Рішення

від 07.09.2018 по справі 804/4114/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2018 року Справа № 804/4114/18

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЮхно І. В. при секретаріГончаровій В.Г. за участі: представника відповідача Савчука С.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю ТПК Індиго про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

05 червня 2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю ТПК Індиго , у якому позивач просить суд:

- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ТПК Індиго на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2017 рік у розмірі 20 316,67 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем в порушення вимог, визначених статтями 19, 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , не сплачено в строк до 17.04.2018 року адміністративно-господарські санкції у сумі 20 316,67 грн. за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання 06 липня 2018 року о 09:30 год. та витребувано додаткові докази від сторін у справі.

У підготовчому судовому засіданні 06 липня 2018 року представником позивача надано докази на виконання ухвали суду від 11 червня 2018 року. Відповідач у підготовче судове засідання не з'явився, відомості про йому вручення повідомлення про дату, час і місце підготовчого судового засідання у матеріалах справи відсутні. Судом на підставі положень статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України було відкладено підготовче судове засідання до 30 липня 2018 року о 14:30 год.

25 липня 2018 року до канцелярії суду від представника відповідача надійшли документи на виконання ухвали суду від 11 червня 2018 року та відзив на позов, у якому ТОВ ТПК Індиго позовні вимоги не визнало та просило суд відмовити у їх задоволенні, з огляду на те, що в діях суб'єкту господарювання відсутня вина у вчинення правопорушення, оскільки ним приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення. Крім цього, відповідач вважає, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом.

30 липня 2018 року у підготовчому судовому засіданні судом оголошена перерва до 10 серпня 2018 року о 14:30 год. з метою надання часу сторонам для надання відповіді на відзив та заперечень у справі.

08 серпня 2018 року від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання, призначеного 10.08.2018 року о 14:30 год., за відсутності представника позивача, у якому зазначено, що проти розгляду справи по суті №804/4114/18 10.08.2018 року представник позивача не заперечує.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті 07.09.2018 року о 15:40 год.

07 вересня 2018 року засобами телекомунікаційного зв'язку на адресу електронної пошти суду від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання 07.09.2018 року без участі позивача.

Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Представник відповідача 07.09.2018 року в судовому засіданні представник відповідача підтримав раніше обрану правову позицію.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю ТПК Індиго перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

28 лютого 2018 року товариством з обмеженою відповідальністю ТПК Індиго подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік, відповідно до якого у 2017 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 12 осіб; штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві - відсутні; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників - 487,60 тис. грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 40 631,15 грн.

У рядку 6 вказаного звіту відповідачем не визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих для працевлаштування інвалідів.

Згідно з розрахунком суми позову, наданим позивачем до матеріалів справи, ТОВ ТПК Індиго не сплачено адміністративно-господарські санкції у сумі 20 316,67 грн. за не працевлаштування 1 особи з інвалідністю в 2017 році.

Станом на день звернення до суду відповідачем не сплачено вищезазначену суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991року №875-ХІІ (далі - Закон №875-XІI) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 Закону №875-XІI встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини першої та другої статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині першій статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону №875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 розділу V Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

За приписами частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону №875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 02 квітня 2013 року по справі № 21-95а13 та неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року по справі №811/696/17, від 06 лютого 2018 року по справі №811/693/17, від 08 травня 2018 року по справі №805/2275/17.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (далі - Порядок №316).

За положеннями пункту 5 розділу І Порядку №316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наведене свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ.

Однак, на підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

З матеріалів справи вбачається, що у 2017 році середньооблікова кількість штатних працівників товариства з обмеженою відповідальністю ТПК Індиго становила 12 осіб, отже кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до 4% нормативу, становить 1 особа, не працювала жодна особа з інвалідністю.

ТОВ ТПК Індиго надавало до Криворізького міськрайонного центру зайнятості звітність форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) 05.05.2017 року, що підтверджується копіями звітності форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) з відмітками про отримання центром зайнятості та листа Криворізького міськрайонного центру зайнятості від 20.07.2018 року №05-14/2632, які містяться у матеріалах справи.

Крім цього, 02.06.2017 року, 30.06.2017 року, 28.07.2017 року, 23.08.2017 року, 22.09.2017 року, 20.01.2017 року, 17.11.2017 року, 12.12.2017 року листами ТОВ ТПК Індиго інформувало Криворізький міськрайонний центр зайнятості про актуальність станом на дати подання вказаних листів вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю (копії листів міститься у матеріалах справи).

Поряд із цим, згідно з інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ ТПК Індиго (код ЄДРПОУ 41250250) зареєстроване у якості юридичної особи 31.03.2017 року (запис №12271020000017781.

З наданих до матеріалів справи копій звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування вбачається, що у квітні 2017 року у ТОВ ТПК Індиго кількість штатних працівників становила 1 особу, тобто не перевищувала 8 осіб, у зв'язку з чим до травня 2017 року у підприємства не було обов'язку подання звітності форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) .

Таким чином, роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а сам факт не працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.

Вказані обставини дають підстави суду для висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених статтею 19 №875-XІI та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Судом встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році.

Доказів, які б свідчили про те, що товариство безпідставно відмовило у прийнятті на роботу особам з інвалідністю протягом 2017 року, які зверталися безпосередньо до підприємства відповідача або які були направлені переліченими у статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні органами, до суду не надано.

Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем як суб'єктом владних повноважень тримісячного строку звернення до адміністративного суду, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Абзацом другим частини другої наведеної статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.

Частиною четвертою статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні передбачено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна звітність) Звіт зайнятість і працевлаштування інвалідів , затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2007 року за № 117/13384, звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.

З аналізу вищенаведеного, суд приходить до висновку, що саме з 16 квітня відповідного року у контролюючого органу виникає право на стягнення несплачених підприємством самостійно сум санкцій у судовому порядку.

Аналогічна позиція викладена Верховним судом України у постанові від 21.02.2011 року (справа №21-9а11) та Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 року (справа №811/2242/15), від 21.02.2018 року (справа №813/1897/17), від 05.07.2018 року (справа №809/1933/16).

Отже, відповідач зобов'язаний був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць з працевлаштування інвалідів у 2017 в строк до 16.04.2018 року (15.04.2018 року - вихідний день), у зв'язку з чим у позивача з 17.04.2018 року виникло право на стягнення несплачених самостійно відповідачем сум санкцій у судовому порядку.

Таким чином, оскільки позивач звернувся до суду з даною позовною заявою 05.06.2018 року, тобто в межах тримісячного строку з 17.04.2018 року, тому строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем пропущений не був.

За положеннями частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За положеннями частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю ТПК Індиго про стягнення адміністративно-господарських санкцій є не обґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 73-77, 86, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження: 49101, м. Дніпро, вул. Святослава Хороброго, буд. 11; код ЄДРПОУ 25005978) до товариства з обмеженою відповідальністю ТПК Індиго (місцезнаходження: 50015, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Конституційна, буд.15; код ЄДРПОУ 41250250) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення згідно з вимогами частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України складений 13 вересня 2018 року.

Суддя І.В. Юхно