Рішення

від 27.12.2018 по справі 910/14656/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.2018Справа № 910/14656/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 50-Г)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Центральна збагачувальна фабрика "Сєвєрная" (01133, м. Київ, бульвар Л.Українки, б.26, офіс 736)

про стягнення 45 694,34 грн.

Представники сторін: без повідомлення (виклику)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Центральна збагачувальна фабрика "Сєвєрная" про стягнення 45 694,34 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором № 7706 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.12.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справи незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки у справі №910/14656/18 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, зважаючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

04.12.2018 позивач через відділ діловодства суду подав заяву про збільшення позовних вимог. Відповідно до даної заяви позивач просить стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати в розмірі 64 523 грн. 71 коп. (за період з травня 2017 по жовтень 2018), пеню в сумі 8 993 грн. 32 коп., штраф в розмірі 1 935 грн. 971 коп., інфляційні втрати в сумі 4 645грн. 14 коп.

Згідно з приписами п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Судом встановлено, що позивачем дотримано вимоги ч. 5 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, а саме надано докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів на адресу відповідача, а відтак така заява прийнята судом до розгляду.

У встановлений судом строк відповідачем не подано до суду відзиву на позовну заяву позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві, суд

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

30.12.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТРАЛЬНА ЗБАГАЧУВАЛЬНА ФАБРИКА "СЄВЄРНАЯ" було укладено договір №7706 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення на 7-му поверсі адміністративної будівлі, загальною площею 16,30 кв.м, розміщене за адресою: м.Київ, бул.Л.Українки, 26, що перебуває на балансі Державного підприємства "НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ", вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30 червня 2016р. і становить 298090 грн.

За умовами п.1.2 договору №7706 від 30.12.2016р. майно передається в оренду з метою розміщення офісу.

Згідно п.2.1 договору №7706 від 30.12.2016р. орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Обов'язок щодо складання акта приймання-передачі майна покладається на орендодавця (п.2.4 договору №7706 від 30.12.2016р.).

Відповідно до п.3.1 договору №7706 від 30.12.2016р. орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою №786 від 04.10.1995р. Кабінету Міністрів України, і становить без податку на додану вартість за базовий місяць розрахунку - червень 2016р. 4471,35 грн.

Пунктами 3.2, 3.3 укладеного між позивачем та відповідачем договору передбачено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць з урахуванням пункту 9 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2016р.".

У п.3.6 договору №7706 від 30.12.2016р. вказано, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, з урахуванням пункту 9 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2016р.".

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п.3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати, із урахуванням пункту 9 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2016р.". У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить не менше ніж, три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості (п.п.3.7, 3.8 договору №7706 від 30.12.2016р.).

У п.10.1 вказаного правочину зазначено, що договір укладено строком на 2 роки 11 місяців що діє з 30.12.2016р. до 30.11.2019р. включно.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №7706 від 30.12.2016р. оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Як свідчать матеріали справи 30.12.2016р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТРАЛЬНА ЗБАГАЧУВАЛЬНА ФАБРИКА "СЄВЄРНАЯ" прийнято у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення на 7-му поверсі адміністративної будівлі, загальною площею 16,30 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, бул. Л .Українки, 26, яке перебуває на балансі Державного підприємства "НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ", про що сторонами було складено та підписано акт б/н від 30.12.2016р. приймання-передавання орендованого майна. Означений акт було підписано орендарем, орендодавцем та балансоутримувачем без жодних зауважень та заперечень.

Протягом дії означеного, позивачем було нараховано відповідачу орендну плату за користування об'єктом оренди згідно умов договору №7706 від 30.12.2016р., зокрема, за період з травня 2017р. по жовтень 2018р. орендодавцем нараховано суму орендної плати, яка підлягає перерахуванню до державного бюджету, у розмірі 64 523,71 грн.

Виходячи з умов укладеного між сторонами договору оренди, суд дійшов висновку, що строк внесення орендарем орендної плати за період з травня 2017р. по жовтень 2018р. настав. При цьому, судом враховано, що розрахунок суми орендних платежів, які у відповідності до умов договору №7706 від 30.12.2016р. підлягють перерахуванню до державного бюджету за вказаний вище період, є арифметично вірним.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.ст.76,77 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТРАЛЬНА ЗБАГАЧУВАЛЬНА ФАБРИКА "СЄВЄРНАЯ" належним чином свої зобов'язання за договором №7706 від 30.12.2016р. в частині перерахування орендної плати до державного бюджету виконано не було, внаслідок чого за період з травня 2017р. по жовтень 2018 у останнього утворилась заборгованість в сумі 64 523,71 грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

За приписами ч.1 ст.762 вказаного нормативно-правового акту за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст.3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Частиною 3 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі (ч.ч.1, 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Отже, враховуючи, що відповідачем так і не було спростовано належними та допустимими у розумінні ст.76,77 Господарського процесуального кодексу України доказами наявності заборгованості з внесення орендної плати згідно договору №7706 від 30.12.2016р. за період з травня 2017 по жовтень 2018р., внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість на суму 64 523,71грн., суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТРАЛЬНА ЗБАГАЧУВАЛЬНА ФАБРИКА "СЄВЄРНАЯ" основного боргу та наявності підстав для їх задоволення в повному обсязі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 8 993,32 грн., штрафу в сумі 1935,71 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4 6475,14 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як вказувалось вище, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п.3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати, із урахуванням пункту 9 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2016р.". У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості (п.п.3.7, 3.8 договору №7706 від 30.12.2016р.).

Враховуючи порушення відповідачем строків внесення плати за оренду приміщення, отриманого в межах договору №7706 від 30.12.2016р, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню на загальну суму 8 993,32 грн. та штраф в сумі 1 935,71 грн.

Відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У ст. 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Здійснивши перевірку нарахування позивачем пені, суд дійшов висновку, що розрахунок є обґрунтованим, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 8 993,32 грн. підлягають задоволенню.

Представлений позивачем розрахунок штрафу є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 1 935, 71 грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення строків внесення плати за послуги у межах №7706 від 30.12.2016р позивачем було нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 4 645,14 грн.

Після здійснення перевірки наведеного заявником розрахунку, суд дійшов висновку щодо вірності розрахунку інфляційних, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 4 645,14 грн. підлягають задоволенню.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування викладених у позові обставин.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129 ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Центральна збагачувальна фабрика "Сєвєрная" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 736, ЄДРПОУ 31255912) на користь Державного бюджету України (одержувач УДКСУ у Шевченківському районі міста Києва, код 37995466, банк одержувача ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019, р/р 31111094700011, КЕКД 220803000, призначення платежу - плата за оренду іншого державного майна) заборгованість з орендної плати в розмірі 64 523 грн. 71 коп., пеню в сумі 8 993 грн. 32 коп., штраф в розмірі 1 935 грн. 971 коп., інфляційні втрати в сумі 4 645 грн. 14 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Центральна збагачувальна фабрика "Сєвєрная" (01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 736, ЄДРПОУ 31255912) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 1 762 грн. 00 коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 27.12.2018

Суддя Трофименко Т.Ю.