Рішення

від 18.12.2018 по справі 463/3307/17

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/3307/17

Провадження № 2/463/478/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2018 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності, поділ спільного майна подружжя, визнання права особистої власності на майно -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача з вимогами про визнання спільною сумісною власністю подружжя наступне майно:

земельну ділянку на вул. Зарічній, 3 у м. Львів-Винники (кадастровий номер 4610160300:06:001:0082), площею 0,0600 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку; (далі земельна ділянка № 0082),

земельну ділянку за межами села Тучне Добрянської сільської ради, Перемишлянського району Львівської області (кадастровий номер 4623380600:03:000:0226) для ведення особистого селянського господарства, площею 1,8 га; (далі земельна ділянка № 0226),

земельну ділянку на вул. Зарічній, 3 у м. Львів-Винники (кадастровий номер 4610160300:06:001:0103), площею 0,0830 га, для ведення садівництва; (далі земельна ділянка № 0103).

Також, просить провести поділ такого майна, визнавши за ним та відповідачем право власності на:

? ідеальну частку земельної ділянки на вул. Зарічній, 3 у м. Львів-Винники (кадастровий номер 4610160300:06:001:0082), площею 0,0600 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку;

? ідеальну частку земельної ділянки за межами села Тучне Добрянської сільської ради, Перемишлянського району Львівської області (кадастровий номер 4623380600:03:000:0226) для ведення особистого селянського господарства, площею 1,8 га;

? ідеальну частку земельної ділянки на вул. Зарічній, 3 у м. Львів-Винники (кадастровий номер 4610160300:06:001:0103), площею 0,0830 га, для ведення садівництва.

Крім того, в порядку поділу майна подружжя просить визнати право особистої власності на земельну ділянку на вул. Зарічній, 1 у м. Львів-Винники (кадастровий номер 4610160300:06:001:0016), площею 0,0600 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку просить визнати за ним право особистої власності (далі земельна ділянка № 0016).

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 12.07.2005р. зареєстрував з відповідачем шлюб, за період якого ними набуто згадані вище земельні ділянки, одноосібним власником яких є відповідач. Відносно земельних ділянок № 0082, № 0226 та № 0103 вважає, що такі є спільною сумісною власністю, оскільки набуті за період шлюбу та в інтересах сім'ї. Зокрема, земельна ділянка № 0082 набута на підставі рішення Винниківської міської ради № 1766 від 24.09.2009р. та призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку. Така земельна ділянка передана у власність відповідача у відповідності до положень ст. 10 Закону України Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні , внаслідок чого земельна ділянка, яка відповідно до закону передавалась сім'ї, є спільною сумісною власністю.

Земельна ділянка № 0226, цільовим призначенням якої є ведення селянського господарства набута відповідачем на підставі розпорядження Перемишлянської районної державної адміністрації від 18.12.2012р. № 945. Така земельна ділянка передана безоплатно у власність відповідача в порядку приватизації, і хоча на момент передачі у власність сімейне законодавство визначало такі об'єкти особистою власністю подружжя, на момент початку процедури оформлення документів сімейне законодавство визначало їх спільною сумісною власністю. В період, коли такі об'єкти визначались спільною сумісною власністю, особисто він, а не відповідач розпочав процедуру оформлення документів для отримання земельної ділянки № 0226 у власність, однак у зв'язку з бездіяльністю Перемишлянської районної державної адміністрації, рішення про затвердження проекту землеустрою було прийнято після внесення змін у сімейне законодавства, за якими об'єкти, отриманні одним з подружжя в порядку приватизації є особистою приватною власністю. З огляду на це, таку земельну ділянку також вважає спільною сумісною власністю.

Крім того, на підставі рішення Винниківської міської ради № 300 від 20.10.2011р. відповідач набула у власність земельну ділянку № 0103, цільовим призначенням якої є ведення садівництва. Процес вирішення питання передачі у власність такої земельної ділянки розпочато та завершено у період дії положень сімейного законодавства, за яким такі об'єкти визнавались спільною сумісною власністю подружжя.

Що стосується земельної ділянки № 0016, така набута відповідачем у власність на підставі договору купівлі-продажу, однак за його особисті кошти, які йому надали батьки та які в присутності нотаріуса і відповідача передали ці кошти продавцю. Через відсутність у відповідача достатніх доходів, остання не приймала жодної фінансової участі у придбанні цієї земельної ділянки, внаслідок чого вважає, що така є його особистою приватною власністю.

В добровільному порядку згоди щодо поділу майна досягнути не вдалось, у зв'язку з чим просить в судовому порядку провести такий поділ, визнавши три земельні ділянки спільною сумісною власністю з подальшим визнанням за кожним з подружжя права власності на ? ідеальної частки, а земельну ділянку № 0016 визнати його особистою власністю.

Відповідач надала суду відзив на позовну заяву, одночасно надавши його копію позивачу. З обґрунтованістю позовних вимог не погоджується, оскільки земельні ділянки № 0082, № 0103 та № 0226 одержані нею із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації та відповідно до чинного на той час законодавства, такі об'єкти вважались особистою власністю подружжя. В свою чергу, доводи позивача про те, що він здійснював підготовку документів для приватизації вважає безпідставними, такі дії не є підставою для набуття права власності. Крім цього, позивач також отримав в порядку приватизації аналогічну земельну ділянку за межами села Тучне Пустомитівського району Львівської області. Земельну ділянку № 0016 вважає спільною сумісною власністю, оскільки така придбавалась, в тому числі за спільні кошти подружжя. Відповідні доводи позивача про протилежне заперечує, оскільки фінансову участь у придбанні цієї земельної ділянки приймали і її батьки, а батьки позивача за своїм фінансовим становищем не могли одноосібно розрахуватись за договором купівлі-продажу, внаслідок чого земельна ділянка придбана як за спільні кошти подружжя, так і за кошти, надані батьками обох сторін. З огляду на зазначене, просить провести поділ спільного майна подружжя, а саме земельної ділянки № 0016, визнавши за сторонами право власності по ? ідеальної частки за кожним. В іншій частині позовних вимог просить відмовити.

Позивач надав суду відповідь на відзив, долучивши докази її направлення відповідачу. Зазначає, що у відзиві відповідач застосовує законодавство, яке не діяло на момент набуття у власність земельних ділянок № 0103 та № 0226, оскільки на той момент сімейне законодавство визначало об'єкти приватизації спільною сумісною власністю подружжя, а земельна ділянка № 0082 передана відповідачу у власність відповідно до ст. 10 Закону України Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні , тобто сім'ї відповідача, що відносить її до об'єкту спільної сумісної власності подружжя. Що стосується земельної ділянки № 0016, така придбавалась за його особисті кошти, які надали йому батьки, а батьки відповідача не мали достатньо доходів для надання такої фінансової допомоги.

Письмових заперечень відповідача до суду не надходило.

В процесі розгляду даної справи ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 25.04.2018р. витребувано у ГУ ДФС у Львівській області відомості про доходи за період з 2000 по 2010р. ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, тобто відомості про доходи сторін та їх батьків.

Запитувана інформації згідно цієї ухвали надійшла на адресу суду 21.06.2018р.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат ОСОБА_1, повноваження якого підтверджуються ордером на ведення справи серії ЛВ № 072580, позовні вимоги підтримав. Дав пояснення, аналогічні вищенаведеним та просить позов задовольнити.

Представник відповідача - адвокат ОСОБА_2, повноваження якого підтверджуються ордером на ведення справи серії ЛВ № 071760, в судовому засіданні проти обґрунтованості позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. Вважає, що поділу підлягає виключно земельна ділянка № 0016.

Заслухавши пояснення учасників процесу та свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 12.07.2005р. сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 06.06.2017р. (справа № 463/5997/16-ц), яке не оскаржувалось та набрало законної сили.

Згідно з положеннями частини першої статті 81, частини третьої статті 116 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Згідно з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 18-2 постанови від 16.04.2004р. № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Згідно зі статтею 57 СК України (у редакції, чинній на момент видачі державного акту на земельну ділянку № 0082) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.

Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до статті 61 СК України (у редакції, чинній на момент видачі державного акту на земельну ділянку № 0082) об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до Закону України Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п'ятою такого змісту: об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Зазначена норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка № 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 12 червня 2012 року.

Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання чинності відповідними актами; акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Отже, з урахуванням наведених змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Як вбачається з копії державного акту на право власності на земельну ділянку (а.с.11), виданого 16.07.2010р. на підставі рішення Винниківської міської ради № 1766 від 24.09.2009р., відповідач є власником земельної ділянки площею 0,0600 га за адресою м. Львів-Винники вул. Зарічна, 3, кадастровий номер 4610160300:06:001:0082.

Тобто, земельна ділянка № 0082 отримана відповідачем у власність до 08.02.2011р., та відповідно, у випадку її приватизації, не могла вважатись спільною сумісною власністю подружжя.

Разом з тим, згідно рішення Винниківської міської ради № 1196 від 16.12.2005р., прийнятого на виконання міської соціальної програми підтримки молодих сімей на 2005 - 2006 роки, відповідачу погоджено місце розташування та надано дозвіл складення проекту відведення земельної ділянки площею 0,0600 га у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку в кварталі молодіжної забудови в м. Винники.

Загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства та держави, основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні щодо соціального становлення та розвитку молоді визначаються Законом України Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді України .

Молодою сім'єю, згідно ст. 1 цього Закону в редакції, чинній на момент видачі державного акту на земельну ділянку № 0082, визнається подружжя, в якому вік чоловіка та дружини не перевищує 35 років, або неповна сім'я, в якій мати (батько) віком до 35 років.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 10 цього Закону в цій же редакції, держава забезпечує молодим громадянам рівне з іншими громадянами право на житло, сприяє молодіжному житловому будівництву, створенню молодіжних житлових комплексів тощо. При відведенні земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва органи місцевого самоврядування затверджують квоти ділянок, які надаються молодим сім'ям під будівництво житла.

В свою чергу, за змістом ч. ч. 3, 4 ст. 116 ЗК України в редакції, чинній на момент видачі державного акту на земельну ділянку № 0082, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Системний аналіз положень Закону України Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді України та ЗК України свідчить про те, що ними врегульовуються різні правові механізми передачі земельної ділянки у власність громадян та відповідно, різні правові підстави для набуття таких земельних ділянок у власність, і оскільки в першому випадку визначальним для отримання земельної ділянки у власність є факт перебування особи у шлюбі, отримана в такому порядку земельна ділянка вважається спільною сумісною власністю.

Тому, земельна ділянка № 0082 не може вважатись особистим майном відповідача і як наслідок така є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу.

Щодо земельної ділянки № 0103.

Відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку (а.с.15), виданого 04.05.2012р. на підставі рішення Винниківської міської ради № 300 від 20.10.2011р., відповідач є власником земельної ділянки площею 0,0830 га за адресою м. Львів-Винники вул. Зарічна, 3, кадастровий номер 4610160300:06:001:0103.

Оскільки така земельна ділянка набута відповідачем у період чинності ч. 5 ст. 61 СК України, яка діяла з 08.02.2011р. по 12.06.2012р. і яка визначала об'єкти приватизації спільною сумісною власністю, така земельна ділянка також є спільною сумісною власністю позивача та відповідача та відповідно, підлягає поділу.

Відповідні доводи відповідача про те, що вказана земельна ділянка є її особистою приватною власністю не ґрунтуються на законі, чинному в моменту набуття такої земельної ділянки у власність і тому є невірними.

Щодо земельної ділянки № 0226.

Розпорядженням Перемишлянської районної державної адміністрації № 945 від 18.12.2012р. (а.с.14) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,8000 га за рахунок земель Добряницької сільської ради за межами села Тучне (землі сільськогосподарського призначення: угіддя, рілля) та передано безоплатно у власність гр. ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до копії свідоцтва про право власності (а.с.12) від 24.12.2013р., відповідач є одноосібним власником цієї земельної ділянки площею 1,8 га за адресою Львівська обл., Перемишлянський район, Добряницька сільська рада, кадастровий номер 4623380600:03:000:0226.

Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.13), право власності на таку земельну ділянку зареєстровано 24.12.2013р.

Оскільки така земельна ділянка набута після 12.06.2012р., вона не може вважатись спільним сумісним майном, а є особистою приватною власністю відповідача та відповідно, не підлягає поділу.

Тому, позовні вимоги відносно такої земельної ділянки, а саме про визнання її спільним сумісним майном та проведення поділу належить залишити без задоволення.

В свою чергу, таких висновків суду не спростовують доводи позивача про те, що особисто він розпочав процедуру приватизації такої земельної ділянки в період чинності ч. 5 ст. 61 СК України, а внаслідок бездіяльності Перемишлянської районної державної адміністрації рішення прийнято після скасування цієї норми.

Зокрема, за змістом положень ч. ч. 6, 7, 8, 9 ст. 118 ЗК України в редакції, чинній на момент прийняття Перемишлянською районною державною адміністрацією рішення від 18.12.2012р., громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

В свою чергу, відповідно до ч. 5 ст. 186-1 ЗК України в тій же редакції, органи виконавчої влади, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (копії такого проекту) безоплатно надати свої висновки про його погодження або відмову в такому погодженні.

Відповідно до змісту розпорядження від 18.12.2012р., таке прийнято на підставі заяви відповідача від 06.12.2012р. та з врахуванням висновку комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації землеустрою у Перемишлянському районі від 04.12.2012р..

Вказане свідчить про те, що Перемишлянська районна державна адміністрація не допустила бездіяльності, оскільки останніми не порушено строків у процедурі прийняття рішення про надання земельної ділянки у власність, тоді як єдиним невизначеним строком в такій процедурі є строк виготовлення проекту землеустрою, який узгоджується безпосередньо громадянином та виконавцем робіт із землеустрою.

Отже, з огляду на положення ст. 5 ЦК України та час набуття відповідачем права власності на земельну ділянку № 0226, така не може вважатись спільною сумісною власністю подружжя.

Щодо земельної ділянки № 0016.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 12.08.2010р. (а.с.18), відповідач набула у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,0600 га, яка розташована за адресою Львівська обл., м. Винники, вул. Зарічна, 1, кадастровий номер 4610160300:06:001:0016. Продаж вчинено за 37 932 грн.

Згідно ст. 60 СК України в редакції, чинній на час придбання земельної ділянки № 0016, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:

1) час набуття такого майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Під час розгляду цивільної справи № 489/3690/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 15.11.2018р. зазначив, що норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року справа № 6-612цс15 та від 25 листопада 2015 року справа № 6-2333цс15.

В свою чергу, під час розгляду цивільної справи № 6-843цс17 Верховний Суд України в своїй постанові від 24.05.2017р. зазначив, що конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічні висновки висловила ОСОБА_9 Верховного Суду під час розгляду цивільної справи № 372/504/17 (постанова від 21.11.2018р.).

Документального підтвердження про те, що земельна ділянка № 0016 придбавалась за особисті кошти позивача матеріали справи не містять.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5, який є батьком позивача суду пояснив, що був присутній під час укладення договору купівлі-продажу, а вказана земельна ділянка придбавалась безпосередньо за його грошові кошти, що було таким подарунком для сина.

Свідок ОСОБА_10, який є попереднім власником земельної ділянки і який відчужив її за договором купівлі-продажу від 12.08.2010р. суду пояснив, що грошові кошти в присутності нотаріуса йому передав батько позивача. В цей момент батько стверджував, що у спосіб купівлі земельної ділянки дарує її сину.

Згідно ч. 2 ст. 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 5 цієї статті, договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Валютною цінністю, відповідно до ст. 1 Декрету КМУ Про систему валютного регулювання і валютного контролю , є в тому числі національна валюта.

Отже, дарування, як про це зазначає сторона позивача, могло бути здійснено лише після підписання відповідного договору і лише в такому випадку майно, придбане за такі кошти могло вважатись особистою власністю подружжя.

Натомість, покази свідків, самі по собі не можуть підтверджувати джерела походження коштів, за які придбавалась земельна ділянка № 0016.

Що ж стосується даних про доходи сторін та їх батьків (а.с.114-119, 122-127), такі не можуть вважатись належним доказом джерела походження коштів, за які придбавалась спірна земельна ділянка, оскільки жодним чином не підтверджують, що ці кошти або їх частина передавалась позивачу.

Тому, на переконання суду факт придбання земельної ділянки № 0016 за особисті кошти позивача не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні внаслідок чого, така земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя.

Більше того, така земельна ділянка межує з земельними ділянками № 0082 та № 0103, які набуті відповідачем в порядку приватизації і які є спільною сумісною власністю позивача і відповідача. Відповідно, метою придбання земельної ділянки № 0016 є інтереси подружжя, що підтверджує правильність висновків суду про належність її до спільної сумісної власності подружжя.

Отже, спільною сумісною власністю позивача та відповідача є та підлягають поділу лише земельні ділянки № 0082, № 0103 та № 0016.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя судам роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом - ч. 1 ст. 71 СК України.

У пункті 25 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 цього Кодексу) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Верховний Суд України під час розгляду цивільної справи № 6-2811цс15 сформулював правову позицію від 30.03.2016р., в якій роз'яснив, що у разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду цивільної справи № 489/3573/16-ц (постанова від 26.09.2018р.)

Враховуючи, що земельні ділянки вважаються неподільною річчю, і жоден з колишнього подружжя не вніс на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми, позов про поділ майна подружжя підлягає до задоволення у спосіб визнання за позивачем та відповідачем права власності по 1/2 ідеальної частки земельних ділянок № 0082, № 0103 та № 0016.

З огляду на зазначене, позов підлягає до задоволення частково, про що ухвалюється дане рішення.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір в розмірі 640 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,223,263-265,268 ЦПК України, ст. ст. 57, 60, 61, 63, 65, 68, 70, 71 СК України, ст.ст. 3, 11, 15, 16, 317, 319, 321, 328, 368, 372, 719 ЦК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 (м. Львів-Винники, вул. Івасюка, 54/19, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_4 (м. Львів-Винники, вул. Стрілецька, 51-а, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) наступне майно:

земельну ділянку на вул. Зарічній, 3 у м. Львів-Винники (кадастровий номер 4610160300:06:001:0082), площею 0,0600 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку.

земельну ділянку на вул. Зарічній, 3 у м. Львів-Винники (кадастровий номер 4610160300:06:001:0103), площею 0,0830 га, для ведення садівництва.

земельну ділянку на вул. Зарічній, 1 у м. Львів-Винники (кадастровий номер 4610160300:06:001:0016), площею 0,0600 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Розділити спільне майно, набуте подружжям за час шлюбу, визнавши за ОСОБА_3 право власності на:

? ідеальну частку земельної ділянки на вул. Зарічній, 3 у м. Львів-Винники (кадастровий номер 4610160300:06:001:0082), площею 0,0600 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку.

? ідеальну частку земельної ділянки на вул. Зарічній, 3 у м. Львів-Винники (кадастровий номер 4610160300:06:001:0103), площею 0,0830 га, для ведення садівництва.

? ідеальну частку земельної ділянки на вул. Зарічній, 1 у м. Львів-Винники (кадастровий номер 4610160300:06:001:0016), площею 0,0600 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на:

? ідеальну частку земельної ділянки на вул. Зарічній, 3 у м. Львів-Винники (кадастровий номер 4610160300:06:001:0082), площею 0,0600 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку.

? ідеальну частку земельної ділянки на вул. Зарічній, 3 у м. Львів-Винники (кадастровий номер 4610160300:06:001:0103), площею 0,0830 га, для ведення садівництва.

? ідеальну частку земельної ділянки на вул. Зарічній, 1 у м. Львів-Винники (кадастровий номер 4610160300:06:001:0016), площею 0,0600 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 640 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354,355 ЦПК України, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 28.12.2018 року.

Суддя: Леньо С. І.