Рішення

від 17.08.2018 по справі 804/4117/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2018 року Справа № 804/4117/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В, розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства Мідас КР про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ :

05 червня 2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства Мідас КР , у якому позивач просить суд:

- стягнути з приватного підприємства Мідас КР на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2017 рік у розмірі 38 376,47 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем в порушення вимог, визначених статтями 19, 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , не сплачено в строк до 17.04.2018 року адміністративно-господарські санкції у сумі 38 376,47 грн. за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання 06 липня 2018 року о 14 год. 30 хв. та витребувано додаткові докази від сторін у справі.

04 липня 2018 року засобами телекомунікаційного зв'язку на адресу електронної пошти суду та 06 липня 2018 року до канцелярії суду від представника відповідача надійшли документи на виконання ухвали суду від 11 червня 2018 року та заперечення на адміністративний позов, у яких ПП Мідас КР позовні вимоги не визнало та просило суд відмовити у їх задоволенні, з огляду на те, що в діях суб'єкту господарювання відсутня вина у вчинення правопорушення, оскільки ним приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення, які суд розцінює як відзив на позов.

У підготовчому судовому засіданні 06 липня 2018 року представником позивача надано докази на виконання ухвали суду від 11 червня 2018 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2018 року було витребувано додаткові докази у справі від Дніпропетровського обласного центру зайнятості. У зв'язку з витребування нових доказів судом оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні до 30 липня 2018 року о 16 год. 30 хв.

25 липня 2018 року від Дніпропетровського обласного центру зайнятості на виконання ухвали суду від 06 липня 2018 року надійшли додаткові докази у справі.

30 липня 2018 року у підготовчому судовому засіданні представником відповідача надано до матеріалів справи додаткові докази у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті 10.08.2018 року о 09:00 год.

30.07.2018 року від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи в письмовому провадженні без участі відповідача.

08.08.2018 року від представника позивача надійшла заява про закриття підготовчого провадження у справі, проведення судового засідання 10.08.2018 року без його участі, а також відсутність заперечень щодо розгляду справи по суді в цей же день.

10.08.2018 року сторони у судове засідання не з'явились, про дату час та місце підготовчого судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи вищезазначене та відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами відповідно до положень частини дев'ятої вказаної норми.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Приватне підприємство Мідас КР перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

28 лютого 2018 року приватним підприємством Мідас КР подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік, відповідно до якого у 2017 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 17 осіб; штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві - відсутні; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників - 652,40 тис. грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 38 377 грн.

У рядку 6 вказаного звіту відповідачем не визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих для працевлаштування інвалідів.

Згідно з розрахунком суми позову, наданим позивачем до матеріалів справи, ПП Мідас КР не сплачено адміністративно-господарські санкції у сумі 38 376,47 грн. за не працевлаштування 1 особи з інвалідністю в 2017 році.

Станом на день звернення до суду відповідачем не сплачено вищезазначену суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991року №875-ХІІ (далі - Закон №875-XІI) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 Закону №875-XІI встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини першої та другої статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині першій статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону №875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 розділу V Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

За приписами частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону №875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 02 квітня 2013 року по справі № 21-95а13 та неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року по справі №811/696/17, від 06 лютого 2018 року по справі №811/693/17, від 08 травня 2018 року по справі №805/2275/17.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (далі - Порядок №316).

За положеннями пункту 5 розділу І Порядку №316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наведене свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ.

Однак, на підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

З матеріалів справи вбачається, що у 2017 році середньооблікова кількість штатних працівників приватного підприємства Мідас КР становила 17 осіб, отже кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до 4% нормативу, становить 1 особа, не працювало жодної особи з інвалідністю.

ПП Мідас КР надало до Криворізького міськрайонного центру зайнятості звітність форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) 06.01.2017 року, що підтверджується копією звітності форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) з відмітками про отримання центром зайнятості, яка міститься у матеріалах справи.

Крім того, підприємством до Криворізького міськрайонного центру зайнятості подавались листи щодо підтвердження актуальності вакансії від 03.02.2017 року, 02.03.2017 року, 31.03.2017 року, 28.04.2017 року, 26.05.2017 року, 23.06.2017 року, 21.07.2017 року, 16.08.2017 року, 15.09.2017 року, 12.10.2017 року, 10.11.2017 року, 08.12.2017 року, що підтверджуються наявними у матеріалах спарив копіями зазначених листів та листа Криворізького міськрайонного центру зайнятості від 12.07.2018 року №01-11/2492.

Таким чином, роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а сам факт не працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.

Вказані обставини дають підстави суду для висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених статтею 19 №875-XІI та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Судом встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році.

Доказів, які б свідчили про те, що підприємство безпідставно відмовило у прийнятті на роботу особам з інвалідністю протягом 2017 року, які зверталися безпосередньо до підприємства відповідача або які були направлені переліченими у статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні органами, до суду не надано.

За положеннями частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За положеннями частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства Мідас КР про стягнення адміністративно-господарських санкцій є не обґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 73-77, 86, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження: 49101, м. Дніпро, вул. Святослава Хороброго, буд. 11; код ЄДРПОУ 25005978) до приватного підприємства Мідас КР (місцезнаходження: 50007, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Саксаганський район, вул. Іллічівська, буд. 41, офіс 16; код ЄДРПОУ 38032437) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Юхно