Рішення

від 26.12.2018 по справі 910/15115/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 26.12.2018Справа №  910/15115/18 Господарський суд міста Києва в складі:     головуючого судді                                                                                                                                                                              Привалова А.І.                         розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/15115/18                                         за позовом      товариства з обмеженою відповідальністю "Реноме-Євробуд" до              товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Спецмонтаж" про стягнення  146 068,26 грн.  Без виклику учасників справи. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Реноме-Євробуд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Спецмонтаж" про стягнення  146 068,26 грн. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору оренди № 51-РЄ від 06.06.2017р., у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 30 125,00 грн. збитків, нарахованих від неповернення орендованого майна, та заборгованості за користування майном у сумі 95 475,63 грн., за прострочення сплати якої нараховані пеня в розмірі 12294,56 грн., інфляційні втрати -  5946,71 грн., 3% річних -  2226,36 грн.  Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2018р.  відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. Зобов'язано відповідача  протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку  ст. 165 Господарського процесуального кодексу України  з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому,  та докази направлення цих документів позивачу. З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду були направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02068, м. Київ, вул. Анни Ахматової, будинок 22, приміщення 6009, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача. Відповідач ухвалу суду від 13.11.2018р.  про відкриття провадження у справі та призначення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін отримав 26.11.2018р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, долученого до матеріалів справи. Відповідно до ч. 4  ст. 13 Господарського процесуального кодексу України  кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Станом на 26.12.2018р. від відповідача не надійшло відзиву на позовну заяву. Згідно з ч. 2  ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1  статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2  статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 06.06.2017р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди обладнання №51-РЄ (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар бере у тимчасове володіння та користування обладнання, інструменти чи інше майно, призначене для виконання будівельних робіт, надалі майно, на визначених цим договором умовах. Відповідно до п. 2.1. договору, види, кількість, вартість майна, що передається в оренду, розмір орендної плати, строк оренди визначено додатками до цього договору. Стан майна, що передається в оренду: майно передається в стані, що потребує підготовки до експлуатації (монтаж, випробування тощо). Згідно п. 3.2. договору, передача майна фіксується актом передачі-приймання, який підписується сторонами Розмір орендної плати вказується у додатках до договору (п. 5.1. договору). Пунктом 5.3. договору встановлено, що у випадку використання майна протягом неповного місяця (зокрема, в перший та останній місяці оренди) орендна плата нараховується за кількість днів фактичного перебування майна в оренді у відповідному місяці. Відповідно до п. 5.4. договору, орендарем протягом 5 (п'яти) днів після завершення кожного календарного місяця, в якому майно перебувало в оренді, якщо інший строк не встановлено додатком до договору. Якщо на момент внесення орендної плати встановлений Національним Банком України курс гривні по відношенню до долара США знизиться, порівняно з курсом на дату підписання додатку до договору, що фіксує розмір орендної плати, сума платежу підлягає перерахунку (індексації) пропорційно до зміни курсу (п. 5.7. договору). У п. 9.2. договору сторони погодили, що орендодавець несе наступну відповідальність за цим договором: у випадку несвоєчасного внесення орендних платежів він повинен на вимогу орендодавця сплатити пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки національного банку України, що діяла в період прострочення, від не сплаченої в строк суми; у випадку знищення чи пошкодження орендованого майна з моменту отримання майна і до його повернення орендодавцю, орендар зобов'язаний відновити пошкоджене майно або сплатити вартість пошкодженого майна та відшкодувати орендодавцю інші заподіяні збитки. Договір набуває чинності з дати підписання. Строк дії договору визначається строком оренди (п. 10.2. договору). У додатках 1, 2 сторонами погоджено перелік майна та його вартість, яке підлягає передачі в оренду, строк оренди з 07.06.2017р. по 31.12.2017р., загальну площу орендованого риштування - 306 кв. м, розмір орендної плати - 1,2 грн. у т.ч. ПДВ за 1 кв. м за один день оренди, строк сплати орендної плати - авансом за кожен місяць до 1-го числа відповідного місяця. На виконання умов договору позивачем було передано відповідачу в оренду майно, визначене у додатках 1, 2 до договору, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками актами приймання-передачі б/н та №2.1  від 07.06.2017р. Позивачем було надано відповідачу послуги з оренди обладнання за договором на загальну суму 119 781,60 грн. відповідно до  підписаних представниками сторін та скріплених печатками актів надання послуг №965 від 31 липня 2017р. на суму 11383,20 грн.,  №91124 від 31 серпня 2017р. на суму 11383,20 грн.,  №91367 від 30 вересня 2017р. на суму 11016,00 грн., №91563 від 31 жовтня 2017р. на суму 11383,20 грн., №91706 від 30 листопада 2017р. на суму 11016,00 грн., №91871 від 31 грудня 2017р. на суму 11383,20 грн., №9125 від 31 січня 2018р. на суму 11383,20 грн., №9279 від 28 лютого 2018р. на суму 6316,80 грн., №9444 від 31 березня 2018р. на суму 6993,60 грн., №9591 від 30 квітня 2018р. на суму 6768,00 грн., №9626 від 31 травня 2018р. на суму 6993,60 грн., №9786 від 30 червня 2018р. на суму 6768 грн., №9927 від 31 липня 2018р. на суму 6993,60 грн. ТОВ «ІНТЕР-СПЕЦМОНТАЖ» сплачено за оренду майна 24305,97 грн., а саме: 01 червня 2017р. - 10281,60 грн., 28 липня 2017р. - 3383,20 грн. - 16 квітня 2018р. - 10000,00 грн., за період 27 вересня 2018р. - 05 листопада 2018р. - 641,17 грн. Сплата коштів за вказаний період підтверджується довідкою АТ “Укрексімбанк” від 06.11.2018р. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що всупереч умовам укладеного між сторонами договору та законодавства України, відповідачем не було в повному обсязі проведено розрахунки перед позивачем по сплаті орендних платежів, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 95 475,63 грн., за прострочення сплати якої нараховані пеня в розмірі 12 294,56 грн., інфляційні втрати – 5 946,71 грн., 3% річних – 2 226,36 грн. Частина орендованого майна була повернена ТОВ «ІНТЕР-СПЕЦМОНТАЖ» ТОВ «РЕНОМЕ-ЄВРОБУД» згідно з актами приймання-передачі від 31 січня 2018 року, 01 лютого 2018 року, 01 лютого 2018 року, а решта - згідно з актами приймання-передачі 2 серпня 2018 року, 3 серпня 2018 року, 23 серпня 2018 року. Однак, згідно з актами від 2 серпня 2018 року, 3 серпня 2018 року, 23 серпня 2018 року було повернене не все орендоване майно. Нарахування орендної плати було припинено після 31 липня 2018 року у зв'язку з тим, що після повернення майна згідно з актами від 2 серпня та 3 серпня 2018 року був відсутній об'єкт для нарахування орендної плати – у відповідача залишилися окремі елементи риштування, які не складали в цілому 1 кв. м риштувань. Позивач зазначив, що акти від 2 серпня 2018 року, 3 серпня 2018 року, 23 серпня 2018 року про повернення майна з оренди посадові особи ТОВ «ІНТЕР-СПЕЦМОНТАЖ» підписувати відмовилися, що зафіксовано актом про відмову від підписання документів від 06 вересня 2018 року. Позивач стверджує, що внаслідок неналежного виконання відповідачем свого обов'язку щодо повернення орендованого майна ТОВ «РЕНОМЕ-ЄВРОБУД» заподіяно збитки у розмірі вартості такого втраченого майна у сумі 30 125,00 грн. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно     з  ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до ч. 1      ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються      Цивільним кодексом України        з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно з частиною 1  статті 509 Цивільного кодексу України  зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частинами 1, 3, 5  ст. 626 Цивільного кодексу України  встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. Згідно зі ст.ст.  6,  627 Цивільного кодексу України  сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього  Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Стаття 628 Цивільного кодексу України  встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1  ст. 759 Цивільного кодексу України  за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Предметом договору найму відповідно до ч. 1  ст. 760 Цивільного кодексу України    може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Згідно зі  ст. 765 Цивільного кодексу України  наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму. Статтею 629 Цивільного кодексу України  встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України  передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Частиною 1  статті 78 Господарського процесуального кодексу України  визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як встановлено судом, на виконання умов договору позивачем було передано відповідачу в оренду майно, визначене у додатках 1, 2 до договору, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками актами приймання-передачі б/н та №2.1  від 07.06.2017р. Також, судом встановлено, що позивачем було надано відповідачу послуги з оренди обладнання на загальну суму 119 781,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами наданих послуг, які підписані уповноваженими особами підприємств позивача та відповідача, скріплені печатками, та не містять заперечень та зауважень. ТОВ «ІНТЕР-СПЕЦМОНТАЖ» сплачено за оренду майна 24 305,97 грн. Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Виходячи із умов договору строк виконання відповідачем зобов'язань зі здійснення орендної плати за користування майном є таким, що настав. Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням,  проведеним належним чином. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч умов договору своє зобов'язання зі своєчасного перерахування орендної плати в повному обсязі не виконав, частково оплативши 24 305,97 грн., що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 95 475,63 грн. Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом. Враховуючи те, що строк сплати орендної плати за договором настав, а доказів її сплати в повному обсязі відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості в розмірі 95 475,63 грн. Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність  за  правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно зі   ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення  у  сфері господарювання. Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними    санкціями    у   цьому   Кодексі   визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня),  яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України    неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України  нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті    4-7    і статті    43 Господарського процесуального кодексу України    господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Враховуючи викладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, пені та 3% річних, суд визнав його обґрунтованим, у зв'язку із чим позовні вимоги в частині стягнення 843,50 грн. пені та 74,43 грн. – 3% річних  підлягають задоволенню. Судом також встановлено, що відповідач повернув позивачу лише частину майна на суму 425 342,96 грн., неповернутим залишилось майно на суму 30 125,04 грн. Відповідно до ст.323 ЦК України, ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлене договором або законом. При цьому, приписами п. 9.2. договорів суборенди встановлено, що у випадку знищення чи пошкодження орендованого майна з моменту отримання майна і до його повернення орендодавцю, орендар зобов'язаний відновити пошкоджене майно або сплатити вартість пошкодженого майна та відшкодувати орендодавцю інші заподіяні збитки. Згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, у сфері господарювання застосовується, зокрема, такий вид господарських санкцій, як відшкодування збитків. Аналогічна правова норма закріплена п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, відповідно до змісту якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди. Частиною 1 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; - матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Суд зазначає, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015р. по справі № 3-383гс15). На підтвердження розміру заявлених позовних вимог позивач долучив до матеріалів справи додатки 1, 2 до договору та акти приймання-передачі б/н та №2.1  від 07.06.2017р., за якими загальна вартість майна, яке було передано в користування відповідача, склала загалом 455 468,00 грн. Оскільки докази повернення орендованого майна на суму 30 125,04 грн. відповідачем не надані, суд вважає, що таке майно орендодавцем втрачене. Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність. Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відтак, позивач довів одночасну наявність чотирьох елементів складу правопорушення, що є обов'язковою умовою застосування такої міри відповідальності, як відшкодування  збитків. Відповідно, з відповідача підлягають стягненню збитки в сумі 30 125,00 грн.  грн., що складаються з вартості втраченого майна Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Статтею      86  Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором  обладнання №51-РЄ від 06.06.2017р. належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню повністю. Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд - ВИРІШИВ: 1.    Позовні вимоги задовольнити повністю. 2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Спецмонтаж"  (02068, м. Київ, вул. Анни Ахматової, будинок 22, приміщення 6009; ідентифікаційний код 40813554) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Реноме-Євробуд    (33022, Рівненська обл., місто Рівне, вулиця Костромська, будинок 25; ідентифікаційний код 32625535) заборгованість в сумі 95  475 грн. 63 коп., пеню – 12  294 грн. 56 коп., 3% річних – 2  226 грн. 36 коп.  , інфляційні втрати  - 5  946 грн. 71 коп., збитки – 30 125,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2  191 грн. 02 коп. 3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд. Повний текст рішення складено та підписано: 26.12.2018р. Суддя                                                                                                                                А.І. Привалов