Ухвала

від 27.12.2018 по справі 755/18860/18

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/18860/18

1кс/755/6938/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" грудня 2018 р. слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2 , за участю представника цивільного позивача ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , третьої особи ОСОБА_5 , представника третьої особи ОСОБА_6 , розглянувши клопотання представника цивільного позивача ОСОБА_7 ОСОБА_3 про арешт майна, в рамках кримінального провадження №12017100040011765 від 22 серпня 2017 року,

в с т а н о в и в:

представник ОСОБА_7 ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про арешт майна в кримінальному провадженні №12017100040011765 від 22 серпня 2017 року, а саме земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для ведення садівництва, площею 0,0758 га, кадастровий номер 800000000:66:550:0006, та розташовані нею будівлі із забороною відчужувати та розпоряджатись вказаним майном.

Клопотання мотивовано тим, що у провадженні Дніпровського УП ГУНП у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного реєстру досудового розслідування №12017100040011765 від 22 серпня 2017 року.

Заявник ОСОБА_7 обґрунтовано підозрює ОСОБА_5 , у зловживанні його довірою, оскільки будучи особистим помічником та з метою придбання земельної ділянки що розташована у м. Києві, садове товариство «Русанівець», вмовив ОСОБА_7 передати йому особисті грошові кошти у розмірі 65893 доларів США за які в подальшому придбав на своє ім`я зазначену земельну ділянку та розташовані на ній будівлі, якими мав розпоряджатись виключно в інтересах ОСОБА_7 (згідно усної домовленості), проте цього не зробив та використовував земельну ділянку із будівлями розташованими на ній лише у власних інтересах, чим заподіяв шкоду останньому в розмірі 1829387 грн 36 к.

Крім того, ОСОБА_5 , повторно зловживаючи довірою ОСОБА_7 , особистим помічником якого він був тривалий час, маючи довіреності від останнього, мав право знімати кошти з банківських рахунків ОСОБА_7 та зняв належні останньому кошти з банківського рахунку № НОМЕР_1 та валютного рахунку № НОМЕР_2 у АТ «Райффайзен банк Аваль». З гривневого рахунку знято 350000 грн 00 к., а з валютного рахунку 254447 Доларів США 81 цент, чим заподіяв ОСОБА_7 шкоду у розмірі 7431282 грн 55 к. Зазначені кошти ОСОБА_5 використав на будівництво та перепланування будівель, що збудовані на земельній ділянці розташованій у АДРЕСА_1 .

У клопотанні представник ОСОБА_7 ОСОБА_3 просить враховувати вище викладені вимоги та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 170 КПК України з метою збереження речових доказів, конфіскації майна, як виду покарання та відшкодування шкоди завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), просить задовольнити клопотання та накласти арешт на вказане у клопотанні майно.

Представник ОСОБА_7 ОСОБА_3 підтримав клопотання у повному обсязі, просив задовольнити.

Прокурор ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення клопотання з тих підстав, що воно не обґрунтоване.

Третя особа ОСОБА_5 та представник третьої особи ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечували проти задоволення, оскільки вимоги заявника є не обґрунтованими, а звинувачення надуманими. На даний момент у кримінальному провадженні не повідомлено про підозру жодній особі, крім того зазначена земельна ділянка на даний момент не перебуває у власності третьої особи, а новими власниками її є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Слідчий суддя, вислухавши доводи представника цивільного позивача ОСОБА_3 , прокурора, третьої особи та представника третьої особи, щодо майна яких вирішується питання про арешт, вивчивши клопотання, дослідивши матеріали додані до клопотання, дійшов такого висновку.

Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, слідчим відділом Дніпровського УП ГУНП у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12017100040011765 від 22 серпня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

27 листопада 2018 року представником ОСОБА_7 ОСОБА_3 подано позовну заяву про відшкодування матеріальної шкоди у кримінальному провадженні №12017100040011765.

Згідно позовної заяви цивільний позивач просить стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 заподіяну злочином шкоду в розміні 9260669 грн 91 к. та понесені судові витрати.

Як вбачається з клопотання про накладення арешту представника ОСОБА_7 ОСОБА_3 підставами для його задоволення останній зазначає збереження речових доказів; конфіскацію майна як виду покарання; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

Згідно ч.3ст.171КПК Україниу клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено: розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог; докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

Посилання заявника на необхідність арешту вказаного у ньому майна з метою збереження речових доказівта конфіскаціїмайна яквиду покарання є необґрунтованим, оскільки, як зазначається у ст. 171 КПК України, цивільний позивач може звернутись до слідчого судді із клопотанням про арешт майна виключно у випадку, коли метою такого арешту є забезпечення цивільного позову, тоді як в інших випадках право ініціювати таке питання надається прокурору чи слідчому за погодженням із прокурором - ч. 1 ст. 171 КПК України.

Згідно із ч. 6 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Стаття 41 Конституції України гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності і право приватної власності є непорушним.

Аналогічні гарантії захисту права власності містяться у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року, згідно якого ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Так,згідно зусталеною практикоюЄвропейського судуз правлюдини стаття1Першого протоколудо Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

У своєму рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» заява № 19336/04 п. 168, Європейський суд з прав людини також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №149902169 від 17 грудня 2018 року земельна ділянка АДРЕСА_2 , площею 0,0758 га, кадастровий номер 800000000:66:550:0006 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в частках по 1/2 кожній.

Зважаючи на те, що у кримінальному провадженні №12017100040011765 від 22 серпня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України на даний момент не повідомлено про підозру жодній особі, на даний момент у кримінальному провадженні здійснюється досудове слідство, у зв`язку із чим слідчий суддя приходить до висновку, що вимога представника цивільного позивача ОСОБА_7 ОСОБА_3 про арешт майна є передчасною, у зв`язку із чим в задоволенні даного клопотання слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170-173, 309, 372, 392, 532 КПК України, слідчий суддя

п о с т а н о в и в:

у задоволенні клопотання представника цивільного позивача ОСОБА_7 ОСОБА_3 про арешт майна, в рамках кримінального провадження №12017100040011765 від 22 серпня 2017 року відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з моменту її оголошення або отримання її копії, безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 15 год 30 хв 29 грудня 2018 року.

Слідчий суддя: ОСОБА_1