Рішення

від 03.01.2019 по справі 414/2971/18

КРЕМІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 січня 2019 року м. Кремінна

Справа № 414/2971/18

Провадження № 2/414/39/2019

Кремінський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Безкровного І.Г.,

за участю секретаря с/з ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Кремінна в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства Лисичанськвугілля в особі відокремленого підрозділу Шахта Новодружевська про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Кремінського районного суду Луганської області з позовом до ПАТ Лисичанськвугілля в особі відокремленого підрозділу Шахта Новодружевська про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. В обґрунтування позову зазначається, що з 18.04.2006 по 22.11.2007 позивач працював у відповідача. Наказом № 1121-к від 22.11.2017 його було звільнено з роботи за власним бажанням у зв'язку з невиконанням законодавства про працю, умов колективного договору, з виходом на пенсію та виплатою одноразової допомоги. Однак на час звільнення роботодавець не виплатив позивачу заборгованість, яка складала 191,71 грн по лікарняному за жовтень 2016 року та 20611,15 грн вихідної допомоги, що у загальній сумі складає 20802,86 грн. Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача нараховану, але не виплачену заробітну плату у вказаному розмірі, а також середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 116062,16 грн, який утворився з 22.11.2017 по 01.11.2018 за 344 доби.

У судове засідання позивач не з'явився, надав суду заяву, в якій зазначив, що просить розглянути справу за його відсутності, позовну заяву підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, надала суду відзив на позов, в якому заперечувала проти позову та просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на наступні обставини. Так, на думку представника, позовна заява не відповідає встановленим законодавством вимогам, оскільки в ній відсутній обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, не зазначено ціну позову та не визначено способу захисту прав та інтересів позивача. Також під час стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку необхідно брати до уваги розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, а також чи відносяться невиплачені сумі до структури заробітної плати. Крім того, причиною виникнення заборгованості по заробітній платі з боку відповідача перед позивачем є недолік фінансування витрат на виплату зарплати з боку держави в частині отримання державної підтримки на часткове покриття витрат на собівартість готової вугільної продукції. Шахта Новодружеська є дотаційною і це обумовлено не результатами господарської діяльності, а методологією і практикою формування оптових цін на паливні ресурси, за яких ціни на вугілля формуються нижче витрат на його видобуток, тому без державної підтримки шахта не може існувати. Таким чином, вина відповідача у виникненні зазначеної у позові заборгованості перед позивачем відсутня, що також виключає будь-яку відповідальність за затримку у її виплаті.

У зв'язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, а справа розглядалася за наявними письмовими матеріалами.

Розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається із трудової книжки серії БТ-І № 0734491, позивач ОСОБА_2 з 18 квітня 2006 року був прийнятий на роботу у відокремлений підрозділ Шахта Новодружевська ПАТ Лисичанськвугілля на посаду підземного гірничого майстра з повним робочим днем під землею відповідно до наказу № 55к від 03.04.2006. 22 листопада 2017 року відповідно до наказу № 1121-к від 22.11.2017 він був звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням законодавства про працю, умов колективного договору, з виходом на пенсію та виплатою одноразової допомоги (а.с. 9-11).

Відповідно до довідки № 262 від 25.10.2018, виданої ВП Шахта Новодружевська ПАТ Лисичанськвугілля , станом на 25.10.2018 у відповідача наявна заборгованість по компенсаційним виплатам перед ОСОБА_2 у загальному розмірі 20802,86 грн, що складається з лікарняних за жовтень 2016 року в розмірі 191,71 грн та вихідної допомоги у зв'язку із виходом на пенсію у розмірі 20611,15 грн (а.с. 12).

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973, держави, які беруть участь у цьому пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

З огляду на вищевказане судом встановлено, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із ВП Шахта Новодружевська ПАТ Лисичанськвугілля з 18.04.2006 по 22.11.2017, і при звільненні позивача з роботи відповідач не в повному обсязі розрахувався з ним, зокрема не виплатив йому лікарняні за жовтень 2016 року в розмірі 191,71 грн та вихідну допомогу у зв'язку із виходом на пенсію у розмірі 20611,15 грн, що у загальному розмірі складає 20802,86 грн, які позивач визначив як заробітну плату, хоча фактично ці виплати відносяться до компенсаційних та інших виплат і не входять у фонд оплати праці згідно з Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України № 5 від 13.01.2004.

Разом з тим, при звільненні позивача відповідач згідно з діючим трудовим законодавством був зобов'язаний виплатити позивачу всі належні останньому суми, в тому числі компенсаційні та інші виплати, які, тим не менш, не були сплачені відповідачем з вини останнього, оскільки дотаційність та відсутність коштів на підприємстві, на яку посилалася представник відповідача у своєму відзиві на позов, у жодному разі не можна вважати поважною причиною для непроведення такого розрахунку з позивачем.

Відповідачем не надано суду доказів, які спростовують доводи позивача, а також доказів відсутності вини відповідача у несвоєчасній виплаті позивачу всіх належних йому сум при звільненні з роботи.

Крім того, невиплата всіх належних працівнику сум при звільненні з вини роботодавця розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном. Так, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Україною Законом від 17.07.1997 закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки класичне право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати. При цьому сама по собі відсутність коштів у роботодавця для виплати належних працівникові сум не є підставою для невиконання рішення суду (справа Баландіна проти України , заява № 16092/05, рішення від 06.12.2007; Батрак проти України , заява № 50740/06, рішення від 18.06.1999; Білецька проти України , заява № 25003/06, рішення від 10.12.2009). Аналогічно у справі Безуглий проти України Європейським судом з прав людини встановлено порушення ст. 1 Протоколу № 1 у зв'язку з тим, що заявнику не виплачені присуджені національним судом виплати щодо заборгованості по заробітній платі.

Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум при звільненні останнього.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ як джерело права відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини № 3477-IV від 23.02.2006.

У зв'язку з цим суд дійшов висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми нарахованих, однак не виплачених позивачу компенсаційних та інших виплат у загальному розмірі 20802,86 грн.

Також відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, із наведеної норми права вбачається, що нарахування та стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку під час звільнення працівника проводиться не тільки у разі затримки виплат, що входять у фонд оплати праці, але будь-яких виплат, належних звільненому працівникові.

В той же час, представником відповідача не оспорювався зазначений позивачем розмір копенсаційних та інших виплат, які не були виплачені ОСОБА_2 під час його звільнення, натомість в матеріалах справи міститься довідка, видана самим відповідачем, про розмір заборгованості підприємства перед позивачем на час його звільнення, яка станом на 25.10.2018 не була виплачена (інших відомостей суду надано не було).

Згідно з абзацом 3 пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, середньомісячна зарплата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладене, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Такий порядок розрахунків узгоджується з висновками щодо застосування відповідних норм права Верховного Суду України, викладеними у постановах від 21.01.2015 у справі № 6-195цс14 та від 01.03.2017 у справі № 6-2807цс16, які суд враховує при виборі і застосуванні норм права у цій цивільній справі з огляду на приписи ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Із довідки про середню заробітку плату (дохід) № 261 від 25.10.2018, виданої ВП Шахта Новодружевська ПАТ Лисичанськвугілля , вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 за останні два місяці його роботи на підприємстві (вересень і жовтень 2017 року) з урахуванням 32 відпрацьованих днів, за які було нараховано загалом 13411,87 грн, складає 337,39 грн (а.с. 13). Зазначений розмір середньоденної заробітної плати позивача не оспорювався сторонами і саме з цього розміру виходив позивач під час своїх розрахунків, наведених у позовній заяві.

В той же час, судом встановлено, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.11.2017 по 01.11.2018 становить 79624,04 грн (337,39 х 236), виходячи із кількості робочих днів, протягом яких така заборгованість не була виплачена - 236 днів (2017 рік - 27 днів; 2018 рік - 209 днів), та середньоденного заробітку - 337,39 грн.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24.12.1999 установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Суд визначає розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Тобто, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі № 6-1207цс16, яку суд враховує під час розгляду цієї цивільної справи в силу приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Суд дійшов висновку про необхідність застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із урахуванням загальної суми невиплачених компенсаційних та інших виплат при звільненні позивача, яка складає 20802,86 грн, тривалості затримки її виплати, а саме близько року,істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, а також ту обставину, що ОСОБА_2 не надав суду доказів того, що він протягом цього часу звертався до відповідача та здійснював будь-які спроби отримати належні йому виплати. За таких обставин, суд вважає, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 62408,58 грн, що складає 300% від суми невиплачених позивачу компенсаційних та інших виплат при звільненні останнього. Саме така сума, на думку суду, буде достатньою, співмірною та справедливою сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача, яку відповідач повинен сплатити за несвоєчасний розрахунок з позивачем при звільненні останнього.

Крім того, відповідно до п.п. 168.1.1. п. 168.1. ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Як вбачається з абз. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24.12.1999, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З огляду на вказане, при задоволенні позовних вимог суд в резолютивній частині вказує суму заборгованості без утримання податків та інших обов'язкових платежів.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог позивача до відповідача, а саме вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача нараховані, але не виплачені компенсаційні та інші виплати в розмірі 20802,86 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 62408,58 грн, а всього 83211,44 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням часткового задоволенню позовних вимог, суд вважає за необхідне також стягнути з відповідача на користь позивача, який при зверненні з позовом до суду сплатив судовий збір у загальному розмірі 1160,62 грн (а.с. 3), зазначені судові витрати у розмірі 624,07 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог (53,77%).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства Лисичанськвугілля в особі відокремленого підрозділу Шахта Новодружевська про стягнення нарахованих, але не виплачених компенсаційних та інших виплат і середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Лисичанськвугілля в особі відокремленого підрозділу Шахта Новодружевська (ідентифікаційний код 26349208; місцезнаходження: 93193, Луганська область, м. Новодружевськ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1; місце проживання: 92905, Луганська область, м. Кремінна, вул. Калініна, 25) нараховані, але не виплачені компенсаційні та інші виплати у загальному розмірі 20802,86 грн (двадцяти тисяч восьмисот двох гривень вісімдесяти шести копійок) та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 62408,58 грн (шістдесяти двох тисяч чотирьохсот восьми гривень п'ятдесяти восьми копійок), а всього 83211,44 грн (вісімдесят три тисячі двісті одинадцять гривень сорок чотири копійки) без утримання податків та інших обов'язкових платежів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Лисичанськвугілля в особі відокремленого підрозділу Шахта Новодружевська (ідентифікаційний код 26349208; місцезнаходження: 93193, Луганська область, м. Новодружевськ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1; місце проживання: 92905, Луганська область, м. Кремінна, вул. Калініна, 25) судовий збір у розмірі 624,07 грн (шестисот двадцяти чотирьох гривень семи копійок).

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду безпосередньо або через Кремінський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Г. Безкровний