Рішення

від 26.12.2018 по справі 640/19080/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

26 грудня 2018 року справа №640/19080/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) доМіжрегіонального управління у м. Херсоні та Автономної республіки Крим Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі по тексту - відповідач , ГУ Держгеокадастру у Херсонській області) про 1) визнання протиправними дій відповідача щодо державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0404 га, кадастровий номер НОМЕР_2, місце розташування - АДРЕСА_2; 2) зобов'язання відповідача скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0404 га, кадастровий номер НОМЕР_2, місце розташування - АДРЕСА_2; 3) визнання недійсним Державного акта про право власності на земельну ділянку 0,0404 га, кадастровий номер НОМЕР_2, місце розташування - місто Севастополь, Нахімовський район; СТ "Коррида", ділянка НОМЕР_3, виданий 06 квітня 2011 року В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва у зв'язку із тим, що вважає протиправними дії відповідача щодо державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0404 га, кадастровий номер НОМЕР_2, місце розташування - АДРЕСА_2, обґрунтовуючи позовні вимоги наступним: будь-які дії, з метою набуття у власність та реєстрації вказаної земельної ділянки позивачем не вчинялись; в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомості про право власності позивача на вказану земельну ділянку та про Державний акт від 06 квітня 2011 року НОМЕР_3 відсутня; поземельну книгу щодо спірної земельної ділянки не відкрито.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/8906/18 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання .

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне: суди не вправі втручатись в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, а тому скасування державної реєстрації земельної ділянки відноситься до дискреційних повноважень відповідача; позовна вимога про скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування на підставі якого видано оскаржуваний державний акт; оскільки поземельна книга на спірну земельну ділянку не відкрита, надати витяг про спірну земельну ділянку не виявляється за можливе.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Судом встановлено, що листом ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 30 жовтня 2018 року №К-27/0-0.171-26/148-18 "Про надання інформації" ОСОБА_1 повідомлено про те, що за даними державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2, загальною площею 0,0404 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення 01,05 згідно державного акту від 06 квітня 2011 року НОМЕР_3 перебуває у приватній власності ОСОБА_2

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи з меж позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Частиною першою статті 126 Земельного кодексу України (тут і далі, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

У відповідності до частини першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Статтею 116 Земельного кодексу України зокрема передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною першою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Згідно частини першої статті 119 Земельного кодексу України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

У відповідності до частини другої статті 128 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Згідно частини першою статті 56 Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, крім поділу та об'єднання земельних ділянок, включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку; в) копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб; г) матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки; ґ) рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди; д) акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання; е) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності; є) кадастровий план земельної ділянки; ж) перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути.

Частинами першою, третьою статті 132 Земельного кодексу України передбачено, що угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

Додатком до угоди, за якою здійснюється відчуження земельної ділянки приватної власності, є державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується (або відчужувалась).

З аналізу наведених правових норм вбачається, що право власності на земельну ділянку виникає виключно за ініціативою особи, зацікавленої у набутті у власність такої земельної ділянки.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У відповідності до статті 202 Земельного кодексу України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель.

Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Процедуру ведення Поземельної книги - документа, який є складовою частиною державного реєстру земель, містить відомості про земельну ділянку, обмеження на використання земельної ділянки, суб'єктів прав на земельну ділянку та правовстановлюючі документи, а також дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, її цільове призначення, склад земельних угідь визначає Порядок ведення Поземельної книги, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року №1021 (далі по тексту - Порядок, в редакції, чинній на момент державної реєстрації спірної земельної ділянки).

Пунктом 4 Порядку передбачено, що номер Поземельної книги відповідає кадастровому номеру земельної ділянки.

Кадастровий номер - це індивідуальний цифровий код (номер), що не повторюється на всій території України, присвоюється земельній ділянці при здійсненні її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування такої ділянки.

Відповідно до пунктів 8, 9 Порядку, одночасно з внесенням відомостей до Поземельної книги робляться записи у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі (далі - Книга записів).

Поземельна книга вважається відкритою після зазначення кадастрового номера земельної ділянки і дати її відкриття на титулі Поземельної книги, що завіряється підписом посадової особи, скріпленим печаткою територіального органу Держкомзему.

На титулі також зазначаються найменування територіального органу Держкомзему та попередній і наступний кадастрові номери земельної ділянки.

Дата відкриття Поземельної книги є датою державної реєстрації земельної ділянки.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації земельної ділянки, а датою реєстрації земельної ділянки є дата відкриття Поземельної книги.

Частинами першою-другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зокрема передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, відповідачем зазначено, що архів в паперовому вигляді, а саме другі примірники державних актів про право власності, на право постійного користування, договори оренди земельних ділянок та Книги реєстрації державних актів залишились на окупованій території АР Крим.

Зі змісту листа ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 30 жовтня 2018 року №К-27/0-0.171-26/148-18 "Про надання інформації" вбачається, що згідно даних державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2, загальною площею 0,0404 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення 01,05 згідно державного акту від 06 квітня 2011 року НОМЕР_3 перебуває у приватній власності ОСОБА_1, однак надати витяг з Державного земельного кадастру не виявляється за можливе, у зв'язку з тим, що Поземельна книга на вказану земельну ділянку не відкрита.

Крім того, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, відомості про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 відсутні.

Таким чином, враховуючи, що Поземельна книга на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 не відкрита, а також відсутність доказів на підтвердження набуття позивачем у власність земельної ділянки та вчинення будь-яких дій з метою її державної реєстрації, суд приходить до висновку, що право власності позивача на таку земельну ділянку відсутнє, а державну реєстрацію земельної ділянки проведено з порушенням вимог земельного законодавства.

У свою чергу, статтею 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режимна тимчасово окупованій території України" передбачено, що тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

Статтею 11 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режимна тимчасово окупованій території України" зокрема встановлено, що на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України.

За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною третьою статті 17 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режимна тимчасово окупованій території України" у разі неможливості здійснювати діяльність на тимчасово окупованій території місце розташування державних органів, утворених відповідно до Конституції та законів України, визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №5 реорганізовано територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком, яким передбачено утворення Міжрегіонального управління у м. Херсоні та Автономної республіки Крим Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області шляхом реорганізації: Управління Держземагентства у м. Херсоні, Відділу Держземагентства у м. Алушті, Міськрайонного управління Держземагентства у мм. Армянську, Красноперекопську та Красноперекопському районі; Відділу Держземагентства у Бахчисарайському районі; Відділу Держземагентства у Білогірському районі; Міськрайонного управління Держземагентства у м. Джанкої, Джанкойському та Красногвардійському районах; Міськрайонного управління Держземагентства у мм. Євпаторії, Саках і Сакському районі; Міськрайонного управління Держземагентства у м. Керчі і Ленінському районі; Відділ Держземагентства у Кіровському районі; Міжрайонного управління Держземагентства у Нижньогірському і Совєтському районах; Міжрайонного управління Держземагентства у Роздольненському і Первомайському районах; Міськрайонного управління Держземагентства у м. Сімферополі та Сімферопольському районі; Міжміського управління Держземагентства у мм. Судаку та Феодосії; Відділу Держземагентства у Чорноморському районі; Головного управління Держземагентства у м. Севастополі; Управління Держземагентства у м. Ялті.

З наведеного вбачається, що Міжрегіональне управління у м. Херсоні та Автономної республіки Крим Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області є правонаступником всіх територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів Автономної Республіки Крим, та відповідно є належним відповідачем у даній справі.

З огляду на зазначене, враховуючи відсутність доказів на підтвердження права власності позивача на спірну земельну ділянку, суд приходить до висновку, що дії органу Держземагентства, який здійснив державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 є протиправними.

Разом з тим, оскільки встановити орган, яким здійснено державну реєстрацію спірної земельної ділянки не виявляється за можливе, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 задоволенню не підлягають.

Водночас, в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0404 га, кадастровий номер НОМЕР_2, місце розташування - АДРЕСА_2, суд звертає увагу на наступне.

Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру встановлює Закон України "Про Державний земельний кадастр".

У відповідності до частини першої статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Частиною першою статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Згідно частини восьмої статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Статтею 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" зокрема передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що у даному випадку, захист прав позивача у позасудовому порядку неможливий, оскільки чинним законодавством встановлено право державного реєстратора щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки виключно у разі поділу чи об'єднання земельних ділянок, або якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника, однак вказані обставини не можуть обмежувати право позивача на захист своїх законних інтересів, а тому суд приходить до висновку, що захист прав позивача можливий шляхом прийняття судового рішення про зобов'язання державного реєстратора скасувати державну реєстрацію земельної ділянки.

Передбачений законодавством порядок скасування державної реєстрації земельних ділянок передбачає вчинення відповідних дій саме державним кадастровим реєстратором, що виключає можливість скасування такої реєстрації безпосередньо судом.

Виходячи з норм частин першої, пунктів 2-4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

В силу частини четвертої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, з огляду на те, що скасування державної реєстрації земельної ділянки передбачає вчинення відповідних дій саме державним кадастровим реєстратором, а також зважаючи що у межах спірних правовідносин доведено факт порушення прав позивача, який звернувся за їх захистом, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2, відповідно позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

При цьому, суд звертає увагу на те, що зобов'язання відповідача скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, не є втручанням в його дискреційні повноваження, з огляду на наступне.

Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, визначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд звертає увагу на те, що зобов'язання відповідача скасувати державну реєстрацію земельної ділянки є його обов'язком, враховуючи, що судом встановлено протиправність державної реєстрації спірної земельної ділянки, а тому, задоволення позовних вимог у цій частині не позбавило відповідача свободи вибору при прийнятті рішення, оскільки інші допустимі варіанти рішень у даному випадку відсутні.

В частині позовних вимог про визнання недійсним Державного акта серія ЯЛ № 282094, виданого 06 квітня 2011 року про право власності на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2, суд звертає увагу на наступне.

Пунктом 1.1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року №43 (далі по тексту - Інструкція, в редакції, чинній на момент видачі державного акта) передбачено, що право власності на землю і право постійного користування землею посвідчується державним актом: - на право власності на земельну ділянку; - на право постійного користування земельною ділянкою.

У відповідності до пунктів 2.1, 2.2 Інструкції роботи зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою виконуються в такій послідовності: - підготовчі роботи; - встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки; - складання кадастрового плану земельної ділянки; - заповнення бланка державного акта.

Підготовчі роботи включають: - підготовку виписки з рішення відповідної ради або державної адміністрації про передачу у власність або надання у постійне користування земельної ділянки; - аналіз договору купівлі-продажу земельної ділянки або іншого правоустановного документа, що посвідчує перехід права власності на землю; - аналіз матеріалів проекту відведення земельної ділянки; - підготовка виписки з земельно-облікових документів про площу земельної ділянки; - аналіз висновку державного органу земельних ресурсів про наявні обмеження на використання земельної ділянки (крім випадків відчуження земельної ділянки із земель приватної власності); - аналіз висновку органу у справах будівництва і архітектури про наявні обмеження на використання земельної ділянки; - підбір планово-картографічних матеріалів та збирання інформації про опорну геодезичну мережу; - проведення рекогносцирування по зовнішній межі земельної ділянки.

Згідно пункту 2.9 Інструкції заповнення державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою покладається на Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" та його структурні підрозділи. Усі записи мають бути зроблені державною мовою, чітко і розбірливо, виправлення не допускаються. Заповнення вказаних документів здійснюється з використанням комп'ютерної техніки.

Пунктом 2.14 Інструкції передбачено, що державний акт на право власності на земельну ділянку складається у двох примірниках, підписується посадовими особами в такій послідовності: начальник державного органу земельних ресурсів, голова (керівник) органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади та особа, що здійснила реєстрацію акта.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що Державний акт на право приватної власності на землю - це документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку, який містить інформацію про власника земельної ділянки, підстави набуття права власності на земельну ділянку, місцезнаходження, площу, кадастровий номер земельної ділянки, та складається на підставі документації із землеустрою.

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження вчинення позивачем дій з метою набуття у власність земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, у тому числі вчинення цивільно-правових угод, докази звернення позивача до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність тощо.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржуваний державний акт на право власності на земельну ділянку складено з порушенням норм земельного законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, суд враховує, що позивач просить визнати недійсним спірний державний акт, однак положеннями статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні справи по суті, у разі задоволення адміністративного позову, суд може прийняти постанову про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а тому належним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування державного акта про право власності на земельну ділянку НОМЕР_3, виданого 06 квітня 2011 року.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на те, що вимога про скасування державного акта на право власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування на підставі якого видано оскаржуваний державний акт та про необхідність скасування такого рішення, оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, а тому у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, протиправними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Враховуючи викладене, скасування державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Правову позицію аналогічного змісту викладено в постанові Верховного Суду України від 01 липня2015 року у справі №6-319цс15.

Щодо підсудності даної справи Окружному адміністративному суду міста Києва, суд звертає увагу на наступне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України зокрема передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Суд звертає увагу на те, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки та державного акту про право власності на земельну ділянку за своєю правовою природою не є спором про відновлення майнових прав позивача, а є наслідком скасування неправомірних рішень.

Оскільки спір у цій справі стосується виключно проведення державної реєстрації земельної ділянки та складання державного акта про право власності на земельну ділянку, а не підстав набуття такого права, суд приходить до висновку, що даний спір не є спором про право, а підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що виник внаслідок виконання суб'єктом владних повноважень управлінських функцій та має публічно-правовий характер.

Правову позицію аналогічного змісту викладено в постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17 .

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір у розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держгеокадастру у Херсонській області.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Зобов'язати Міжрегіональне управління у м. Херсоні та Автономної республіки Крим Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0404 га, кадастровий номер НОМЕР_2, місце розташування - АДРЕСА_2.

3. Визнати протиправним та скасувати Державний акт НОМЕР_3, виданий 06 квітня 2011 року про право власності на земельну ділянку 0,0404 га, кадастровий номер НОМЕР_2, місце розташування - АДРЕСА_2.

4. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міжрегіонального управління у м. Херсоні та Автономної республіки Крим Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 (01103, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1);

Міжрегіональне управління у м. Херсоні та Автономної республіки Крим Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Університетська, 136-а; ідентифікаційний код 39892528) .

Суддя В.А. Кузьменко