Постанова

від 28.12.2018 по справі 610/656/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 610/656/18 Головуючий суддя І інстанції Тімонова В.М.

Провадження № 22-ц/818/892/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із земельних правовідносин

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2018 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів Бурлака І.В., Кіся П.В.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства СЛОБІДСЬКЕ про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства СЛОБІДСЬКЕ на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 11 червня 2018 року в складі судді Тімонової В.М,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 16.03.2018 звернувся до суду із позовною заявою до відповідача - ПСП Слобідське , у якій просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 7789,18 грн. в якості орендної плати за користування земельною ділянкою за договором оренди землі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що між ним та ПСП Слобідське 30.05.2002 року було укладено договір оренди земельної ділянки. За умовами договору позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 6,59 га кадастровий номер 6320285200:01:000:0286, з нормативно грошовою оцінкою 193520,66 грн., розташовану за межами населеного пункту на території Пришибської сільської ради Балаклійського району Харківської області. Земельна ділянка належить їй на підставі Державного акту про право приватної власності на землю, серії ІІ-ХР №100118, виданого на підставі рішення виконкому Пришибської сільської Ради, Балаклійського району, Харківської області від 25.02.2002 року № 18. За три місяці до закінчення договору позивач надіслала позивачу лист-попередження про те, що не буде поновлювати договір оренди земельної ділянки. Після закінчення дії договору 30.05.2017 року земельна ділянка знаходилась у обробці у відповідача. Орендна плата з урахуванням податкового збору 18% та військового збору 1,5 % складає 9676,00 гривень та підлягає сплаті орендарем один раз на рік. Однак орендна плата за 2017 рік не виплачена, сума боргу складає 7789,18 грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Представники позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, підтримали заявлені вимоги, просили суд зобов'язати відповідача сплатити орендну плату в сумі 7787,18 грн., яку не було сплачено по закінченні договору. Зазначили, договір оренди земельної ділянки між сторонами було укладено в середині 2002 терміном на 15 років, який закінчив свій термін в 2017. З цього випливає, що відповідач на протязі дії договору мав сплатити позивачу орендну плату за 15 років, проте сплатив лише за 14 років, починаючи з 2003 по 2017 Тобто позивачу за останній 15-й рік за 2017 не було сплачено орендну плату. Просили суд зобов'язати відповідача надати докази у вигляді платіжних відомостей про видачу орендної плати на протязі дії договору оренди. Просили справу розглядати без їх участі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, просив справу розглядати без його участі, заперечував проти задоволення позову. Зазначив, що спірна земельна ділянка з 01.06.2017 року позивачем передана в оренду ПАТ АФ Росія , а в користуванні ПСП Слобідське знаходилась в період з 30.05.2002 до 29.05.2017. Позивачем невірно розраховано розмір щорічної орендної плати за договором, скільки оцінка всієї земельної ділянки становить 193520,66 грн., а ділянки, що передається в оренду 58637,00 грн. Таким чином, щорічна орендна плата за договором складає 879,56 грн. Зазначив, що за умовами договору строк для розрахунку орендної плати рахуються роками з дати набрання чинності договором оренди - 30.05.2002, тому орендна плата виплачувалась за періоди з 30.05.2002 до 29.05.2003, яка виплачена до 31 грудня 2002 року, і так далі. Виходячи з цього, орендна плата за період з 30.05.2016 до 29.05.2017 була виплачена у листопаді 2016 року. Розрахунок орендної плати за договором виходячи з календарного року, тобто з 01.01.2017 до 31.12.2017 є помилковим та таким, що суперечить умовам договору оренди, що діяв з 30.05.2002 до 29.05.2017. Просив суд у позові відмовити повністю.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 11 червня 2018 року позов ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського товариства СЛОБІДСЬКЕ про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою задоволено частково.

Стягнуто з Приватного сільськогосподарського товариства СЛОБІДСЬКЕ на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3245,49 грн. (три тисячі двісті сорок п'ять гривень сорок дев'ять копійок) орендної плати за користування земельною ділянкою за договором оренди землі.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ПСП СЛОБІДСЬКЕ просить оскаржуване скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування скарги зазначено, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказано, що судом невірно було встановлено період дії спірного договору оренди землі, та відповідно період, за який підлягала сплаті орендна плата. Зазначено, що договір діяв з 30.05.2002 по 29.05.2017, та орендна плата за період з 30.05.2016 по 29.05.2017 позивачеві була виплачена у листопаді 2016 року.

Відзиву на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах Апеляційний суд Харківської області було ліквідовано та утворено Харківський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Харківську область, з місцезнаходженням у місті Харкові.

Згідно із підпунктом 3 пункту 3 Розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, у даному випадку Апеляційний суд Харківської області, продовжував здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно до пункту 8 розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон № 2147-VIII), що набув чинності 15 грудня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до частини 6 статті 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03 жовтня 2018 року в газеті Голос України № 185 (6940) було повідомлено про початок роботи Харківського апеляційного суду, внаслідок чого Апеляційний суд Харківської області припинив здійснювати правосуддя.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 31 ЦПК України справа надійшла на розгляд до Харківського апеляційного суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на ціну позову, без повідомленням учасників справи.

Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам рішення суду відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ІІ-ХР № 100118, виданого на підставі рішення виконкому Пришибської сільської Ради, Балаклійського району, Харківської області від 25 лютого 2002 року №18 та зареєстрованого в Книзі Записів Державних актів на право приватної власності на землю за №465, ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 6,59 га (а. с. 5).

26 травня 2002 року між ОСОБА_1 та ПСП Слобідське було укладено договір оренди земельної ділянки площею 6,59 га. Договір було укладено на 15 років, починаючи з дня його реєстрації (п.п. 2.2 Договору). Відповідно до п.п. 3.1 за використання зазначеної у договорі земельної ділянки орендар сплачує орендодавцю щорічно орендну плату в розмірі 1,5 % від вартості орендованої земельної ділянки. Розрахунки закінчуються не пізніше грудня кожного року (а. с. 6).

Право оренди земельних ділянок відповідач набув з моменту його державної реєстрації 30 травня 2002 року.

На виконання договору оренди землі позивач передав у користування відповідача належну йому земельну ділянку, а орендар користувався нею та сплачував орендну плату і земельний податок.

ОСОБА_1 31.01.2018 звернувся до директора ПСП Слобідське з інформаційним листом, в якому просив надати їй інформацію, а саме: чи використовувалась ця земельна ділянка за своїм призначенням, яка культура була посіяна на ній (а. с. 13).

Листом від 11.01.2018 позивач просив відповідача надати довідку про розмір орендної плати за період з 2002 по 2017 рік за кожен рік окремо та надати копії видаткових касових ордерів, які підтверджують дійсність отримання нею орендної плати (а. с. 12).

Листом від 07.02.2018 позивач просив видати йому орендну плату за користування земельною ділянкою (а. с. 14).

Із відповіді ПСП Слобідське від 27.02.2018 № 27/02-05 вбачається, що земельна ділянка знаходилась в користуванні ПСП Слобідське в період з 30.05.2002 до 29.05.2017. Використовувалась за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. За час використання земельної ділянки підприємство здійснювало вирощування зернових, бобових культур і насіння олійних культур (а. с. 16).

Із відповіді ПСП Слобідське від 27.02.2018 № 23/02-05 вбачається, що земельна ділянка знаходилась в користуванні ПСП Слобідське в період з 30.05.2002 до 29.05.2017 на підставі договору оренди земельної ділянки від 26.05.2002, що був зареєстрований 30.05.2002 Пришибською сільською радою в районному відділі земельних ресурсів, про що в книзі державної реєстрації договорів оренди землі внесено запис № 135. Строк дії договору необхідно відраховувати починаючи з 30.05.2002. Відповідно до умов договору, орендар зобов'язаний щорічно сплачувати орендарю орендну плату з розрахунку 1,5% від вартості орендованої земельної ділянки. Строки для розрахунку орендної плати рахуються роками, починаючи з дати набрання чинності договором оренди - 30.05.2002. Таким чином, орендна плата за договором нараховувалась та виплачувалась за наступні періоди: з 30.05.2002 до 29.05.2003, з 30.05.2003 до 29.05.2004, і т.д., з 30.05.2016 до 29.05.2017. За умовами договору орендна плата сплачується не пізніше грудня поточного року. Таким чином, орендна плата за період з 30.05.2002 до 29.05.2003 виплачена до 31 грудня 2002 року, і так далі. Виходячи з цього, орендна плата за період з 30.05.2016 до 29.05.2017 була виплачена у листопаді 2016 року. Розрахунок орендної плати за договором, виходячи з календарного року, тобто з 01.01.2017 до 31.12.2017 є помилковим та таким, що суперечить умовам договору оренди, що діяв з 30.05.2002 до 29.05.2017. Таким чином, заборгованість зі сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки у ПСП Слобідське перед позивачем відсутня (а. с. 15).

Відповідно до довідки про доходи, отримані від здачі земельної ділянки (паю) в оренду, виданої ПСП Слобожанське № 180 від 26.12.2017, ОСОБА_1 згідно з договором оренди земельної ділянки від 30.05.2002 було нараховано щорічну орендну плату за період з 30.05.2016 до 29.05.2017 у розмірі 9676 грн., в тому числі, податок з доходів фізичних осіб 1741,68 грн. та військовий збір 145,14 грн., виплачено 7789,18 грн. (а. с. 54).

Із інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 28.03.2018 вбачається, що земельна ділянка кадастровий номер 6320285200:01:000:0286 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,719 га, розташована на території Пришибської сільської ради Балаклійського району Харківської області, належить ОСОБА_1 Право оренди землі зареєстроване за ПАТ АФ Росія , дата державної реєстрації права - 01.06.2017 (а. с. 52).

Представником відповідача надано до суду копії видаткового касового ордеру від 10.11.2016, згідно з якими ОСОБА_1 в рахунок земельного паю видано ПСП Слобідське : 7789,18 грн., про що в ордерах міститься підпис одержувача (а. с. 53). Зазначив, що відповідно до Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого Наказом МЮ України від 12.04.2012р. № 578/5, відомості про виплату грошей, первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах (касові, банківські документи, ордери, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, корінці квитанцій, банківських чекових книжок, наряди на роботу, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, авансові звіти тощо) зберігаються 3 роки, тому надати докази виплати орендної плати за попередні періоди дії договору, тобто до 29.05.2014р. не представляється можливим (а. с.60).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що відповідач не довів перед судом виконання своїх зобов'язань по сплаті орендної плати в повному обсязі за весь час користування земельною ділянкою, тому вимога позивача підлягає частковому задоволенню - за період з 01.01.2017 по 29.05.2017 у розмірі 3245,49 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, Цивільним кодексом України(далі - ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтями 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання по ньому має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 15 Закону України Про оренду землі орендна плата є однією з істотних умов договору оренди землі.

Відповідно до статті 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону України Про оренду землі , внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України Про оренду землі , орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що ним у повному обсязі було виконано зобов'язання за договором оренди землі.

Так, посилання ПСП СЛОБІДСЬКЕ на сплату орендної плати за період з 30.05.2016 по 29.05.2017 у листопаді 2016 року, тобто наперед, не підтверджено належними доказами, видаткові касові ордери (а. с. 53, 61, 63) та платіжна відомість № 3 від 24.11.2014 (а. с. 62) не містять інформації про весь період, за який орендодавцям було сплачено орендну плату за користування земельними ділянками.

Довідка, видана ПСП СЛОБІДСЬКЕ , №180 від 26.12.2017 про те, що позивачеві у листопаді 2016 року була виплачена орендна плата за період з 30.05.2016 по 29.05.2017 не є достатнім доказом у розумінні ст. 80 ЦПК України, оскільки за відсутності видаткових касових ордерів на ім'я позивача за весь період оренди: з 2002 по 2017 роки, відповідач не довів, що орендна плата була сплачена ОСОБА_1 за весь час існування правовідносин між учасниками справи, а отже й факт повного виконання відповідачем умов договору оренди стосовно виплати орендної плати за користування землею.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є недоведеними та не спростовують висновків районного суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права, а доводи скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391, 392 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства СЛОБІДСЬКЕ - залишити без задоволення.

Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 11 червня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 28 грудня 2018 року.

Головуючий -

ОСОБА_4

Судді -

ОСОБА_5.

ОСОБА_6.