Рішення

від 09.01.2019 по справі 910/14568/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 09.01.2019Справа №  910/14568/18 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Меблофф Груп» до  Товариства з обмеженою відповідальністю «Бротрейд» простягнення 148127,07 грн           Суддя Смирнова Ю.М. Без виклику учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Меблофф Груп» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бротрейд» 148127,07 грн, з яких: 116014,80 грн заборгованості за поставлений товар, 1907,09  грн 3% річних, 2320,30 грн інфляційних втрат, 22084,14 грн пені, 5800,74 грн штрафу. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №2508 від 25.08.2016 в частині здійснення розрахунків за поставлений товар. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/14568/18, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, а також встановлено строк для подання відзиву на позов – протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали. Проте, відповідач відзив на позов не надав. Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 05.11.2018 отримана відповідачем 14.11.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103048197489. Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. За приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами. Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва ВСТАНОВИВ: 25.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Меблофф Груп» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бротрейд» (покупець) було укладено договір поставки №2508 (надалі – Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець – прийняти й оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим Договором.   Пунктом 1.2 Договору передбачено, що постачальник зобов'язується поставляти товар партіями в кількості і асортименті, визначених у специфікаціях, що є невід'ємними частинами даного договору. Відповідно до п.п. 2.1, 2.4 Договору асортимент та ціна на товар, що поставляється, визначаються на підставі специфікацій, які є невід'ємними частинами даного договору. В ціну товару включені вартість тари та упаковки товару. Згідно з п. 4.1 Договору поставка товарів здійснюється постачальником протягом строку дії договору відповідно до специфікацій, в яких визначається асортимент (вид) та обсяг товару (кількість), ціна за одиницю товару, адреса доставки, строк доставки, загальна ціна партії товару та інші умови. У відповідності до п. 4.2 Договору моментом здійснення поставки товару постачальником є його отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна). Разом з товаром покупцю повинні передаватись належні товару документи, що підтверджують його якість і безпеку, включаючи сертифікати, якісні посвідчення (оригінали або копії, завірені печаткою постачальника) та інше. Згідно з п. 4.3 Договору право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару, переходять до покупця в момент підписання відповідальною особою покупця видаткової (та/або товарно-транспортної накладної). Відповідно до п.п. 8.1, 8.2 Договору договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2016. В разі, якщо за 30 днів до закінчення строку дії Договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його, то дія Договору автоматично продовжується на один рік на тих же умовах. За правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки. Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно з п.п. 5.1, 5.2 Договору покупець оплачує товар за цінами, вказаними у специфікаціях, на умовах даного договору в порядку і формах, які не суперечать чинному законодавству України. Розрахунки за товар здійснюються на умовах, передбачених у специфікаціях. Відповідно до п.п. 5.3, 5.4 Договору розрахунок здійснюється в безготівковій формі в національній грошовій одиниці України. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, поступає на розрахунковий рахунок постачальника. Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами. У відповідності до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до специфікації №18 від 02.11.2017 до Договору поставки №2508 від 25.08.2016 продавець зобов'язався виготовити, поставити та зібрати (встановити) покупцю товари, а покупець – прийняти та оплатити товари, найменування яких визначено у специфікації, на загальну суму 290037,00 грн. Як це передбачено п. 5.2 Договору, у специфікації №18 від 02.11.2017 сторони погодили умови здійснення розрахунків за товар, а саме: безготівковий розрахунок; 60% передоплата, 40% протягом 10 робочих днів з моменту прийняття товару замовником. На виконання умов Договору на підставі специфікації №18 від 02.11.2017 в період з 12.02.2018 по 22.03.2018 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 290037,00  грн. Факт поставки товару підтверджується наявними у справі видатковими накладними №25 від 12.02.2018 на суму 15759,01 грн та №6 від 22.03.2018 на суму 274277,99  грн, а також відповідними товаро-транспортними накладними. Крім того, в рамках Договору відповідачем надано позивачу послуги з доставки обумовленого у специфікації №18 товару на суму 9800,00 грн, що підтверджується підписаним представниками сторін актом надання послуг №26 від 12.02.2018. Однак, як свідчать матеріали справи, відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленого товару та вартості доставки належним чином виконано не було, а було здійснено часткову оплату  – на суму 183822,20  грн (згідно платіжних доручень № 7 від 10.01.2018 на суму 60000,00 грн, №7 від 24.01.2018 на суму 30000,00 грн, №10 від 15.02.2018 на суму 10000 грн, №16 від 19.02.2018 на суму 70000,00 грн, №19 від 16.03.2018 на суму 9902,20 грн, №20 від 16.03.2018 на суму 3920,00  грн). Решта вартості поставленого товару – у розмірі 116014,80 грн оплачена відповідачем не була. За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідачем заперечень проти позову не наведено, доказів погашення заборгованості в добровільному порядку не надано. Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 116014,80 грн є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню. Крім основного боргу, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 1907,09  грн 3% річних, 2320,30 грн інфляційних втрат, 22084,14 грн пені, нарахованих за період прострочення з 06.04.2018 по 22.10.2018, та 5800,74 грн штрафу (що становить 5% від вартості неоплаченого товару). Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки. Згідно з положеннями ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидами якої є штраф та пеня. Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Відповідно до п. 7.2 Договору за несвоєчасну оплату за даним Договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення. Сплата пені не звільняє покупця від сплати основної суми заборгованості. Пунктом 7.4 Договору встановлено, що крім пені, передбаченої п. 7.2 договору, у випадку несвоєчасної оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 5% від вартості неоплаченого товару, а у випадку повторного порушення – штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат (за період з 06.04.2018 по 22.10.2018) та штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреним судом. Щодо вимог про стягнення пені, суд відзначає таке. З доданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що позивачем заявлено до стягнення суму пені у розмірі 22084,14 грн, яка нарахована за період з 06.04.2018 по 22.10.2018. Водночас, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Як зазначено в п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №  14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. За змістом ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Тобто, та обставина, що сторони в умовах Договору погодили, що неустойка нараховується та сплачується за кожен день прострочення платежу, не означає погодження сторонами іншого, аніж встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України строку, за який нараховується неустойка. Враховуючи наведене, суд здійснює перерахунок заявленої до стягнення суми пені. За здійсненим судом перерахунком, за прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 20253,50 грн за період прострочення з 06.04.2018 по 06.10.2018. Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основної заборгованості у розмірі 116014,80 грн, 3% річних у розмірі 1907,09 грн, інфляційні втрати у розмірі 2320,30 грн, пеня у розмірі 20253,50 грн та  штраф у розмірі 5800,74 грн. У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бротрейд» (04107, м.Київ, вулиця Татарська, будинок 21, літера А, ідентифікаційний код 40103585) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблофф Груп» (49057, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, будинок 156А, офіс 8, ідентифікаційний код 38677107) основну заборгованість у розмірі 116014 (сто шістнадцять тисяч чотирнадцять) грн 80 коп., 3% річних у розмірі 1907 (одна тисяча дев'ятсот сім) грн 09 коп., інфляційні втрати у розмірі 2320 (дві тисячі триста двадцять) грн 30 коп., пеню у розмірі 20253 (двадцять тисяч двісті п'ятдесят три) грн 50 коп., штраф у розмірі 5800 (п'ять тисяч вісімсот) грн 74 коп. та судовий збір у розмірі 2194 (дві тисячі сто дев'яносто чотири) грн 36 коп. 3. В іншій частині позову відмовити. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.                                                        .        Суддя                                                                                                         Ю.М. Смирнова