Рішення

від 26.12.2018 по справі 910/14250/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.12.2018Справа № 910/14250/18 Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю. , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Полвинком ( 36039 м. Полтава, вул. Шевченка, буд. 44)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Едем Логістик (02222, м. Київ, просп. Маяковського, буд. 37, кв. 8)

про стягнення заборгованості у розмірі 58 038,29 грн

Представники сторін: без повідомлення (виклику)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Полвинком (надалі також - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Едем Логістік (надалі також - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 58 038,29 грн, а саме, 49 354,41 грн основного боргу, 7 245,80 грн пені, 500,35 грн. 3% річних та 937,73 грн інфляційних витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 03/09 від 01.09.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 відкрито провадження у справі № 910/14250/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 29.10.2018 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення позивачу та поверненням на адресу суду поштового конверту за закінченням встановленого терміну зберігання, надісланого на адресу відповідача.

Суд зазначає, що ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/14250/18 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю Едем Логістик , зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України, а саме: 02222, м. Київ, просп. Маяковського, буд. 37, кв. 8.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, з огляду на підставу повернення до суду конверту з ухвалою суду, Суд доходить висновку, що ухвала про відкриття провадження у справі вважається врученою відповідачу.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

01.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Полвинком (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Едем Логістик (покупець) укладено Договір поставки № 03/09 (надалі також - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець протягом дії даного договору зобов'язується передавати у власність покупцеві товари народного споживання (надалі - товар), а покупець зобов'язується приймати і своєчасно за нього сплачувати у кількості та в асортименті згідно накладних, які є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженим представником видаткової накладної або товарно - транспортної накладної, при цьому покупець зобов'язаний надати продавцю належним чином оформлену довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, або завіряти видаткову накладну в розділі Отримав печаткою покупця та підписом відповідальної особи Покупця.

Форма та спосіб оплати, згідно з п 3.3 Договору, безготівковий розрахунок протягом 14 банківських днів з моменту передачі права власності на товар.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати покупець зобов'язується сплатити пеню та штрафні санкції, які передбачені згідно чинного законодавства України.

Договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31 грудня 2017 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору Товариством з обмеженою відповідальністю Полвинком поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю Едем Логістик , а останнім в свою чергу прийнято товар, що підтверджується видатковими накладними № 04 від 11.04.2018 на суму 13 688,52 грн., № 1 від 01.05.2018 на суму 7 565,68 грн, № 4 від 09.05.2018 на суму 9 229,80 грн., № 5 від 14.05.2018 на суму 12 733,20 грн, № 7 від 23.05.2018 на суму 9 904,80 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач частково розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 58 038,29 грн. Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг за Договором у розмірі 49 345,41 грн, пеню в розмірі 7 245,80 грн 3% річних у розмірі 500,35 грн та інфляційні втрати у розмірі 937,73 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору Товариством з обмеженою відповідальністю Полвинком поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю Едем Логістик , а останнім в свою чергу прийнято товар, що підтверджується видатковими накладними № 04 від 11.04.2018 на суму 13 688,52 грн., № 1 від 01.05.2018 на суму 7 565,68 грн, № 4 від 09.05.2018 на суму 9 229,80 грн., № 5 від 14.05.2018 на суму 12 733,20 грн, № 7 від 23.05.2018 на суму 9 904,80 грн., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень .

Окрім того, факт поставки товару за Договором також підтверджується товарно-транспортними накладними № 04 від 11.04.2018, № 01 від 01.05.2018, № 04 від 09.05.2018, № 5 від 14.05.2018, № 07 від 23.05.2018., а також актом звірки взаємних розрахунків за період з 14.08.2018 по 30.09.2018.

Проте відповідач розрахувався за поставлений товар частково за накладною № 04 від 11.04.2018 на суму 3 767,59 грн., що підтверджується виписками по рахунку позивача.

Оскільки відповідно до п. 3.3 Договору строк виконання грошового зобов'язання відповідачем за Договором настав, враховуючи часткову оплату поставленого товару, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю Едем Логістік перед позивачем за Договором становить 49 345,41 грн

Проте, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 49 345,41 грн.

За наведених вище обставин Судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов'язання за Договором, не здійснив оплату виконаних робіт у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 49 345,41 грн., факт існування якої належним чином доведений та відповідачем не спростований.

Отже, Суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в розмірі 49 345,41 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 500,35 грн та інфляційні втрати в розмірі 937,73 грн, розрахованих за час прострочення боржника.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013)

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання за вересень 2018 року, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 937,73 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013)

Суд зазначає, що позивачем невірно здійснено розрахунок 3% за загальний період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання з 04.05.2018 по 19.10.2018, оскільки нарахування 3% річних мають бути здійснені на борг окремо за кожною поставкою без урахувань заборгованості за попередньою. Проте, оскільки заявлена до стягнення сума 3% річних у розмірі 500,35 грн не виходить за межі самостійно розрахованої Судом, ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Крім того, позивач за зустрічним позовом просив стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки оплати поставленого товару у загальному розмірі 7 245,80 грн., посилаючись на п. 5.2 Договору.

Згідно з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.

Отже, чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати покупець зобов'язується сплатити пеню та штрафні санкції, які передбачені згідно чинного законодавства України.

Як встановлено Судом, позивач застосував договірну неустойку, передбачену п. 5.2 Договору.

Проте, у п. 5.2 Договору сторони не встановили конкретного розміру (відсотку) штрафної санкції (пені), яка в силу ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України підлягає обчисленню саме у відсотках.

Договір, який і є підставою для застосування договірної неустойки, містить не її розмір, а лише посилання на норми законодавства.

За приписом же ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Суд констатує, що в тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

При цьому, а ні умовами Договору, а ні спеціальним законодавчим актом не встановлено розміру пені за порушення виконання грошового зобов'язання у даному випадку, а ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" також не встановлює конкретного розміру (відсотку) пені, а лише обмежує її визначення у договорі подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 904/5922/17.

З огляду на викладене вище, правові підстави для стягнення пені за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за Договором відсутні, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення пені Суд відмовляє.

Зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Едем Логістик (02222, м. Київ, просп. Маяковського, буд. 37, кв. 8, ідентифікаційний код 41099491) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Полвинком ( 36039 м. Полтава, вул. Шевченка, буд. 44, ідентифікаційний код 38324589) борг у розмірі 49 345 (сорок дев'ять тисяч триста сорок п'ять) грн. 80 коп., 3% річних у розмірі 500 (п'ятсот) грн 35 коп., інфляційні втрати у розмірі 937 (дев'ятсот тридцять сім) грн. 73 коп. та судовий збір у розмірі 1 542 (одна тисяча п'ятсот сорок дві) грн 02 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 26.12.2018

Суддя Т.Ю.Трофименко