Рішення

від 19.12.2018 по справі 908/1587/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 17/68/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2018 Справа № 908/1587/18

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсун В.Л.

при секретарі судового засідання - Юсубовій Д.В.

розглянувши матеріали справи № 908/1587/18

за позовною заявою: заступника прокурора Запорізької області, 69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29а, в інтересах держави

до відповідача 1: ОСОБА_1 селищної ради Якимівського району Запорізької області, 72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Калініна, буд. 67

до відповідача 2: комунального підприємства «Розвиток курортної зони» , 72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 1

про визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_1 селищної ради, визнання відсутнім права користування земельною ділянкою та повернення земельної ділянки

В судовому засіданні приймали участь представники:

від прокуратури: ОСОБА_2, посвідчення від 05.10.15 № 035883

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

14.08.18 до господарського суду Запорізької області за вих. від 10.08.18 № 05/1-4634-18 надійшла позовна заява заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави до ОСОБА_1 селищної ради Якимівського району Запорізької області (надалі відповідач 1, ОСОБА_1) та до комунального підприємства «Розвиток курортної зони» (далі відповідач 2, КП «Розвиток курортної зони» ) з вимогами:

- визнати незаконним та скасувати рішення ОСОБА_1 селищної ради Якимівського району Запорізької області від 20.05.16 № 24 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП «Розвиток курортної зони» , яким передано в постійне користування КП «Розвиток курортної зони» земельну ділянку кадастровий номер 2320355400:11:001:0339, площею 0,1406 га, що розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область;

- визнати відсутнім у комунального підприємства «Розвиток курортної зони» права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,1406 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0339, що розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область;

- зобов'язати комунальне підприємство «Розвиток курортної зони» повернути територіальній громаді смт Кирилівка в особі ОСОБА_1 селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:001:0339 площею 0,1406 га, що розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область.

14.08.18 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 20.08.18 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1587/18 за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 12.09.18 об 11:30.

06.09.18 на адресу суду від відповідача 1 надійшов відзив від 03.09.18, в якому останній не погоджується із заявленим позовом у повному обсязі, вважає його незаконним, необґрунтованим, заявленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 910-р погоджено пропозицію Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.15 № 15 «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру» функцій і повноважень Державної інспекції сільського господарства, що припиняється, із здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Оскільки чинним законодавством передбачений орган виконавчої влади та його повноваження щодо здійснення контролю за додержанням норм земельного законодавства, в т.ч. щодо здійснення перевірок та видачі обов'язкових для виконання приписів (розпоряджень), а також притягнення до відповідальності винних осіб, відповідач-1 вважає подання прокурором позову без зазначення контролюючого органу та без додержання порядку проведення перевірки додержання норм земельного законодавства перевищенням повноважень з боку прокуратури та порушенням норм чинного законодавства. При цьому вказує, що перевірка дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю відноситься до компетенції Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру. Тому, на думку відповідача 1, прокурор має довести факт, що цей орган не здійснює свої повноваження у встановленому порядку, з яких причин, а також не може бути залучений до участі у справі в якості позивача. Вважає, що з тексту позовної заяви та доданих до неї документів взагалі не вбачається, що прокуратура досліджувала питання здійснення контролю у встановленому законом порядку. Відповідач 1 зазначає, що в заявленому позові відсутні посилання на докази попереднього повідомлення суб'єкта владних повноважень про намір звернутися до суду, що є порушенням порядку звернення до суду та підставою для відмови прокуратурі у підтвердженні судом підстав для представництва. По суті заявлених вимог відповідач-1 вказав, що прокурором не надано належних доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та прибережних захисних смуг, оскільки з урахуванням норм ч. 6 ст. 60 ЗК України та ч.ч. 6, 7 ст. 88 ВК України належними та допустимими доказами вважатимуться дані проектів землеустрою прибережних захисних смуг. Стосовно другої позовної вимоги відповідач 1 зазначив, що нормами чинного законодавства не передбачений захист права шляхом визнання відсутності права , оскільки господарський суд вирішує спори щодо захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а не встановлює факти наявності або відсутності прав у інших осіб. Також вказує, що в змісті позовної заяви взагалі відсутнє будь-яке обґрунтування такої позовної вимоги визнання відсутності права , жодних посилань на норми матеріального та процесуального права. Вимогу про повернення земельної ділянки відповідач 1 визнає необґрунтованою з огляду на те, що така вимога може заявлятися власником або користувачем лише тоді, коли існують об'єктивні перешкоди для її повернення і це доведено відповідними доказами. Вказав, що право відповідача 2 на постійне користування спірною земельною ділянкою зареєстроване в установленому законом порядку. Вважає, що до набрання чинності судовим рішенням про скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також наступного скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та направлення вимоги землевласника про повернення земельної ділянки, позовна вимога прокурора про повернення земельної ділянки є передчасною та необґрунтованою у зв'язку з відсутністю юридичного факту порушення прав землевласника.

12.09.18 через канцелярію господарського суду Запорізької області від прокуратури Запорізької області надійшли пояснення від 12.09.18 вих. № 05/2-4634-18 на виконання ухвали суду від 20.08.18 про відкриття провадження у справі до яких додано листування між сторонами щодо суті спору. Зокрема, в поясненнях зазначено, що 12.06.18 прокуратурою Запорізької області направлено до ОСОБА_1 селищної ради лист № 05/1-657вих18 з приводу того чи затверджено проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги та лиманів на території смт Кирилівка. Листом № 1091 від 22.06.18 ОСОБА_1 селищна рада повідомила, що вказаний проект землеустрою виготовлений та перебуває на погодженні в Міністерстві екології та природних ресурсів України. При цьому, прокурор зазначає, що інше листування між прокуратурою Запорізької області та сторонами у справі відсутнє.

12.09.18, 03.10.18 підготовче засідання у даній справі судом відкладено на 03.10.18 та 30.10.18 відповідно.

В порядку ст. 50 ГПК України 28.09.18 через канцелярію суду до матеріалів справи надійшла заява відповідача 1 від 27.09.18 про залучення до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Держгеокадастру в Запорізькій області та Державну екологічну інспекцію в Запорізькій області.

03.10.18 на адресу суду від прокуратури Запорізької області надійшла відповідь на відзив відповідача 1, в якій прокурор зазначає, що доводи відповідача 1, наведені у відзиві, не спростовують законності та обґрунтованості його вимог в даній справі. Свою позицію прокурор мотивує тим, що у позовній заяві ним окремим розділом обґрунтовано в чому саме полягають порушення інтересів держави внаслідок незаконного відведення ОСОБА_1 у постійне користування відповідача 2 земельної ділянки площею 0,1406 га на узбережжі Азовського моря для розміщення об'єктів рекреаційного призначення. У разі відсутності уповноваженого органу чи відсутності у нього повноважень для звернення до суду прокурор самостійно звертається з позовом на захист інтересів держави та набуває статусу позивача. Вказує, що в постанові від 05.07.18 у справі № 917/1461/17 Верховний Суд конкретизував, що органи Держгеокадастру набувають статусу позивача за позовами прокурора лише у разі, якщо такі позови стосуються захисту саме земель державної власності, щодо яких ці органи реалізують повноваження власника. Оскільки звернення до суду з цим позовом спрямоване на захист земель комунальної власності, як власності територіальної громади та українського народу в цілому, у Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, як органу контролю, відсутні повноваження щодо звернення до суду з цим позовом, тому прокурор пред'явив його самостійно в інтересах держави як позивач. Разом з тим зазначає, що положення ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру застосовуються лише у разі звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, якого визначає позивачем. Проте у вказаній справі прокурор самостійно звернувся з цим позовом до суду як позивач, тому попереднє повідомлення суб'єкту владних повноважень про намір звернутися до суду з позовом не направлялось. При цьому вказує, що розмір та правовий статус прибережної захисної смуги морів визначено законом, тому доводи відповідача 1, що така захисна смуга існує лише у разі її визначення окремим проектом землеустрою є безпідставними та спростовуються нормами ст. ст. 4, 89 Водного кодексу України та ст. ст. 58, 61 Земельного кодексу України. Відповідно до топографічного плану, складеного ДП Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою з одного боку спірної земельної ділянки (2320355400:11:001:0339) відстань від її межі до урізу води Азовського моря становить 13,07 м, а з іншого - 209,41 м від Утлюкського лиману. Вимоги прокурора про повернення спірної землі територіальній громаді обумовлені потребою захисту інтересів держави з метою забезпечення охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення, вичерпання та ін. дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод. Наявність порушення інтересів держави та територіальної громади смт Кирилівка, а також загроза порушення таких інтересів є підставою для вжиття заходів представницького характеру органами прокуратури. Прокурор вказує, що ч. 2 ст. 20 ГК України передбачено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються в тому числі шляхом визнання наявності або відсутності прав. Вважає, що у разі задоволення позовної вимоги про визнання відсутнім у відповідача 2 права користування спірною земельною ділянкою припиняться права та обов'язки землекористувача спірної земельної ділянки саме з моменту набрання судовим рішенням законної сили, що забезпечить швидкий та ефективний захист інтересів держави у спірних правовідносинах. Зазначає, що необґрунтованими є доводи відповідача 1 щодо відсутності правової можливості для задоволення позовної вимоги про повернення спірної земельної ділянки. Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право постійного користування спірною землею зареєстровано за КП «Розвиток курортної зони» на підставі рішення ОСОБА_1, яке згідно із вимогами ст. ст. 16, 21 ЦК України підлягає визнанню недійсним та скасуванню. Тому, правова підстава для використання цієї землі комунальним підприємством відпаде. Наведене свідчить про наявність правових підстав для повернення КП «Розвиток курортної зони» земельної ділянки на користь власника на підставі ст. 1212 ЦК України. Прокурор зазначає, що правова можливість повернення земельних ділянок комунальної власності територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування у разі звернення прокурора з позовом про визнання незаконними відповідних рішень рад та як наслідок повернення землі, визначена у постановах Верховного Суду України у справах № 6-3090цс15, № 6-3079цс15.

Ухвалою від 30.10.18 судом виправлено в описовій та резолютивній частинах ухвали господарського суду Запорізької області від 03.10.18 у справі № 908/1587/18 описку та доповнено її наступним:

- в описовій частині: «Частиною 3 ст. 177 ГПК України передбачено, що підготовче провадження має бути проведене протягом 60 днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на 30 днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу (ч. 6 ст. 119 ГПК України).

Судом з власної ініціативи, на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - до 19.11.2018 включно» ;

- п 1. резолютивної частини: «Продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів - до 19.11.2018 включно» .

Ухвалою від 30.10.18 судом у задоволенні заяви ОСОБА_1 селищної ради Якимівського району Запорізької області від 27.09.18 (в порядку ст. 50 ГПК України) відмовлено та відкладено підготовче засідання у справі № 908/1587/18 на 19.11.18 об 11:00.

14.11.18 на адресу суду від відповідача 1 надійшли заперечення від 08.11.18 в порядку ст. 167 ГПК України, в яких останній зазначає, що за змістом позовної заяви заступник прокурора Запорізької області зазначає себе позивачем у справі, посилаючись на те, що контролюючим органом за використанням земель є Держгеокадастр (без права звернення до суду з позовами про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування). Однак, дана позиція прокурора не відповідає дійсності. Вказує, що Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Державна екологічна інспекція України на підставі п.п. 9 п. 4 Положення Про Державну екологічну інспекцію України має право вживати в установленому порядку заходи досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах. Відповідач 1 вважає, що належним позивачем у справі є саме Державна екологічна інспекція України, а не прокурор. Невиконання вимог ч. 4 ст. 53 ГПК України тягне наслідки, передбачені п. 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України, тому відповідач 1 просить повернути позовну заяву прокурору. Вказує, що нормами чинного законодавства не передбачений захист права шляхом визнання відсутності права, оскільки господарський суд вирішує спори щодо захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача, але не має права встановлювати факти наявності або відсутності прав у інших осіб. Статтею 4 ГК України визначено, що не є предметом регулювання цього кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються ЦК України, земельні, гірничі, лісові та водні відносини та ін. Відповідач 1 зазначає, що прокурором не наведено жодного обґрунтування на користь того, що суд має застосувати непередбачений законом спосіб захисту права.

19.11.18 на адресу суду від прокуратури Запорізької області надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що посилання відповідача 1 на те, що належним позивачем у даній справі є Державна екологічна інспекція України є необґрунтованими, а клопотання про повернення позовної заяви прокурора на підставі п. 4 ч. 5 ст. 53 ГПК України безпідставним, оскільки звертаючись з даним позовом прокурор вказував на порушення, допущені органом місцевого самоврядування саме під час розпорядження земельною ділянкою, а повноваження щодо проведення перевірок з цих питань віднесені до органів Держгеокадастру. Разом з цим, через недосконалість законодавства, у вказаного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з даним позовом. Прокурор вказує, що ОСОБА_1 розпорядилась спірною земельною ділянкою не у спосіб, передбачений законом, в свою чергу КП Розвиток курортної зони набуло права на земельну ділянку неправомірно, у зв'язку з чим охоронювані інтереси держави підлягають захисту шляхом визнання відсутності у комунального підприємства права постійного користування спірною земельною ділянкою. Також прокурор зазначає, що доводи відповідачів, наведені у запереченнях в порядку ст. 167 ГПК України, не спростовують законності та обґрунтованості його позовних вимог у цій справі.

19.11.18 до матеріалів справи прокурором надано клопотання за вих. № 05/2-4634-18 від 15.11.18 про приєднання доказів до матеріалів справи (на підставі ст. 80 ГПК України). У вказаному клопотанні прокурор зазначив, що в ході розгляду вказаної справи прокуратурою області встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області у серпні 2017 р. проведено перевірки щодо законності виділення та використання земельних ділянок, виділених ОСОБА_1 у постійне користування КП «Розвиток курортної зони» , про що складені відповідні акти. З метою здобуття додаткових доказів у цій справі прокуратурою області 05.10.18 витребувано вказані акти перевірок у ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області. У зв'язку з викладеним прокурор просить суд приєднати до справи в якості доказів, завірені копії:

- акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 01.08.2017, складеного Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, а також листування щодо отримання прокуратурою області вказаного акта;

- технічного звіту з виготовлення висновку щодо місця розташування земельних ділянок відносно урізу води Азовського моря та Утлюкського, Молочного лиманів, складеного ДП «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»

- акта здачі та приймання виконаних робіт (послуг) від 23.07.18;

- сертифіката інженера-геодезиста ОСОБА_3;

- договору про надання послуг від 20.06.18. При цьому, прокурор в клопотанні пояснює, що вищенаведені докази не могли бути подані разом із поданням позовної заяви, оскільки були отримані прокуратурою Запорізької області лише 12.10.18 супровідним листом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області № 0-8-0.4-405/90-18 від 08.10.18 р.

В підготовчому засіданні 19.11.18 судом, з метою забезпечення правом кожного із учасника на належний судовий захист, а також надання часу відповідачу 1 на ознайомлення із вказаним вище клопотанням прокурора та надання на нього своїх пояснень/заперечень, оголошувалась перерва на 19.11.18 об 15 год. 30 хв.

19.11.18 представник відповідача 1 через канцелярію суду до матеріалів справи надав заперечення щодо задоволення клопотання про приєднання доказів, в яких зазначив, що прокурором порушено вимоги ст. 80 ГПК України, що є підставою для відмови в задоволенні клопотання про приєднання доказів.

В засіданні 19.11.18 суд з'ясувавши причини, з яких докази вказані в клопотанні прокурора за вих. від 15.11.18 № 05/2-4634-18 не могли бути подані разом із позовною заявою, задовольнив вказане клопотання.

Ухвалою суду від 19.11.18 закрито підготовче провадження у справі № 908/1587/18, справу призначено до судового розгляду по суті на 18.12.18 о 12:00.

В судовому засіданні 18.12.18 судом, на підставі ст. 216 ГПК України, з метою прийняття законного та обґрунтованого рішення у даній справі оголошено перерву на 19.12.18 о 14:40.

В судове засідання 19.12.18 з'явився прокурор.

Прокурор в судовому засіданні 19.12.18 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представники відповідачів 1, 2 в судове засідання 19.12.18 не з'явились, про причини своєї неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Судові засідання здійснювались із застосуванням технічних засобів фіксації (не в режимі відеоконференції) судового процесу за допомогою ПАК «Оберіг» .

У засіданні суду 19.12.18, на підставі ст. 240 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Прокурору повідомлено про дату виготовлення рішення у повному обсязі.

Відповідно до пунктів 1 і 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Приймаючи до уваги, що відповідачі 1 та 2 належним чином повідомлені про дату, місце та час розгляду справи № 908/1587/18, враховуючи неявку в судове засідання відповідачів 1 та 2 (їх представників), суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи за відсутності таких учасників справи за наявними у матеріалах справи документами (доказами).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням ОСОБА_1 селищної ради Якимівського району Запорізької області від 20.05.16 № 24 Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП «Розвиток курортної зони» вирішено: надати в постійне користування комунальному підприємству «Розвиток курортної зони» , за рахунок земель раніше наданих ТОВ Діоніс земельну ділянку загальною площею 0,1406 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0339, для іншої комерційної діяльності, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Коса Федотова (п. 1). Зобов'язати комунальне підприємство «Розвиток курортної зони» зареєструвати право постійного користування на вищевказану земельну ділянку у встановленому законодавством порядку та виконувати обов'язки користувача земельної ділянки згідно ст. 96 Земельного кодексу України (п. 2).

На підставі вказаного рішення комунальним підприємством «Розвиток курортної зони» було зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою площею 0,1406 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0339, розташованої за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Коса Федотова, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна внесено запис № 15049692 від 16.06.16.

Прокурор в позові вказує, що рішення ОСОБА_1 Якимівського району Запорізької області від 20.05.16 № 24 прийнято з порушенням вимог земельного і водного законодавства, а саме з порушенням вимог ст. ст. 59, 60, 186-1 ЗК України та ст. ст. 85, 88, 90 ВК України, що є підставою для визнання його незаконним та скасування. В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги та відноситься до земель водного фонду і не могла передаватись відповідачу 2 на праві постійного користування, оскільки останній не є державним підприємством, вичерпний перелік яких наведений у ст. 59 ЗК України. Вказує, що надання таких земель не державним підприємствам, передбаченим ч. 3 ст. 59 ЗК України, позбавляє державу можливості контролювати стан використання таких земель, в т.ч. пляжів, що є безпосереднім порушенням її інтересів. Крім того, зазначає, що незаконне надання земель прибережних захисних смуг у постійне користування, а не в оренду, як це передбачено чинним законодавством, також призводить до недоотримання місцевим бюджетом відповідних коштів. При цьому, прокурор вважає, що внаслідок визнання незаконним та скасування вказаного рішення спірна земельна ділянка має бути повернена її власнику - територіальній громаді смт Кирилівка в особі ОСОБА_1 Вказує, що оскаржуваним рішенням ОСОБА_1 порушені права та інтереси держави і територіальної громади при розпорядженні землями водного фонду, у зв'язку з чим зазначені інтереси підлягають захисту шляхом визнання відсутності у відповідача 2 права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши прокурора, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з приписами частини 3, 4 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи ін. заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Підстави для здійснення прокурором представництва держави в суді визначені у частинах 3 і 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру .

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.14, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» № 963-ІV від 19.06.03, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (надалі - Положення), затв. постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.15 № 15 (зі змінами та доповненнями), центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Пунктом 4 вказаного Положення визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у т.ч. за:

- дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в т.ч. в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;

- дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;

- дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Умовами п. 5-1 вказаного Положення передбачено, що посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право, зокрема, звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Аналогічні повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель визначено і статтями 6, 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» .

Однак, вказаний Закон та Положення не наділяють Держгеокадастр України та його органи повноваженнями звертатися до суду із позовами про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування з питань розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Таким чином, враховуючи відсутність у органу, до компетенції якого віднесено контроль за дотриманням земельного законодавства, повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із відповідним позовом, прокурор самостійно звернувся з позовом в інтересах держави.

Підставою для представництва інтересів держави в даній справі прокурор вказує порушення інтересів держави та територіальної громади смт Кирилівка при розпорядженні землями водного фонду. Інтереси держави мають чітке формулювання та вмотивовані у позовній заяві, поданій прокурором.

Предметом розгляду в даній справі є вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_1 Якимівського району Запорізької області від 20.05.16 № 24 Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП «Розвиток курортної зони» .

Статтею 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21.05.1997 передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно зі ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ОСОБА_1 селищної ради Якимівського району Запорізької області від 20.05.16 № 24 Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП «Розвиток курортної зони» є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), який породжує певні правові наслідки для Комунального підприємства «Розвиток курортної зони» .

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Згідно з приписами ч. 1 статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади АР Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Прокурор в якості підстави для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення ОСОБА_1 селищної ради зазначив, що воно прийняте з порушенням вимог ст.ст. 59, 60, 186-1 ЗК України та ст.ст. 85, 88, 90 Водного кодексу України, оскільки вказаним рішенням відповідачу 2 була передана в постійне користування земельна ділянка, яка належить до земель прибережної захисної смуги Азовського моря, на яку розповсюджується спеціальний режим провадження господарської діяльності за умов обов'язкового виконання вимог, передбачених ст. 90 Водного кодексу України. При цьому вказує, що відповідач 2 не належить до вичерпного переліку підприємств, який наведений у ст. 59 ЗК України, яким можуть передаватись в постійне користування земельні ділянки прибережних захисних смуг Азовського моря.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України (ЗК України). Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі ст.ст. 19, 20 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради АР Крим, Ради міністрів АР Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 ЗК України недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради АР Крим, Ради міністрів АР Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 3 Водного кодексу України (ВК України), (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин ), усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина 2 ст. 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), визначає, що до водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ст. 4 Водного кодексу України та ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до земель водного фонду, серед іншого, належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (частина 2 статті 58 Земельного кодексу України).

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (статті 1, 88, 90 ВК України).

Частиною 1 ст. 60 ЗК України передбачено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

З метою збереження та дотримання особливого режиму використання земель водного фонду статтею 84 Земельного кодексу України заборонено передавати їх у приватну власність.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) та їх ширина, визначена ст. 88 Водного кодексу України та ч. 2 статті 60 ЗК України, має становити: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ВК України, в межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Згідно пункту 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затв. постановою Кабінету Міністрів України №486 від 08.05.96, на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Частиною 3 ст. 60 ЗК України встановлено, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Верховним Судом України в своїй постанові від 21.05.14 у справі № 6-16цс14 (як і в інших аналогічних справах № 6-193цс14 від 17.12.14, № 6-175цс14 від 19.11.14, № 6-179цс14 від 12.11.14, № 915/1228/13, № 915/1220/13, № 915/1226/13, № 915/1223/13, 905/6025/13 від 09.11.14, № 6-171 цс14 від 05.11.14, № 915/1223/13 (3-41гс14) від 02.09.14) зазначено, що у разі відсутності землевпорядної документації та встановлення в натурі меж щодо прибережних захисних смуг, збереження водних об'єктів має бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України.

Таким чином, віднесення земельної ділянки до такої, що розташована у межах прибережної захисної смуги (статті 58, 60 ЗК України), може підтверджуватися не тільки відповідною землевпорядною документацією, а й шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.96 № 486 та Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затв. наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.04 № 434.

Згідно із пунктом 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затв. наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.04 № 434 (чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 № 486 Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них , з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони.

Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50 - 54 Закону України Про землеустрій .

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони земель водного фонду, визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України). Відтак, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них. Надання у користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

В матеріалах справи міститься лист ОСОБА_1 селищної ради № 1091 від 22.06.18 року, в якому остання повідомляє, що проект землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт Кирилівка виготовлений та знаходиться в Міністерстві екології та природних ресурсів України, для його погодження згідно чинного законодавства.

Проте, докази погодження та затвердження проекту землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт Кирилівка станом на час прийняття процесуального рішення в матеріалах цієї справи відсутні. Вказане не заперечувалось представником відповідача 1 під час розгляду цієї справи в суді (в т.ч. в судовому засіданні 18.12.18).

Матеріали справи свідчать, що Державним підприємством Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою був складений технічний звіт з виготовлення висновку щодо місця розташування земельних ділянок відносно урізу води до Азовського моря та Утлюцького, Молочного лиманів, в тому числі щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:001:0339.

Зі змісту виготовленої Державним підприємством Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою схеми розташування земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:001:0339 вбачається, що відстань від урізу води Азовського моря до земельної ділянки становить 13,07 метрів та 13,26 метрів, а також відстань від урізу води Утлюцького лиману до земельної ділянки становить 211,50 метри та 209,41 метри.

Таким чином, з урахуванням вимог діючого законодавства, наведене свідчить про те, що спірна земельна ділянка є ділянкою водоохоронної зони (прибережної захисної смуги) та відноситься до земель водного фонду.

Отже, при передачі в постійне користування спірної земельної ділянки відповідачем 1 не враховано розміри та межі прибережної захисної смуги Азовського моря.

Чинним законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність, надання їх у постійне користування та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Так, частиною 3 ст. 59 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин ), передбачено, що землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;

в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин ), громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у т.ч. рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Згідно із ст. 85 ВК України (у відповідній редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин ), у постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. В тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Таким чином, суд виходить з того, що законодавець чітко обмежує права певної категорії юридичних осіб недержавної форми власності на отримання в постійне користування земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги водних об'єктів та передбачає обмежене використання таких земель виключно на умовах оренди.

Проте, відповідач 2 - КП «Розвиток курортної зони» не відноситься до вичерпного переліку суб'єктів, який наведений у ст. 59 ЗК України. А тому, як наслідок, спірна земельна ділянка, яка належить до земель водного фонду та розташована в межі прибережної захисної смуги, не могла бути надана у постійне користування останньому.

Із змісту статуту КП «Розвиток курортної зони» вбачається, що догляд за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтримання їх у належному стані не належить до предмету діяльності вказаного підприємства. Тобто, КП «Розвиток курортної зони» не має на меті здійснювати функції, притаманні певним водогосподарським спеціалізованим організаціям, підприємствам, установам.

Оскільки матеріалами справи доведено, що спірна земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі, і право на передачу в постійне користування земельної ділянки юридичним особам недержавної форми власності законодавчо обмежене, то рішення ОСОБА_1 Якимівського району Запорізької області від 20.05.16 № 24 про передачу спірної земельної ділянки відповідачу 2 не на праві оренди, а в постійне користування, є таким, що суперечить нормам 59, 60 ЗК України та ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України.

Факт порушення вимог статей 59, 60, 186-1 ЗК України та ст. 87, 88, 90 ВК України при передачі в постійне користування Комунальному підприємству «Розвиток курортної зони» спірної земельної ділянки підтверджується наявним в матеріалах цієї господарської справи актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 01.08.17, складеним Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Як свідчить зміст вказаного акту, земельна ділянка з кадастровим № 2320355400:11:001:0339 передана в постійне користування комунальному підприємству «Розвиток курортної зони» з порушенням вимог ст. ст. 87, 88, 90 Водного кодексу України, ст. ст. 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України та п. 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Мінприроди України від 05.11.2004 № 434.

Згідно зі ст. 62 ЗК України, ст. 90 ВК України, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:

а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;

б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу;

в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів;

г) застосування сильнодіючих пестицидів.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об'єктів, об'єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об'єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.

Відповідно до ст. 88 ВК України, у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає:

території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями;

прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів;

скелі, інші гірські утворення.

Пляжна зона не встановлюється у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів на земельних ділянках, віднесених до земель морського транспорту, а також на земельних ділянках, на яких розташовані військові та інші оборонні об'єкти, рибогосподарські підприємства. Користування пляжною зоною у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства. До узбережжя морів, морських заток і лиманів у межах пляжної зони забезпечується безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування, крім земельних ділянок, на яких розташовані гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори.

Як вказано вище, згідно схеми розташування земельної ділянки з кадастровим № 2320355400:11:001:0339 відстань від урізу води Азовського моря до земельної ділянки становить 13,07 метрів та 13,26 метрів, а також відстань від урізу води Утлюцького лиману до земельної ділянки становить 211,50 метри та 209,41 метри.

Розташування земельної ділянки на відстані 13,07 метрів та 13,26 метрів від урізу води Азовського моря свідчить про її належність до пляжної зони Азовського моря, а тому при користуванні такою земельною ділянкою повинні враховуватись обмеження, встановлені ст. 90 ВК України та ч. 3 ст. 62 ЗК України (заборона будівництва будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних).

Частиною 1 ст. 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади АР Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Оскільки рішення ОСОБА_1 селищної ради Якимівського району Запорізької області від 20.05.16 № 24 Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП «Розвиток курортної зони» прийняте з порушенням вимог статей 59, 60, 186-1 ЗК України та ст. ст. 85, 87, 88, 90 ВК України, воно підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

За таких обставин, позовна вимога заступника прокурора Запорізької області про визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_1 селищної ради Якимівського району Запорізької області від 20.05.16 № 24 Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП «Розвиток курортної зони» є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі ст. 83 ЗК України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Частиною 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Тобто, територіальна громада як власник спірного об'єкта нерухомості чи землі делегує міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах.

Спірна земельна ділянка перебуває в межах смт Кирилівка та в силу положень ст. 83 Земельного кодексу України є власністю територіальної громади смт Кирилівка.

Відповідно до інформації, наявної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_1 селищна рада Якимівського району Запорізької області.

Враховуючи те, що рішення ОСОБА_1 селищної ради Якимівського району Запорізької області від 20.05.16 № 24 Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП «Розвиток курортної зони» , яким земельна ділянка площею 0,1406 га, з кадастровим номером 2320355400:11:001:0339 передана у постійне користування КП «Розвиток курортної зони» , підлягає визнанню незаконним та скасуванню, то відсутні правові підстави збереження земельної ділянки за вказаним підприємством.

Як наслідок, спірна земельна ділянка має бути повернута її власнику - територіальній громаді смт Кирилівка в особі ОСОБА_1 селищної ради Якимівського району Запорізької області.

За таких обставин, позовна вимога заступника прокурора Запорізької області щодо зобов'язання комунального підприємства «Розвиток курортної зони» повернути територіальній громаді смт Кирилівка в особі ОСОБА_1 селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:001:0339, площею 0,1406 га, що розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги прокурора про визнання відсутнім у КП «Розвиток курортної зони» права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,1406 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0339, то суд зазначає наступне.

Прокурор в обґрунтування вказаної позовної вимоги зазначив, що оскаржуваним рішенням ОСОБА_1 порушені права та інтереси держави і територіальної громади при розпорядженні землями водного фонду, у зв'язку з чим зазначені охоронювані інтереси підлягають захисту шляхом визнання відсутності у КП «Розвиток курортної зони» права постійного користування земельною ділянкою.

Способи захисту права на земельну ділянку передбачені ст. 152 ЗК України.

Частиною 3 ст. 152 ЗК України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

- визнання прав;

- відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

- визнання угоди недійсною;

- визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

- відшкодування заподіяних збитків;

- застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Проте, обраний прокурором спосіб захисту прав не відповідає наведеним критеріям, визначеним ст. 5 ГПК України.

Вимога прокурора про визнання відсутнім у КП «Розвиток курортної зони» права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,1406 га, з кадастровим № 2320355400:11:001:0339 фактично спрямована на встановлення юридичного факту, що відповідач 2 не набув постійного користування земельною ділянкою.

Вимога щодо встановлення або спростування певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в межах господарського судочинства, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 2, ст. 20 ГПК Украйни, до повноважень господарського суду не належать повноваження щодо встановлення фактів, які мають юридичне значення.

Юридичні факти можуть встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне як елемент оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог.

Таким чином, заявлена прокурором вимога про визнання відсутнім у відповідача 2 права постійного користування земельною ділянкою виходить за межі повноважень господарських судів.

Слід зазначити, що посилання прокурора в обґрунтування наведеної вище позовної вимоги на положення ст. 20 ГК України є безпідставним, оскільки відповідно до ст. 4 Господарського кодексу України, земельні відносини не є предметом регулювання цього Кодексу.

Поряд з цим, відновлення порушених прав та інтересів держави і територіальної громади при розпорядженні земельною ділянкою водного фонду та їх захист в даній справі здійснюється шляхом задоволення позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_1 селищної ради та зобов'язання відповідача 2 повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді в особі ОСОБА_1 селищної ради.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога заступника прокурора Запорізької області про визнання відсутнім у КП «Розвиток курортної зони» права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,1406 га з кадастровим № 2320355400:11:001:0339 не підлягає задоволенню.

Твердження відповідача 1 про подання прокурором позову без зазначення контролюючого органу та без додержання порядку проведення перевірки додержання норм земельного законодавства, перевищення повноважень з боку прокуратури є необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.

Приписами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

В позовній заяві прокурор чітко зазначив, що органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції (контролю за використанням та охороною земель) у спірних правовідносинах є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області. А оскільки у вказаного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом в даній справі, тому прокурор пред'явив його самостійно в інтересах держави як позивач, що узгоджується з приписами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Положення ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру щодо повідомлення прокурором суб'єкта владних повноважень про намір звернутися до суду з позовом застосовуються лише у разі звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, якого визначає позивачем. Проте, оскільки у вказаній справі прокурор самостійно звернувся з цим позовом до суду як позивач, обов'язок щодо здійснення вказаного повідомлення відсутній.

Стосовно доводів відповідача 1 про ненадання прокурором належних доказів на підтвердження того факту, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та прибережних захисних смуг, оскільки з урахуванням норм ч. 6 ст. 60 ЗК України та ч.ч. 6, 7 ст. 88 ВК України належними та допустимими доказами вважатимуться дані проектів землеустрою прибережних захисних смуг, суд вважає зазначити наступне.

На момент відведення в постійне користування КП Розвиток курортної зони спірна земельна ділянка, з огляду на її місце розташування в межах 2 кілометрів від урізу води Азовського моря (тобто в прибережній захисній смузі згідно з ч. 3 ст. 60 ЗК України), належала до категорії земель водного фонду в силу положень ст. 58 ЗК України, якою передбачено, що землі, зайняті під прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами, належать до категорії земель водного фонду.

Факт розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги підтверджується схемою розташування земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:001:0339, виконаною ДП Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою .

Аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність проекту землеустрою та не визначення відповідними органами … на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та, відповідно, не визначає можливість до її встановлення передавати у користування земельні ділянки, які підпадають від нормативно визначену двокілометрову зону від урізу води.

З приводу заперечень відповідача 1 проти вимоги про повернення земельної ділянки та твердження про її передчасність та необґрунтованість у зв'язку з відсутністю юридичного факту порушення прав землевласника слід зазначити наступне.

Вимога про повернення спірної земельної ділянки, заявлена прокурором в даній справі, є похідною від позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_1 селищної ради № 24 від 20.05.16. Тому, у разі задоволення вимоги про визнання незаконним та скасування рішення відпаде підстава для перебування спірної ділянки в користуванні відповідача 2, і як наслідок у відповідача 2 виникне обов'язок повернути її власнику.

Твердження відповідача 1 про передчасність вимоги про повернення спірної земельної ділянки є безпідставними, оскільки про наявність факту порушення прав та інтересів землевласника - територіальної громади смт Кирилівка щодо розпорядження землями водного фонду свідчить рішення ОСОБА_1 селищної ради, яке було прийняте з порушенням вимог ст. ст. 59, 60, 186-1 ЗК України та ст. ст. 85, 87, 88, 90 ВК України, що підтверджується наявними у справі доказами.

Посилання відповідача 1 на те, що належним позивачем у даній справі є Державна екологічна інспекція України є необґрунтованими, оскільки звертаючись з даним позовом прокурор вказував на порушення, допущені органом місцевого самоврядування саме під час розпорядження земельною ділянкою водного фонду, зазначивши при цьому, що органом, який здійснює державний нагляд (контроль) у вказаних відносинах є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області. Проте, у зв'язку з відсутністю у вказаного органу повноважень звертатися з даним позовом до суду, прокурор самостійно звернувся з позовом в інтересах держави, набувши статус позивача. Відтак, клопотання відповідача 1 про повернення позовної заяви прокурора є безпідставним та не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог в даній справі, судовий збір в сумі 1762,00 грн. покладається на відповідача 1 - ОСОБА_1 селищну раду Якимівського району Запорізької області та в сумі 1762,00 грн. на відповідача 2 - комунальне підприємство «Розвиток курортної зони» .

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 15, 24, 42, 46, 53, 73, 74, 76-80, 86, 129, 177, 182, 185, 210, 217, 218, 220, 222, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення ОСОБА_1 селищної ради Якимівського району Запорізької області від 20.05.16 № 24 Про передачу земельної ділянки в постійне користування комунальному підприємству «Розвиток курортної зони» , яким передано у постійне користування комунальному підприємству «Розвиток курортної зони» земельну ділянку з кадастровим номером 2320355400:11:001:0339, площею 0,1406 га, що розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область.

Зобов'язати комунальне підприємство «Розвиток курортної зони» (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 1, код ЄДРПОУ 31791572) повернути територіальній громаді смт Кирилівка в особі ОСОБА_1 селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Калініна, буд. 67, код ЄДРПОУ 25489968) земельну ділянку з кадастровим номером 2320355400:11:001:0339, площею 0,1406 га, що розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з ОСОБА_1 селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Калініна, буд. 67, код ЄДРПОУ 25489968) на користь прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29а, код ЄДРПОУ 02909973, р/р № 35217095000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, код ЄДРПОУ 02909973) кошти витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з комунального підприємства «Розвиток курортної зони» (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 1, код ЄДРПОУ 31791572) на користь прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29а, код ЄДРПОУ 02909973, р/р № 35217095000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, код ЄДРПОУ 02909973) кошти витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та п.п. 17.5. п. 1 Розділу ХІ Перехідні положення ГПК України.

Повний текст рішення складено 29.12.18

Суддя В.Л. Корсун