Рішення

від 08.01.2019 по справі 910/15043/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.01.2019Справа № 910/15043/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Купної В.В., розглянув матеріали господарської справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Курс-СВВ

до товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Спецкабель

про стягнення 33 324,45 грн.

за участю представників сторін:

від позивача Щербак С.В. - адвокат (посвідчення № 621/10 від 07.07.2017),

від відповідача не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2018 року товариства з обмеженою відповідальністю Курс-СВВ (далі - ТОВ Курс-СВВ , позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Спецкабель (далі - ТОВ НВП Спецкабель , відповідач) про стягнення 31 253,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов'язку за договором № 05-17 від 03.01.2017 поставити позивачу оплачений останнім товар, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем з повернення попередньої оплати за непоставлений відповідачем товар. Крім того, позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов'язку оплатити товар, поставлений позивачем відповідачу на виконання досягнутих сторонами усних домовленостей.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача борг у розмірі 31 253,01 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2018 було відкрито провадження у справі № 910/15043/18 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 11.12.2018.

11.12.2018 позивачем були подані уточнення позовної заяви, в яких останній просив суд просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 33 324,45 грн., з яких: 31 253,01 грн. - основний борг, 461,30 грн. - 3% річних, 1 610,14 грн. - інфляційна складова боргу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.12.2018 повідомлено ТОВ НВП Спецкабель про наступне судове засідання призначене на 08.01.2019.

У судовому засіданні 08.01.2019 суд розглянув вищевказані уточнення позовної заяви, подані позивачем 11.12.2018, та дійшов висновку про те, що за своєю суттю вказані уточнення є заявою про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

У разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі (ч. 5 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи те, що позивач заявив про збільшення розміру позовних вимог в межах процесуального строку, встановленого ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, та надав належні докази направлення відповідної заяви відповідачу, суд дійшов висновку про прийняття вказаної зави до розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні 08.01.2019 позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення їх розміру підтримав, вважав їх обґрунтованими та правомірними, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в жодне судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, правом надати відзив на позовну заяву не скористався.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ч. 9 ст. 165, ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 08.01.2019 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

03.01.2017 між ТОВ НВП Спецкабель (постачальником) та ТОВ Курс-СВВ (покупцем) був укладений договір № 05-17 (далі - договір), згідно з умовами якого постачальник зобов'язувався передати, а покупець - прийняти й оплатити продукцію (кабельно-провідникова продукція), вказану у специфікаціях, накладних або у рахунках-фактурах (далі - продукція), на умовах, передбачених даним договором. Кількість номенклатура та ціна продукції вказується в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що оплата покупцем продукції здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування 100% передоплати згідно рахунку-фактури на поточний рахунок постачальника, зазначений у даному договорі (якщо постачальник не повідомить покупцеві реквізити інших рахунків).

Строки поставки продукції визначаються у специфікаціях або рахунках-фактурах. Постачальник має право здійснити поставку продукції інші строки винятково на підставі попередньої згоди покупця в письмові формі (п. 3.3 Договору).

На виконання умов договору відповідач (ТОВ НВП Спецкабель ) виставив позивачу (ТОВ Курс-СВВ ) рахунки-фактури № СФ-0000347 від 07.07.2016 на суму 44 640,00 грн., № СФ0000542 від 29.09.2016 на суму 7 865,86 грн., № СФ0000418 від 06.06.2017 на суму 39 095,71 грн.

У свою чергу, позивач (ТОВ Курс-СВВ ) сплатив на користь відповідача (ТОВ НВП Спецкабель ) грошові кошти в загальному розмірі 52 505,86 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача від 07.07.2016 (на суму 44 640,00 грн.), від 29.09.2016 (на суму 7 865,86 грн.).

Листом № 24/07-17 від 24.07.2017 позивач просив відповідача врахувати здійснену позивачем передоплату в розмірі 44 640,00 грн., як оплату рахунка-фактури № СФ0000418 від 06.06.2017 на суму 39 095,71 грн., а залишок суми попередньої оплати в розмірі 5 544,29 грн. (44 640,00 грн. - 39 095,71 грн.) врахувати, як оплату майбутніх поставок.

Відповідач (ТОВ НВП Спецкабель ) здійснив поставку товару позивачу загальною вартістю 39 095,71 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000394 від 24.07.2017.

Отже, судом встановлено, що позивач (ТОВ Курс-СВВ ) сплатив на користь відповідача (ТОВ НВП Спецкабель ) попередню оплату за товар в загальному розмірі 52 505,86 грн., а відповідач передав позивачу товар загальною вартістю 39 095,71 грн. Таким чином, заборгованість відповідача за оплачений та не поставлений товар становить 13 410,15 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 7 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України).

Також відповідно до ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом встановлено, що вартість оплаченого позивачем і не переданого йому товару становить 13 410,15 грн.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач документів, що підтверджують передання позивачу товару загальною вартістю 13 410,15 грн. або повернення позивачу грошових коштів у вказаному розмірі, суду не надав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача частини основного боргу в розмірі 13 410,15 грн. є обґрунтованою.

Крім того, судом встановлено, що на виконання досягнутої сторонами усної домовленості позивач (ТОВ Курс-СВВ ) поставив відповідачу (ТОВ НВП Спецкабель ) товар загальною вартістю 17 842,86 грн., що підтверджується видатковою накладною № 631 від 04.04.2018.

Проте, відповідач вказаний товар не оплатив та доказів протилежного суду не надав.

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 2 вищевказаної статті).

Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару, шляхом укладення договору у спрощений спосіб, а дії сторін щодо поставки товару та його прийняття засвідчують їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються у тому числі ст.ст. 265, 173, 174, 193, 202 Господарського кодексу України, наведеними вище.

Крім того, приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України на покупця покладений обов'язок сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач доказів, які б підтверджували оплату ним поставленого позивачем товару в повному обсязі або спростовували доводи останнього, суду не надав.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача частини основного боргу в розмірі 17 842,86 грн. є обґрунтованою.

Отже, судом встановлено, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 31 253,01 грн. (13 410,15 грн.+17 842,86 грн.) є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 461,30 грн. та інфляційну складову боргу в розмірі 1 610,14 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Щодо строку повернення передплати за непоставлений відповідачем товар в розмірі 13 410,15 грн. суд зазначає, що умовами укладеного сторонами договору № 05-17 від 03.01.2017 не передбачений строк повернення попередньої оплати.

Позивачем долучена до матеріалів справи вимога про повернення грошових коштів № 30/08-18 від 30.08.2018, в якій позивач просив відповідача, в тому числі, повернути грошові кошти в розмірі 13 410,15 грн., сплачені за непоставлений відповідачем товар.

Водночас, позивач не надав суду доказів направлення вимоги № 30/08-18 від 30.08.2018 відповідачу, що позбавляє суд можливості встановити строк виконання відповідачем обов'язку повернути попередню оплату, як це передбачено ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, та перевірити точність розрахунку 3% річних та інфляційної складової боргу, нарахованих позивачем на частину основного боргу в розмірі 13 410,15 грн.

Щодо строку оплати товару, поставленого позивачем відповідачу, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 № 14 роз'яснено, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що прострочення виконання зобов'язання з оплати товару, поставленого позивачем відповідачу за видатковою накладною № 631 від 04.04.2018, почалось з 05.04.2018.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційної складової боргу для частини основного боргу в розмірі 17 842,86 грн. протягом періоду з 05.04.2018 по 07.12.2018, суд встановив, що розмір 3% річних становить 362,23 грн., а розмір інфляційної складової боргу - 924,68 грн., тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційної складової боргу заявлені позивачем правомірно, проте підлягають задоволенню в розмірі, визначеному судом.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 31 253,01 грн., 3% річних в розмірі 362,23 грн. та інфляційної складової боргу в розмірі 924,68 грн.

Витрати по сплаті судового збору з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо вимоги позивача про відшкодування здійснених ним витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Матеріали справи свідчать, що в уточненнях позовної заяву (заяві про збільшення розміру позовних вимог) позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 5 000,00 грн., з яких: 2 000,00 грн. - сплачені витрати, 3 000,00 грн. - очікувані витрати.

Судом встановлено, що представник позивача - Щербак С.В. є адвокатом, свідоцтво по право на зайняття адвокатською діяльністю № 6224/10 від 07.07.2017, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України.

На підтвердження здійснених позивачем судових витрат, його представник долучив до матеріалів справи:

- копію договору про надання правничої допомоги № 03/12-18-юо від 03.12.2018 (далі - договір про надання правничої допомоги);

- копію рахунку № 2 від 05.12.2018;

- ордер серії КС № 469523 на надання правової допомоги ТОВ Курс-СВВ , виданий адвокатським бюро Щербак і партнери Щербак Світлані Вікторівні;

- платіжне доручення № 236 від 05.12.2018 на суму 2 000,00 грн.

Так, положеннями п. 1.1 договору про надання правничої допомоги передбачено, що клієнт (ТОВ Курс-СВВ ) доручає, а бюро бере на себе зобов'язання надати правову допомогу у обсязі і на умовах, передбачених даним договором. Зокрема, але не виключно бюро здійснює представництво клієнта у судах усіх інстанцій по справі № 910/15043/18, а також на стадії виконання рішення суду по цій справі.

З рахунку № 2 від 05.12.2018 вбачається, що була виконана робота по складанню та поданню уточненої позовної заяви у справі № 910/15043/18 (2,5 години) вартістю 2 000,00 грн.

Позивач здійснив оплату юридичних послуг згідно з рахунком № 2 від 05.12.2018 в розмірі 2 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 236 від 05.12.2018.

Частиною 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що інші судові витрати (окрім судового збору), пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на те, що позовні вимоги ТОВ Курс-СВВ були задоволені частково, суд дійшов висновку про те, що з відповідача - ТОВ НВП Спецкабель підлягають стягненню витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 1 952,92 грн.

Щодо очікуваних витрат на оплату правничої допомоги в розмірі 3 000,00 грн. суд зазначає, що позивач має право звернутись за їх стягненням в порядку, передбаченому ст. ст. 221, 244 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Спецкабель (01103, м. Київ, Залізничне шосе, буд. 47, ідентифікаційний код 37192330) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Курс-СВВ (69068, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Офіцерська, буд. 32, ідентифікаційний код 37648761) основний борг у розмірі 31 253,01 грн. (тридцять одна тисяча двісті п'ятдесят три грн. 01 коп.), 3% річних в розмірі 362,23 грн. (триста шістдесят дві грн. 23 коп.), інфляційну складову боргу в розмірі 924,68 грн. (дев'ятсот двадцять чотири грн. 68 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 720,52 грн. (одна тисяча сімсот двадцять грн. 52 коп.), витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 952,92 грн. (одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят дві грн. 92 коп.).

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 11.01.2019.

Суддя О.Г. Удалова