Постанова

від 08.01.2019 по справі 2240/2864/18

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2240/2864/18

Головуючий у 1-й інстанції: Майстер П.М.

Суддя-доповідач: Мацький Є.М.

08 січня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мацького Є.М.

суддів: Охрімчук І.Г. Капустинського М.М. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Платаш В.О.,

представника апелянта: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2018 року (рішення прийнято у м. Хмельницькому, повний текст рішення складено 24.09.2018, час його прийняття не зазначено) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Нетішинської міської ради Хмельницької області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

І.ІСТОРІЯ СПРАВИ

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. ОСОБА_3 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Нетішинської міської ради, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Нетішинської міської ради VII скликання № 40/2381 від 30 березня 2018 року "Про надання територіальній громаді м.Нетішин в особі Нетішинської міської ради дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2000 га, яка розташована у АДРЕСА_1 для розміщення скверу".

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

2. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

3. Апелянт зазначив, що 02 липня 2018 року звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки яка розташована в АДРЕСА_1 для передачі її в оренду на конкурсних засадах для будівництва та обслуговування будівель торгівлі орієнтовною площею 0,2000 га. Вказав, що місцерозташування земельної ділянки відповідає Генеральному плану м. Нетішин, оскільки на визначеній в заяві території містобудівною документацією передбачено розміщення торгівельного закладу.

4. Рішенням сорок третьої сесії Нетішинської міської ради 7-го скликання від 14.07.2018 року за №43/2805, йому відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її в оренду, орієнтовною площею 0,2000 га, яка розташована АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на підставі рішення сорокової сесії Нетішинської міської ради VII скликання від 30березня 2018 року № 40/2381 " Про надання територіальній громаді м.Нетішин в особі Нетішинської міської ради дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2000 га, яка розташована у АДРЕСА_1 для розміщення скверу".

5. Апелянт вважав вказане рішення незаконним, таким, що порушує його права та інтереси, а тому звернувся в суд з вказаними позовними вимогами, однак суд першої інстанції,на його думку, безпідставно відмовив в задоволенні позову, внаслідок чого просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

6. 30.03.2018 року рішенням сорокової сесії Нетішинської міської ради VII скликання від 30.03.2018 року № 40/2381 вирішено: 1.надати територіальній громаді м.Нетішин, в особі Нетішинської сіської ради дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2 га, яка розташована у АДРЕСА_1, землі загального користування (землі будь-якої категорії, які використовуються як майдани, вулиці, проїзди, шляхи, громадські пасовища, сіножаті, набережні, пляжі, парки, зелені зони, сквери, бульвари, водні об'єкти загального користування, а також інші землі, якщо рішенням відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування їх віднесено до земель загального користування), для розміщення скверу, із земель запасу житлової та громадської забудови. 2. Виконавчому комітету Нетішинської міської ради розробити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та подати їх на розгляд міської ради.

7. 02.07.2018 року ОСОБА_3 звернувся до Нетішинської міської ради із заявою, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_1 для передачі її в оренду на конкурсних засадах для будівництва та обслуговування будівель торгівлі орієнтовною площею 0,2000 га.

8. 14.07.2018 року рішенням сорок третьої сесії Нетішинської міської ради VII скликання від 14.07.2018 року за №43/2805, вирішено відмовити ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її в оренду, орієнтовною площею 0,2000 га, яка розташована АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на підставі рішення сорокової сесії Нетішинської міської ради VII скликання від 30 березня 2018 року № 40/2381 "Про надання територіальній громаді м.Нетішин в особі Нетішинської міської ради дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2000 га, яка розташована у АДРЕСА_1 для розміщення скверу".

ІІІ. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

9. Позивач зазначив, що 02 липня 2018 року звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки яка розташована в АДРЕСА_1 для передачі її в оренду на конкурсних засадах для будівництва та обслуговування будівель торгівлі орієнтовною площею 0,2000 га. Вказав, що місцерозташування земельної ділянки відповідає Генеральному плану м. Нетішин, оскільки на визначеній в заяві території містобудівною документацією передбачено розміщення торгівельного закладу.

10. Рішенням сорок третьої сесії Нетішинської міської ради 7-го скликання від 14.07.2018 року за №43/2805, йому відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її в оренду, орієнтовною площею 0,2000 га, яка розташована АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на підставі рішення сорокової сесії Нетішинської міської ради VII скликання від 30 березня 2018 року № 40/2381 " Про надання територіальній громаді м.Нетішин в особі Нетішинської міської ради дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2000 га, яка розташована у АДРЕСА_1 для розміщення скверу".

11.Позивач вважав дане рішення незаконним, а тому звернувся з відповідним позовом до суду.

12. Відповідач зазначив, що на пленарному засіданні чергової сорокової сесії Нетішинської міської ради Хмельницької області, яке відбулося 30 березня 2018 року, у відповідності до пункту 34 частини 1 етапі 26, пункту 3 частини 4 статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 12, 92, 122 та 123 Земельного кодексу України, статті 8 Закону України "Про землеустрій", наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2007 року № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель", Нетішинська міська рада прийняла рішення №40/2381 "Про падання територіальній громаді м.Нетішин в особі Нетішинської міської ради дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2000 га, яка розташована у АДРЕСА_1 для розміщення скверу".

13. Вважає, що вищезазначене рішення міської ради прийнято на підставі повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України.

14. Зазначив, що вказана територія відноситься до зони Г-1, яка призначена для розташування окремих адміністративних, ділових, фінансових, торговельних, культурно-просвітницьких установ, які мають загальноміське значення.

ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

15. Стаття 13 Конституції України передбачає, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією .

16. Стаття 144 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

17. Відповідно до частин першої та другої статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

18. Згідно з частиною першою статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

19. Відповідно до частини четвертої статті 53 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів розробляються на певний період та поетапно згідно з генеральними планами населених пунктів і визначають: а) цільове призначення земель; б) землі, що знаходяться у власності, користуванні, в тому числі орендовані; в) організаційні, правові, фінансові та інші заходи щодо вдосконалення структури територій, освоєння земель, поліпшення їх якості, рекультивації, консервації; г) необхідність і обсяги економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель; ґ) заходи для забезпечення режиму використання земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання, а також відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам внаслідок встановлення цих зон; д) напрями природоохоронної діяльності.

20. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

21. Систему місцевого самоврядування визначено статтею 5 Закону України "Про місцеве самоврядування" у якій визначено, що сільська рада і сільський голова являються окремими самостійними суб'єктами в системі місцевого самоврядування.

22. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

23. Згідно зі ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

24. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (п. 34 ст. 26 Закону).

25. При цьому, повноваження сільського, селищного, міського голови у процесі роботи відповідної місцевої ради, в тому числі щодо вирішення земельних питань, визначені ст.42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

26. Відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до повноважень сільського, селищного, міського голови належать, зокрема, забезпечення на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян, скликання сесії ради, внесення пропозиції та формування порядку денного сесії ради, головування на пленарних засіданнях ради.

27. Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

28. Згідно ч.ч.1, 2 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

29. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

30. Проекти землеустрою можуть передбачати також формування земельних ділянок державної та комунальної власності за рахунок земель, не наданих у користування.

31. Проекти землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів розробляються на підставі рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

32. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

33. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

34. Тобто, враховуючи вищезазначене, питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмова у його наданні належить до компетенції органу місцевого самоврядування.

35. Згідно частини 1 статті 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

36. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

37. Згідно ч.1 ст. 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

38. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.

39. Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

40. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

41. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.

42. Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

43. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

44. Згідно частини 2 статті 17 цього Закону генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

45. Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання (частина 10 статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

46. Пунктом 4.1. розділу IV Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 16 листопада 2011 року №290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011 року за №1468/20206, рішення про розроблення генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

47. Державними будівельними нормами України (Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів сільських населених пунктів) передбачено, що згідно з чинним законодавством рішення про розроблення генерального плану сільського населеного пункту приймає сільська рада.

48. Функції замовника проекту в цьому рішенні покладаються на виконавчий орган сільської ради або (якщо він за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради не створювався) на сільського голову.

49. Після завершення розроблення генерального плану сільського населеного пункту замовник: - передає генеральний план для його погодження відділу містобудування і архітектури районної державної адміністрації, а також іншим районним та обласним (республіканським в АРК) організаціям, перелік яких встановлений у завданні на розроблення генерального плану; - надсилає проектні матеріали на погодження виконавчим органам місцевого самоврядування суміжних адміністративно-територіальних одиниць у частині, що зачіпає їх інтереси (розширення меж населеного пункту, розвиток спільних систем інженерно-транспортної інфраструктури, комунального господарства, міжселенного соціально-культурного обслуговування населення тощо); - подає генеральний план на експертизу; - організовує громадське обговорення генерального плану; - доручає розробнику генерального плану в разі потреби скоригувати проект; - подає скоригований проект генерального плану на затвердження сесією сільської ради; - оприлюднює через засоби масової інформації рішення про затвердження генерального плану, дає роз'яснення про його зміст.

50. Статтею 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

51. Відповідно до ч.ч.2,3 ст.123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

52. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення.

53. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

54. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

55. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

56. Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

57. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

58. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі:

розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб;

використання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів;

використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями;

будівництва об'єктів, що в повному обсязі здійснюється за кошти державного та місцевих бюджетів;

надання земельних ділянок підприємствам, установам і громадським організаціям у сфері культури і мистецтв (у тому числі національним творчим спілкам та їх членам) під творчі майстерні;

надання земельних ділянок в оренду для реконструкції кварталів застарілої забудови, для будівництва соціального та доступного житла, якщо конкурс на його будівництво вже проведено;

розміщення іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України;

надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб;

надання земельних ділянок державної або комунальної власності для потреб приватного партнера в рамках державно-приватного партнерства відповідно до закону;

надання земельної ділянки замість викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику чи його спадкоємцю (правонаступнику), у разі якщо така потреба відпала;

будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);

будівництва об'єктів забезпечення життєдіяльності населених пунктів (сміттєпереробних об'єктів, очисних споруд, котелень, кладовищ, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд);

передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва;

надання земельних ділянок суб'єктам господарювання, що реалізують відповідно до Закону України "Про особливості провадження інвестиційної діяльності на території Автономної Республіки Крим" зареєстровані в установленому порядку інвестиційні проекти. Надання такої земельної ділянки у власність здійснюється згідно із законодавством після завершення строку реалізації інвестиційного проекту за умови виконання суб'єктом господарювання договору про умови реалізації цього інвестиційного проекту на території Автономної Республіки Крим;

поновлення договорів оренди землі;

передачі в оренду, концесію майнових комплексів або нерухомого майна, розташованого на земельних ділянках державної, комунальної власності;

надання в оренду земельних ділянок індустріальних парків керуючим компаніям цих індустріальних парків;

надання земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

59. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням сорокової сесії Нетішинської міської ради VII скликання від 30.03.2018 року № 40/2381 вирішено: 1.надати територіальній громаді м.Нетішин, в особі Нетішинської сільської ради дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2 га, яка розташована у АДРЕСА_1, землі загального користування (землі будь-якої категорії, які використовуються як майдани, вулиці, проїзди, шляхи, громадські пасовища, сіножаті, набережні, пляжі, парки, зелені зони, сквери, бульвари, водні об'єкти загального користування, а також інші землі, якщо рішенням відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування їх віднесено до земель загального користування), для розміщення скверу, із земель запасу житлової та громадської забудови. 2.Виконавчому комітету Нетішинської міської ради розробити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та подати їх на розгляд міської ради.

60. Суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до Генерального плану міста Нетішин, плану зонування території міста Нетішин, земельна ділянка щодо якої позивач звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_1 для передачі її в оренду на конкурсних засадах для будівництва та обслуговування будівель торгівлі орієнтовною площею 0,2000 га, відноситься до зони Г-1, яка призначена для розташування окремих адміністративних, ділових, фінансових, торговельних, культурно-просвітницьких установ, які мають загальноміське значення.

61. Також, згідно з викопіювання з генерального плану міста Нетішин, копія якого міститься в матеріалах справи, земельна ділянка орієнтовною площею 0,2 га, яка розташована в АДРЕСА_1, яку бажає отримати позивач, розташована на території, на якій заплановано розміщення скверу.

62. Крім того, згідно з пояснюючою запискою до плану зонування території (зонінг) міста Нетішин Хмельницької області зазначені переважні види використання зони Г-1, серед яких зазначено також і парки, сквери, бульвари.

63. Отже, враховуючи вищенаведене, та з урахуванням встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що місце розташування земельної ділянки, на яку бажає отримати апелянт дозвіл, не відповідає генеральному плану міста Нетішина, а отже наявні підстави для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, що передбачено статтею 118 Земельного кодексу України.

64. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

65. Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

66. Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

67. Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

68. З аналізу викладеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

69. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

70. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту &? ;...&?,;.

71. Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

72. Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС.

73. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

74. Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

75. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

76. Колегія суддів зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

77. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

78. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

79. Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

80. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

81. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

82. Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України та п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

83. Пунктом 8 ч. 1 ст. 3 КАС позивача визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

84. Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

85. З викладеного вбачається, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

86. Таким чином, передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом. А тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

87. Враховуючи наведене судова колегія прийшла до висновку, що не можуть бути задоволені будь-які вимоги позивача з оскарження дій суб'єктів владних повноважень, які не породжують для нього виникнення, зміну чи припинення жодних прав чи обов'язків, навіть і в тому випадку якщо суд доходить висновку щодо певних порушень при здійсненні посадовою особою функціональних обов'язків при вчиненні таких дій.

88. Колегія суддів зазначає, що апелянтом не оскаржено рішення Нетішинської міської ради від 14.07.2018 року № 43/2805 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її йому в оренду.

89. Апелянт не довів суду, яким чином порушені його права оскаржуваним рішенням Нетішинської міської ради VII скликання № 40/2381 від 30 березня 2018 року "Про надання територіальній громаді м.Нетішин в особі Нетішинської міської ради дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2000 га, яка розташована у АДРЕСА_1 для розміщення скверу

90. Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог позивача.

VІ. ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

91. Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

92. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

93. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

94. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

95. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

96. Суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

97. Рішення суду є законним та обрунтованим , підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 10 січня 2019 року.

Головуючий Мацький Є.М. Судді Охрімчук І.Г. Капустинський М.М.