Рішення

від 26.12.2018 по справі 910/12344/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 26.12.2018Справа №  910/12344/18 За позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю "Даймекс-Київ"    до  Приватного підприємства "Газетний комплекс "Інтернет Медіа" про   стягнення 12101,52 грн. Суддя  Усатенко І.В.   Представники учасників сторін: не викликались ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Даймекс-Київ" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "Газетний комплекс "Інтернет Медіа"  про стягнення 22539,77 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе за договором від 21.06.2012 № 258 зобов'язання по оплаті наданих послуг, в зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 10850,00 грн, 3% річних у розмірі 150,52 грн, пеня у розмірі 11539,25 грн, які позивач просить стягнути у судовому порядку. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк на подання відзиву – протягом 15 днів з дати вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі. 01.11.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив, до якого долучено докази сплати основного боргу та заперечення проти стягнення з нього штрафних санкцій. 09.11.2018 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві та підтвердив обставини щодо сплати відповідачем суми основного боргу. Ухвалою суду від 27.11.2018 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Даймекс-Київ” про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено. Ухвалою суду від 26.12.2018 закрито провадження у справі № 910/12344/18 в частині позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 10850,00 грн, в зв'язку з відсутністю предмету спору. У відповіді на відзив позивач просить стягнути з відповідача 153,02 грн 3 % річних та 11948,50 грн пені. Суму основного боргу позивач не просить стягувати. Згідно п. 2 ч.2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За своєю суттю заява позивача є заявою про зменшення позовних вимог, яка подана 09.11.2018  до початку розгляду справи по суті (до 16.11.2018), а тому приймається судом, справа розглядається з урахуванням заяви позивача. Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, - ВСТАНОВИВ: Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 21.06.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Даймекс-Київ” (виконавець) та Приватним підприємством “Газетний комплекс “Інтернет-Медіа” (поклажодавець) укладено договір про надання послуг експрес-доставки відправлень № 258. Відповідно до п. 1.1 договору виконавець надає клієнту, в період дії договору, послуги з експрес-доставки відправлень, згідно з заявками клієнта, від відправника до одержувача, а клієнт оплачує виконавцю вартість послуг відповідно до тарифів (додаток № 2) і Регламенту Даймекс (додаток № 1), які є невід'ємною частиною цього договору. Згідно п. 2.4, 2.5. договору, надана виконавцем за цим договором послуга , в розумінні ст. 901 ЦК України виконується (надається) виконавцем і споживається клієнтом в процесі здійснення виконавцем дій., спрямованих на виконання зобов'язань за цим договором. Надання послуг за цим договором підтверджується підписанням двосторонніх актів виконаних (наданих) послуг, в яких повинні бути перераховані надані послуги та їх фактична вартість, розрахована відповідно до тарифів. Клієнт протягом 5 робочих днів з моменту отримання від виконавця акту виконаних (наданих) послуг, зобов'язаний підписати цей документ і повернути його виконавцеві або написати обґрунтовану відмову від підписання акту. У разі, якщо клієнт в зазначений термін не поверне підписаний акт виконавцю або не надасть обґрунтовану відмову від підписання акту, послуги будуть вважатись наданими виконавцем та прийнятими клієнтом.. Згідно п. 4.1, 4.2 договору клієнт оплачує Виконавцю вартість наданих за цим Договором послуг відповідно до тарифів Виконавця, зазначених у Додатку № 2 «Тарифи», на підставі наданого до оплати пакету документів  (рахунок, рахунок-фактура з виділенням суми ПДВ, Акт виконаних (наданих) послуг). Рахунки виставляються двічі на місяць Оплата рахунків за послуги Виконавця здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця, зазначений в розділі 8 цього договору або шляхом внесення готівкових грошових коштів в касу Виконавця. Рахунки підлягають оплаті протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту їх отримання Клієнтом. Термін дії договору: з 21.06.2012 до 21.06.2013. Якщо сторони, не пізніше  ніж за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору, визначеного у п. 7.1 договору, не виявлять у письмовій формі бажання його розірвати, договір автоматично продовжується на наступні 12 місяців (п. 7.1, 7.2 договору). На підтвердження обставин щодо надання послуг за договором позивач надав до матеріалів справи акти здачі-приймання робіт (надання послуг): № 2260 від 30.11.2017 на суму 3800,00 грн з посиланням на розрахунковий документ – рахунок на оплату покупцю № 2293 від 30.11.2017; № 2480 від 29.12.2017 на суму 3000,00 грн з посиланням на розрахунковий документ – рахунок на оплату покупцю № 2510 від 29.12.2017; № 398 від 15.03.2018 на суму 700,00 грн з посиланням на розрахунковий документ – рахунок на оплату покупцю № 422 від 15.03.2018; № 509 від 30.03.2018 на суму 1950,00 грн з посиланням на розрахунковий документ – рахунок на оплату покупцю № 527 від 30.03.2018; № 628 від 13.04.2018 на суму 1400,00 грн з посиланням на розрахунковий документ – рахунок на оплату покупцю № 647 від 13.04.2018. Всі акти підписані  (затверджені директорами контрагентів) та скріплені печатками. Про наявність претензій  щодо якості та строків надання послуг в актах не вказано. Також позивачем надано суду копії рахунків на оплату:  № 2293 від 30.11.2017 на суму 3800,00 грн, № 2510 від 29.12.2017 на суму 3000,00 грн,  № 422 від 15.03.2018 на суму 700,00 грн, № 527 від 30.03.2018 на суму 1950,00 грн, № 647 від 13.04.2018 на суму 1400,00 грн. До матеріалів справи надано копії реєстрів доставки, які підтверджують отримання відповідачем актів виконаних робіт № 2260 від 30.11.2017  - 15.12.2017; № 2480 від 29.12.2017 -11.01.2018; № 398 від 15.03.2018 – 22.03.2018; № 509 від 30.03.2018 – 13.04.2018; № 628 від 13.04.2018 – 20.04.2018. В своїх запереченнях відповідач посилається на ту обставину, що докази надані позивачем підтверджують лише доставку актів виконаних робіт і не підтверджують обставин щодо отримання рахунків на оплату. З приводу цього суд зазначає, що обов'язок оплати у відповідача виникає не в зв'язку з отриманням рахунку на оплату, а в зв'язку з наданням послуг та отриманням доказів, що підтверджують обставини з їх надання. Суд звертає увагу, що в кожному акті міститься посилання на відповідний рахунок на оплату, а акти в свою чергу затверджені директором відповідача. Тобто навіть у разі не отримання від позивача рахунку у визначені позивачем дати, це не спростовує обов'язку відповідача оплатити належним чином надані послуги. Щодо тверджень відповідача, що отримання актів будь-якими особами, що працюють у відповідача, не є доказом того, що документи отримані саме відповідачем, суд відзначає, що відповідач не надав доказів того, що особи, які ставили підпис на реєстрах отримання документів не працюють у відповідачі чи не мають повноважень на отримання документів. Крім того, в договорі сторони не обумовили  уповноважених на отримання актів та інших первинних документів осіб від імені відповідача. Отже докази отримання актів приймаються судом у якості належних та допустимих доказів, що підтверджують отримання відповідачем актів виконаних робіт та обізнаність відповідача з його обов'язком оплатити вартість отриманих послуг. Позивач направив відповідачу претензію від 04.07.2018 № 04/07/18-1, в якій просив сплати суму боргу та штрафні санкції за прострочення виконання своїх грошових зобов'язань (докази направлення в матеріалах справи). Відповідач відповіді на претензію не надав, суму боргу до звернення позивача до суду з позовом не сплатив. Станом на день прийняття судом рішення сума основного боргу відповідачем сплачена у повному обсязі, в зв'язку з чим провадження у справі в цій частині закрито. Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини      підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг. Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як встановлено ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання свого грошового зобов'язання, в зв'язку з чим позивач просить стягнути з нього пеню у розмірі 11948,50 грн та 3% річних у розмірі 153,02 грн за період з 22.12.2017 по 21.09.2018. Так, відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання. У разі несвоєчасної або неповної оплати наданих послуг, виконавець має право вимагати від клієнта оплату пені у розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу (п. 5.3 договору). Згідно з статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Вимоги позивача про стягнення з відповідача пені визнаються судом обґрунтованими. Суд звертає увагу позивача на нормативне обмеження ставки пені, яка може бути застосована за прострочення грошового зобов'язання – у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Крім того, оскільки, сторони у договорі не обумовили інший строк нарахування пені, ніж визначений ст. 232 ГК України, то позивачем по деяким зобов'язання невірно визначено строки нарахування пені. Отже суд здійснив перерахунок пені з урахуванням нормативного обмеження її ставки та строків нарахування. Пеня розраховувалась судом за наступними періодами: на суму 3800,00 грн з 23.12.2017 по 23.06.2018, на суму 3000,00 грн за період з 19.01.2018 по 19.07.2018, на суму 700,00 грн за період з 30.03.2018 по 21.09.2018 (дата визначена позивачем). На суму 1950,00 грн за період з 21.04.2018 по 20.09.2018 (дата визначена позивачем), на суму 1400,00 за період з 28.04.2018 по 21.09.2018 (дата визначена позивачем). Згідно розрахунку суду сума пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 1717,14 грн. Окрім цього, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 153,02 грн  – 3% річних (за заявлені періоди). Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Згідно перерахунку суду сума трьох відсотків є більшою, ніж та, що розрахована позивачем, а тому керуючись ст. 237 ГПК України, з відповідача підлягає стягненню 3% річних у розмірі заявленому позивачем – 153,02 грн. Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому  задоволенню. Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.  Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом – ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Щодо заперечень відповідача щодо невідповідності позовної заяви вимогам ст. 162 ГПК України, в зв'язку з направленням відповідачу копії позовної заяви з не засвідченими копіями документів, суд зазначає наступне. До позовної заяви, яка подана до суду долучені, належним чином засвідчені копії документів. При відкритті провадження у справі, суд перевіряє наявність доказів направлення копії позовної заяви з доданими до неї документами відповідачу. До позовної заяви долучено докази направлення копії позовної заяви на 33 аркушах відповідачу за адресою його місцезнаходження. Відповідач сам підтверджує, що від позивача отримав копію позовної заяви з доданими до неї ксерокопіями документів, які не засвідчені належним чином. У разі виникнення сумніву у достовірності наданих йому позивачем копій, відповідач не був позбавлений права ознайомитись з матеріалами справи, в тому числі і з довіреністю представника, що підписав позовну заяву. Отже заперечення відповідача не спростовують його обов'язок виконувати належним чином взяті на себе грошові зобов'язання. А тому вимога про стягнення з відповідача санкцій є обґрунтованою у розмірі, визначеному судом. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. Ухвалою суду від 26.12.2018 про закриття провадження у справі в частині позовних вимог було зазначено, що розподіл судових витрат буде здійснено в рішенні суду. Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Відповідно до ч. 3 ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Отже провадження було закрито, в зв'язку з тим, що відповідач в досудовому порядку не сплатив суму заборгованості у розмірі 10850,00 грн, а вказана сума була сплачена уже в процесі розгляду справи. Отже суд вважає обґрунтованим покласти на відповідача суму судових витрат (судовий збір та витрати) в частині позовних вимог, провадження за якими було закрито. Решта судового збору розподіляється між сторонами пропорційно сумі задоволених вимог. На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 165, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд - ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Приватного підприємства “Газетний комплекс “Інтернет-Медіа” (01103, м. Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 2/34; ідентифікаційний код: 30633937) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Даймекс-Київ” (04107, місто Київ, вулиця Підгірна, будинок 28-А; ідентифікаційний код 34821033) пеню у розмірі 1717 (одна тисяча сімсот сімнадцять) грн. 14 коп, 3% річних у розмірі 153 (сто п'ятдесят три) грн 02 коп, судовий збір у розмірі 994 (дев'ятсот дев'яносто чотири) грн. 37 коп. 3. В частині позовних вимог про стягнення з Приватного підприємства “Газетний комплекс “Інтернет-Медіа” (01103, м. Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 2/34; ідентифікаційний код: 30633937) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Даймекс-Київ” (04107, місто Київ, вулиця Підгірна, будинок 28-А; ідентифікаційний код 34821033) пені у розмірі 10231,36 грн відмовити. 4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).              Суддя                                                                                          І.В.Усатенко