Рішення

від 17.12.2018 по справі 902/520/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" грудня 2018 р. Cправа № 902/520/18

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Служби зовнішньої розвідки України, м.Київ

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські системи безпеки-К", м.Вінниця

про стягнення 1 881 545 грн 00 коп. штрафних санкцій

За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність № 5/3/1208/ПБ від 12.09.2018 р. строком на один рік; службове посвідчення СВ № 003966 дійсне до 31.12.2019 р.

відповідача: ОСОБА_2, паспорт АА № 773585 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 22.05.1998 р., керівник згідно витягу з ЄДРЮОФОП

ОСОБА_3, довіреність № б/н від 01.10.2018 р. дійсна до 01.10.2021 р.; паспорт АВ № 859301 виданий Вінницьким РВ УМВС України у Вінницькій області 05.06.2009 р.

В С Т А Н О В И В :

Cлужбою зовнішньої розвідки України подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські системи безпеки-К" про стягнення 1 881 545 грн 00 коп. штрафних санкцій, з яких 1 449 715 грн 00 коп. пені та 431 830 грн 00 коп. штрафу за невиконання умов державного контракту на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням № 705/17 від 16.11.2017 р.

Ухвалою суду від 18.09.2018 р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/520/18 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.10.2018 р.

05.10.2018 р. на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські системи безпеки-К" надійшов відзив на позовну заяву б/н від 02.10.2018 р., в якому останнє заперечує проти позову Служби зовнішньої розвідки України та просить суд відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

18.10.2018 р. в судовому засіданні оголошено перерву до 26.10.2018 р.

25.10.2018 р. до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 22.10.2018 р. в якій останній не погоджується із доводами відповідача наведеними у відзиві на позовну заяву та просить суд задовольнити позовні вимоги Служби зовнішньої розвідки України в повному обсязі.

26.10.2018 р. оголошено перерву в судовому засіданні до 22.11.2018 р. та продовжено передбачений ч. 3 ст. 177 ГПК України строк підготовчого провадження на 30 днів про що постановлено ухвали занесені до протоколу судового засідання.

22.11.2018 р. на адресу суду від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив б/н від 21.11.2018 р.

За результатами підготовчого судового засідання 22.11.2018 р. суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.12.2018 р. за наслідком чого постановлено ухвалу зафіксовану у протоколі судового засідання.

У зв'язку із перебуванням судді Банаська О.О. станом 13.12.2018 р. у незапланованій відпустці ухвалою суду від 11.12.2018 р. призначено у справі судове засідання для її розгляду по суті на 17.12.2018 р.

Розгляд справи здійснюється з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається із позовної заяви позивач в якості підстави позовних вимог посилається на укладення з Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські системи безпеки-К" державного Контракту на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням № 705/17 від 16.11.2017 р. відповідно до якого останнє зобов'язалось виготовити та поставити позивачеві із дотриманням вимог законодавства засоби технічного озброєння на суму 6 169 000 грн 00 коп., які відповідачем поставлено з простроченням.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за Контрактом, а саме простроченням поставки продукції, позивачем нараховано відповідачу штрафні санкції в сумі 1 881 545 грн 00 коп., з яких 1 449 715 грн 00 коп. пені та 431 830 грн 00 коп. штрафу, які ТОВ "Українські системи безпеки-К" в добровільному порядку не сплачено.

З огляду на вказане, позивач з вернувся з даним позовом до суду про стягнення зазначеної суми штрафних санкцій в судовому порядку.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти позову в повному обсязі, зазначаючи, окрім іншого, наступне:

- Контракт містить колізійні умови де крім 4-місячного строку поставки продукції з моменту оплати, міститься умова про фіксовану крайню дату поставки товару 30.04.2018 р. Тому за вказаних умов нарахування неустойки до 30.04.2018 р. є безпідставним;

- відповідачем двічі надсилались на адресу відповідача пропозиції створити комісію по прийманню продукції. Лише 04.05.2018 р. позивач розпорядженням № 18/625/ДСК утворив відповідну комісію посилання на яке міститься в акті приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю. Відтак саме позивачем (замовником) було порушено умови контракту щодо строків утворення відповідної комісії, що мало наслідком такого порушення приймання-передачі продукції із пропуском строку визначеного Контрактом;

- акт приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю із підписами членів комісії затверджений відповідачем (виконавцем) 07.05.2018 р., тому нарахування неустойки після вказаної дати є необґрунтованим, оскільки дата підписання акту приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю зі сторони позивача (замовника) зумовлювалася лише волею останнього. Таким чином поставка продукції після спливу строку була здійснена з вини також позивача (замовника);

- пеня та штраф є одним видом цивільно-правової відповідальності в зв'язку з чим одночасне їх нарахування за одне й те саме порушення свідчить про не дотримання положень ст. 61 Конституції України.

У відповіді на відзив позивач не погоджується із доводами відповідача наведеним у відзиві, вказуючи слідуюче:

- умовами Контракту не передбачено можливості приймання окремих складових частин продукції, в зв'язку з чим підготовка розпорядження про приймання продукції на підставі листа відповідача від 23.03.2018 р. була передчасною;

- акт приймання-передачі продукції (накладна) та акт приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю - це два різні документи;

- акт приймання-передачі продукції за кількістю та якістю відповідно до умов Контракту не свідчить про виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки продукції, оскільки відповідно до п. 19 Контракту датою виконання зобов'язань щодо поставки продукції є дата іншого документу - акту приймання-передачі продукції (накладної);

- датою накладної № 001/05/18 є 18.05.2018 р., тому правомірність нарахування штрафних санкцій по зазначену дату є очевидною;

- стягнення з учасника господарських відносин пені та штрафу, який порушив господарське зобов'язання за договором не суперечить ст. 61 Конституції України.

Відповідач у поданому до суду запереченні на відповідь на відзив стосовно вищевказаних тверджень позивача, зазначає, наряду з іншим, наступне:

- акт приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю із підписами членів комісії затверджений відповідачем 07.05.2018 р. Після підписання зазначеного акту зі сторони відповідача не було здійснено жодних дій спрямованих на відтермінування підписання акту приймання-передачі продукції (накладної). Однак замовником такий акт не підписувався;

- від замовника продукцію приймала особа, яка діяла на підставі довіреності виданої 15.05.2018 р. Дана особа перебувала у складі комісії з перевірки за кількістю та якістю;

- враховуючи лист відповідача № 15/04-18 від 26.04.2018 р. адресований позивачу про повну готовність продукції, підписання документів про передачу продукції після спливу строку поставки є виною позивача (замовника).

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 16.11.2017 р. між Службою зовнішньої розвідки України (замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські системи безпеки-К" (виконавець, відповідач) укладено державний контракт на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням № 705/17 (Контракт) (а.с. 9-15, т. 1).

Згідно п. 1 Контракту виконавець зобов'язується виготовити та поставити замовникові з дотриманням вимоги законодавства засоби технічного озброєння - код Національного класифікатору "Єдиний закупівельний словник" ДК 021:2015: 38430000-8: Детектори та аналізатори: Спеціальна техніка із виявлення технічних каналів витоку інформації (за специфікацією №1), а саме: апаратуру спеціального призначення яка використовується для потреб зв'язку спеціального призначення (продукція), зазначену в специфікації продукції, що поставляється за державним оборонним замовленням, згідно з додатком 1, а замовник - прийняти та оплатити таку продукцію.

Якість, комплектність і експлуатаційна документація продукції повинні відповідати технічній документації та нормативним документам, зазначеним у специфікації та технічних вимогах до спеціальної техніки з виявлення технічних каналів витоку інформації (за специфікацією №1), один комплект (далі - Технічні вимоги), додаток 3 до Контракту, які є невід'ємною частиною Контракту (п. 3 Контракту).

Відповідно до п. 4 Контракту замовник оплачує продукцію за встановленою на підставі тендерної пропозиції переможця торгів - виконавця державного оборонного замовлення (протокол розгляду тендерної пропозиції від 27.140.2017 р. № 145/2) ціною яка становить 6 169 000 грн 00 коп.

Загальна вартість поставленої за контрактом продукції з урахуванням податку на додану вартість становить 6 169 000 грн 00 коп. (п. 6. Контракту).

Згідно із п. 7 Контракту розрахунки проводяться шляхом попередньої оплати, яка здійснюється на строк до 30.04.2018 р. (4 календарних місяці) у розмірі 6 169 000 грн 00 коп. Термін виробництва продукції складає більше 3-х місяців відповідно до довідки щодо тривалості циклу виробництва (додаток № 4). Замовник перераховує на рахунок виконавця попередню оплату на підставі рахунку у розмірі, що визначений у п. 6 Контракту. після здійснення попередньої оплати виконавець протягом 4-календарних місяців з дня надходження коштів звітує перед замовником про їх використання шляхом передачі продукції замовнику згідно з актом приймання-передачі продукції (накладної) та у порядку визначеному п. 11 Контракту.

Відповідно до п. 12 Контракту поставка виконавцем та приймання замовником продукції за Контрактом виконується з урахуванням виконання виконавцем робіт з встановлення та налаштування обладнання, проведення відповідних монтажних та пусконалагоджувальних робіт обладнання та оформляється: актом приймання-передачі продукції (накладної); актом приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю; звітом щодо повноти використання коштів попередньої оплати.

Умовами п. 15 Контракту сторонами узгоджено, що приймання продукції здійснюється комісією з перевірки за кількістю та якістю (далі - Комісія), яка проводить перевірку відповідності продукції Технічним вимогам, Специфікації та наданого виконавцем замовнику формуляру на продукцію, який готується виконавцем за формою, зазначених у Технічних вимогах та комісією з перевірки повноти використання коштів попередньої оплати.

Склад комісії (формується з представників замовника та виконавця) призначається відповідним розпорядженням замовника, де, окрім складу комісії, вказується термін її роботи, а також місце приймання продукції (п. 15.1 Контракту).

Виконавець за 15 календарних днів до кінцевого терміну поставки продукції, письмово повідомляє замовника про остаточну дату поставки , а також вказує представників виконавця із зазначенням посад, які візьмуть участь у роботі комісії із приймання-передачі продукції зі сторони виконавця (п. 15.2 Контракту).

Згідно п. 15.3 Контракту замовник протягом 10 календарних днів з дня отримання повідомлення виконавця про готовність поставки продукції готує Розпорядження про приймання продукції.

За підсумками роботи комісії із приймання-передачі продукції складається акт приймання-передачі продукції (накладної), акт приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю та звіт щодо повноти використання коштів попередньої оплати (п. 15.4 Контракту).

Безпосереднє приймання-передача продукції здійснюється у день підписання актів, зазначених у пункті 15.4 Контракту (п. 15.5. Контракту).

Після приймання продукції замовником виконавець відвантажує продукцію відповідно до Технічних вимог та Специфікації (п. 16 Контракту).

Згідно п. 19 Контракту датою виконання виконавцем зобов'язання щодо поставки продукції є дата акту приймання-передачі продукції (накладної ) .

Відповідно до п. 20 Контракту виконавець зобов'язаний поставити продукцію замовникові протягом 4-х календарних місяців після здійснення попередньої оплати .

Контракт набирає чинності з моменту йог підписання і діє: щодо виконання бюджетних зобов'язань до 31.12.2017 р., щодо поставки продукції до 30.04.2018 р., а стосовно виконання інших зобов'язань, взятих сторонами за Контрактом - до їх повного виконання (п. 38 Контракту)

У Додатках до Контракту сторонами погоджено Специфікацію продукції, що поставляється (12 найменувань), Договірну ціну на поставку продукції, Кошторис витрат, Технічні вимоги до продукції (а.с. 16-30, т. 1).

Судом встановлено, що на виконання умов Контракту позивачем на підставі платіжного доручення № 7027 від 28.11.2017 р. перераховано відповідачу в якості попередньої оплати товару 6 169 000 грн 00 коп. (а.с. 41, т. 1).

Згідно відбитку штемпелю Державної казначейської служби України, який міститься на платіжному дорученні № 7027 від 28.11.2017 р. зазначену суму коштів перераховано відповідачу 30.11.2017 р.

Однак, відповідач в порушення умов п. 20 Контракту протягом 4-х календарних місяців після здійснення попередньої оплати, тобто до 30.03.2018 р . товар позивачу не поставив.

В свою чергу, листом вих. № 05/03-18 від 23.03.2018 р. відповідачем повідомлено позивача про наявність у нього станом на 22.03.2018 р. на складі 5 найменувань техніки визначеної Контрактом та зазначено, що відповідно до листа від 22.03.2018 р. за № 22-318/1Л ТОВ "НВЦ "Інфозахист", яке за договором від 06.12.2017 р. № 04/17 здійснює поставку продукції наступну техніку (7 найменувань, що вказані у Специфікації) буде поставлено до 30.04.2018 р.

Крім того у даному листі запропоновано позивачу створити комісію по прийманню наявної техніки станом на 30.03.2018 р. та зазначено, що інформацію про поставку техніки за п. 1.1-1.6, 1.10 Специфікації ТОВ "Українські системи безпеки-К" повідомить додатково (а.с. 97, т. 1).

У відповідь на вказаний лист "Українські системи безпеки-К" позивачем повідомлено відповідача (лист вих. № 18/472 від 03.04.2018 р.), що враховуючи вимоги діючого законодавства у галузі державних закупівель та умови Контракту, приймання продукції буде здійснене комісіями з перевірки за кількістю та якістю та з перевірки повноти використання коштів попередньої оплати, з додержанням положень розділу "Порядок та умови поставки і приймання продукції" зазначеного контракту (а.с. 98, т.1).

24.04.2018 р. позивачем надіслано відповідачу лист вих. № 5/3/532/ПБ від 21.04.2018 р. з вимогою негайного виконання Контракту та сплати штрафних санкцій в розмірі 616 900 грн 00 коп. Додатком до листа долучено претензію від 21.04.2018 р. № 5/3/531/ПБ (а.с. 42-46, т. 1).

Згодом, 27.04.2018 р. відповідачем направлено на адресу позивача лист вих.№ 15/04-18 від 26.04.2018 р., в якому повідомлено про наявність станом на 27.04.2018 р. на складі техніки визначеної Контрактом та запропоновано створити комісію по прийманню техніки (а.с. 95-96, т. 1).

За наслідком даного повідомлення відповідача, комісією з приймання Спеціальної техніки з виявлення технічних каналів витоку інформації, утвореної розпорядженням Служби зовнішньої розвідки України від 04.05.2018 р. № 18/6251ДСК, з 07.05.2018 р. по 08.05.2018 р. проведено перевірку продукції, за результатами якої підписано та скріплено печатками сторін акт приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю, яким встановлено відповідність показників техніки показникам визначених в Контракті (а.с. 32-39, т. 1).

18.05.2018 р. сторонами підписано накладну № 001/05/18, якою засвідчено приймання-передачу продукції поставленої на підставі державного Контракту № 705/17 від 16.11.2017 р. на суму 6 150 172 грн 67 коп. (а.с. 49, т. 1).

В подальшому, 04.06.2018 р. позивач звернувся до відповідача з претензією № 5/3/734/Б від 04.06.2018 р. з вимогою сплати штрафних санкцій в сумі 1 881 545 грн 00 коп. у зв'язку з простроченням поставки оплаченого товару (а.с. 49-54, т. 1).

У відповідях вих. № 04/06-18 від 27.06.2018 р. та вих. № 03/06-18 від 25.06.2018 р. на претензії відповідач визнав порушення строків поставки продукції за Контрактом, однак строк прострочення, на думку відповідача, розраховано невірно, оскільки не враховано ряд моментів, зокрема вжиття заходів виконавцем для належного виконання зобов'язань на підтвердження чого останній послався на лист-гарантію офіційного представництва підприємства "REI" (США) та численні перемовини з позивачем. Також у відповідях відповідачем зазначено про необґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку штрафних санкцій (а.с.55-64, т. 1).

Відсутність оплати відповідачем нарахованих штрафних санкцій за прострочення поставки товару в добровільному порядку слугувало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Згідно із п. 3 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами по справі Контракт є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського Кодексу України.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 264, ч. 1, 2 ст. 265 ГК України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу. За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини (ч. 2 ст. 13 ГК України).

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище, 30.11.2017 р. на виконання умов Контракту позивачем на підставі платіжного доручення № 7027 від 28.11.2017 р. перераховано відповідачу в якості попередньої оплати товару 6 169 000 грн 00 коп.

В свою чергу п. 20 Контракту сторонами узгоджено, що виконавець зобов'язаний поставити продукцію замовникові протягом 4-х календарних місяців після здійснення попередньої оплати .

Такими чином з урахуванням умов п. 20 Контракту виконавець (відповідачу) зобов'язаний був поставити замовнику (позивачу) товар до 30.03.2018 р .

При цьому п. 19 Контракту визначено, що датою виконання виконавцем зобов'язання щодо поставки продукції є дата акту приймання-передачі продукції (накладної) .

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що відповідачем в порушення умов Контракту та вимог вище перелічених норм чинного законодавства не виконано взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару протягом строку визначеного п. 20 Контракту (до 30.03.2018 р. ) у кількості найменувань визначених сторонами у Специфікації до Контракту (12 найменувань).

У відповідності до п. 48 Контракту Специфікація є невід'ємною частиною Контракту.

Натомість товар поставлено позивачу у кількості найменувань визначених Специфікацією до Контракту - 18.05.2018 р . про що свідчить накладна № 001/05/18 від 18.05.2018 р., яка згідно із п. 19 Контракту засвідчує момент (дату) виконання виконавцем зобов'язання щодо поставки продукції.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

У зв'язку з простроченням відповідачем поставки товару позивачем заявлено до стягнення з останнього 1 881 545 грн 00 коп. штрафних санкцій, з яких 1 449 715 грн 00 коп. пені за період з 02.04.2018 р. по 18.05.2018 р. та 431 830 грн 00 коп . штрафу, з урахуванням чого суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом частини 2 статті 217 ГК України одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу частини 1 статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання.

Згідно із ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором , у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим кодексом.

Сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац третій частини другої статті 551 ЦК України, частина перша статті 231 ГК України) про що також наголошено у п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Таким чином в даному випадку слід керуватися нормами господарського права та ч. 1 ст.549 ЦК України, що передбачають можливість стягнення пені за прострочку виконання не грошового договірного зобов'язання в розмірі, обумовленому сторонами в договорі згідно норм ст.627 Цивільного кодексу України, яка передбачає свободу договору, а тому заявлені позивачем вимоги про стягнення пені в є правомірними та обґрунтованими.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовами п. 31.1. Контракту сторонами визначено, що за порушення строків виконання зобов'язання відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,5% від вартості продукції за кожен календарний день прострочення.

Якщо прострочення строку поставки склало понад 30 календарних днів від дня, коли поставка на умовах Контракту мала завершитися, виконавець одноразово додатково сплачує на користь замовника штраф у розмірі 7 % від вартості продукції (п. 31.2. Контракту).

Таким чином заявлені позивачем вимоги про стягнення 1 449 715 грн 00 коп. пені за період з 02.04.2018 р. по 18.05.2018 р. та 431 830 грн 00 коп . штрафу є правомірними та обґрунтованими, таким що відповідають умовам Контракту та вимогам чинного законодавства України.

Перевіркою за допомогою калькулятора штрафних санкцій інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" правильності розрахунку штрафу судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим позовні вимоги Служби зовнішньої розвідки України в цій частині вимог є правомірними.

Поряд з цим, досліджуючи наданий позивачем розрахунок пені судом встановлено наявність помилки у визначені періоду її нарахування.

Зокрема, позивачем при здійснені обрахунку пені включено у період прострочення день виконання відповідачем зобов'язання з поставки продукції.

Так, нараховано пеню за період з 02.04.2018 р. по 18.05.2018 р., тоді як з урахуванням дати виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару (18.05.2018 р.) позивач вправі був нараховувати останню з 02.04.2018 р. по 17.05.2018 р.

Здійснивши за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора обрахунок пені у правильному позивачем періоді, судом отримано її в сумі 1 418 870 грн 00 коп. , яка є меншою ніж та, що заявлена позивачем ( 1 449 715 грн 00 коп. ). Вказана сума пені є правомірною та обґрунтованою.

Решта заявленої до стягнення пені в сумі 30 845 грн 00 коп. задоволенню судом не підлягає як така, що заявлена безпідставно.

Разом з тим, з урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення заявлених позивачем до стягнення пені та штрафу , з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права .

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність .

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій , які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі , а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості .

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду , якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу , пені ), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені та штрафу суд взяв до уваги наступні обставини:

- поставка продукції здійснена в повному обсязі та строк прострочення поставки останньої є незначним;

- відсутність понесення позивачем збитків пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за Контрактом. Іншого матеріали справи не місять;

- ступінь виконання зобов'язання відповідачем та поведінка винної сторони: відповідач не ухилявся від взятих на себе зобов'язань за Контрактом, оскільки як слідує зі змісту відповіді на претензію вих. № 03/06-18 від 25.06.2018 р. та усних пояснень відповідача прострочення поставки продукції зумовлене простроченням виробника продукції - підприємства "REI" (США). При цьому, згідно пояснень відповідача вказане іноземне підприємство є єдиним постачальником продукції даного типу в Україні;

- розміщеною на загальнодоступному ресурсі https://prozorro.gov.ua/tender тендерною документацію (ідентифікатор ua-2017-09-15-000205-а) із закупівлі спеціальної техніки замовником (позивачем) передбачався кінцевий строк поставки продукції - 30.06.2018 р., тоді як в подальшому умовами Контракту укладеного з переможцем торгів даний строк змінено визначивши його протягом 4-х календарних місяців після здійснення попередньої оплати, що з урахуванням здійсненої попередньої оплати (30.11.2018 р.) становило до 30.03.2018 р.

Тобто беручи участь у тендерній закупівлі, відповідач керувався строками виконання робіт (поставки продукції) вказаними у тендерній документації, які при укладені Контракту були змінені фактично в сторону зменшення.

- за наслідком повідомлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські системи безпеки - К" позивача листом вих. № 15/04-18 від 26.04.2018 р. про наявність продукції визначеної Контрактом у кількості 12 найменувань на складі останню було прийнято за накладною лише 18.05.2018 р., що свідчить про вплив на наявність прострочення боржника бездіяльності позивача, яка полягала у затягуванні оформлення прийняття поставленого товару;

- розмір заявлених до стягнення пені та штрафу складає майже половину суми продукції (40,70 %), що була відсутня у відповідача на момент виникнення прострочення, перевищує статутний капітал відповідача (1 055 000,00 грн) та перевищує більше ніж у десять разів прибуток від вказаної господарської операції, який становить 196 200,00 грн відповідно до Звіту про використання коштів попередньої оплати, тобто є явно неспівмірним ;

- пеня та штраф є лише санкціями за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні їх розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення боргу (неповернутого авансу).

Крім того, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір заявленої до стягнення пені до 200 000 грн та штрафу до 150 000 грн 00 коп.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення пені та штрафу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) чи відсутності вини в допущеному ним порушенні зобов'язання.

Враховуючи викладене заявлений Службою зовнішньої розвідки України позов підлягає задоволенню судом частково із врахуванням відмови в задоволенні позову в частині стягнення 30 845 грн 00 коп. пені та зменшення штрафних санкцій.

Заперечення відповідача викладенні у відзиві на позовну заяву, заперечені на відповідь на відзив та заявлені в усних поясненнях в ході розгляду справи судом оцінюються критично та не беруться до уваги, позаяк спростовуються вище встановленими обставинами справи та наявним в ній доказами.

Зокрема судом критично оцінюються посилання відповідача стосовно неможливості одночасного стягнення пені та штрафу за порушення строку поставки продукції, оскільки можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У справі, що розглядається, умова п.п. 31.1., 31.2. Контракту передбачено господарсько-правову відповідальність замовника у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу за порушення умов цього контракту.

Наведені пункти Контракту відповідають вимогам статей 549, 627 ЦК, статей 230, 231 ГК та не визнано недійсними в установленому законом порядку..

За таких обставин, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 р. у справі № 3-88гс11, від 27.04.2012 р. у справі № 3-24гс12; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 р. у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 р. у справі № 903/647/17 та від 08.08.2018 р. у справі № 908/1843/17 .

Крім того, суд відзначає, що погодження сторонами в Контракті відповідальності у вигляді сплати пені за порушення строків поставки продукції, штрафу за допущення прострочення виконання зобов'язання з поставки продукції понад 30 днів відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України, а також приписам статей 546 ЦК України, статті 231 ГК України, тому одночасне стягнення вказаних штрафних санкцій не суперечить статті 61 Конституції України, позаяк останні встановлені за порушення, які не є тотожними (п. 14 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2018 р. у справі № 910/6046/16 ).

Щодо посилань скаржника на правові позиції викладені, в постановах Верховного Суду України від 21.10.2015 р. у справі № 6-2003цс15 та від 11.10.2017 р. у справі № 347/1910/15-ц, останні судом відхиляються, оскільки даних висновків Верховний Суд України дійшов за результатом розгляду цивільних спорів щодо боржників фізичних осіб за кредитними договорами, що не є подібними правовідносинами до правовідносин у даній справі щодо стягнення неустойки за порушення господарського зобов'язання за Контрактом з поставки продукції, яке регулюється Господарським кодексом України (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2018 р. у справі № 911/2314/17, від 08.08.2018 р. у справі № 908/1843/17 та від 11.10.2018 р. у справі № 908/3327/16 ).

Також необґрунтованими є доводи відповідача стосовно колізійності умов Контракту щодо строку поставки продукції, а саме визначення у п.п. 7, 36 Контракту строку поставки продукції до 30.04.2018 р. на рівні з наявною в ньому умовою поставки продукції протягом 4 місяців з моменту попередньої оплати, оскільки фактично ототожнено строк дії Контракту в частині умов щодо поставки продукції зі строком виконання зобов'язань виконавцем з поставки продукції.

Зокрема, умовами п.п. 7, 36 Контракту на які посилається відповідач визначено строк дії Контракту в частині умов щодо поставки продукції зі строком виконання зобов'язань виконавцем з поставки продукції. тоді як безпосередньо сам же строк виконання зобов'язання з поставки продукції погоджено у п. 20 Контракту.

Крім того судом оцінюються критично твердження відповідача щодо порушення позивачем умов Контракту щодо створення комісії із приймання - передачі продукції, позаяк положеннями Контракту не передбачено обов'язку замовника приймання окремих складових частин продукції, натомість у п. 15.2. розділу "Порядок та умови поставки і приймання продукції" Контракту встановлено, що виконавець за 15 календарних днів до кінцевого терміну поставки продукції, письмово повідомляє замовника про остаточну дату поставки, а також вказує представників виконавця із зазначенням посад, які візьмуть участь у роботі комісії із приймання-передачі продукції зі сторони виконавця (п. 15.2 Контракту).

В свою чергу замовник у відповідності до п. п. 15.3. Контракту протягом 10 календарних днів з дня отримання повідомлення виконавця про готовність поставки продукції готує розпорядження про приймання продукції.

Наведене і мало місце у правовідносинах, що виникли між сторонами спору.

Окрім того, безпідставним є доводи відповідача відносно того, що акт приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю затверджений відповідачем (виконавцем) 07.05.2018 р., тому нарахування неустойки після вказаної дати є необґрунтованим, позаяк у п. 19 Контракту сторонами узгоджено, що датою виконання виконавцем зобов'язання щодо поставки продукції є дата акту приймання-передачі продукції (накладної) .

У даному випадку накладну про передачу-отримання товару сторонами підписано 18.05.2018 р. Відтак саме 18.05.2018 р. є датою виконання виконавцем зобов'язання щодо поставки продукції.

Витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України з покладенням судових витрат в частині зменшеної суми пені та штрафу на відповідача .

17.12.2018 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення із зазначенням про відкладення складання тексту повного судового рішення на строк не більше ніж на десять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські системи безпеки-К", вул.Театральна, 43, м.Вінниця, 21050 (ідентифікаційний код - 40070801) на користь Служби зовнішньої розвідки України, вул.Нагірна, 24/1, м.Київ, 04107 (ідентифікаційний код - 33240845) - 150 000 грн 00 коп. - штрафу, 200 000 грн 00 коп. - пені, 27 760 грн 50 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. У стягненні 281 830 грн 00 коп. штрафу, 1 249 715 грн 00 коп. пені відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 27 грудня 2018 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Нагірна, 24/1, м. Київ, 04107.

3 - відповідачу - вул. Театральна, буд. 43, м. Вінниця, 21050.