Рішення

від 21.12.2018 по справі 908/2114/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 28/104/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2018 Справа № 908/2114/18

м.Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Федорової Олени Владиславівни при секретарі Лінчук А.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом Приватного акціонерного товариства "Запорізький асфальтобетонний завод" (69095, м. Запоріжжя, вул. Гончарова, буд. 20)

до відповідача приватного підприємства "ВМФ-Запоріжжя" (69059, м. Запоріжжя, вул. Північнокільцева, буд. 24, офіс 67)

про стягнення грошових коштів

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, ордер ЗП №095565 від 04.10.2018;

від відповідача: ОСОБА_2, наказ №1 від 26.07.2012.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Запорізький асфальтобетонний завод" 16.10.2018 звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до приватного підприємства "ВМФ-Запоріжжя" про стягнення помилково перерахованих грошових коштів у розмірі 4.500,00 грн.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2018 позовну заяву передано на розгляд судді Федоровій О.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Присвоєно справі номер провадження 28/104/18, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 19.11.2018.

Розгляд справи №908/2114/18, призначений на 19.11.2018, не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Федорової О.В. (з 14.11.2018 по 23.11.2018) на лікарняному.

Ухвалою суду від 26.11.2018 судове засідання з розгляду справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін призначено на 06.12.2018.

В судовому засіданні 06.12.2018, в порядку ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 21.12.2018. Про дату та час судового засідання сторони повідомлені під розписку, яка міститься в матеріалах справи.

Також в судовому засіданні 06.12.2018 представником позивача надані договір про надання правової допомоги №04/10 від 04.10.2018, Акт від 06.12.2018 та платіжне доручення від 09.11.2018 на суму 1.500,00 грн. зазначені документи залучені судом до матеріалів справи.

Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Фіксування судового процесу за допомогою відеозаписувального технічного засобу судом не здійснювалось у зв'язку з відсутністю у суду такої технічної можливості.

Представник позивача в судовому засіданні 21.12.2018 підтримав заявлені позовні вимоги, просив позов задовольнити. Підставою для звернення з позовом до суду позивачем зазначено відсутність правових підстав для перерахування на користь відповідача обумовленої грошової суми, внаслідок відсутності будь-яких господарських правовідносин між сторонами. Тобто грошові кошти в розмірі 4.500,00 грн. перераховані помилково. Враховуючи положення ст. 1212 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача зазначену суму. Також позивач просив суд стягнути з відповідача 1.500грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження суду не надав. Також на вимогу суду не було надано відзив на позов та всі наявні документи, що спростовують позицію позивача. Представник відповідача в судовому засіданні 21.12.2018 проти позову заперечив, усно зазначав, що отримані від позивача грошові кошти в розмірі 4.500,00 грн. були зараховані в рахунок погашення попередньої заборгованості позивача перед відповідачем, разом з тим доказів в підтвердження своєї позиції суду не надав.

В судовому засіданні 21.12.2018 суд визнав наявні документи достатніми для об'єктивного та всебічного розгляду спору, внаслідок чого, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення та надісланий на адреси сторін.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Запорізький асфатольбетонний завод" (позивач) 08.06.2018 платіжним дорученням №4147 від 08.06.2018 помилково перерахував на розрахунковий рахунок приватного підприємства "ВМФ-Запоріжжя" (відповідач) грошові кошти в розмірі 4.500,00 грн. В графі "призначення платежу" зазначено "плата за послугу з прогр.забезпеч.згідно рах. №СФ-0000009 від 08.06.2018 в т.ч. ПДВ 20% - 750 грн.".

Між тим, господарських правовідносин з ПП "ВМФ-Запоріжжя" у вигляді правочину про надання послуг з програмного забезпечення не укладалось; позивач рахунку №СФ-0000009 від 08.06.2018 на суму 4.500,00 грн. від відповідача не отримував. Тобто правових підстав для перерахування грошових коштів у розмірі 4.500,00 грн. на користь ПП "ВМФ-Запоріжжя" у позивача не виникло.

З метою досудового врегулювання спору 12.06.2018 на адресу відповідача був спрямований лист вих. №2018/06/11 від 11.06.2018 з проханням повернути помилково перераховані грошові кошти в розмірі 4.500,00 грн.

У зв'язку з невиконанням відповідачем прохання та неповерненням помилково отриманих коштів, позивач, 17.07.2018 надіслав на адресу відповідача вимогу вих. №16/07 від 16.07.2018. а потім 15.09.2018 претензію вих. №14/09 від 14.09.2018 про необхідність повернення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 4.500,00 грн.

Всі листи (лист, вимога, претензія) залишені відповідачем без реагування, грошові кошти в добровільному порядку відповідачем не повернуті, будь-яких письмових пояснень стосовно отриманої грошової суми від відповідача на адресу позивача не надходило, що стало підставою для звернення з позовом до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення грошових коштів у розмірі 4.500,00 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондиційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норми глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є , зокрема, речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Така ж оцінка правовідносин викладена і в висновках Верховного Суду України, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 Господарського процесуального кодексу України, за I півріччя 2013 року, у п. 1 яких вказано, що за змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов'язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали. А отже, кошти, отримані як оплата за виконання робіт за договором і набуті за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Під час розгляду спору суду не надано доказів наявності господарських правовідносин між сторонами щодо надання ПП "ВМФ-Запоріжжя" послуг позивачу з програмного забезпечення на суму 4.500,00 грн.

З огляду на наведене слідує про відсутність у позивача правових підстав для сплати на користь відповідача вартості за послуги на програмне забезпечення, внаслідок відсутності такого зобов'язання.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставне отримання та збереження відповідачем за рахунок позивача грошових коштів в сумі 4.500,00 грн.

Відповідач позицію позивача не спростував, доказів на підтвердження існування господарських правовідносин між сторонами та надання послуг з програмного забезпечення загальною вартістю 4.500,00 грн. суду не надав.

За таких обставин суд визнав законними та обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача 4.500,00 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Стосовно вимоги позивача про стягнення 1.500,00грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке:

Відповідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Так, у матеріалах справи знаходиться ордер на надання правової допомоги серії ЗП №095565 від 04.10.2018., відповідно до якого адвокат ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги надає юридичні послуги ПрАТ "Запорізький асфальтобетоний завод".

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд зазначає, що згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, позивач надав договір №04/10 від 04.10.2018 про надання правової допомоги та докази його виконання, а саме: акт виконання робіт та наданих послуг про надання правової допомоги від 06.12.2018 на суму 1.500,00 грн., платіжне доручення №5093 від 09.10.2018 на суму 1.500,00грн.

Відповідно до ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для стягнення з винної сторони витрат на професійну правничу допомогу є доведеність стороною належного виконання адвокатом зобов'язань за договором про надання правничої допомоги, які полягають у грамотному, своєчасному складанні документів для представництва інтересів клієнта в суді.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що розмір витрат на правничу допомогу, які понесені позивачем, доведений, підтверджений належними доказами та є співрозмірним, враховуючи обсяг виконаних робіт (наданих послуг), витрачений адвокатом час, складність справи та ціну позову, тому підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача, в розмірі задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 1.762,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 11, 177, 202, 205, 207, 1212 ЦК України, ст. ст. 46, 74, 80, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов приватного акціонерного товариства "Запорізький асфальтобетоний завод" до приватного підприємства "ВМФ-Запоріжжя" про стягнення 4.500,00 грн. задовольнити.

2. Стягнути з приватного підприємства "ВМФ-Запоріжжя" (69059, м. Запоріжжя, вул. Північнокільцева, буд. 24, офіс 67, ідентифікаційний код 38285194, р/р 26008400148400 в АТ "УкрСіббанк", МФО 351005) на користь приватного акціонерного товариства "Запорізький асфальтобетоний завод" (69095, м. Запоріжжя, вул. Гончарова, 20, ідентифікаційний код 03327144) грошові кошти в сумі 4.500,00 грн. (чотири тисячі п'ятсот грн. 00 коп.), 1.500,00грн. (одну тисячу п'ятсот грн. 00 коп.) витрат на правничу допомогу, 1762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.) судового збору. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 26 грудня 2018 року.

Суддя О.В. Федорова