Постанова

від 12.12.2018 по справі 916/167/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2018 Справа № 916/167/18

м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65 зал №511

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П.

секретар судового засідання Абадей М.О.

представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Олюха В.Г., ордер ДП2281/003 від 23.08.2018, адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна інвестиційна транспортно-логістична компанія України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2018 у справі №916/167/18 (суддя Новікова Р.Г.; рішення ухвалене о 17:40 год. у місті Дніпро, повний текст складений та підписаний 08.06.2018)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова група "Майстер", м.Одеса

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна інвестиційна транспортно-логістична компанія України", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення передплати у розмірі 2088450 грн. 00 коп.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова група "Майстер" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна інвестиційна транспортно-логістична компанія України" про стягнення грошових коштів передплати на загальну суму 2088450,00 грн.

Позивач обґрунтував свої позовні вимоги порушенням відповідачем зобов'язань з надання послуг за договором на транспортно-експедиторське обслуговування вантажів №Экс-2109/2017 від 21.09.2017.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2018 у справі №916/167/18 (суддя Новікова Р.Г.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна інвестиційна транспортно-логістична компанія України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова група "Майстер" суму передплати в розмірі 2088450,00 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 31326,75 грн.

Означене рішення місцевого господарського суду вмотивоване тим, що станом на дату звернення до суду з позовом договір від 21.09.2017 був розірваним, а сума попередньої оплати в розмірі 2088450,00 грн. не повернута; оскільки відповідачем не доведено надання послуг на суму перерахованої попередньої оплати, суд задовольнив позовні вимоги про стягнення передплати у зазначеній сумі.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач (ТОВ "МІТЛ КУ") звернувся з апеляційною скаргою, в якій вважає його незаконним і необґрунтованим. Просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2018 у справі №916/167/18 та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що суд необґрунтовано не прийняв надані відповідачем докази та не надав об'єктивної оцінки доказам про часткове виконання зобов'язань за договором.

Позивач (ТОВ "ІПГ "Майстер") у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з апеляційними вимогами відповідача та вважає оскаржуване рішення повністю законним й обґрунтованим. Вказує на сумнівність наданих відповідачем доказів часткового виконання умов договору.

У судовому засіданні 12.12.2018 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

У судовому засіданні 12.12.2018 представник відповідача заявив клопотання про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням у справі №906/1086/18, яка розглядається Господарським судом Житомирської області. У задоволенні цього клопотання було відмовлено, про що судом апеляційної інстанції постановлено відповідну ухвалу від 12.12.2018.

За результатами перегляду справи судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 12.12.2018 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень ст.ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено наступні обставини.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна інвестиційна транспортно-логістична компанія України" (Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова група "Майстер" (Замовник) укладено Договір №Экс-2109/2017 від 21.09.2017 на транспортно-експедиторське обслуговування (далі - Договір), відповідно до умов п.1.1. якого Замовник доручає, а Експедитор приймає на себе зобов'язання від свого імені за рахунок коштів Замовника за винагороду організувати перевезення вантажів Замовника у вагонах і здійснити розрахунки з транспортними та іншими причетними підприємствами за перевезення вантажів Замовника. Транспортні підприємства та інші причетні підприємства надають послуги з перевезення вантажів безпосередньо Замовнику (вантажовідправнику, вантажоодержувачу, вантажоволодільцю), а Експедитор здійснює транспортно-експедиторське обслуговування вантажів за дорученням Замовника без будь-якого втручання в господарську діяльність транспортних підприємств та інших причетних підприємств.

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що вартість послуг з організації перевезення вантажів Замовника складається з вартості плати за перевезення вантажів, зборів за додаткові операції, плати за користування вагонами, інших витрат, пов'язаних з заявленими перевезеннями, платою за перебуванням вагонів за межами митного кордону України, винагородою (послуг) Експедитора.

Відповідно до пунктів 3.3. - 3.5. Договору для організації перевезення вантажів, Замовник здійснює оплату в гривнах на поточний рахунок Експедитора у вигляді авансових платежів. Сплата винагороди (послуг) Експедитора здійснюється Замовником на умовах попередньої оплати. Грошові кошти, які надходять Експедитору від Замовника, є власністю Замовника, окрім винагороди (послуг) Експедитора.

Сторонами пунктом 8.1. Договору погоджено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання і діє по 31 грудня 2018, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх закінчення. При достроковому розірванні Договору сторони інформують один одного не менш чим за 30 діб до моменту розірвання.

Дотримуючись умов договору позивач електронною поштою направив відповідачу доручення №№1, 2 від 19.10.2017 на надання транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів з інформацією про вантаж, рухомий склад, маршрут перевезення, тощо, отримання яких не заперечується відповідачем.

У свою чергу, відповідач за умовами п. 2.1.1. Договору повинен був підтвердити обсяги й направлення перевезення вантажів, розрахувати вартість плати за перевезення вантажів, зборів за додаткові операції, плати з користування вагонами, послуг Експедитора та інших витрат, пов'язаних із заявленими перевезеннями й узгодити доручення із замовником протягом 3 діб з моменту їх одержання (у даному випадку до 22.10.2017).

Експедитором виставлені для сплати передоплати за послуги з організації залізничних перевезень згідно вищезазначеного договору рахунки №Экс-2109/2017-1 від 05.10.2017 і №Экс -2109/2017-2 від 16.10.2017 на загальну суму 2784600,00 грн. з ПДВ. При цьому, в рахунках надано дозвіл на частково оплату.

Замовником здійснено оплату по рахункам в загальній сумі 2088450,00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень №984 від 06.10.2017, №1112 від 24.10.2017 і №1128 від 26.10.2017.

Відповідач прийняв до виконання замовлення позивача, що не заперечується сторонами.

Однак 22.11.2017 позивач направив на адресу відповідача за №685 вимогу-повідомлення (претензію), якою повідомив про одностороннє розірвання з 22.11.2017 договору №Экс-2109/2017 від 21.09.2017 в результаті односторонньої відмови та вимагав повернення передоплати в загальній сумі 2088450,00 грн. протягом 7 календарних днів з дня виставлення цієї вимоги-повідомлення. Направлення цієї претензії було обґрунтовано тими обставинами, що Експедитором не були надані послуги за укладеним договором.

Претензія була отримана Експедитором 23.11.2017, що підтверджується повідомленням про вручення кур'єрської служби доставки.

У зв'язку з тим, що відповідачем (Експедитором) не була повернута позивачеві (Замовнику) сума передплати, останній з вернувся з відповідним позовом до господарського суду Дніпропетровської області.

За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою, частиною третьою статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 935 Цивільного кодексу України встановлює, що клієнт або експедитор має право відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв'язку із розірванням договору.

Задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 2088450,00 грн. передплати за послуги транспортного експедирування, які мали бути надані за вказаним вище Договором, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не довів належними та допустимими доказами надання ним транспортно-експедиторських послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів Замовника в жовтні 2017 року.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Причиною спору є питання належного виконання відповідачем, як експедитором, своїх зобов'язань перед позивачем, як замовником, за договором транспортно-експедиційного обслуговування.

Судом встановлено, що сторонами не були дотримані умови пункту 3.2. Договору, яким передбачено, що вартість послуг з організації перевезень вантажів Замовника вказується в Протоколі узгодження вартості послуг, який підписується сторонами і завіряється печатками до початку надання послуг і є невід'ємною частиною договору. Однак позивачем були направлені відповідачу Доручення №1 та Доручення №2 на замовлення послуг транспортного експедирування, в яких зазначено, яку саме кількість вагонів необхідно відправити, з яким вантажем та за яким маршрутом, а також запропоновано обчислювати вартість цих послуг Експедитора виходячи із ставки 10860,00 грн. за один вагон (а.с.25-26 т.1).

Таким чином, позивачем було замовлено у відповідача надання послуг транспортного експедирування за Дорученням №1 у кількості 12 вагонів на суму 130320,00 грн. та за Дорученням №2 у кількості 36 вагонів на суму 390960,00 грн., а усього на загальну суму 521280,00 грн.

В пункті 3.8 Договору сторони обумовили, що якщо Експедитор здійснить виконання цього Договору на умовах більш вигідних, чим обумовлено в пункті 3.2., то різниця є додатковою винагородою Експедитора.

Відтак, оскільки за умовами укладеного між сторонами Договору сторони не визначили складових експедиторських послуг, які буде надавати відповідач, та їх вартості, то в межах обумовленої ставки за один вагон, відповідач як Експедитор має право отримати всю різницю між реальною вартістю перевезення та обумовленою ставкою, як свою додаткову винагороду.

Окремо, в пункті 4.9 Договору, сторони обумовили, що у разі відмови Замовника від узгодженого перевезення, Експедитор на вимогу Замовника перераховує належну до повернення суму за вирахуванням витрат, пов'язаних з проведенням підготовчих робіт в розмірі реально понесених Експедитором витрат на поточний рахунок Замовника не раніше 7-го числа наступного місяця. Витрати, пов'язані з поверненням авансових платежів сплачує Замовник. Сума винагороди Експедитора не повертається.

В матеріалах справи місяться вимога-повідомлення (претензія) позивача від 22.11.2017 №685 та лист від 14.12.2017 №710, в яких висловлено однозначну відмову Замовника від послуг Експедитора за вказаним Договором (а.с.33 та 87 т.1).

Враховуючи, що датою отримання відповідачем означеної вище претензії є 23.11.2017, слід визнати, що означений Договір припинив свою дію з 24.11.2017.

За такої обставини, відповідно до умов пункту 4.9 Договору, після спливу семиденного строку з моменту розірвання Договору у відповідача виникло зобов'язання з повернення позивачеві суму передплати (2088450,00 грн.), але за вирахуванням реальних витрат відповідача, пов'язаних з проведенням підготовчих робіт, та за вирахуванням належної до сплати Замовником на користь Експедитора суми винагороди.

Матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем позивачеві отриманих за вказаним Договором в якості попередньої оплати грошових коштів.

Заперечуючи на задоволенні позовних вимог, відповідач посилався на повне виконання ним наданих позивачем Доручень №1 про відправку 12 вагонів з вантажем щебінь 232431, отсев 232253 за маршрутом (станція відправлення Ушица - станція призначення Козова) та Доручення № про відправку 36 вагонів з вантажем щебінь 232431, отсев 232253 за маршрутом (станція відправлення Ушица - станція призначення Козова).

За умовами пунктів 3.6-3.7. Договору оплаті підлягають фактично надані послуги на підставі оформлених належним чином актів - звітів експедитора про надання транспортно-експедиторських послуг.

Тому, посилаючись на приписи пункту 3.6 Договору (відсутність мотивованих заперечень позивача протягом певного часу), відповідач вважав прийнятим в повному обсязі акт наданих послуг №1 від 10.10.2017 за період з "21" вересня 2017р. по "10" жовтня 2017р. з надання послуг організації залізничних перевезень 12 вагонів на суму 130320 грн. (а.с.83-84 т.1).

Згідно з поясненнями відповідача, вкзаний акт був направлений на електронну адресу представника позивача - ОСОБА_3. На підтвердження цього відповідач надав до суду 14.05.2018 роздруківку спілкування шляхом обміну листами за допомогою електронних адресів (а.с.11-30 т.2).

Також відповідач послався на акт наданих послуг №2 від 20.10.2017 за період з "11" жовтня 2017р. по "20" жовтня 2017р. з надання послуг організації залізничних перевезень 36 вагонів на суму 390960,00 грн. (а.с.86 т.1). Згідно з поясненнями відповідача, цей акт отриманий від позивача з підписом керівника товариства лише засобами електронного зв'язку, оригінал цього акту в нього відсутній.

Позивач ставив під сумнів існування підписаного Акту наданих послуг №2 від 20.10.2017 за період з "11" по "20" жовтня 2017р., тому за правилами частини шостої статті 91 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги й Акт наданих послуг №2 від 20.10.2017 за період з "11" по "20" жовтня 2017р.

Відповідач також заявляв клопотання від 07.05.2018 про долучення до матеріалів справи підтвердження, виданого готелем "Україночка" в м. Кривий Ріг та заяви свідка ОСОБА_4 від 06.05.2018 в порядку статті 88 Господарського процесуального кодексу України щодо передання 14.12.2017 в ресторані при готелі "Україночка" в м. Кривий Ріг директором відповідача ОСОБА_5 представнику позивача ОСОБА_3 актів наданих послуг №1 від 10.10.2017 за період з 21.09.2017 по 10.10.2017 та 32 від 20.10.2017 за період з 11.10.2017 по 20.10.2017. Вказаними документами, на думку відповідача, підтверджується факт вручення повноважному представникові позивача актів наданих послуг.

Колегія суддів вважає, що враховуючи, що означені вище докази не були подані відповідачем у визначений судом строк (23.03.2018) та поважні причини цього не визначені, суд першої інстанції правильно (відповідно до положень статті 87, 88 та 91 Господарського процесуального кодексу України) не прийняв означені вище докази відповідача до розгляду під час вирішення даного спору.

Разом із цим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги таку обставину, як опосередковане підтвердження позивачем факту надання послуг в розмірі 390960,00 грн. в листі №710 від 14.12.2017 (а.с.87 т.1). Так посилаючись на те, що в позові і під час судового розгляду позивач наполягав на стягненні суми попередньої оплати в повному обсязі (20884450,00 грн.), суд першої інстанції таким чином необґрунтовано надав перевагу власному твердженню позивача над письмовим доказом у справі.

Між тим, колегія суддів вважає, що обставина часткового виконання відповідачем своїх зобов'язань знайшла підтвердження в матеріалах справи й іншими доказами.

Так, виходячи із наведених вище умов Договору, за відправку 48 вагонів відповідач мав би право зарахувати на свою користь суму 521280,00 грн. (яка складається з його реальних витрат на ці відправлення та послуг експедитора, які не підлягають поверненню відповідно до наведених вище умов пункту 3.8 та 4.9 Договору).

Відповідно до статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Матеріалами даної справи, а саме: переліком перевізних документів по перевезенням за 15.10.2017, актом звірки розрахунків за 11.2017, Актом звірки розрахунків за 12.2017, випискою з особового рахунку за 10.2017, Актом наданих послуг №10 від 31.10.2017 складених Філією "Центр транспортної логістики" ПАТ "Українська залізниця" підтверджено виконання замовлення позивача лише по відправленню та сплаті залізничного тарифу за 36 вагонів на суму 233539,20 грн. (а.с.88-93 т.2), тобто часткове виконання відповідачем своїх зобов'язань.

Тому колегія суддів вважає, що відповідач отримав право не повертати позивачеві суму 390960,00 грн. (36 вагонів х 10860,00 грн./вагон = 390960,00 грн.).

Щодо решти 12 вагонів, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в матеріалах справи не знайшов свого підтвердження належними доказами як сам факт відправлення цих вагонів, так і факт списання залізницею з рахунку відповідача відповідної плати за перевезення цих вагонів, оскільки в наданих відповідачем залізничних накладних не було зазначено відповідача (не вказаний код відповідача як платника залізничного тарифу).

Доводи відповідача про те, що цей факт має бути встановлений під розгляду іншої справи №906/1086/18, яка розглядається Господарським судом Житомирської області, відхиляються колегією суддів, оскільки господарський суд має процесуальну можливість самостійно встановити всі обставини, що мають значення для вирішення спору у цій справі в межах доводів сторін та наданих ними доказів, які були предметом розгляду у суді першої інстанції. Поважність причин не подання відповідачем таких доказів суду першої інстанції не може бути прийнята до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки наразі відповідач також не подав у справу відповідних доказів, які б підтверджували факт належного виконання ним свого зобов'язання з організації перевезення означених 12 вагонів та понесених у зв'язку із цим витрат.

Так відповідач на підтвердження виконання умов договору щодо перевезення вантажу позивача надав укладені з Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (Виконавець) договори про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних переобладнаних вагонах для перевезення сипучих вантажів №№6457/191ЦТЛ-2017, 6455/189ЦТЛ-2017 від 27.02.2017.

Проте колегія суддів вважає, що вказані договори самі по собі не можуть бути належним доказом в підтвердження перевезення вантажу позивача на виконання відповідачем умов договору №Экс-2109/2017 від 21.09.2017 на транспортно-експедиторське обслуговування. Дата укладення договорів із ПАТ "Укрзалізниця" свідчить про те, що вони були укладені раніше ніж договір на транспортно-експедиторське обслуговування.

Не може свідчити про виконання договору відповідачем і його посилання на листи направлені на адресу ПЗ ДН4 Ушица ТВК (з направленням копії позивачу). Листи залізниці №1.06102017-уз від 06.10.2017 і №1.13102017-уз від 13.10.2017, якими відповідач підтверджує оплату в жовтні 2017 залізничного тарифу по відправленню завантажених на піввагонів із вантажем щебінь свідчать про те, що оплата вантажних перевезень за договором №6455/189ЦТЛ-2017 від 27.02.2017 була здійснена до надання позивачем відповідачу доручень на надання транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів. До того ж, кількість тон і вагонів у цих листах не відповідає зазначеним у дорученнях.

Надані відповідачем платіжні доручення №52 від 15.09.2017 на суму 221148,00 грн., №75 від 06.10.2017 на суму 20000,00 грн., №82 від 13.10.2017 на сум 127000,00 грн., №91 від 25.10.2017 на суму 500000,00 грн., №76 від 06.10.2017 на суму 60000,00 грн., №78 від 06.10.2017 на суму 60000,00 грн. №100 від 26.10.2017 на суму 200000,0 грн., №125 від 27.11.2017 на суму 6000,00 грн. (а.с.207-214 т.2) мають призначення платежу: передплата за залізничні перевезення згідно з договором №6455/189ЦУП-2017 від 27.02.2017 та згідно з договором №6457/189ЦУП-2017 від 27.02.2017, що не дозволяє суду встановити, яка сума із цих коштів була використана на оплату спірних перевезень. Листи залізниці №1.25102017-уз, №2.25102017-уз, №5.25102017-уз від 25.10.2017, №1.27112017-уз, №2.27112017-уз, №3.27112017-уз від 27.11.2017 також містять відомості щодо кількості вагонів, тон, найменування станції призначення, які не співпадають з даними в дорученнях позивача.

Щодо наданих відповідачем суду апеляційної інстанції залізничних накладних (а.с.6-67 т.3), то дослідивши ці документи, колегія суддів встановила, що ними доводиться лише факт виконання відповідачем замовлень позивача з перевезення вантажів у 36 вагонах, а відносно організації відправки решти 12 вагонів, то як встановлено вище, через незазначення у частині з цих залізничних накладних відповідача, як відправника вантажу чи платника залізничного тарифу, таке є підставою для відхилення цих доказів, як неналежних.

Таким чином, належними та допустимими доказами у даній справі, які були прийняті до розгляду судом, підтверджено, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 1697490,00 грн. передплати за надання транспортно-експедиторських послуг є обґрунтованими, а в решті вимог про стягнення 390960,00 грн. - слід відмовити, як безпідставних.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, - підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Згідно пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що вимоги апеляційної скарги відповідача (в межах окремих доводів) підлягають задоволенню, а тому рішення суду першої інстанції слід повністю скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити частково: про стягнення з відповідача на користь позивача суми передплати в розмірі 1697490,00 грн., а в решті вимог відмовити.

Судові витрати у справі за приписами пункту 2 частини першої та пункту 2 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277 ч.1 п.2, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна інвестиційна транспортно-логістична компанія України" - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2018 у справі №916/167/18 - скасувати повністю та ухвалити нове рішення:

"Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна інвестиційна транспортно-логістична компанія України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова група "Майстер" суму передплати в розмірі 1697490 грн. 00 коп. та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 25462 грн. 35 коп., у зв'язку з розглядом справи судом першої інстанції.

В решті позовних вимог відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 5864 грн. 40 коп., у зв'язку з розглядом справи судом першої інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова група "Майстер".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова група "Майстер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна інвестиційна транспортно-логістична компанія України" 8796 грн. 61 коп. судових витрат зі сплати судового збору, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судові витрати зі сплати судового збору, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 38193 грн. 52 коп., покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна інвестиційна транспортно-логістична компанія України".

Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідні накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена 26.12.2018.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя Л.П. Широбокова