Рішення

від 29.12.2018 по справі 200/9825/18-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2018 р. Справа№200/9825/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про:

- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру Донецькій області щодо неприйняття наказу про затвердження проекту землеустрою на передачу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 безоплатно у власність ОСОБА_1 площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства;

-зобов'язання Головне управління Держгеокадастру в Донецькій області видати наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину України ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель особистого селянського призначення державної власності, площею 2,0 га кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої за межами населених пунктів на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області згідно проекту землеустрою від 25.04.2018 року;

- визнання неправомірними та скасування наказів від 06,07 листопада 2017 року Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою учасникам АТО по 0,12 га кожному із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області , які накладаються на земельну ділянку ОСОБА_1 згідно кадастрової зйомки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 17 серпня 2017 року звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення особистого селянського господарства.

15 червня 2018 року листом К-2483/0-1441/0/37-18 відповідач проект землеустрою повернув із зауваженням на доопрацювання.

Повторно, після усуненням позивачем недоліків, 17 липня 2018 року листом управління № К-3125/0-1665/0/37-18 проект землеустрою з додатками повернуло із зазначенням, що попередні зауваження усунені не в повному обсязі, підготувати відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу витребуваної земельної ділянки безоплатно у власність не представляється можливим.

Позивач вважає дії незаконними, тому звернувся до суду з вказаним позовом.

Відповідач не погодився із адміністративним позовом та надав відзив в якому зазначив, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована за межами населених пунктів Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області від 17 серпня 2017 року. За результатами розгляду вказаного клопотання відповідачем надано вмотивовану відмову, викладену у листі від 25 вересня 2017 року №К-4372/0-3111/6-17, відповідно до якої позивачем не обрано вид угідь витребуваної земельної ділянки відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України. Відповідь надіслано позивачу звичайним листом, яке останнім було проігноровано, та ним надіслано повідомлення від 01 грудня 2017 року.

Розглянувши повідомлення, відповідач листом від 27 грудня 2017 року № К-6807/0-4335/6-17 надав відповідь про неправомірність дій позивача щодо укладання договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проігнорувавши листи Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області Позивачем було виготовлено проект землеустрою.

Повідомляє, окрім того, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, як першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва. Відповідно до п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України Питання забезпечення учасників Антитерористичної операції та сімей загиблих учасників Антитерористичної операції земельними ділянками Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру і обласними та Київській міській державним адміністраціям доручено за участю органів місцевого самоврядування визначати протягом місяця на території відповідної області м. Києва земельні ділянки для відведення учасникам Антитерористичної операції та сім'ям загиблих учасників Антитерористичної операції. На виконання вимог законодавства Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області створено Альбом атлас з резервування земельних ділянок для учасників Антитерористичної операції на території Донецької області. На офіційному веб-сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (вкладка Донецька область) розміщена інформація стосовно забезпечення учасників Антитерористичної операції земельними ділянками на території Донецької області , із зазначенням місце розташування, цільового призначення та площі земельних ділянок, які можуть бути відведені учасникам Антитерористичної операції. Дана інформація затверджується наказами Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області та постійно оновлюється.

Окрім того, зазначає, що діяльність Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу є право надавати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні.

З урахуванням викладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивачем 21 грудня 2018 року через відділ документообігу та архівної роботи суду надана заява, відповідно до якої відповідач у встановлений судом строк з дня отримання ухвали не надіслав позивачу відзив на позовну заяву, на підставі чого простить суд вважати, що відповідачем визнано позов.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2018 року залишено позовну заяву без руху.

Ухвалою суду від 31 жовтня 2018 року дану справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного провадження відповідно до ч. 1 ст. 258 КАС України

Частиною першою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно статей 12, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно частини третьої статті 260 Кодексу адміністративного судочинства України, вбачається, що суд при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження за наявності підстав може постановити ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, встановивши яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, має право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорту, відповідно до запису Мангушської ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області в паспорті НОМЕР_2. Відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Відповідач, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (код ЄДРПОУ 39767332) є суб'єктом владних повноважень, згідно ст.ст. 46, 47 КАС України здатний особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

21 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з клопотанням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0 га сіножатей із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства.

У відповідь на клопотання 25 січня 2017 року № К-5816/0-300/6-17 повідомлено, що згідно довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 14.12.2016 року № 963 відділу Держгеокадастру у Першотравневому районі Донецької області, витребувана позивачем земельна ділянка віднесена до земель особистих підсобних господарств. Було запропоновано звернутися до відділу Держгеокадастру у Першотравневому районі Донецької області для уточнення облікових даних про витребувану земельну ділянку.

17 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з клопотанням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства.

25 вересня 2017 року Головне управління Держгеокадастру за № К-4372/0-3111/6-17 за результатами розгляду клопотання вказало, що в обґрунтуванні не вказаний вид угідь запроектованої до відведення земельної ділянки (ст. 22 Земельного кодексу України).

01 грудня 2017 року позивач направив відповідачу повідомлення, відповідно до якого у зв'язку з незаконною відмовою, а саме не надання відповіді на його клопотання та обґрунтування про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для виділення земельної ділянки, ОСОБА_1 письмово повідомив, що замовив розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України.

27 грудня 2017 року № 6807/0-4335/6-17 ГУ Держгеокадастру у Донецькій області повідомило, що клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0000 га на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення особистого селянського господарства надійшло на розгляд Головного управління 22 серпня 2017 року (реєстраційній номер К-4372/0/5-17), за результатами розгляду клопотання була надана відповідь, яка надіслана поштою. Тобто, твердження у повідомленні щодо ненадання відповіді про розгляд клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є безпідставним.

01 червня 2018 року за № К-2483/0/36-18 Головним управління Держгеокадастру у Донецькій області зареєстровано клопотання ОСОБА_2 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої за межами населених пунктів на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області та передання у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки загальною прощею 1,8000 га, в тому числі пасовища 1,8000 га, кадастровий номер НОМЕР_3 на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області, для ведення особистого селянського господарства.

15 червня 2018 року за № К-2483/0-1441/0/37-18 позивачу надана відповідь про розгляд проекту землеустрою, відповідно до якої поданий на розгляд проект землеустрою не в повній мірі відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою і тому підготувати відповідне рішення про затвердження проекту неможливо, а саме:

- проект землеустрою не відповідає ст. 50 Закону України Про землеустрій , а саме відсутнє рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої ради або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- перелік обмежень щодо використання земельних ділянок не відповідає додатку № 6 Порядку ведення державного земельного кадастру (Постанова КМУ № 1051 від 17.10.2012 року);

- в акті прийому - передачі межових знаків на зберігання відсутній запис суміжного землекористувача (ст. 96 Земельного кодексу України, додаток 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376);

- на схемі прив'язки межових знаків до об'єктів і контурів місцевості опис меж не відповідає розробленому проекту землеустрою і витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 25.04.2018 № НВ-1403279882018 і потребує уточнення;

- у проекті землеустрою відсутня інформація щодо закріплення межовими знаками точок 1,5,6,8-10, згідно з нумерацією на плані зовнішніх меж користування, що не відповідає пункту 3.8 розділу III Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376;

- у проекті землеустрою відсутня інформація щодо кроків межових знаків (згідно з додатком 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376).

На відповідь, позивач звернувся з клопотанням, яке зареєстровано відповідачем 04 липня 2018 року № К-3125/0/36-18 яким усунув недоліки.

17 липня 2018 року № К-3125/0-1665/0/37-18 Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області вказав, що зауваження усунені не у повному обсязі, а саме:

- проект землеустрою не відповідає ст. 50 Закону України Про землеустрій , а саме відсуне рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої ради або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- в акті прийому - передачі межових знаків на зберігання відсутній запис суміжного землекористувача (ст. 96 Земельного кодексу України, додаток 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376).

Зазначено, що запроектована до відведення земельна ділянка є частиною земельного масиву, на який наказами Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою було надано дозволи на виготовлення документації із землеустрою 50-ти громадянам, на яких поширюються дія пунктів 19,20 частини першої ст. 6, п. 11-14 частини 2 ст. 7 Закону України Про статус ветеранів війні, гарантії їх соціального захисту , орієнтованою площею 0,12 га кожному, із цільовим призначенням - для ведення садівництва. Враховуючи викладене, підготувати відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу витребуваної земельної ділянки безоплатно у власність не представляється можливим.

24 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся з клопотанням затвердити Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої за межами населених пунктів на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області та передати у власність громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку загальною прощею 1,8000 га, в тому числі пасовища 1,8000 га, кадастровий номер НОМЕР_3 на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області, для ведення особистого селянського господарства.

07 листопада 2018 року листом № К-5162/0-2566/0/37-18 відповідач надав відповідь, згідно з якою лист Головного управління від 17.07.2018 року № К-3125/0-1665/0/37-18 ним не враховано, у зв'язку з чим проект землеустрою повертається.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Положеннями п. 1 ст. 22 ЗК України, визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (ч. 2 ст. 22 ЗК України).

При цьому, п. а ч. 3 ст. 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ст. 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянам у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

За приписами ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Положеннями п. в ч. 3 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Системний аналіз вказаних положень законодавства дає підстави для висновку, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд наголошує, що в оскаржуваній відповіді відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не обґрунтовує підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв'язку із невідповідністю земельної ділянки, на яку претендує позивач, вимогам ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Тобто, в порушення вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідач обґрунтовує правомірність винесення оскаржуваної відмови доказами, які не були покладені в основу прийняття такого рішення, та посилається на правові норми, які не були ним застосовані при прийнятті такого рішення.

Крім того, зі змісту оскаржуваної відповіді слідує, що відповідач фактично ухилився від розгляду заяви позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0000 га на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення особистого селянського господарства.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до переконання, що порушуючи ст. 3 Конституції України та визначені у ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України принципи верховенства права (забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави), законності (обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України) відповідач створив перешкоди позивачу на шляху реалізації права на отримання земельної ділянки у власність. Відтак, право позивача порушено і підлягає захисту.

Частиною 7 статті 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється. Підстави відмови у наданні дозволу є вичерпними. Відтак, будь-які дії, спрямовані на отримання від особи, яка звернулася за дозволом, додаткових матеріалів, в тому числі їх уточнення, прямо суперечать закону та є протиправними.

В свою чергу, такі дії (у разі їх вчинення) не є законним способом поведінки органу, є проміжними відповідями на звернення, не містять чіткого та однозначного рішення про відмову, а отже не можуть вважатися відмовою у наданні дозволу у розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у ч. 7 ст. 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.

Так, у ст. 118 ЗК України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 (далі Положення № 333).

Нормами п. 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області, а відтак такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що даний орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Тобто, в даному випадку має місце протиправна бездіяльність і листи відповідача у відповідь на чисельні клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення особистого селянського господарства за змістом та формою не можуть вважатися відмовою у розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11 квітня 2018 року по справі № 806/2208/17.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що у разі неприйняття такого рішення у належній формі упродовж встановленого законом строку, тобто у разі протиправної бездіяльності відповідача, особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України).

Таким чином, суд зазначає, що ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно. А відтак, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.

Як наслідок, позивач набув право замовити розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання відповідного дозволу, що ним і було зроблено.

Відповідно до частини 9 статті 118 цього Кодексу, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Частиною 8 статті 118 ЗК України встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 186-1 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно із висновком про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 22.03.2018 року № 3029/82-18, проект землеустрою був погоджений управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області.

Відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу наведених норм вбачається, що відмова у затвердженні проекту землеустрою можлива лише у випадку відсутності його погодження в порядку ст. 186-1 ЗК України. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку ст. 186-1України, норми ст. 118 ЗК України не містять.

Як було встановлено судом, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повернуло проект землеустрою на доопрацювання у зв'язку із тим, що:

- проект землеустрою не відповідає ст. 50 Закону України Про землеустрій , а саме відсуне рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої ради або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - судом встановлено, що позивач набув право розробити проект землеустрою без надання відповідного дозволу.

- в акті прийому - передачі межових знаків на зберігання відсутній запис суміжного землекористувача (ст. 96 Земельного кодексу України, додаток 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376).

Стосовно погодження меж земельної ділянки із суміжним користувачем, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.

Статтею 50 Закону України Про землеустрій визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають:

- завдання на розроблення проекту землеустрою;

- пояснювальну записку;

- копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності);

- рішення Верховної ОСОБА_8 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом);

- письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду;

- довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями;

- матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);

- відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

- копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці;

- розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);

- розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);

- акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);

- акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки);

- перелік обмежень у використанні земельних ділянок;

- викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

- кадастровий план земельної ділянки;

- матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);

- матеріали погодження проекту землеустрою.

Ст. 55 ч. 10 Закону України Про землеустрій встановлює, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає:

а) завдання на складання технічної документації із землеустрою;

б) пояснювальну записку;

в) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом);

г) згоду власника земельної ділянки, а для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем;

ґ) довідку, що містить узагальнену інформацію про землі (території);

д) копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

е) копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі проведення робіт щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

є) копію правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за умови якщо права власності на такі об'єкти зареєстровані);

ж) матеріали польових топографо-геодезичних робіт;

з) план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів);

и) кадастровий план земельної ділянки;

і) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;

ї) у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні (відновленні) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

й) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, що включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Відповідно до п. 2.8 наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 року № 376 Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 р. за N 391/17686, Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає:

пояснювальну записку, яка містить опис місця розташування земельної ділянки, відомості про власника (користувача) земельної ділянки, відомості про виконавця (виконавців), реквізити відповідних ліцензій, необхідних для виконання робіт, відомості про власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, стислий опис виконаних робіт;

технічне завдання на встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (додаток 1);

копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи;

копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі його наявності);

матеріали польових топографо-геодезичних робіт;

план меж земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками по межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів). На бажання замовника замість плану меж земельної ділянки може складатися кадастровий план земельної ділянки;

перелік обмежень у використанні земельної ділянки і наявні земельні сервітути;

у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками (додаток 2).

При цьому, відповідно до акту прийму передачі межових знаків на зберігання Покровської сільської ради від 07 травня 2018 року відсутній підпис суміжного землекористувача.

З урахуванням наведеного, посилання відповідача на відсутність погодження меж земельної ділянки суміжним землекористувачем, як на підставу для повернення проекту землеустрою на доопрацювання, є обґрунтованим та правомірним.

Разом з тим, суд звертає увагу відповідача, що хоча у ст. 118 ЗК України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо, проте зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 (далі Положення № 333).

Нормами п. 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Таким чином, рішення про затвердження проекту землеустрою або відмову у затвердженні щодо відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області, а відтак такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області про затвердження проекту землеустрою або про відмову в затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що даний орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач, не приймаючи наказу про затвердження чи відмову в затвердженні проекту землеустрою, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України Про землеустрій , без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, а тому наявні підстави для визнання вказаних дій протиправними.

Визначаючись щодо позовної вимоги щодо зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Донецькій області видати наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд виходив з такого.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У справі East/West Alliance Limited проти України (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування .

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).

На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).

В той же час, повноваження суб'єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі №К/31204/15).

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

В контексті розгляду даної справи, повноваження щодо повторного розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої за межами населених пунктів на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області, належать Головному управлінню Держгеокадастру у Донецькій області.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права суд вважає за необхідне зобов'язати повторно розглянути заяву позивача про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої за межами населених пунктів на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області.

Щодо позовних вимог про скасування наказів від 06,07 листопада 2017 року Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою учасникам АТО по 0,12 га кожному із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області , які накладаються на земельну ділянку ОСОБА_1 згідно кадастрової зйомки суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що на момент прийняття оскаржуваних наказів відповідачем спірна земельна ділянка не перебувала у власності або користуванні фізичних чи юридичних осіб. Рішення про затвердження проекту землеустрою та фактичне відведення земельної ділянки учасникам АТО, відповідачем прийнято не було. Більш того, законодавством не визначено такого стану земельної ділянки як її перебування у стані відведення та не передбачає відмову у затвердженні проекту землеустрою у зв'язку із наданням такого дозволу іншій особі.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Суд вважає прийняті спірні накази від 06,07 листопада 2017 року Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою учасникам АТО по 0,12 га кожному із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області такими, що жодним чином не порушують права позивача.

Право на судовий захист гарантоване статтею 55 Конституції України. Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається. Відтак, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між наказами від 06,07 листопада 2017 року Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою учасникам АТО по 0,12 га кожному із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області та порушенням прав позивача.

При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Зважаючи на вказане, суд вважає, що оскільки спірні накази у частині надання учасникам АТО дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не стосуються ОСОБА_1 безпосередньо і жодним чином не впливає на його права, то у даній частині адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Надавши правову оцінку всім обставинам справи, суд, з метою захисту прав та інтересів позивача, з урахуванням вимог ст. 245 КАС України, а також висновків суду у даній справі щодо порушення процедури розгляду клопотання про надання дозволу позивачу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що надання суб'єктом владних повноважень відмови з аналогічних підстав, що перевірялися у межах розгляду даної судової справи, буде вважатися неналежним виконанням судового рішення та нестиме негативні наслідки, передбачені чинним законодавством.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., що підтверджено квитанцією від 28 вересня 2018 року № 0.0.1146241317.1.

За вимогами ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору, а тому стягненню підлягає судовий збір у розмірі 469,86 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 31-32, 72-80, 160-161, 168, 171, 173-183, 192-198, 210, 223-225, 227-229, 241-246, 250-251, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (серія та номер паспорту НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (85102, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Європейська, буд. 13, код ЄДРПОУ 39767332) про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області щодо неприйняття наказу за заявою ОСОБА_1 про погодження проекту землеустрою на передачу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 безоплатно у власність ОСОБА_1 площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24 жовтня 2018 року та вирішити питання про погодження або про відмову в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину України ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель особистого селянського призначення державної власності, площею 2,0 га кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої за межами населених пунктів на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області згідно проекту землеустрою від 25.04.2018 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повне судове рішення складено 29 грудня 2018 року.

Суддя Христофоров А.Б.