - права оренди земельної ділянки строком на 49 років пл.5,5649 га, кадастровий НОМЕР_1, яка розташована на території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, приймаючи вказане рішення, порушив вимоги чинного законодавства, зокрема, положення Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин ) щодо встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Тобто предметом доказування в цій справі є обставини, що підтверджують законність чи незаконність прийнятого відповідачем рішення, яке за своєю юридичною природою є рішенням суб'єкта владних повноважень та повинне прийматися в порядку, на підставі та у спосіб, визначені законом.

Незважаючи на те, що оскаржувані реєстраційні дії були вчинені за заявою 3-ї особи, втручання в права позивача було здійснено державним реєстратором шляхом прийняття оскаржуваного рішення без дотримання встановленої законом процедури.

Колегія суддів вважає, що дослідженню в цій справі підлягають виключно владні управлінські рішення відповідача щодо державної реєстрації речових прав, прийняті/вчинені ним, як суб'єктом владних повноважень.

Так, як вже зазначалося вище, правовідносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, у тому числі на земельну ділянку, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" .

Відповідно до приписів ч.1 ст.2 вказаного Закону №1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження є засадою державної реєстрації прав (п.1 ч.1 ст.3 Закону №1952-IV ).

Правовий статус і компетенція державного реєстратора прав та їх обтяжень безпосередньо визначені статтею 10 Закону №1952-IV.

Так, за приписами п.п.1,2,8 ч.3 цієї статті, державний реєстратор, зокрема:

- встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

- перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Згідно із ч.1 ст.11 вказаного Закону, державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Як вбачається зі змісту ч.1 статті 18 цього ж Закону №1952-IV, порядок державної реєстрації прав включає, серед іншого: прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрацію заяви в базі даних заяв; перевірку документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав ); видачу/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Отже, державний реєстратор є суб'єктом владних повноважень, а правовідносини, які виникають між ним та заявником прав чи їх обтяжень - публічно-правовими. Захист прав та інтересів відповідного заявника від порушень з боку цього суб'єкта владних повноважень, якщо ці порушення полягають, наприклад, у перевищенні повноважень, недотриманні строків, процедури, умов та інших визначених законом особливостей вчинення реєстраційних дій, є завданням адміністративного судочинства та має відбуватися у відповідному порядку.

Відповідно до положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.07.2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України вказав, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін суд, встановлений законом у п.1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів . Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, встановленим законом .

У відповідності до приписів ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як слідує зі змісту положень п.7 ч.1 статті 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

А як передбачено п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів ), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як вже зазначалося вище, вимоги ТОВ СП "Нібулон" фактично ґрунтуються на протиправності дій та рішення державного реєстратора, наділеного Законом №1952-IV владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (земельну ділянку) , у зв'язку з невиконанням ним обов'язку щодо перевірки документів, поданих для реєстрації права оренди на земельну ділянку.

Видається, що вимога про оскарження реєстраційної дії може бути похідною вимогою, якщо вона заявлена разом із основної вимогою, наприклад такою, як вимога про визнання правочину недійним чи витребування майна із чужого незаконного володіння.

Якщо ж позивач обґрунтовує незаконність відповідної реєстраційної дії саме порушенням з боку державного реєстратора під час її здійснення, то така вимога не є похідною від будь-якої іншої вимоги, а є основною вимогою і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Тобто, на думку судової колегіє, у цій справі відсутній спір про право і дослідженню підлягають виключно лише владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень.

Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, одночасно слід звернути увагу, що аналогічної правової позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у своїх постановах від 04.04.2018 року по справі №826/9928/15, від 13.06.2018 року по справі №820/2675/17, а також подібну позицію було висловлено і в спільній окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 року, ухваленій під час розгляду справи №823/2042/16.

Отже, за таких обставин, колегія суддів вважає висновок суду 1-ї інстанції про те, що даний спір не є публічно-правовим та не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства помилковим.

Відповідно до ст.320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Отже, на підставі вищезазначеного, судова колегія дійшла висновку про порушення суддею районного суду при прийнятті оскаржуваної ухвали норм процесуального права, а тому, відповідно до ст.320 КАС України, дане судове рішення (ухвала) підлягає скасуванню, а матеріали справи - направленню до того ж суду для вирішення питання про відкриття провадження, тобто для продовження розгляду по суті.

Керуючись ст.ст.171, 311, 312, 320, 321, 325, 328,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" - задовольнити.

Ухвалу судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 червня 2018 року - скасувати та направити дану справу №487/3235/17 до суду 1-ї інстанції - для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 18.12.2018р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук