Постанова

від 20.12.2018 по справі 390/426/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2018 року м. Кропивницький

справа № 390/426/18

провадження № 22-ц/4809/314/18

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Черненка В.В.

суддів: Авраменко Т.М., Суровицької Л.В.

секретар Гончар В.В.

учасники справи:представник ОСОБА_1- ОСОБА_2

представник ОСОБА_3- ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04.09.2018 року, суддя Пасічник Д.І., по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання недійсним договору міни та скасування рішення про державну реєстрацію,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу ОСОБА_6 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 02.04.2014 року між сторонами було укладено договір міни (обміну) земельних ділянок, який було посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за індексним номером 538.

Відповідно до умов Договору міни, позивачем було передано, а відповідачем прийнято у власність земельну ділянку, площею 6.0953 га., що розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3522580900:02:000:0109, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка до укладання договору міни, належала позивачу на праві приватної власності, яке було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 02.04.2014 року № 5198148 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ГУ-КР №002598, виданого Кіровоградською районною адміністрацією Кіровоградської області від 29.03.2002 року.

У свою чергу, позивачу, передається земельна ділянка площею 0,0100 га., кадастровий номер 3522885000:02:000:6069. що розташована на території Полтавської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, яка до укладання договору міни, належала відповідачу, на праві приватної власності на земельну ділянку, що підтверджувалось Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, індексний номер: 9224464 від 11.09.2013 року та зареєстровано Компаніївським районним управлінням юстиції Кіровоградської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 11.09.2013, номер запису: 2444590.

Згідно Договору міни, обмін (відчуження) земельних ділянок здійснюється без доплати.

Позивач зазначив, що на час укладання договору міни земельної ділянки позивач не мав об'єктивної можливості дізнатися про порушення законодавства при укладанні Договору міни, у зв'язку з тим, що приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу, ОСОБА_6 нотаріально засвідчивши Договір міни не встановила підстав для відмови у вчинені нотаріальних дій, у відповідності до ст. 49 Закону України Про нотаріат .

Позивач зазначив, що обмін не відбувся за схемою пай на пай , а тому договір міни є недійсним (нікчемним) з часу його укладання (реєстрації), так-як укладений з порушенням законодавства, що регулює відчуження та порядок набуття права власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Просила суд в порядку застосування наслідків недійсності правочину, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 12122975 від 02.04.2013 року, видавник: приватний нотаріус, ОСОБА_6, Кіровоградський районний нотаріальний округ Кіровоградської області, за яким було зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номером 3522580900:02:000:0109 за фізичною особою ОСОБА_5 на підставі укладеного договору міни (обміну) з громадянкою ОСОБА_3, з другої сторони, що 02.04.2013 року посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за номером 538.

В ході розгляду справи позивач подав заяву про уточнення позовних вимог та просив суд визнати недійсним договір міни земельних ділянок, що посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу ОСОБА_6, що 02.04.2013 року зареєстрований у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 538 та в порядку застосування наслідків недійсності правочину, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 12122975 від 02.04.2013 року, видавник: приватний нотаріус, ОСОБА_6, Кіровоградський районний нотаріальний округ Кіровоградської області, за яким було зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номером 3522580900:02:000:0109 за фізичною особою ОСОБА_5.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04.09.2018 року позов задоволено частково.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в зв'язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначено, що у даній справі предметом договору міни були земельні ділянки , які перебувають у приватній власності та надані як частка (пай) у реорганізованому сільськогосподарському підприємстві. Оскільки земельні ділянки мали цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва то за вказаними спірними договорами було проведено обмін земельними ділянками за схемою пай на пай , що узгоджується із правовими позиціями ВС України висловленими у Постановах від 12.10.2016 р. у справі № 6-464 цс 16, 11.02.2015 р. у справі № 6-5 цс15 та від 05.11 2014 р. у справі 3 6-172 цс 14.

Крім того, суд першої інстанції не врахував заяву відповідача про застосування наслідків строку позовної давності, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом.

28.09.2018 року справу розподілено головуючому судді Авраменко Т.М.

Указом Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах постановлено ліквідувати Апеляційний суд Кіровоградської області та утворити Кропивницький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Кіровоградську область, з місцезнаходженням у місті Кропивницькому.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, у разі ліквідації суду, який розглядав справ, суд передає справу на розгляд іншому суду.

Відповідно до ст. 147 Закону України Про судоустрій та статус суддів рішенням зборів Кропивницького апеляційного суду від 02 жовтня 2018 року № 6 днем початку роботи Кропивницького апеляційного суду визначено 05 жовтня 2018 року.

05 жовтня 2018 року Кропивницький апеляційний суд розпочав свою роботу.

У зв'язку з ліквідацією Апеляційного суду Кіровоградської області справу передано до утвореного Кропивницького апеляційного суду та 10 жовтня 2018 року розподілено головуючому судді Черненку В.В.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 19.10.2018 року по справі відкрито апеляційне провадження.

До суду надано відзив на апеляційну скаргу від представника позивача, в якому заперечується проти апеляційної скарги.

До суду надано відзив на апеляційну скаргу від третьої особи по справі в якому зазначено, що укладений між позивачем та відповідачем договір міни(обміну) не суперечить пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України та Закону України Про порядок виділення в натурі(на місцевості) земельних ділянок власниками земельних (паїв) 3899-ІVякий регулює спірні правовідносини.

01.11.2018 року по справі визначено склад колегії суддів.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 02.11.2018 року справу призначено на 06.12.2018 року на 12 год.30 хв.

06.12.2018 року по справі оголошено перерву до 20.12.2018 року.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно ст.367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволення з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив , що 02.04.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір міни (обміну) земельних ділянок, який посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу, ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за № 538.

Відповідно до умов Договору міни(обміну), позивач та відповідач міняє (обмінює) (передане у власність один одному) належне їм на праві приватної власності нерухоме майно, а саме: ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 6,0953 га., що розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0100 га. яка розташована на території Полтавської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно п. 2.1 Договору міни(обміну), обмін земельних ділянок здійснюється без доплати.

Суд першої інстанції зазначив, що міна (обмін) земельних часток (паїв) відповідно до вимог закону є цивільно-правовою угодою, яка може укладатися та реалізовуватись лише у порядку, передбаченому ЗУ Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

Законом України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , зокрема статтею 14 передбачено, що в разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально.

Власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, звертається усно або письмово до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву, на яку він бажає обміняти свою земельну ділянку, із пропозицією укласти договір міни земельних ділянок. Оскільки обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників, то у разі відхилення пропозиції укласти договір міни земельних ділянок власник земельної ділянки, який виявив бажання її обміняти, має право звернутись із зазначеною вище пропозицією до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву. У разі прийняття пропозиції власником іншої земельної ділянки щодо обміну земельними ділянками власники земельних ділянок укладають договір міни земельних ділянок. Договір міни земельних ділянок укладається відповідно до вимог Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України. Право власності на земельну ділянку за договором міни виникає після нотаріального посвідчення договору міни земельних ділянок, одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації.

Згідно правового висновку Верховного Суду України у справі № 6-464цс16, викладеному у постанові від 12 жовтня 2016 року, законодавець не закріпив у ЗК України чи інших законах України, крім Закону № 899-ІV, порядок міни земельних часток (паїв) в інших випадках. Обміняними можуть бути земельні ділянки за схемою пай на пай та лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону № 899-ІV. Порядок обміну земельних часток (паїв) в інших випадках законом не визначений.

Пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до набрання чинності законами про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2018 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

В результаті укладеного договору міни у власність ОСОБА_3 перейшла земельна ділянка площею 0,0100 гектарів, вартістю 166,00 грн., розташованої на території Полтавської сільскої ради Компаніївського району Кіровоградської області, цільове призначення яких - ведення товарного сільськогосподарського господарства, а у ОСОБА_5 перейшла земельна ділянка площею 6,0953 гектарів, вартістю 120230,00 грн., розташованої на території Бережинської сільскої ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення яких - ведення товарного сільськогосподарського господарства.

Тобто, обмін земельними ділянками, які є предметом оспорюваного договору міни відбувся не за схемою пай на пай , за якою кожна із сторін договору відчужує на користь один одного свій пай та отримує взамін пай другої сторони.

Суд першої інстанції зазначив, що спірний правочин укладено в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також з порушенням вимог ЗУ Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток, що в силу положень закону є підставою для визнання їх недійсними.

Вказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладених у постановах від 12.10.2016 року у справі № 6-464цс16 та від 05.11.2014 року у справі № 6-172цс14.

Суд першої інстанції зазначив, що статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно вимог до ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У відповідності до приписів п.п. 1 та 9 ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації та рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, зі змісту вище зазначених положень закону вбачається, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, а у разі скасування на підставі рішення суду в тому числі документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Отже, записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.

Рішення суду про визнання недійсним договору міни є самостійною підставою для скасування запису про державну реєстрацію та при отриманні державним реєстратором рішення суду, що набрало законної сили, він зобов'язаний скасувати відповідний запис про державну реєстрацію прав, так як у такому випадку Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень передбачає позасудову процедуру державної реєстрації, яка не може підмінюватися судовим рішенням.

Суд першої інстанції дійшов висновку , що у задоволенні позову в частині позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.04.2014 року, видавник: приватний нотаріус, ОСОБА_6, Кіровоградський районний нотаріальний округ Кіровоградської області, за яким було зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номером 3522580900:02:000:0109 за фізичною особою ОСОБА_5, - відмовити.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до статей 256 і 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності, згідно вимог частини 1 статті 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому норма ч.1 ст.261 ЦК містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, отже, обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спору, є підставою для відмови у позові (ч. 4, 3 ст. 267 ЦК України).

Верховний Суд України у пункті 11 постанови Про судове рішення у цивільній справі № 14 від 18 грудня 2009 року роз'яснив, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 4 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом України і при розгляді справи № 6-17цс17 від 22 лютого 2017 року, а також Верховним судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 397/1402/15-ц від 16 січня 2018 року.

Посилання позивача на те, що вона дізналась про наявність укладеного оспорюваного договору міни в 2017 році, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено лист від TOB НИВА-2010 за вих. №77 від 10.07.2017 року, в якому відмовлялось орендодавцям у виплатах орендної плати за оренду земельних ділянок, у тому числі і Позивачу, з причин наявної реєстрації права власності на земельні ділянки за ОСОБА_5, а раніше вона не знала про порушення її прав, суд вважає такими, що заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Так, в даному випадку зазначене, є об'єктивними обставинами, з яких можна здійснити висновок, що про існування оспорюваного договору позивачу достеменно стало відомо в 2017 році. Крім того, в судовому засіданні встановлено, що до 2017 року позивачу не було відомо, що вона позбавлена права власності на земельну ділянку, так-як позивачка була впевнена що жодних договорів міни земельними ділянками вона не підписувала, також їй не повідомлялось щодо вчинення вказаного правочину та не надавався примірник посвідченого нотаріусом договору міни або його копія, щоб свідчило про вчинення такого правочину.

Стороною відповідача не доведено належними та беззаперечними доказами про обізнаність позивача стосовно наявності письмово укладеного договору до 2017 року, матеріали справи не містять такої інформації. Тому, визначений ст. 257 ЦК України строк позовної давності позивачем не пропущено, адже моментом початку його перебігу в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є 2017 р. Звернення до суду відбулось у квітні 2018 року, тобто у межах строку позовної давності.

Проте погодитись з висновками суду першої інстанції в повному обсязі неможливо.

Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції що обмін земельних ділянок відбувся без дотримання вимог законодавства яке регулює спірні правовідносини, зокрема Закону № 899-ІV,що в силу положень закону є підставою для визнання їх недійсними.

Вказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладених у постановах від 12.10.2016 року у справі № 6-464цс16 та від 05.11.2014 року у справі № 6-172цс14.

Однак суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції в частині застосування строків позовної давності при розгляді даної справи.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності, згідно вимог частини 1 статті 261 ЦК УКраїни починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Стаття 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, отже, обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спору, є підставою для відмови у позові (ч. 4, 3 статті 267 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що позивачу стало відомо про існування спірного договору міни тільки у 2017 році , при цьому позивач посилався на лист від ТОВ НИВА 2010 за вих. № 77 від 10.07.2017, в якому відмовлялось орендодавцям у виплатах орендної плати за оренду земельних ділянок, у тому числі і позивачу, з причин наявної реєстрації права власності на земельні ділянки за ОСОБА_5.

Суд першої інстанції визнав зазначені докази належними та допустимими на підтвердження доводів позивача.

Однак суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції безпідставно визнав зазначені обставини належними доказами.

За приписами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

З матеріалів справи вбачається, що сторони не заперечують, що спірний договір міни підписувався сторонами особисто .

Відповідно до розділу 7 договору міни від 02.04.2014 року договір вступає в силу з моменту нотаріального посвідчення, його складено в трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких призначається для нотаріуса ОСОБА_6, приватного нотаріуса Кіровоградського районного нотаріального округу, а інші для сторін за цим договором.

Нотаріусом встановлена дієздатність учасників договору.

Встановлені обставини свідчать, що позивач знала про спірний договір з моменту піlписання договору (02.04.2014 року) і мала можливість звернутись до суду за захистом свого порушеного права починаючи з 2014 року. Однак до суду з позовом звернулась у квітні 2018 року, через 4 роки, тобто після спливу строку позовної давності.

Питання щодо поновлення строку позовної давності ні позивач, ні її представники перед судом першої інстанції не ставили.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_2 у судовому засіданні, яке відбулося 04.09.2018, подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Приймаючи до уваги встановлені обставини суд апеляційної інстанції дійшов висновку , що оскільки позов до суду поданий з пропуском встановленої законом позовної давності, а представник відповідача заявив суду до ухвалення рішення про застосування наслідків спливу позовної давності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав пропуску позовної даності.

Суд першої інстанції неповно та неправильно встановив обставини перебігу строку позовної давності, помилково вважав, що позов пред'явлено в межах позовної давності, що потягло за собою неправильне вирішення спору.

У зв'язку з тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та справедливості, відповідно до приписів статті 376 ЦПК України таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04.09.2018 року скасувати та ухвалити нове рішення , яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання недійсним договору міни та скасування рішення про державну реєстрацію - відмовити.

Текст постанови складено 28.12.2018 року.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: