Рішення

від 21.12.2018 по справі 759/17018/18

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

ун. № 759/17018/18

пр. № 2/759/7109/18

21 грудня 2018 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Коваль О.А.

при секретарі Грень О.О.

за участю представника позивача Левківського О.П.

озглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВК Комунальник до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Представник ТОВ ВК Комунальник звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що оскільки відповідач понад шість місяців не проживає в наданому йому раніше для проживання приміщенні гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, наданим ліжко-місцем в ньому не користується такий є таким, що втратив право на користування ним.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві. Суду повідомив, що ОСОБА_2 в гуртожитку фактично не проживає більше двох років, комунальними послугами не користується, але залишається зареєстрованою в ньому. Повістки замість неї отримав хтось із представників гуртожитку. Наразі у трудових відносинах із ТОВ ВК Комунальник не перебуває. При цьому зазначив, що поселення відповідача відбулось без відповідного ордеру на поселення.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлявся у спосіб передбачений нормами ЦПК України, зокрема шляхом направлення ухвали суду про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду разом з позовною заявою та додатками до неї, в подальшому шляхом направленя судової повістки про виклик сторони у судове засідання за адресою реєстрації проживання відповідача.

У відповідності до вимог ст. 278 ЦПК України відповідачу були також направлені всі матеріали позову з відповідними додатками до нього та запропоновано надати суду у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ували суду про відкриття провадження у справі відзив, чого зроблено нею так і не було.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, зважаючи на належне повідомлення відповідача у справі про розгляд такої, згідно вимог ст. 128, 131 ЦПК України ЦПК України та рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011 згідно яких у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема позовній заяві) яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене йому належним чином.

Заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, показання свідка, дослідивши матеріали справи і надані суду докази у їх сукупності та співставленні, суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що ТОВ ВК Комунальник на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 31.08.2009 р. із ПАТ Веркон належить на праві приватної власності будівля гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 (розмір частки: 60/100, що включає ІІІ-V поверхи будівлі), що підтверджується відповідним договором, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та іншими матеріалами.

Встановлено судом і те, що відповідач ОСОБА_2, 1965 р.н. , починаючи із 2000 року зареєстрована у зазначеному вище гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, який знаходиться на балансі позивача, про що вказує довідка Форми № 3, видана ТОВ ВК Комунальник .

Як вбачається із листа ТОВ ВК Комунальник від 26.10.2018 р., Актів про непроживання, складених 29.05.2018, 20.06.2018, 10.07.2018, 10.08.2018, 10.09.2018, 10.10.2018 ОСОБА_2 фактично не проживає у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 починаючи із січня 2017 року, повідомити місце її проживання остання відмовилась.

Так, допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_3, яка працює директором ТОВ ВК Комунальник під присягою суду пояснила, що ОСОБА_2 в гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 не проживає останні два роки, місце її теперішнього фактичного проживання невідоме, комунальні послуги не платить. Також зазначила, що ТОВ ВК Комунальник їй житло не надавало, оскільки ордер на поселення відсутній, у трудових відносинах ОСОБА_2 із товариством не перебуває.

Частиною першою ст. 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності зі ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до ст. 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Змінами до законів України від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ Про приватизацію державного житлового фонду , від 4 березня 1992 року № 2163-ХІІ Про приватизацію державного майна передбачено, що гуртожитки включено до об'єктів державного житлового фонду, що підлягає приватизації (Закон України від 03 березня 2005 року № 2453-IV Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках ).

Оскільки правовий режим гуртожитків, жилі приміщення яких підлягають приватизації відповідно до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , прирівняний до правового режиму жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, то на мешканців таких гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності поширюються норми статей 71, 72 ЖК Української РСР.

З урахуванням подібності правовідносин щодо користування жилою площею в гуртожитку з правовідносинами, що регулюються загальними правилами частини першої ст. 71 ЖК УРСР щодо відсутності осіб, які мають право користування жилим приміщенням державного або громадського житлового фонду, положення цих правил про збереження за відсутнім права на жиле приміщення протягом шести місяців слід застосовувати і в разі тимчасової відсутності особи, якій надавалася жила площа для проживання в таких гуртожитках (за відсутності підстав для виселення).

Отже, на спірні правовідносини поширюються положення статей 71, 72 ЖК УРСР.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми законодавства, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи встановленні в судовому засіданні обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, є обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до вимог ст.ст. 133, 141 ЦПК України суд присуджує до стягнення з відповідачки на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1762 грн. 00 коп., які сплачено позивачем за подання позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст. ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 391 ЦК України, ст. ст. 71,72 ЖК УРСР, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-282, 289, 352, 354, ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ВК Комунальник задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВК Комунальник (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 24583549) судовий збір по справі у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Коваль О.А.