Постанова

від 13.12.2018 по справі 909/63/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2018 р. Справа №909/63/18

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.,

суддів Галушко Н.А.,

ОСОБА_1,

секретар судового засідання Лялька Н.Р.,

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 організації «Лікарняна каса «Прикарпаття»

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.04.2018 (суддя Неверовська Л.М., повне рішення складено 16.04.2018)

у справі № 909/63/18

за позовом заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області

в інтересах держави в особі:

ОСОБА_3 районної ради, м. Снятин, Івано-Франківська область,

ОСОБА_3 центральної районної лікарні, м. Снятин, Івано-Франківська область,

до ОСОБА_2 організації «Лікарняна каса «Прикарпаття» , м. Коломия, Івано-Франківська область,

про розірвання договору оренди майна та стягнення 18464,31 грн. заборгованості з орендної плати та 2197,07 грн. пені

представники учасників судового процесу:

- прокурор - Макогон Ю.І.,

- від позивача - не з'явився,

- від відповідача - не з'явився.

24.01.2018 до Господарського суду Івано-Франківської області надійшов позов заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області, поданий ним в інтересах держави в особі ОСОБА_3 районної ради та ОСОБА_3 центральної районної лікарні до відповідача ОСОБА_2 організації «Лікарняна каса «Прикарпаття» про розірвання договору оренди майна та стягнення 18464,31 грн. заборгованості з орендної плати та 2197,07 грн. пені (а.с. 3-12, т.1).

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.04.2018 вказаний позов було задоволено частково, розірвано договір оренди майна від 16.05.2016 та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 центральної районної лікарні 18464,31 грн. заборгованості з орендної плати та 1710,31 грн. пені (а.с. 96-100, т.1).

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем умов договору оренди від 16.05.2016, укладеного між ним та позивачем-1, в частині несплати орендної плати за користування частиною нежитлового приміщення ОСОБА_3 центральної районної лікарні площею 17,77 кв.м, балансоутримувачем якого є позивач-2.

Дане рішення оскаржив відповідач, оскільки вважає, що при його прийнятті суд неповно встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове, яким залишити позов без розгляду.

Скаржник зазначив, що місцевий господарський суд не здійснив належної перевірки та не встановив підстав, визначених законом, щодо правомірності звернення прокурора з позовом у даній справі. Виходячи з положень Конституції України, Закону України Про прокуратуру , ГПК України, судової практики Європейського суду з прав людини, а також з правових позицій Верховного Суду, вбачається, зокрема, що: представництво прокурором інтересів держави здійснюється у виключних випадках; не допускається здійснення прокурором представництва інтересів у суді особи або органу без наявності чіткого та законного обґрунтування необхідності такої участі; інтереси держави мають чітко формулюватися і вмотивовуватися прокурором.

На думку скаржника, з матеріалів даної справи вбачається, що спірні правовідносини мають характер господарських; позивач-1 та позивач-2 наділені можливістю самостійно захищати свої права; рішенням ОСОБА_3 районної ради ухвалено, що кошти, отримані як орендна плата за користування приміщеннями ОСОБА_3 центральної районної лікарні у розмірі 100% залишаються в користуванні балансоутримувача; у своїй позовній заяві прокурор не обґрунтував належним чином підстави для звернення з позовом у даній справі. Окрім того, при наданні оцінки підставам для представництва прокурором інтересів держави, відповідач покликається на практику застосування норм права Верховним Судом, що викладені у постанові від 12.03.2018 у справі №927/880/17.

Зважаючи на наведене, скаржник вважає, що на підставі ч.1 ст. 278 та п.2 ч.1 ст.226 ГПК України, позовна заява прокурора у даній справі підлягає залишенню без розгляду.

Першим заступником прокурора Івано-Франківської області було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Прокурор вважає, що ним було належним чином обґрунтовано підстави для звернення із позовом у даній справі, покликаючись, зокрема, на таке:

1) визначальним у даній справі є наявність підстав для звернення з позовом в інтересах суб'єкта владних повноважень - ОСОБА_3 районної ради. Так, спірні правовідносини пов'язані зі сферою належного та раціонального використання комунального майна, повноти та своєчасності отримання доходів від оренди майна спільної власності територіальних громад району, що безпосередньо стосується прав та економічних інтересів зазначених громад. ОСОБА_3 районна рада є стороною договору оренди, за яким відповідач не сплачує орендних платежів;

2) ОСОБА_3 центральна районна лікарня є комунальним закладом, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селища, міста Снятинського району в особі засновника - ОСОБА_3 районної ради. Належна робота вказаного закладу безпосереднім чином впливає на функціонування органів місцевого самоврядування та державної виконавчої влади. Таким чином, у даному випадку має місце фактичний збіг інтересів держави з інтересами органу місцевого самоврядування та господарюючого суб'єкта, визначених позивачами при заявленні даного позову, що в повній мірі відповідає вимогам як процесуального закону, так і рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999;

3) можливий висновок суду про невиконання прокурором обов'язку щодо зазначення в позовній заяві причин невжиття заходів щодо захисту своїх порушених інтересів безпосередньо ОСОБА_3 районною радою чи центральною районною лікарнею, як і доведення факту відсутності такої діяльності, при законодавчій відсутності таких обов'язків, не відповідатиме вимогам закону;

4) чинна редакція положень ГПК України відносить саме до компетенції прокурора встановлення наявності підстав для здійснення представницької діяльності у випадках порушення, чи загрози порушення інтересів держави. При цьому, попереднього погодження такого визначення із будь-якими фізичними чи юридичними особами, в тому числі судом чи позивачем, законом не вимагається;

5) безпідставними та голослівними є доводи апеляційної скарги щодо порушення принципу рівності сторін у процесі у випадку участі в ньому прокуратури, оскільки скаржник не наводить жодних доводів щодо існування нерівності та будь-яких переваг прокурора перед іншими учасниками справи. Аналогічною є позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 17.04.2018 у справі №926/2228/17.

Скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 161 ГПК України, відповідач подав відповідь на відзив, у якій зазначив, зокрема, таке:

1) з врахуванням норм законодавства, які регулюють діяльність і організацію органів місцевого самоврядування, місцевих державних адміністрацій та обсяг їх повноважень, виходячи з офіційного тлумачення поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження , наданого в рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, слід зробити висновок про відсутність в органів прокуратури конституційних повноважень на здійснення представництва інтересів органів місцевого самоврядування, які не наділені повноваженнями органу виконавчої влади, що за обставин даної справи унеможливлює звернення прокуратури до суду в інтересах держави в особі ОСОБА_3 районної ради та ОСОБА_3 центральної районної лікарні;

2) в правовідносинах, які є предметом дослідження у даній справі, інтерес держави відсутній, оскільки держава не одержує жодного конкретного матеріального чи нематеріального блага при тому, що недоотримання ОСОБА_3 районною радою доходів від оренди об'єкта комунального майна на підставі цивільно-правової угоди між суб'єктами господарювання не може бути віднесено до загальнодержавної дії чи програми, що має на меті захист державного суверенітету, територіальної цілісності, конституційного ладу чи національної безпеки тощо;

3) прокурор, звернувшись із позовом у даній справі, виступив на захист інтересів комунального закладу в особі органу місцевого самоврядування, а не держави, що прямо суперечить п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України та вимогам ч.3 та 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру ;

4) місцевий господарський суд, в порушення вказаних норм, а також ст. 45, 53, 226 та 236 ГПК України, не з'ясував питання наявності чи відсутності інтересів держави, яке повинно бути предметом правової оцінки суду у випадку звернення прокурора з позовом; не здійснив належну перевірку обставин і причин, які унеможливили самостійне звернення до суду позивача-1 та позивача-2; не підтвердив наявність виключного випадку та підстав, визначених Законом України Про прокуратуру щодо правомірності ініціювання прокурором даного позовного провадження.

Прокурором було подано доповнення до відзиву, у якому він зазначив на необхідності застосування до спірних правовідносин рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, у якому зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково, або не збігатися з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Крім того, прокурор послався на рішення Верховного Суду у справах №911/620/17, 925/1277/16, 916/2403/16, 910/10779/17, 910/11919/17, 902/653/17, а також № 914/2932/16, у яких було зроблено висновок про можливість здійснення прокурором представництва інтересів держави в особі органів місцевого самоврядування. При цьому, предметом останньої з названих справ було стягнення заборгованості з орендної плати з юридичної особи на користь Управління комунальної власності Трускавецької міської ради. Прокурор наголосив, що в даному випадку, позовні вимоги звернені на захист комунального підприємства, метою якого є надання медичної допомоги невизначеному колу осіб та районної ради, як представницького органу територіальних громад (жителів) Снятинського району.

Позивачі та відповідач не забезпечили участі своїх представників в судове засідання, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового розгляду, що підтверджується поштовими повідомлення про вручення їм ухвали суду від 08.11.2018.

Розглянувши клопотання відповідача (скаржника) про відкладення розгляду справи, колегія суддів вирішила відмовити в його задоволенні з огляду на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, явка представників сторін в судове засідання не визнавалась обов'язковою, а також зважаючи на завершення процесуального строку для розгляду апеляційної скарги, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:

16.05.2016 між ОСОБА_3 районною радою (орендодавцем) та ОСОБА_2 організацією "Лікарняна каса "Прикарпаття" (орендарем) було укладено договір оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Снятинського району, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Снятинського району, а саме: вбудоване приміщення першого поверху нежитлової будівлі (лікувального корпусу) ОСОБА_3 ЦРЛ загальною площею 17,77 м. кв., оціночною вартістю 39457,00 грн., розташоване за адресою: вул. Стефаника, 2а, м. Снятин, Івано-Франківська область, що перебуває на балансі ОСОБА_3 центральної районної лікарні, площу і вартість яких визначено станом на 17.03.2016, для розміщення громадської приймальні організації (а.с. 21-22, т.1).

ОСОБА_4 до акта приймання-передачі орендованого майна від 16.05.2016 (а.с. 23, т.1), орендодавець передав, а орендар прийняв обумовлене договором майно.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що орендна плата - це сума платежу, який вносить орендар орендодавцю згідно ОСОБА_4 розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району незалежно від наслідків своєї діяльності. ОСОБА_4 затверджена рішенням ОСОБА_3 районної ради від 14.04.2016 №86-4/2016 (а.с. 27-33, т.1).

Водночас, в матеріалах справи наявне рішення ОСОБА_3 районної ради від 23.01.2015 №620-35/2015 (а.с. 34, т.1), яким визначено, що кошти, які отримані як орендна плата за користування приміщеннями ОСОБА_3 центральної районної лікарні у розмірі 100% залишаються в розпорядженні балансоутримувача.

Як було зазначено вище, 24.01.2018 до Господарського суду Івано-Франківської області надійшов позов заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області, поданий ним в інтересах держави в особі ОСОБА_3 районної ради (позивача-1) та ОСОБА_3 центральної районної лікарні (позивача-2) до відповідача ОСОБА_2 організації «Лікарняна каса «Прикарпаття» про розірвання договору оренди майна та стягнення 18464,31 грн. заборгованості з орендної плати та 2197,07 грн. пені

У вказаному позові прокурор покликається на те, що відповідач у період з 01.01.2017 по 31.12.2017 не виконував обов'язків по сплаті орендної плати, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 18464,31 грн.

ОСОБА_4 до п. 3 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

ОСОБА_4 до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

Частиною 3 статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Таким чином, положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч.3 ст. 53 ГПК України відсилають до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є ГПК України та Закон України "Про прокуратуру".

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

ОСОБА_4 до ч. 4 вказаної статті, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд України висловив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Суд вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Звертаючись із позовом у даній справі, заступник керівника Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ОСОБА_3 районної ради та ОСОБА_3 центральної районної лікарні, надав наступні обґрунтування щодо підстав свого звернення:

1) прокурор встановив, що порушення інтересів держави полягає в недоотриманні доходів від оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району внаслідок невиконання договірних зобов'язань зі сторони відповідача. При цьому, позивач-1 є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки він здійснює повноваження власника майна комунальної власності, а позивач-2 є одержувачем коштів, які сплачуються відповідачем як орендна плата;

2) ні позивачем-1, ні позивачем-2 не було вжито заходів щодо розірвання договору оренди, за якими орендар здійснює обов'язки неналежно, а також заходів щодо стягнення цієї заборгованості, тобто, ними не здійснено захисту інтересів держави.

Разом з тим, на думку колегії суддів, факт недоотримання доходів від оренди майна комунальної власності внаслідок невиконання відповідачем договірних зобов'язань не свідчить про порушення інтересів держави.

По-перше, між позивачем-1 та відповідачем виникли господарські відносини щодо користування частиною нежитлового приміщення площею 17,77 кв.м. Хоча дане приміщення й перебуває у комунальній власності, проте користування ним жодним чином не зачіпає державних інтересів в розумінні рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99, оскільки користування цим приміщенням не спрямоване безпосередньо чи опосередковано на здійснення загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

ОСОБА_4, порушення, допущені однією з сторін договору оренди, не мають наслідком порушення інтересів держави. Стверджуючи про таке, прокурор безпідставно застосовує надмірно широке трактування поняття інтереси держави .

Колегія суддів наголошує, що сам лише той факт, що стороною договору є орган місцевого самоврядування, не свідчить про автоматичну наявність інтересів держави щодо виконання цього договору.

По-друге, розпорядником коштів, отриманих в якості орендної плати за користування приміщеннями ОСОБА_3 центральної районної лікарні є сама центральна районна лікарня, що визначено в рішенні ОСОБА_3 районної ради від 23.01.2015 №620-35/2015. Таким чином, несплата відповідачем орендної плати жодним чином не впливає на права та інтереси позивача-1, оскільки він сам визначив, що цими коштами розпоряджається позивач-2, який не є органом місцевого самоврядування, а комунальною організацією, що створена позивачем-1.

Інших доводів щодо порушення інтересів держави прокурором не було наведено і з матеріалів справи не вбачається.

З огляду на вищенаведені норми права та фактичні обставин справи, врахувавши суть спірних правовідносин, особу відповідача (контрагента за договором оренди) та відсутність доказів, які б свідчили про виняткову суспільну значимість правовідносин між позивачем-1 та відповідачем щодо оренди частини нежитлового приміщення площею 17,77 кв.м., колегія суддів дійшла до висновку про відсутність порушення інтересів держави при виконанні зобов'язань за спірним договором оренди.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що при поданні позову заступником керівника Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області не було зазначено причин неможливості позивачами, які є самостійними юридичними особами з відповідною процесуальною дієздатністю, самостійно здійснювати захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку.

Твердження прокурора про те, що спірна сума заборгованості відповідача виникла ще у січні 2017 року, проте ні власником, ні балансоутримувачем переданого в оренду нерухомого майна не вживалися заходи, спрямовані на стягнення заборгованості, не спростовують факту наявності у позивачів об'єктивної можливості самостійно звернутися з позовом до суду за захистом своїх прав.

ОСОБА_4 до статті 7 ГПК України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово декларував позицію про те, що вже сама присутність прокурора на судовому процесі на боці однієї зі сторін ставить під загрозу принцип рівності та справедливий баланс між сторонами, участь прокурора може створювати відчуття нерівності у сторони (пункти 30-33 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Менчинська проти Росії", пункт 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мартіні проти Франції").

Таким чином, участь прокурора у судовому процесі має бути обґрунтована, не допускається здійснення прокурором представництва інтересів у суді особи або органу без наявності чіткого та законного обґрунтування необхідності такої участі, оскільки інакше буде порушено принцип рівності сторін при розгляді господарського спору.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Окрім того, аналогічні висновки щодо застосування норм права були викладені в постановах Верховного Суду від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 12.03.2018 у справі №927/880/17, а також від 02.10.2018 у справі №4/166 Б . При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що хоча у справі №4/166 Б Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, однак такий висновок був зроблений саме із врахуванням характеру спірних правовідносин.

Частиною 4 статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Як було зазначено вище, колегія суддів дійшла висновку про відсутність в прокурора підстав для звернення до суду з позовом в даній справі в інтересах держави в особі позивача-1 та позивача-2.

ОСОБА_4 до п.5 ч.5 ст. 174 ГПК України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 25.01.2018 було відкрито провадження у даній справі (а.с. 2, т.1), проте у вказаній ухвалі суд не надав оцінки підставам звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі позивача-1 та позивача-2, які були зазначені ним у позовній заяві, а лише зазначив про те, що позовна заява відповідає вимогам, встановленим ст. 162 ГПК України. Також, таку оцінку не було надано ні в подальших ухвалах суду, ні в рішенні суду від 11.04.2018 (а.с. 96-100, т.1).

Зважаючи на те, що місцевим господарським судом було відкрито провадження у справі, до спірних правовідносин неможливо застосувати положення ст.174 ГПК України.

В той же час, відповідно до п.2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її. Зважаючи на те, що прокурор не мав підстав звертатися з позовом у даній справі, колегія суддів вважає, що позовна заява прокурора в даній справі підлягає залишенню без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст. 226 ГПК України.

ОСОБА_4 до ч.1 ст. 278 ГПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

ОСОБА_4 до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

У зв'язку з вищевикладеним, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням норм процесуального права та неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, а позов прокурора - залишенню без розгляду.

При цьому, суд роз'яснює прокурору зміст п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір , відповідно до якої сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 278, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 організації «Лікарняна каса «Прикарпаття» задоволити.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.04.2018 у справі №909/63/18 скасувати.

Позов заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ОСОБА_3 районної ради та ОСОБА_3 центральної районної лікарні про розірвання договору оренди майна та стягнення 20661,38 грн. - залишити без розгляду.

Стягнути з Прокуратури Івано-Франківської області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська, 11, ідентифікаційний код 03530483) на користь ОСОБА_2 організації "Лікарняна каса "Прикарпаття" (78200, Івано-Франківська область, м. Коломия, вул. Січових Стрільців, 39, ідентифікаційний код 38521437) 5286,00 грн. судового збору за розгляд справи Західним апеляційним господарським судом.

Господарському суду Івано-Франківської області видати наказ на виконання даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.

Повний текст постанови складено 21.12.2018.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя М.І.Хабіб