Рішення

від 18.12.2018 по справі 910/13805/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.12.2018Справа № 910/13805/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

до Всеукраїнської організації інвалідів війни, Збройних Сил та учасників бойових дій

третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України

про стягнення 70147,60 грн.

за участю представників:

від позивача: Григоренко І.В.

від відповідача: Маматов О.Л., Кабанченко Г.В., Пушкар О.Г.

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Всеукраїнської організації інвалідів війни, Збройних Сил та учасників бойових дій про стягнення заборгованості з орендної плати по договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 25.02.2010 №68 в розмірі 56101,28 грн., з яких: 43623,59 грн. основного боргу, 5957,58 грн. пені, 4362,36 грн. штрафу та 2157,75 грн. інфляційних збитків.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №68 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 25.02.2010.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/13805/18, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

02.11.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про здійснення розгляду справи за участю та з викликом сторін. Також, у своїй заяві відповідачем заявлено про залучення до участі у справі Міністерства соціальної політики України як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до п. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву.

Згідно з частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи заявлене відповідачем клопотання, суд дійшов висновку про доцільність проведення судового засідання з викликом сторін для повного та всебічного встановлення обставин даної справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2018 задоволено клопотання Всеукраїнської організації інвалідів війни, Збройних Сил та учасників бойових дій про розгляд справи № 910/13805/18 в судовому засіданні з викликом сторін, призначено судове засідання у справі на 29.11.2018, у задоволенні клопотання Всеукраїнської організації інвалідів війни, Збройних Сил та учасників бойових дій в частині залучення до участі у справі Міністерства соціальної політики України як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору відмовлено та залучено до участі у справі Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

21.11.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, згідно із якою позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 53417,17 грн. основного боргу, 7332,97 грн. пені, 1602,52 грн. штрафу та 4055,74 грн. інфляційних збитків.

29.11.2018 Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України звернулось до суду з позовною заявою як третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2018 відмовлено в прийнятті для сумісного розгляду з первісно заявленими позовними вимогами у справі № 910/13805/18 позовної заяви третьої особи з самостійними вимоги на предмета спору - Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України та повернуто позовну заяву третьої особи з самостійними вимоги на предмета спору з додатками Управлінню адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України.

В судовому засіданні 29.11.2018 суд розглянув заяву позивача про збільшення позовних вимог та керуючись приписами п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, прийняв вказану заяву до розгляду, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову.

Присутні в судовому засіданні представники відповідача надали суду відзив на позовну заяву. У відзиві на позов відповідач зазначає, що Всеукраїнська організація інвалідів війни, Збройних Сил та учасників бойових дій є неприбутковою організацією і кошти на статутну діяльність виділяються виключно з Державного бюджету України. У зв'язку із тим, що кошти не виділені з Державного бюджету України, відповідач не має можливості погасити заборгованість перед позивачем. Також, у своєму відзиві відповідач просить суд зобов'язати Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України забезпечити електроживлення орендованого приміщення; залучити до участі у справі Фонд державного майна України; зобов'язати Фонд державного майна внести зміни до договору оренди, що належить до державної власності щодо безоплатної оренди; зобов'язати Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України звільнити від плати за користування комунальними послугами в межах середніх норм споживання Всеукраїнської організації інвалідів війни, Збройних Сил та учасників бойових дій; та у зв'язку із відсутністю фінансування визнати умови розділу 3 "Орендна плата" недійсним з моменту виникнення заборгованості.

Оскільки, позов у даній справі поданий орендодавцем Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву, то суд відхиляє викладену у відзиві заяву відповідача про залучення до участі у справі Фонду державного майна України.

В судовому засіданні 29.11.2018 оголошено перерву з розгляду справи по суті на 18.12.2018.

12.12.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач, у зв'язку із допущеною технічною помилкою при розрахунку штрафу у заяві про збільшення позовних вимог, поданої до суду 21.11.2018, просить суд стягнути з відповідача 53417,17 грн. основного боргу, 7332,97 грн. пені, 5341,72 грн. штрафу та 4055,74 грн. інфляційних збитків.

Оскільки, вказана заява подана до суду після першого судового засідання, то у відповідності до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, підлягає залишенню без розгляду.

Разом з тим, з урахуванням пояснень представника позивача в судовому засіданні 18.12.2018 щодо допущеної помилки у сумі штрафу, судом враховано допущену позивачем технічну помилку у заяві про збільшення позовних вимог, поданої до суду 21.11.2018, у зв'язку із чим, при розгляді даного спору суд враховує відповідні пояснення до заяви про збільшення позовних вимог від 21.11.2018 та розмір штрафу приймається у сумі 5341,72 грн.

Представник позивача в судовому засіданні 18.12.2018 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили.

Представник третьої особи в судовому засіданні 18.12.2018 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні 18.12.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.02.2010 між Фондом державного майна України (орендодавець) та Всеукраїнською організацією інвалідів війни та Збройних Сил (орендар) був укладений договір оренди № 68 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 114,0 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ, пров. Музейний, 10-А на першому поверсі двоповерхового будинку, що обліковується балансі Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 30.11.2009 та становить 1844500,00 грн.

Згідно із пунктом 1.2. договору майно передається в оренду з метою розміщення Всеукраїнської організації інвалідів війни та Збройних Сил.

Відповідно до п. 1.3. договору, стан майна на момент укладення договору визначається в акті приймання-передавання за узгодженим висновком балансоутримувача орендаря.

У відповідності до п. 2.1. договору оренди, орендар вступає у користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

25.02.2010 згідно з актом приймання-передавання державного нерухомого, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 114,0 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ, пров. Музейний, 10-А на першому поверсі двоповерхового будинку, що обліковується на балансі Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України.

У відповідності до п. 3.1. договору оренди, сторони погодили, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженого постановою КМУ від 04.10.95 №786 (зі змінами) і становить без ПДВ за місяць оренди - грудень 2009 року 2693,69 грн.

Згідно з п. 3.2. договору оренди нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Пунктом 3.3. договору оренди передбачено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до п. 3.6. договору оренди орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% на 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу установлених законом України про Державний бюджет України на відповідний рік і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Згідно з п. 3.7. договору оренди орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Пунктом 3.8. договору оренди визначено, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Відповідно до п. 5.3. договору оренди, орендар зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно з п. 10.1. договір оренди укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 25 лютого 2010 року до 24 січня 2013 року включно.

Договором про внесення змін №7 від 19.01.2016 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №68 від 25.02.2010, сторони вирішили продовжити строк дії договору по 22 листопада 2018 року включно.

26.02.2018 між Фондом державного майна України, Всеукраїнською організацією інвалідів війни, Збройних Сил та учасників бойових дій та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву укладений договір про внесення змін, згідно із яким сторони погодили, що орендодавцем майна за даним договором є Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що відповідач в порушення взятого на себе зобов'язання за договором оренди у період з травня 2017 року по жовтень 2018 року не здійснив сплати орендних платежів (до державного бюджету), у зв'язку із чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість з орендної плати у розмірі 53417,17 грн. (у редакції заяви про збільшення позовних вимог).

У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання за договором оренди позивачем нарахована пеня у сумі 7332,97 грн., штраф у сумі 5341,72 грн., інфляційні втрати у сумі 4055,74 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

На відносини, пов'язані із орендою державного майна поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII від 10.04.1992.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Матеріалами справи підтверджено, що з 25.02.2010 відповідач користується державним нерухомим майном - нежитловими приміщеннями площею 114,0 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ, пров. Музейний, 10-А на першому поверсі двоповерхового будинку, що перебувають балансі Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, переданим в оренду за договором №68 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 25.02.2010.

За розрахунком позивача заборгованість відповідача перед позивачем з орендної плати у період з травня 2017 року по жовтень 2018 року (у співвідношенні 50% орендної плати до державного бюджету) становить 53417,17 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості по сплаті орендної плати у сумі 53417,17 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем належними та достатніми доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень стверджує, що відсутність можливості сплатити заборгованість перед позивачем обумовлена тим, що відповідачу не були виділені кошти з Державного бюджету України. Однак відповідні заперечення відповідача не приймаються судом до уваги, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За змістом статті 511 ЦК України, зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи.

Частиною 2 статті 194 ГК України передбачено, що неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

За змістом ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях від 29.06.2004 у справі "Войтенко проти України" та від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" вказав, що відсутність відповідних асигнувань у Державному бюджеті не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

У відповідності до ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005, відсутність необхідних бюджетних коштів або взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах викладена й у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446.

Щодо вимоги відповідача, викладеної у відзиві, про визнання недійсним з моменту виникнення заборгованості умови розділу 3 "Орендна плата" у зв'язку із відсутністю фінансування, то суд зазначає, наступне.

Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В той же час, суд зазначає, що у відповідності до частини 3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.

Разом з тим, норми ст. ст. 46, 180 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що відповідач має право подати до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Наведеними нормами процесуального закону визначено, що при ухвалені рішення, суд має право визнати договір недійсним повністю або у певній частині за відповідною заявою позивача, в той час як відповідач не позбавлений права на подання зустрічного позову з вимогою про визнання недійсними договору, яка підлягала б розгляду спільно з первісним позовом.

З урахуванням наведеного, викладена у відзиві вимога відповідача про визнання недійсним розділу 3 "Орендна плата" договору не підлягає розгляду судом у межах даного спору.

При цьому, судом враховано, що частиною 1 ст. 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Однак, доказів визнання недійсним у судовому порядку чи оспорення договору №68 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 25.02.2010 повністю або в частині, матеріали справи не містять.

З приводу, решти вимог відповідача, наведених у відзиві, то суд зазначає, що наведені у відзиві вимоги не підлягають розгляду у межах даного спору про стягнення заборгованості та можуть бути предметом окремого спору.

Оскільки, заборгованість відповідача по орендній платі у сумі 53417,17 грн. належним чином доведена, доказів сплати відповідачем заборгованості матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

Позивачем заявлені до стягнення з відповідача пені у сумі 7332,97 грн. (нарахована за періоди з 16.06.2017 по 14.12.2017, з 16.07.2017 по 13.01.2018, з 16.08.2017 по 13.02.2018, з 16.09.017 по 16.03.2018, з 16.10.2017 по 15.04.2018, з 16.11.2017 по 16.05.2018, з 16.12.2017 п 15.06.2018, з 16.01.2018 по 16.07.2018, з 16.02.2018 по 15.08.2018, з 16.03.2018 по 13.09.2018, з 16.04.2018 по 14.10.2018, з 16.04.2018 по 14.10.2018, з 16.05.2018 по 13.11.2018, з 16.06.2018 по 13.11.2018, з 16.07.2018 по 13.11.2018, з 16.08.2018 по 13.11.2018, з 16.09.2018 по 13.11.2018 та з 16.10.2018 по 13.11.2018), штраф у сумі 5341,72 грн., інфляційні втрати у сумі 4055,74 грн. (нараховані за загальний період з червня 2017 року по 13.11.2018).

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, інфляційних втрат та штрафу.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 5 ст. 264 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідальність у вигляді пені за несвоєчасну сплату орендної плати передбачена п. 3.7. договору оренди.

Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем допущені помилки щодо визначення періодів нарахування пені на суми заборгованості за вересень 2017 року (здійснено нарахування без врахування ч. 5 ст. 264 ЦК України) та за квітень - вересень 2018 року (здійснено нарахування за попередній місяць). Також, помилково здійснено нарахування пені на заборгованість за жовтень 2018 року, оскільки прострочення зі сплати боргу за вказаний місяць настає з 16.11.2018, в той час як кінцевою датою розрахунку є 13.11.2018. За таких обставин, нарахування пені за вказані періоди має здійснюватись з 17.10.2017 по 15.04.2018, з 16.05.2018 по 13.11.2018, з 16.06.2018 по 13.11.2018, з 17.07.2018 по 13.11.2018, з 16.08.2018 по 13.11.2018, з 17.09.2018 по 13.11.2018 та з 17.10.2018 по 13.11.2018. Здійснивши перерахунок пені, судом встановлено, що сума пені , яка підлягає до стягненню з відповідача становить 6760,98 грн., у зв'язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Пунктом 3.8. договору оренди сторони погодили, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, відповідач також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Розрахунок штрафу у сумі 5341,72 грн. є арифметично вірним, а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що сума інфляційних втрат становить 3301,54 грн., у зв'язку із чим позовні вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини справи, суд задовольняє позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву до Всеукраїнської організації інвалідів війни, Збройних Сил та учасників бойових дій частково в сумі 53417,17 грн. - орендної плати, 6760,98 грн. - пені, інфляційних збитків у розмірі 3301,54 грн. та штрафу у сумі 5341,72 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Всеукраїнської організації інвалідів війни, Збройних Сил та учасників бойових дій (01001, м. Київ, ПРОВУЛОК МУЗЕЙНИЙ, будинок 10 А, ОФІС, ідентифікаційний код 00063957) на користь Державного бюджету України (одержувач УК у Шевченківському районі м. Києва, код одержувача 37995466, банк одержувача Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, р/р 31118093026011, КЕКД 22080300, призначення платежу - плата за оренду іншого державного майна) орендну плату в сумі 53417,17 грн., пеню у сумі 6760,98 грн., інфляційні збитки у розмірі 3301,54 грн. та штраф у сумі 5341,72 грн.

Стягнути з Всеукраїнської організації інвалідів війни, Збройних Сил та учасників бойових дій (01001, м. Київ, ПРОВУЛОК МУЗЕЙНИЙ, будинок 10 А, ОФІС, ідентифікаційний код 00063957) на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 1728,69 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 26.12.2018 .

Суддя О.В. Гулевець