Рішення

від 29.11.2018 по справі 336/5102/17

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Справа №336/5102/17

пр.№2/336/228/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Щасливої О.В.,

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства Ілларк про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 подала до суду позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, що необхідна для обслуговування нежитлової будівлі розташованої за адресою: вул. Аваліані, 2, м. Запоріжжя , шляхом знесення (демонтажу) за власний рахунок об'єкту нерухомості (тимчасової споруди) - кафе-бару, зазначеного в технічній документації літерою Д . та припинення права відповідача на користування означеною земельною ділянкою.

В позові зазначила, що на підставі договорів купівлі-продажу №№ 68,69 від 19.01.2016 року, є власником об'єкта нерухомості, що складається з нежитлової будівлі - магазину, літ. А, загальною площею 115,0 кв.м., парканів №/№1, 2,3, замощення 1-2.

Відповідач є попереднім користувачем земельної ділянки, котру отримав у постійне користування на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 41/14 від 25.01.2001 року.

На земельній ділянці, яка перейшла у постійне користування нового власника (позивача), залишилось майно відповідача, яке приватним підприємством Ілларк до 31 травня 2007 року використовувалося для здійснення підприємницької діяльності, а саме: нерухомість кафе-бар (без літнього майданчика) літ. Д , загальною площею 21, 9 кв.м., висотою 2,25кв.м., що складається з коридора (1-) площею 5, 4 кв.м., з бара 11,5 кв.м., з мойки 5,0 кв.м., - побудованих з листового заліза, обшитого пластиком; пол бетонний, покритий лінолеумом; криша металева, підшита окрашеним гіпсокартоном.

У відповідача - ПП Ілларк - відсутня документація щодо створення кафе-бару з літнім майданчиком (дозвіл на ведення будівельних робіт, належно затверджений проект, докази щодо додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм та правил при створенні цього об'єкту нерухомості тощо) та відсутні правовстановлюючі документи на цю споруду.

Вказана нерухомість в розумінні ч. 1 ст. 181 ЦК України є об'єктом нерухомого майна, що має певні ознаки тимчасової споруди, з приводу якої у позивача виникли перешкоди у цільовому використанні земельної ділянки

У зв'язку з викладеним ОСОБА_1 просить усунути їй перешкоди шляхом припинення права відповідача на користування земельною ділянкою, а також просить про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом знесення (демонтажу) за власний рахунок об'єкту нерухомості (тимчасової споруди) - кафе-бар літ. Д .

В судове засідання представник позивача не з'явився, надавши суду письмове звернення, яке містять прохання про задоволення позову і вирішення справи без його участі, а також згоду на ухвалення рішення при заочному розгляді справи.

Наведені обставини в силу ст. ст. 211, 223 ЦПК України є підставою для проведення судового розгляду у відсутність позивача і його представника.

Представник відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце вирішення справи, до суду не з'явився з невідомих причин, відзиву на позов, заяви про розгляд справи у його відсутність не надав.

За згаданих обставин зі згоди представника позивача, висловленої у його письмовому зверненні, суд у відповідності до ст. 280 ЦПК України ухвалює про вирішення спору при заочному розгляді.

Оцінивши доводи заяви, з'ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами, суд доходить висновку про необхідність задоволення позову, виходячи з таких міркувань.

Судом встановлено, що на підставі рішення Запорізької міської ради № 41/14 від 25.01.2001 року відповідачу у постійне користування передано земельну ділянку площею 0,0528 га за адресою: м. Запоріжжя, вул. Аваліані, 2, для розташування офісу, крамниці, кафе-бару (а. с. 7, зворотний бік).

На підставі договорів купівлі-продажу №№ 68,69 від 19.01.2016 року, укладених між ОСОБА_2 (Продавцем) та ОСОБА_1 (Покупцем), посвідчених приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 , позивач є власником нерухомого майна, що складається з нежитлової будівлі - магазину літ. А загальною площею 115 кв.м.; з парканів №№1, 2,3, з замощення 1-2, розташованих за адресою: вул. Аваліані, 2, м. Запоріжжя, на земельній ділянці, що необхідна для обслуговування зазначеної нежитлової будівлі (а. с. 13-16).

На земельній ділянці, на якій розташовані набуті позивачем об'єкти нерухомості, залишилось майно відповідача, а саме: споруда, зазначена в технічній документації як кафе-бар (без літнього майданчика) під літерою Д , загальною площею 21, 9 кв.м., висотою 2,25кв.м., що складається з коридору (1-) площею 5, 4 кв.м., з бара 11,5 кв.м., з мойки 5,0 кв.м., - побудованих з листового заліза, обшитого пластиком; підлога бетонна, вкрита лінолеумом; стріха металева, підшита окрашеним гіпсокартоном.

Згідно зі статтею 83 ЦК України, яка визначає організаційно-правові форми юридичних осіб, юридичні особи, у тому числі і приватні підприємства, можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом

Виходячи зі змісту статті 113 ГК України, приватне підприємство є організаційною формою підприємства.

Стаття 63 ГК України визначає приватне підприємство як вид підприємства залежно від форми власності.

Як вбачається з матеріалів справи, право власності на нерухоме майно, поіменоване в технічній документації як кафе-бар, не зареєстроване.

У пункті 7 Розділу 10 Перехідних положень Земельного кодексу України зазначено, що громадяни та юридичні особи, які одержали у тимчасове користування, земельні ділянки у розмірах, передбачених раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Пленум Верховного Суду України у п.п. г п. 18 постанови «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 року, № 7, розяснив, що громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (п. 7 розд. X "Перехідні положення" Земельного Кодексу України) одержані ними до 1 січня 2002 року у тимчасове користування в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11, 626, 655 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України, ч. 2 ст. 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У відповідності до пп. е ч. 1 ст. 141 ЗК України набуття іншою особою права власності на будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою для припинення права попередньої особи на користування земельною ділянкою.

З аналізу наведених правових норм випливає, що набувши у встановленому законом порядку право власності, яке є непорушним, позивач набула і право користування земельною ділянкою.

Ознаки нерухомих речей наведені в ст. 181 ЦК України, за змістом якої до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Вирішуючи спір на користь позивача, суд враховує зміст наданої позивачем технічної документації, з якої випливає, що спірна нерухомість, яка хоча й має ознаки тимчасової споруди, проте, будучи пов'язаною фундаментом з землею, підпадає під характеристику нерухомої речі, зведена у відсутність належним чином оформленого дозволу і проекту, що свідчить на користь доводів позивача про ознаки самочинного будівництва у спірного об'єкту нерухомості.

Згідно із ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні, а із змісту ст. 391 ЦК України випливає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права володіння та розпорядження своїм майном.

Згідно із роз'ясненнями пункту 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Виходячи з наведеної норми цивільного законодавства і роз'яснень постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, підставою для звернення особи, яка є власником, до суду за захистом права є встановлення факту порушення прав власника і наявність перешкод у здійсненні ним користування та розпорядження майном з боку відповідачів.

Вирішуючи вимоги позову, суд знаходить їх ґрунтовними, оскільки будівництво, яке є самочинним за однією з ознак, що перелічені в частині 1 статті 376 ЦК України (відсутність дозволу на початок будівельних робіт та проекту), вочевидь порушує право позивача на догляд за нерухомим майном та земельною ділянкою, право власності на які належать їй.

Встановлені судом обставини справи та докази, що підтверджують їх, дають суду підстави дійти висновку, що наявність самочинної споруди порушує право позивача.

В силу роз'яснень п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкту нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Як випливає із змісту ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо самочинне будівництво порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно із ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, а в силу ст. 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільних прав, у тому числі захисту права власності, визначені в ст. 16 ЦК України, перелік яких не є вичерпним.

Відповідно до положень ст. ст. 16, 391 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

За позовом власника рішення про застосування наслідків самочинного будівництва, які передбачені ч. 4 ст. 376 ЦК України, може бути ухвалено на підставі ст. 391 ЦК України в разі доведеності ним відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК факту створення йому перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном при неможливості усунення перешкод в інший спосіб.

Дійшовши висновку про задоволення позову, суд бере до уваги, що знесення самочинного будівництва є найбільш суворим заходом відповідальності для особи, яка здійснила це будівництво, проте вважає за необхідне застосувати обраний позивачем спосіб захисту з урахуванням того, що відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, а також враховуючи, що перешкодою для реалізації позивачем повною мірою права власності є сам факт існування на земельній ділянці, що перейшла у її користування, речі, яку не можна пересунути в просторі без її руйнування.

Такий спосіб захисту цивільного права, як зазначено, передбачений статтею 376 ЦК України, яка регламентує правовий статус самочинного будівництва, тому суд вважає за можливе застосувати його.

Керуючись ст. ст. 14, 16, 376, 391 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 77-81, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до приватного підприємства Ілларк задовольнити.

Усунути ОСОБА_1, що зареєстрована і проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, перешкоди у здійсненні користування земельною ділянкою за адресою: м. Запоріжжя, вул. Аваліані, 2.

Право приватного підприємства Ілларк (ЄДРПОУ 31250212) на постійне користування земельною ділянкою площею 456 (чотириста п ятдесят шість) квадратних метри для обслуговування нежитлової будівлі розташованої за адресою: вул. Аваліані, 2, м. Запоріжжя, припинити.

Зобов'язати приватне підприємство Ілларк (ЄДРПОУ 31250212) знести за власний рахунок об'єкт нерухомості - кафе-бар літ. Д , загальною площею 21, 9 кв. м., висотою 2,25 кв.м., що складається з коридору (1-) площею 5, 4 кв. м., бара площею 11,5 кв. м., мойки 5 кв. м.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів після його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя О.В. Щаслива