Рішення

від 18.12.2018 по справі 916/2357/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" грудня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/2357/18

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Себовій О.О.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - на підставі посвідчення № 000058 від 05.04.2016р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «МОНОЛІТБУД» до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «БУСОЛЬ» про стягнення 36 678,37 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «МОНОЛІТБУД» (надалі - позивач) звернулося до господарського суду Одеської області із позовом до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «БУСОЛЬ» (надалі - відповідач) про стягнення 36 678,37 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.10.2018р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу прийнято розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та судове засідання для розгляду справи по суті призначено "22" листопада 2018 р. о 10:00 год.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.11.2018р. було відкладено розгляд справи на "18" грудня 2018 р. о 10:00 год.

Відповідач в засідання суду не з`явився, правом на відзив в порядку ст. 165 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області по справі були направлені за належною адресою відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи Рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, а тому за приписами ч.7 ст.120ГПК України відповідач вважається повідомленим належним чином про відкриття провадження у справі.

За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

18.12.2018р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

01 січня 2016 року між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Бусоль та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Монолітбуд був укладений договір поставки №01/01-16 (надалі - договір) відповідно до п. 1.1 якого, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця бетон різних марок, залізобетонні вироби в асортименті та інші будматеріали.

Згідно із п. 2. розділу 4 Договору, розрахунки за товар здійснюються покупцем на умовах 100 % попередньої оплати.

На виконання умов договору, на підставі рахунку №28 від 17.04.2018 року ТОВ Монолітбуд 17.04.2018 року та 25.04.2018 року були перераховані на розрахунковий рахунок ТОВ Бусоль кошти у сумі 120 000,00 грн. (17.04.2018р. - 100 000,00 грн. та 25.04.2018р. - 20 000,00 грн.).

Як зазначає позивач, ТОВ Монолітбуд було отримано Товар на суму 62 694,40 грн., згідно видаткової накладної від 23.04.2018 року.

03.05.2018 року листом №6 від 03.05.2018р. позивач звернувся до ТОВ Бусоль із вимогою про необхідність повернення зайво перерахованих коштів у сумі 57 305,60 грн.

Однак, TOB Бусоль 20.06.2018 року перераховано на рахунок позивача лише 10 000,00 грн.

У зв'язку із вищезазначеним 14.08.2018р. адвокатом ОСОБА_1 в інтересах позивача було скеровано на адресу ТОВ Бусоль претензію про повернення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 47 305,60 грн. та наголошено, що у разі відмови у позитивному вирішенні ситуації, що склалась, а саме повернення безпідставно набутих коштів на користь ТОВ Монолітбуд , вимушена буде звернутись до суду для захисту прав свого клієнта.

Однак, 05.09.2018 року ТОВ Бусоль було перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ Монолітбуд 5 000,00 гривень, 26.09.2018 року - ще 5 000,00 гривень та 03.10.2018 року надійшло 5 000,00 гривень.

Проте, решта суми в розмірі 32 305,60 грн. повернутою відповідачем не було.

З наведених підстав ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «МОНОЛІТБУД» звернулося до господарського суду Одеської області із позовом до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «БУСОЛЬ» про стягнення 36 678,37 грн.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

В силу частини 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Згідно ст.20 Господарського кодексу України, Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що правовідносини сторін склалися на підставі укладеного між ними Договору договір поставки №01/01-16 від 01 січня 2016 року.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що на виконання умов договору, на підставі рахунку №28 від 17.04.2018 року ТОВ Монолітбуд 17.04.2018 року та 25.04.2018 року були перераховані на розрахунковий рахунок ТОВ Бусоль кошти у сумі 120 000,00 грн. (17.04.2018р. - 100 000,00 грн. та 25.04.2018р. - 20 000,00 грн.).

Натомість, на виконання умов договору ТОВ Монолітбуд було отримано Товар на суму 62 694,40 грн., згідно видаткової накладної від 23.04.2018 року.

На вимогу позивача про повернення зайво перерахованих коштів у сумі 57 305,60 грн., TOB Бусоль 20.06.2018 року перераховано на рахунок позивача - 10 000,00 грн., 05.09.2018 року - 5 000,00 гривень, 26.09.2018 року - 5 000,00 гривень та 03.10.2018 року - 5 000,00 гривень. Тобто у загальній сумі 25 000,00 грн.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Враховуючи вищезазначене, господарський суд приходить до висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення безпідставно набутих коштів в розмірі - 32 305,60 коп. у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 3 720,16грн. - пені та 652,61 грн. - 3% річних.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Вимогами п.3 ч.1 ст.611 ЦК України також передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (пені) є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 1 ст.547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Із змісту ст.551 Цивільного кодексу України вбачається, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені та 3% річних виконаний позивачем, суд встановив, що такий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, здійснений належним чином, у зв'язку з чим позовні вимоги в даній частині підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Враховуючи вищезазначені обставини, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази та норми що регулюють спірні відносини, господарський суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Оцінюючи вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на надання правової допомоги адвоката у розмірі 7 700,00 грн., господарський суд зазначає наступне.

В якості підтвердження надання вищезазначених послуг позивачем надано наступні документи: Рахунок-фактуру №14 від 11.10.2018р. на суму 7 700,00 грн.; Договір про надання правової допомоги №34/08 від 13.08.2018р.; Ордер серії ОД №330773 від 13.08.2018р.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 від 05.04.2016р.; ОСОБА_1 наданого обсягу допомоги від 18.12.2018р. до Договору про надання правової допомоги №34/08 від 13.08.2018р.

Згідно зі ст.123 Господарського процесуального Кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Дослідивши матеріали справи та надані позивачем документи відносно участі представника у справі та понесених позивачем витрат для забезпечення присутності представника у судових засіданнях по справі, суд вважає, що дані витрати є обґрунтованими, підтвердженими документально та такими що пов'язані із розглядом даної справи.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача додатково підлягають стягненню судові витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду у розмірі - 7 700,00 грн.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, за подання позову, покладаються відповідача.

Керуючись ст.ст.13, 20 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «МОНОЛІТБУД» до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «БУСОЛЬ» про стягнення 36 678,37 грн. - задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «БУСОЛЬ» (67661, Одеська область, Біляївський р-н., с. Нерубайське, пров. Хутірський, буд. 16; код ЄДРПОУ 31609685) на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «МОНОЛІТБУД» (Одеська область, м.Ізмаїл, вул. Гагаріна, буд. 58; код ЄДРПОУ 26302616) безпідставно набуті кошти в розмірі - 32 305 /тридцять дві тисячі триста п'ять/ грн. 60 коп., 3% річних в розмірі - 652,61 грн., 3 720 /три тисячі сімсот двадцять/ грн. 16 коп. - штрафних санкцій у вигляді облікової ставки НБУ, 7 700 /сім тисяч сімсот/ грн. 00 коп. - витрат на правову допомогу та витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі - 1 762 /одна тисяча сімсот шістдесят дві/ грн. 00коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено 26 грудня 2018 р.

Суддя С.Ф. Гут