Рішення

від 19.12.2018 по справі 909/856/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.12.2018 м. Івано-ФранківськСправа № 909/856/18

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Магур",

до відповідача: Приватного підприємства "Віес Груп"

про стягнення в сумі 358716 грн 29 к.

представники сторін не з'явилися

          установив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Магур" до Приватного підприємства "Віес Груп" про стягнення заборгованості в сумі 358716 грн 29 к.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

           04.10.2018 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче судове засідання у справі на 01.11.2018, задовольнив клопотання позивача (від 02.10.2018 вх.№ 14827/18) про витребування доказів та витребував у Приватного підприємства "Віес Груп" (вул. Пекарська, 2, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300, код 34519542) накладні №МР000000303 від 20.02.2018 та №МР000000426 від 07.03.2018, що стосуються договору від 12.02.2016 №12/02-16 (оригінали для огляду в судовому засіданні та належним чином завірені копії для долучення до матеріалів справи).

           01.11.2018 суд відклав підготовче судове засідання на 27.11.2018 (ухвала від 01.11.2018).

           27.11.2018 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 19.12.2018 (ухвала від 27.11.2018).          

           19.12.2018 позивач в судове засідання не з"явився, явки в судове засідання уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив; про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином ухвалою від 27.11.2018, направленою позивачу рекомендованою кореспонденцією та отриманою останнім 10.12.2018, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач у судові засідання жодного разу не з'явився, конституційним правом на захист своїх прав не скористався, причин неприбуття не повідомив, відзиву на позов не подав, вимоги ухвал суду не виконав. Ухвали суду направлялися відповідачу, у відповідності до ст.120 ГПК України, рекомендованою кореспонденцією за адресою, зазначеною у позовній заяві та у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повернулися на адресу суду з відділення поштового зв'язку із зазначенням причини повернення: "за закінченням встановленого строку зберігання".

          Факт неотримання копій ухвал, які суд з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав відповідачу за належною адресою та які повернулися в суд у зв'язку з їх неотриманням адресатом, свідчить про суб'єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

          Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

          Згідно ч.2 ст.42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об"єктивному встановленню всіх обставин справи.

          Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

          Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

          Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його явки в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, а також беручи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

          У судовому засіданні 19.12.2018 суд ухвалив вступну та резолютивну частини рішення.

          Позиція позивача.

          Позовна заява обґрунтована неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі - продажу 12.02.2016 №12/02-16 щодо своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 316024 грн 42к., на яку позивач за прострочення виконання грошового зобов"язання, керуючись ст.625 Цивільного кодексу України, нарахував відповідачу 3446 грн 76 к. -3% річних, а також керуючись п.7.1 договору, пеню в розмірі 39245 грн 11 к.

          Позиція відповідача.

          Відповідач відзив на позов не подав.

          Обставини справи, дослідження доказів.

          Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши відповідно до приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України в сукупності всі докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

          Предметом спору є стягнення заборгованості за поставлений товар.

          12.02.2016 між сторонами спору укладено договір купівлі-продажу товарів №12/02-16, відповідно до умов якого продавець передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у цьому договорі (п.1.1.договору).

          Пунктом 1.2. договору, встановлено, що найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом договору, визначаються у накладних, які оформляються та підписуються сторонами при прийомі-передачі кожної партії товару. Усі накладні є складовими частинами договору в частині визначення ціни, асортименту, найменування та кількості товару.

          Відповідно до п.4.3. договору, доставка товару на підставі договору здійснюється силами, засобами та за рахунок продавця. Покупець за власним бажанням вправі здійснити самовивіз товару.

          Датою передачі партії товару вважається дата прийому-передачі товару, зазначена у відповідній накладній (відповідному товаросупроводжувальному документі) (п.4.4. договору).

Згідно пункту 5.1. договору, покупець здійснює розрахунки за товар на умовах: відтермінування платежу 30 (тридцять) календарних днів, з моменту отримання товару, про що свідчить дата видаткової накладної завірена довіреною особою відповідним чином.

          Моментом виконання покупцем своїх зобов"язань по здійсненню розрахунків за товар є дата надходження відповідної суми на банківський рахунок або до каси продавця (п.5.3. договору).

          Пунктом 7.1. сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов"язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем зокрема, поставлено відповідачу товар на суму 165324 грн, що підтверджується видатковими накладними №МР000000158 від 06.02.2018, №МР000000191 від 07.02.2018 та №МР000000241, які підписані сторонами та скріплені печатками підприємств, копії яких приєднано до матеріалів справи.

          В порушення умов договору, покупець прийняті на себе договірні зобов"язання не виконав, оплату за отриманий товар не оплатив, внаслідок чого утворилась документально підтверджена заборгованість перед позивачем в сумі - 165324 грн.

          З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача 11.04.2018 направлено претензію №П2/18 з вимогою сплатити заборгованість в сумі 316024 грн 92 к. за отриманий товар (докази направлення долучено до матеріалів справи). Проте, вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

          Оскільки станом на 02.10.2018 відповідачем заборгованість не погашена, позивач керуючись статями 625, 549 Цивільного кодексу України, ст.216 Господарського кодексу України та п.7.1. договору нарахував відповідачу пеню та 3% річних і звернувся за захистом свого порушеного права до господарського суду з вимогами про стягнення заборгованості.

          Встановлені обставини справи свідчать про те, що відповідач прострочив оплату за отриманий товар згідно накладних №МР000000158 від 06.02.2018, №МР000000191 від 0-7.02.2018 та №МР000000241 від 14.02.2018 загальною вартістю 165324 грн.

          Дослідивши подані позивачем накладні суд встановив, що вони відповідають вимогам законодавства, є первинними документами, фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, тому є всі підстави для покладення на відповідача обов"язку по проведенню розрахунків за отриманий товар на підставі зазначених вище накладних.

          Щодо стягнення заборгованості в розмірі 150700 грн , суд зазначає що позивачем не подано жодних доказів на підтвердження поставки товару, а відповідно факту вказаної заборгованості.

          На вимогу суду відповідачем не подано первинних документів, що підтверджують факт отримання товару останнім; в матеріалах справи відсутні будь які докази щодо наявності заборгованості відповідача в сумі 150700 грн.

          Суд зазначає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених Господарським процесуальним кодексом.

          Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

          Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

          Між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного договору купівлі-продажу.

          Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГК відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).

          На підставі господарського договору між суб'єктами господарювання виникають господарські зобов'язання, в силу яких один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173, 174 ГК України).

          Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 ЦК України).

          Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

          Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

          Відповідно до пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

          Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

          Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

          Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

          Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.

          Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

          Висновок суду.

          Отже, суд встановив, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку з оплати поставленого товару не виконав; обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не навів; доказів виконання зобов"язання не надав, доводи позивача не спростував, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

          Судом встановлено факт порушення відповідачем свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару на підставі накладних №МР000000158 від 06.02.2018, №МР000000191 від 0-7.02.2018 та №МР000000241 від 14.02.2018 загальною вартістю 165324 грн., тому вимога позивача про стягнення з відповідача 165324 грн основного боргу обґрунтована та належить до задоволення.

          Суд, враховуючи п.5.1. договору та те, що граничний строк оплати припав на вихідні дні, перевірив правильність нарахування позивачем 3% річних та пені, які згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство" менші за суму заявлену позивачем до стягнення, тому суд задовольняє вимоги щодо стягнення 3% річних в сумі 1905 грн 77 к. та пені в сумі 21693 грн 87 к.

           В частині стягнення 35 грн 41к.- 3% відсотків річних та 401 грн 28к.- пені належить відмовити, оскільки позивачем при розрахунку не враховано вихідні дні.

           В частині позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 150700 грн 42 к. належить відмовити у зв"язку із недоведеністю позивачем заявленої суми боргу, оскільки позивачем не подано належних та допустимих доказів передачі товару. Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог в частині основного боргу на суму 150700 грн 42 к., нараховані на цю суму 3% річних та пеню також належить відмовити.

          За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 165324 грн - основної заборгованості, 21693 грн 87 к. - пені та 1905 грн 77 к. - 3% відсотки річних.

          Судові витрати.

          Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору суд покладає на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

          За поданий позов позивач сплатив судовий збір у розмірі 5380 грн 74к. Сума задоволених позовних вимог становить 188923 грн 64к.

          Отже, за рахунок відповідача позивачу належить відшкодувати 2833 грн 85 к. судового збору.

          Судовий збір в розмірі 2546 грн 89к. враховуючи часткове задоволення позовних вимог суд покладає на позивача.          

          На підставі викладеного, у відповідності до ст.8, 124, 129 Конституції України, керуючись ст.2, 74, 86, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                  ВИРІШИВ:

          позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Магур" до Приватного підприємства "Віес Груп" про стягнення в сумі 358716 грн 29 к. задовольнити частково.

          Стягнути з Приватного підприємства "Віес Груп", вул.Пекарська, буд.2, м. Калуш, Калуський район, Івано-Франківська область, 77300 ( код 345195420) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магур", вул. Відінська, 21, м. Рівне, 33018 (код 13992859)- 165324 грн (сто шістдесят п"ять тисяч триста двадцять чотири гривні) - основної заборгованості, 21693 (двадцять одну тисячу шістсот дев"яносто три гривні) 87 к. - пені, 1905 (одну тисячу дев"ятсот п"ять гривень) 77 к. - 3% відсотки річних, 2833 (дві тисячі вісімсот тридцять три гривні) 85 к. - судового збору.

          В частині вимог про стягнення 150700 (сто п"ятдесят тисяч сімсот гривень) 42 к. - основної заборгованості, 17551 (сімнадцять тисяч п"ятсот п"ятдесят одної гривні ) 24 к. - пені та 1540 ( однієї тисячі п"ятсот сорок гривень ) 99 к. - 3% відсотків річних - в позові відмовити.

          Судовий збір в розмірі 2546 ( дві тисячі п"ятсот сорок шість гривень) 89к. покласти на позивача.

          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

          Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 28.12.2018

Суддя Т.В.Максимів