Рішення

від 13.12.2018 по справі 912/1604/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

вул.В`ячеслава Чорновола, 29/32, м.Кропивницький, Україна, 25022,

тел/факс: 22-09-70/24-09-91E-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2018 рокуСправа № 912/1604/17 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Кабакової В.Г. при секретарі судового засідання Лупенко А.І. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/1604/17

за позовом: Олександрійського професійного аграрного ліцею, смт. Приютівка, Кіровоградська область

до відповідача: Олександрійської міської ради Кіровоградської області, м. Олександрія Кіровоградської області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

ОСОБА_1 ,

АДРЕСА_1

про визнання права постійного користування

Представники сторін:

від позивача - Коротя М.В. , довіреність № б/н від 04.07.18;

від позивача - Іванова І.А. , довіреність № б/н від 12.11.18;

від відповідача - Скляр Ю.А. , довіреність № 10/12/23/1 від 04.01.18;

від третіх осіб - участі не брали;

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Олександрійський професійний аграрний ліцей звернувся до господарського суду з позовною заявою до Олександрійської міської ради, в якій просить визнати за Олександрійським професійним аграрним ліцеєм право постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 376078,45 кв.м. ріллі із земель сільськогосподарського призначення Олександрійської міської ради в межах міста Олександрія, яка знаходиться суміжно з Користівським та Кременчуцьким шосе, з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування поданого позову позивач зазначив про те, що має на праві постійного користування відповідну земельну ділянку, тоді як Олександрійською міською радою таке право не визнається та заперечується, про що свідчить рішення ради № 914 від 15.02.2013, яким позивачу відмовлено в погоджені у постійне користування місця розташування відповідних земельних ділянок.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 22.08.2017 позов задоволено частково. Визнано за Олександрійським професійним аграрним ліцеєм право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 376078,45 кв.м, яка знаходиться в межах міста Олександрії Кіровоградської області та відведення якої здійснювалось на підставі розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 18.02.1961 № 127. У задоволені позову в іншій частині відмовлено. Стягнуто з Олександрійської міської ради Кіровоградської області на користь Олександрійського професійного аграрного ліцею 1600,00 грн судового збору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 рішення господарського суду Кіровоградської області від 22.08.2017 залишено без змін.

Постановою від 11.07.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду скасував рішення суду від 22.08.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.11.2017. Справу направив на новий розгляд.

24.09.2018 матеріали справи № 912/1604/17 надійшли до господарського суду Кіровоградської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2018 дану справу призначено судді Кабаковій В.Г.

Ухвалою від 01.10.2018 господарський суд прийняв справу №912/1604/17 до свого провадження та ухвалив розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначив на 31.10.2018 о 13:45 год. Ухвалив позивачу, відповідачу та третім особам надати суду письмову позицію у справі з урахуванням постанови Верховного Суду від 11.07.2018. Встановив сторонам та третім особам строк для подання документів (доказів), необхідних для розгляду справи по суті.

18.10.2018 відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній, з врахуванням постанови Верховного суду від 11.07.2018, просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відповідач зазначає, що з огляду на те, що позивачем не долучено до матеріалів справи належного підтверджуючого права землекористування документа на спірну земельну ділянку, останній позбавлений права вимагати захисту своїх порушених прав на землю як належний землекористувач в порядку ст.ст. 152, 155 Земельного кодексу України, так як права позивача на землю не оформлені та у встановленому законодавством порядку не зареєстровані.

У зв`язку з відсутністю порушень вимог закону Олександрійською міською радою при прийнятті рішення від 15.02.2013 № 914, яке є чинним та не оскаржувалося позивачем, доводи позивача щодо необхідності захисту його прав у один із способів, передбачених ст. 16 ЦК України та ст. 152 Земельного кодексу України, зокрема шляхом визнання права, вважає відповідач, є помилковим.

Крім цього, 18.10.2018 відповідачем подано заяву № 360/28-16 від 16.10.2018 про застосування строку позовної давності мотивовану тим, що з моменту прийняття Олександрійською міською радою 15.02.2013 рішення № 914, яким відмовлено позивачу в погодженні у постійне користування ліцею 3-х земельних ділянок загальною площею 37,6079 га в межах міста Олександрії, позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав чи законних інтересів, і відповідно звернутися до суду за їх захистом в межах загального строку позовної давності.

До господарського суду 24.10.2018 надійшла позиція Олександрійського професійного аграрного ліцею з врахуванням постанови Верховного суду від 11.07.2018, за якою позивач підтримує свої позовні вимоги та наполягає на їх задоволенні.

Позивачем подано відзив на заяву відповідача про застосування строку позовної давності з вимогою не застосовувати таку до судової справи № 912/1604/17 із обґрунтуванням такої позиції.

Ухвалою від 31.10.2018 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 22.11.2018 о 10:30.

В судовому засіданні за клопотанням позивача з метою подання ним додаткових доказів оголошувалась перерва з 22.11.2018 до 05.12.2018 та з 05.12.2018 до 14.12.2018.

Відповідачем надано додаткові пояснення від 04.12.2018 № 442/23 та клопотання від 05.12.2018 про залучення доказів, а саме: пояснювальної записки про зміну меж міста Олександрії; роздруківки фото проекту Генерального плану м. Олександрії; листа УЖКГ, архітектури та містобудування міської ради від 04.12.2018 № 07-903.

З огляду на те, що частина цих документів вже наявна в матеріалах справи (т. 1 а.с. 168 - 182) та те, що в судовому засіданні оголошувались перерви за клопотанням позивача з метою подання ним додаткових доказів на підтвердження позовних вимог, суд вважає за можливе долучити подані відповідачем докази до матеріалів справи.

В судовому засіданні 14.12.2018 представниками позивача позовні вимоги підтримано повністю; представником відповідача заперечено у задоволенні позову.

Треті особи письмових пояснень щодо позовних вимог не надали, повідомлялись в порядку визначеному законом.

Розглянувши наявні у справі матеріали, оцінивши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, які наведено в обґрунтування підстав позову та заперечень проти задоволення позовних вимог, а також врахувавши вказівки Верховного суду при направленні справи на новий розгляд господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно статуту Олександрійського професійного аграрного ліцею, затвердженого заступником Міністра освіти і науки України, позивач є держаним професійно-технічним навчальним закладом другого атестаційного рівня та є правонаступником професійно-технічного училища № 31 м. Олександрії (а.с. 27-38).

В свою чергу, професійно-технічне училище № 31 м. Олександрії за наказом Кіровоградського обласного управління профтехосвіти № 151 від 16.08.1984 утворено внаслідок реорганізації (змінена найменування) СПТУ № 1 м. Олександрії (а.с. 50-51).

У відповідності до розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961 року з додатком в постійне користування Олександрійського профучилища № 1 виділено 183,2 га земель за рахунок земель колгоспу ім. Леніна Олександрійського району (а.с. 39-41).

Згідно довідки про забезпечення землею училищ механізації, Олександрійське профучилище № 1 всього з виділеною землею має землі в кількості 343,2 га (а.с. 43).

В травні 1962 року відділом землевпорядження Кіровоградської землевпорядної експедиції обласного управління сільського господарства складено акт перенесення в натурі проекту внутрігосподарського землевпорядження від 18.05.1972, у відповідності з яким училищу № 1 м. Олександрії передано сім полів польових змін загальною площею 309,1 га та три інших ділянки загальною площею 12,3 га (а.с. 44).

22.05.2012 Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України видано наказ № 612 "Про підготовку матеріально-технічної бази навчальних закладів, установ освіти і науки, молоді та спорту до роботи в новому 2012/2013 навчальному році та в осінньо-зимовий період", у відповідності з пунктом 1.5. якого вимагалось завершити інвентаризацію нерухомого майна державної форми власності, що перебуває на балансі навчальних закладів, із занесенням до Єдиного реєстру об`єктів державної власності, а також отримати державні акти на право постійного користування відведеними земельними ділянками.

Як повідомляє позивач, на виконання вказаного наказу керівництвом ліцею було підготовлено та направлено до уповноважених органів пакети документів, необхідних для отримання державних актів на постійне користування земельними ділянками. Зокрема, Олександрійський професійний аграрний ліцей звернувся з відповідними документами до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області. Під час опрацювання та розробки документів стало відомо, що частина земель, які були відведені в постійне користування училищу та перебували в користуванні з 1962 року і по цей час знаходяться в користуванні Олександрійського професійного аграрного ліцею, а саме 376078,45 кв.м, знаходяться в межах міста Олександрія.

У зв`язку з викладеним, Олександрійський професійний аграрний ліцей звернувся з клопотанням про відведення земельної ділянки розміром 376078,45 кв.м до Олександрійської міської ради.

Рішенням Олександрійської міської ради № 914 від 15.02.2014 Олександрійському професійному аграрному ліцею відмовлено в погодженні у постійне користування місця розташування земельних ділянок орієнтовною площею 376078,45 кв.м суміжно з Користівським шосе (а.с. 58).

З підстав викладеного та у зв`язку із відмовою Олександрійської міської ради в оформленні права постійного користування, Олександрійський професійний аграрний ліцей звернувся з позовом у даній справі, згідно якого просить визнати за ним право постійного користування на відповідну земельну ділянку.

При передачі справи на новий розгляд, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 11.07.2018 вказав на те, що Земельний кодекс УСРР від 29.11.1922 передбачав обов`язковість оформлення, держаної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю, а Постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів УСРР "Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок" від 23.10.1925 також було передбачено, що всі земельні ділянки в межах міської смуги підлягали державній реєстрації, що засвідчувалось актами реєстрації, такими як загальний реєстр (список) землекористувачів волості, та витягами з них.

Водночас суд попередніх інстанцій наведеного не врахували, а тому, не з`ясувавши наявності правопідтверджуючих документів на право постійного користування спірною земельною ділянкою, передбачених ст. 193 Земельного кодексу УСРР від 29.11.1922, а також факту внесення позивача до відповідного загального реєстру (списку) землекористувачів, дійшли передчасного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову про визнання за позивачем права постійного користування на спірну земельну ділянку.

Крім того, судами попередніх інстанцій не було надано жодної оцінки доводам відповідача про те, що не є тотожними земельна ділянка (183,2 га), передана розпорядженням Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961 в постійне користування Олександрійського профучилища № 1 за рахунок земель колгоспу ім. Леніна Олександрійського району, та земельна ділянка (538,3 га), передана до меж м. Олександрія відповідно до рішення Олександрійської районної Ради народних депутатів від 28.02.1992 № 90 за рахунок колгоспу "Ленінський шлях", а не колгоспу ім. Леніна Олександрійського району.

При вирішенні спору господарський суд враховує наступне.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною другою ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України одним зі способів захисту порушеного права на земельні ділянки є визнання права.

Земельним кодексом України (ст. 92) передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Відповідно до ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав; право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Водночас, частиною 1 ст. 58 Конституції України закріплено загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

На час відведення Олександрійському училищу № 1 земельної ділянки в постійне користування земельні відносини в Україні регулювалися Земельним кодексом УСРР 1922 року.

При цьому, як слідує з матеріалів справи, земельна ділянка, яка була відведена Олександрійському училищу № 1 в 1962 році знаходилась за межами міста Олександрії та перебувала в користуванні колгоспу ім. Леніна Олександрійського району та була включена до меж міста Олександрії постановою Верхової ради України від 05.05.1996 № 160/96-ВРє.

Позивач у своїх поясненнях з приводу приналежності спірної земельної ділянки пояснив, що до 1959 року на території нинішнього Олександрійського району існувало три райони, а саме: Олександрійський з центром в м. Олександрії, Червонокам`янський з центром в с. Червоно-Кам`янка, Новопразький з центром в смт. Нова Прага.

21.01.1959 Указом Президії Верховної Ради УРСР було ліквідовано Червонокам`янський район і всі населені пункти та господарства було приєднано до Олександрійського району.

30.12.1962 року згідно Указу Президії Верховної Ради УРСР було ліквідовано Новопразький район і також усі населені пункти та господарства бувшого Новопразького району також були приєднані до Олександрійського району.

Таким чином із 30.12.1962 року із трьох вище зазначених районів став існувати один район - Олександрійський, який існує до сьогоднішнього часу. Як наслідок, після об`єднання в один район, назви окремих колективних сільськогоподарських підприємств були однаковими і виникла необхідність в їх перейменуванні.

Ось тоді керівництво колгоспу ім. Леніна Войнівської сільської ради і вирішило на загальних зборах членів колгоспу перейменувати колгосп з ім. Леніна в колгосп "Ленінський шлях", а колгосп ім. Леніна бувшого Новопразького району так і залишився із своєю назвою в Олександрійському районі.

Таким чином, земельна ділянка, яка була виділена Олександрійському училищу № 1 Розпорядженням Ради Міністрів Української РСР № 127 від 18.02.1961 року площею 183,2 га та земельна ділянка площею 538,3 га, яка в подальшому включена до меж міста Олександрії відповідно до рішення Олександрійської районної ради народних депутатів від 28.02.1992 № 90, саме із земель колгоспу ім. Леніна Войнівської сільської ради, який від 13.02.1965 року став носити назву "Ленінський шлях".

На підтвердження вищезазначеного позивачем надано суду архівну довідку Державного архіву Кіровоградської області від 13.06.2018 за № 20/01-63, у відповідності до якої, у документах архівного фонду "Колективне сільськогосподарське підприємство "Войнівське" Войнівської сільської ради Олександрійського району у протоколах загальних зборів колгоспу за 1965 рік рішенням від 13.02.1965 колгосп ім. Леніна перейменовано на колгосп "Ленінський шлях" (протокол № 1 від 13.02.1965 року).

А відповідно до довідки № 333 від 17.04.2018, виданої виконкомом Войнівської сільської ради Олександрійського району, у відповідності до якої у лютому 1965 року колгосп імені Леніна було перейменовано в колгосп "Ленінський шлях" (т. 2 а.с. 121 - 123).

Земельний кодекс УСРР 1922 року передбачав, що усі землі за межами діючої міської межі, у чиєму б користуванні вони не перебували, входять у територію волостей, перебувають у загальному веденні Земорганів і підкоряються відповідним постановам Кодексу законів про землю, при цьому землі, що фактично обслуговують міські комунальні підприємства (водопроводи, поля зрошення, радгоспи і т.д. ) закріплюються за цими підприємствами (ст. 150).

Землевпорядні дії проводяться в порядку, зокрема, відведення земель, що надаються в користування державним організаціям, установам і підприємствам, містам і населенням міського типу, а також на особливих умовах (оренди, концесії та ін.), іншим установам, суспільствам і особам (п. а) ст. 169).

Землевпорядні дії виконуються під загальним спостереженням, керівництвом і контролем Народного Комісаріату Землеробства, місцевими землевпорядними установами через уповноважених на те землемірів-землевпорядників (ст. 170).

У ст. 180 Земельного кодексу УСРР 1922 року було встановлено, що справи про землевпорядженню проводяться в наступній поступовості: 1) порушення землевпорядної справи; 2) підготовка землевпорядної справи, складання землевпорядного проекту й пред`явлення його учасникам землевпорядження; 3) затвердження проекту землевпорядження й приведення його й виконання із установленням на місці прикордонних межових знаків; 4) складання й видача сторонам землевпорядних документів.

Відповідно до ст. 191 Земельного кодексу УСРР 1922 року виконання проекту землевпорядження полягає в закріплені на місцевості границь землекористування постійними межовими знаками, з державним гербом УССР на них.

Стаття 193 Земельного кодексу УСРР 1922 року передбачала, що при остаточному затвердженні проектів землеустрою землеустрійними установами складаються і, після державного запису утворених землекористувань (земельної реєстрації), видаються учасникам землеустрою належно засвідчені документи.

Відповідно до ст. 196 вказаного Кодексу державна земельна реєстрація поділялась на основну, що полягала в первісному заповненні карт та реєстрів, та поточну, ціллю якої було своєчасне внесення в акти реєстрації тих змін в правовому, господарському та природному стані земельних ділянок, які виникали з часом. У названих документах повинні бути означені кордони, місце розташування, простір і склад землекористувань, а також їх назви, найменування землекористувачів, час виконання землеустрою і його підставу, умови землекористування та інші істотні відомості, що містяться в постанові про затвердження проекту землеустрою. Землевпорядні плани, акти і діловодства зберігаються при землевпорядних установах.

У ст. 197 частини IV Земельного кодексу УСРР від 29.11.1922 було передбачено, що земельна реєстрація ведеться по кожній волості окремо і при цьому складаються наступні акти: загальна карта землекористувань волості; карта окремих селищ; загальний реєстр (список) землекористувачів волості; садибних ділянок всіх селищ волості; реєстр земельних товариств волості.

В матеріалах справи наявна копія Розпорядження Ради міністрів УРСР від 18.02.1961 № 127-р з додатком, згідно якого в постійне користування Олександрійського профтехучилища № 1, чиїм правонаступником є позивач виділено 183,2 га земель за рахунок колгоспу ім. Леніна Олександрійського району Кіровоградської області.

Згідно акту від 18.05.1962, складеного Кіровоградською землевпорядною експедицією перенесено в натурі проект внутрігосподарського землевпорядження Олександрійського училища механізації № 1 із закріпленням стовпами встановленого зразка границь.

З зазначеного вище господарський суд робить висновок про набуття позивачем, у відповідності до законодавства чинного на час виникнення даних правовідносин, права постійного користування спірними земельними ділянками.

В той же час, матеріали справи не містять відповідних доказів, які б підтверджували факт наявності правопідтверджуючих документів позивача на постійне користування земельними ділянками, а також факт внесення позивача до відповідного загального реєстру (списку) землекористувачів.

Враховуючи зазначене, господарський суд доходить висновку, що позивачем не було завершено визначену законодавством процедуру отримання у постійне користування спірних земельних ділянок, тобто Розпорядження Ради міністрів УРСР від 18.02.1961 № 127-р щодо надання у постійне користування позивачеві земельних ділянок виконано не було.

Таким чином, позивачем не було використане право на належне оформлення свого права постійного користування спірними земельними ділянками, проте можливість цього на даний час не втрачена, враховуючи рішення Конституційного суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, яким визнано неконституційними положення п. 6 Постанови ВРУ "Про земельну реформу" від 18.12.1990 № 563-ХІІ в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Конституційний Суд України встановив, що, за статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Господарський суд враховує, що згідно наказу Кіровоградського обласного управління профтехосвіти № 151 від 16.08.1984 реорганізація всіх профтехучилищ відбулась шляхом їх реорганізації в єдиний тип - середнє професійно-технічне училище з відповідними відділеннями по професіям і строкам навчання. Даним наказом встановлено, що новим найменування СПТУ № 1 м. Олександрії після реорганізації є СПТУ № 31 м. Олександрії.

На час реорганізації СПТУ № 1 діяли положення Земельного кодексу України від 08.07.1970 року, положення якого серед підстав припинення права землекористування передбачали ліквідацію підприємства, організації або установи. Тобто, реорганізація юридичної особи не була підставою для припинення права землекористування.

Щодо положень п. в) ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України від 25.10.2001, якими передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, то згідно висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 21.02.2011 № 21-3а11 щодо застосування вказаної норми права, припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Відповідно до п. 1 Перехідних положень ЗК України рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього кодексу.

Згідно ст. 24 Земельного кодексу України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Враховуючи те, що рішення повноважного органу щодо надання у постійне користування позивачеві земельної ділянки фактично виконане не було, то позивач не набув право постійного користування землею, тобто визнання за ним такого права є неправомірним, так як визнати певне право за особою можливо лише за умови його набуття.

В той же час, діюче законодавство надає можливість позивачеві звернутися до компетентних органів для належного оформлення свого права постійного користування спірними земельними ділянками, тому поновлення прав позивача у визначений ним спосіб шляхом визнання за ним права постійного користування земельними ділянками є неправильним, враховуючи право позивача на реалізацію рішення про передачу землі у постійне користування у позасудовому порядку.

Таким чином позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 74, 76, 77, 129, 130, 233, 236 - 241, 326, 327 ГПК України, годарський суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26.12.2018.

Суддя В.Г. Кабакова