Рішення

від 14.01.2019 по справі 160/8462/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2019 року Справа № 160/8462/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.10.2017 року № 321/04-18 та від 12.12.2017 року № 322/04-18, -

ВСТАНОВИВ :

12.11.2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС у Дніпропетровській області, відповідач), який просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 30.10.2017 року № 321/04-18 на суму 11161,75 грн. та від 12.12.2017 року № 322/04-18 на суму 12627,99 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що вважає протиправними податкові повідомлення-рішення від 30.10.2017 року № 321/04-18 на суму 11161,75 грн. та від 12.12.2017 року № 322/04-18 на суму 12627,99 грн., оскільки він є сільськогосподарським товаровиробником, який займається сільськогосподарською діяльністю. При цьому нежитлова будівля корівника, яка належить позивачу на праві власності, призначена та використовується ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. За твердженнями ОСОБА_1, це підтверджується відомостями з витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на будівлю та на земельну ділянку, на якій знаходиться будівля. Тому на його думку, на перелічені нежитлові приміщення, які належать йому на праві власності, поширюється дія п. ж) пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Також позивач посилається на положення ст. 143 Конституції України, ст. ст. 4, 8, 10, 12, 265, 266 Податкового кодексу України, п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування та зазначає, що правила визначення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, не можуть застосовуватись раніше 2016 року.

З урахуванням цього, позивач вважає, що відповідачем безпідставно винесено податкове повідомлення-рішення від 30.10.2017 року № 321/04-18 про сплату 11161,75 грн., яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за 2015 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Крім того, позивач, посилаючись на положення п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України, зазначив, що скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, встановленого для цього. Так, 27.02.2018 року позивач відправив скаргу на оскаржувані податкові повідомлення-рішення до ГУ ДФС у Дніпропетровській області, яку останній отримав 02.03.2018 року за вхідним номером № 2649. Проте, він не отримував рішення керівника контролюючого органу про продовження строку розгляду скарги платника понад встановлений 20-денний строк. Тому, ОСОБА_1 зазначає, що на підставі п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України скарга позивача вважається повністю задоволеною на його користь, та оскаржувані ним податкові повідомлення-рішення є скасованими.

Ухвалою суду від 14.11.2018 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу - відповіді на відзив.

У встановлений судом строк відповідач, заперечуючи проти позову, 04.12.2018 року надав відзив на позов за вх. № 57786/18, який долучений до матеріалів справи.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що не погоджується з позовними вимогами та вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Так, посилаючись на положення ст. ст. 12, 14, 16, 265, 266 Податкового кодексу України, ст. 73 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , відповідач зазначив, що ОСОБА_1, згідно з даними Інформаційної довідки про реєстрацію права власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, має у власності нежитлове приміщення (корівник) за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1832,8 кв. м. З огляду на це, відповідач на підставі пп. 266.2.1 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України вважає, що позивач є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

При цьому, за поясненнями відповідача, об'єкт нежитлової нерухомості перебував у власності позивача повні 2015 та 2016 роки. Рішенням Веселівської сільської ради № ХХІХ сесії VІ скликання Про місцеві податки і збори Веселівської сільської ради ставка податку за 1 кв. м загальної площі об'єкта нерухомості (відсоток від розміру мінімальної заробітної плати, установленої на 01 січня звітного (податкового) року для фізичних осіб для об'єктів нежитлової нерухомості (Інші об'єкти нежитлової нерухомості) становить 05, відсотків (6,09 грн.). Так, при сплаті у 2016 році податку за 2015 рік до уваги береться мінімальна заробітна плата, яка була встановлена на 01.01.2015 року, тобто 1218,00 грн. Тому при розрахунку суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у 2016 році за 2015 рік відповідач визначив ОСОБА_1 розмір податку у 11161,75 грн. А у 2017 році за 2016 році, згідно з рішенням Веселівської сільської ради ІІ сесії VІІ скликання Про місцеві податки і збори Веселівської сільської ради та з урахуванням встановленого розміру 6,89 грн. за 1 кв. м загальної площі об'єкта нерухомості, ? у 12627,99 грн. Зазначені суми обрахованого податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і були відображені в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях.

Також відповідач зазначив, що нерухоме майно (корівник) належить саме ОСОБА_1, а не юридичній особі Сільському (фермерському) господарству Маяк (далі - СФГ Маяк ), а тому не може бути віднесеним до п. ж) пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України. Зазначеною нормою Податкового кодексу України визначено, що не є об'єктами оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Окрім того, ГУ ДФС у Дніпропетровській області посилається на висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 15.05.2018 року № 806/2461/17 (провадження № К/9901/27759/18).

З приводу посилань позивача на те, що на його адресу не було направлено рішення про продовження розгляду скарги, відповідач послався на положення п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України, відповідно до якого визначено, що у разі, коли пошта не може вручити платнику податків, зокрема, рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти зазначене рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, зокрема рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Тобто на адресу позивача було направлено рішення Державної фіскальної служби України від 15.03.2018 року № 3557/3/99-99-11-0201-14 про продовження розгляду скарги, на підтвердження чого відповідач надав суду докази направлення, в тому числі копію конверта та податкового повідомлення, що повернулись з адреси позивача.

З урахуванням цього, відповідач вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, тому просить суд відмовити у їх задоволенні.

У встановлений судом строк 19.12.2018 року позивач надав суду відповідь на відзив за вх. № 60686/18, в якій зазначив, що помилковими є твердження відповідача про те, що нерухоме майно (корівник) належить фізичній особі ОСОБА_1, а не юридичній особі СФГ Маяк . Адже, за його твердженнями, Закон України Про сільськогосподарську кооперацію не містить взагалі тлумачення терміну сільськогосподарський товаровиробник. При цьому, згідно з ч. 2 ст. 1 зазначеного Закону, термін виробники сільськогосподарської продукції використовується у значенні, встановленому Законом України Про сільськогосподарський перепис . З урахуванням цього, позивач наводить визначення виробників сільськогосподарської продукції, в якому виділяє те, що ними визнаються, в тому числі фізичні особи (домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності. При цьому домогосподарство може складатися з однієї особи.

Також, ОСОБА_1 зазначив, що посилання відповідача на практику Верховного Суду від 15.05.2018 року по справі № 806/2461/17 (провадження К/9901/27759/18) є помилковим, бо у цій справі Верховний Суд висловив правову позицію щодо будівель промисловості, які відносяться до п. є) пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України. За твердженнями позивача, правовий висновок щодо п. ж) пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, який необхідно застосовувати до спірних правовідносин, викладений у постанові Верховного Суду від 04.12.2018 року по справі № 649/593/16-а (провадження К/9901/31007/18).

З приводу посилань відповідача на те, що ним направлялось рішення Державної фіскальної служби України від 15.03.2018 року № 3557/3/99-99-11-0201-14 про продовження розгляду скарги, ОСОБА_1 зазначив, що жодної з причин невручення цього рішення відповідно до п. 42.4 ст. 42 Податкового кодексу України, відповідач не вказав. Крім того, за поясненнями позивача, копії доказів, доданих до відзиву, не містять копію повідомлення про вручення із зазначенням причин невручення, а зміст відправлення від 15.03.2018 року взагалі невідомий.

Тому позивач просить суд задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до положень ч.3 та ч.4 ст.257, ст.261, ст. 262 КАС України, суд розглянув цю адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, прийшов до таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 15.03.2013 року на праві приватної власності ОСОБА_1 належить нежитлова будівля корівника, що окремо розташована під. літ. А-1 за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа 1832,8 кв. м; земельна ділянка місця розташування: НОМЕР_2, цільове призначення: для іншого сільськогосподарського призначення, площа: 0, 2036 га. Зазначений об'єкт нерухомості розташований на земельній ділянці за кадастровим номером НОМЕР_2, площа 1,1576 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, Веселівська сільська рада, дата державної реєстрації права приватної власності - 17.02.2016 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28391237 від 23.02.2016 року. Це підтверджується копією витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.03.2013 року, індексний номер витягу 1266488, а також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.

При цьому, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичної особи та фізичних осіб-підприємців, з 26.04.1999 року ОСОБА_1 є засновником (учасником) та керівником (головою господарства) юридичної особи - Селянського (фермерського) господарства Маяк (СФГ Маяк ), код ЄДРПОУ 30339687, види діяльності: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, корнеплодів і бульбоплодів, 01.24 Вирощування зерняткових і кісточкових фруктів, 01.50 Змішане сільське господарство, 10.32 Виробництво фруктових і овочевих соків, 10.41 Виробництво олії та тваринних жирів, 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 46.22 Оптова торгівля квітами та рослинами.

За поясненнями відповідача, нерухоме майно (нежитлова будівля корівника) належить фізичній особі ОСОБА_1, а не юридичній особі СФГ Маяк , тому він вважає, що позивач є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та не підпадає під дію положень п. ж) пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, яка регламентує, що не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Тому, з урахуванням встановленої рішенням Веселівської сільської ради № XXIX сесії VI скликання Про місцеві податки і збори Веселівської сільської ради ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, 30.10.2017 року відповідач виніс податкове повідомлення-рішення № 321/04-18, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2015 рік, у розмірі 11161,75 грн.

Також, з урахуванням встановленої рішенням Веселівської сільської ради ІІІ сесіїVIIскликання Про місцеві податки і збори Веселівської сільської ради ставки податку, 12.12.2017 року відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 12.12.2017 року № 322/04-18, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2016 рік, у розмірі 12627,99 грн.

Позивач не погодився із такими податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржував їх в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України (ДФС України). У відповідь на його скаргу від 26.02.2018 року ДФС України направило рішення про результати розгляду скарги від 20.04.2018 року № 5710. При цьому, рішенням ДФС України від 15.03.2018 року № 3557/3/99-99-11-02-01-14 був продовжений строк розгляду зазначеної скарги позивача по 30.04.2018 року (включно).

Натомість, за твердженнями позивача, у встановлений строк він не отримував рішення керівника контролюючого органу про продовження строку розгляду скарги платника податків. Крім того, відповідно до п. 42.4 ст. 42, п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України, відповідач не зазначив жодної з причин невручення йому своєчасно рішення від 15.03.2018 року № 3557/3/99-99-11-02-01-14, яким продовжені строки для розгляду скарги позивача. Тому він вважає, що його скарга вважається повністю задоволеною на його користь.

Втім, суд не приймає до уваги такі твердження позивача, бо на вимогу суду відповідач разом з відзивом на позов надав належним чином завірені копії конверта та поштового повідомлення про вручення, які повернулись з адреси ОСОБА_1 із зазначенням причини невручення: відмітка поштового відділення від 25.04.2018 року За закінчення строку зберігання . При цьому, адреса одержувача (ОСОБА_1.) співпадає з адресою місця його проживання, що зареєстрований за адресою: 50054, АДРЕСА_2. Ці відомості підтверджуються копією паспорта позивача та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент направлення позивачу рішення про продовження розгляду скарги, тобто станом на 27.02.2018 року), документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Згідно з п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України, у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270 (у редакції, чинній станом на 26.07.2016 року), у разі неможливості вручення одержувачам, зокрема, поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання.

З огляду на викладене, суд вважає безпідставними доводи позивача з приводу того, що на підставі п. 42.4 ст. 42, п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України його скарга від 26.02.2018 року вважається повністю задоволеною, судом не береться до уваги, у зв'язку з спростуванням належними доказами відповідача.

Водночас суд зазначає, що позивач, вважаючи протиправними оскаржувані податкові повідомлення-рішення, звернувся до суду з адміністративним позовом, з приводу чого суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу правомірності винесення відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Тому предметом доказування у цій адміністративній справі є обставини, які підтверджують чи спростовують заявлені вимоги чи заперечення сторін і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позивач є власником нежитлової будівлі (корівника), цільове призначення якого - для іншого сільськогосподарського призначення.

Так, Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014 року № 71-VІІІ (далі - Закон України № 71-VІІІ), запроваджено новий місцевий податок, а саме: податок на майно, який складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України (в редакції Закону України № 71-VІІІ, тобто станом на 01.01.2015 року), місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до п. 12.3, п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Аналіз вищевикладених норм вказує, що встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення. При цьому, зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Також згідно зі ст. 265 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. 266.1.1, пп. 266.2.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості (пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України).

Так, відповідач надав суду рішення Веселівської сільської ради, на підставі яких ним був здійснений розрахунок сум податкового зобов'язання ОСОБА_1 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податкові періоди 2015 та 2016 роки, та винесені спірні податкові повідомлення-рішення.

Згідно з рішенням Веселівської сільської ради № XXIX сесії VI скликання Про місцеві податки і збори на території Веселівської сільської ради від 30.01.2015 року № 559-XXIX/VI, ставка податку за 1кв. м загальної площі об'єкта нерухомості (відсоток від розміру мінімальної заробітної плати, установленої на 01 січня звітного (податкового) року для фізичних осіб для об'єктів нежитлової нерухомості (Інші об'єкти нежитлової нерухомості) становив 0,5 відсотків (6,09 грн.).

За поясненнями відповідача, при сплаті у 2016 році податку за 2015 рік ним бралась до уваги мінімальна заробітна плата, яка була встановлена на 01 січня 2015 року, тобто 1218,00 грн. З урахуванням цього, а також площі корівника у 1832,8 кв. м, відповідач розрахував суму податку за 2015 рік:1832,8 кв. м х 6.09 грн. = 11161,75 грн.

Крім того, згідно з рішенням Веселівської сільської ради III сесії VII скликання Про місцеві податки і збори на території Веселівської сільської ради на 2016 рік від 21.01.2016 року № 32-ІІІ/VІІ, ставка податку за 1 кв. м загальної площі об'єкта нерухомості становила 0,5 відсотків (6,89 грн.) (відсоток від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня звітного (податкового) року для фізичних осіб для об'єктів нежитлової нерухомості (Інші об'єкти нежитлової нерухомості).

За поясненнями відповідача, при сплаті у 2017 році податку за 2016 рік ним бралась до уваги мінімальна заробітна плата, яка була встановлена на 01 січня 2016 року, тобто 1378,00 грн. З урахуванням цього, а також площі корівника у 1832,8 кв. м, відповідач розрахував суму податку за 2016 рік: 1832,8кв. м х 6,89 грн. =12627,99 грн.

Водночас суд звертає увагу на те, що у 2017 році відповідач прийняв одночасно два податкових повідомлення-рішення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 30.10.2017 року № 321/04-18 на суму 11161,75 грн. та від 12.12.2017 року № 322/04-18 на суму 12627,99 грн. за 2015 рік та 2016 рік, відповідно.

Відтак, відповідно до пп. 266.6.1, пп. 266.7.2 п. 266.6 ст. 266 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Тобто, відповідач прийняв спірні податкові повідомлення-рішення з порушенням встановлених законом строків. Проте, такі порушення не є безумовною підставою для визнання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень протиправними, хоча беруться судом до уваги.

Також суд бере до уваги положення п. ж) пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, якими встановлено, що не є об'єктами оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Відтак, судом було встановлено, що нерухоме майно (нежитлова будівля - корівник) позивач використовує безпосередньо для здійснення сільськогосподарської діяльності СФГ Маяк , в якому він є головою господарства (керівником і засновником) тому такий не може вважатися об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Також суд бере до те, що відповідно до ст. 1 Закону України Про фермерське господарство , виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи

(фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Тому використання позивачем у своїй сільськогосподарській діяльності землі сільськогосподарського призначення та нежитлової будівлі (корівника), які є його приватною власністю, свідчить про те, що об'єкт нежитлової будівлі (корівник) підпадає під дію положень п. ж) пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України та не є об'єктом оподаткування.

Такий самий правовий висновок був зроблений і в постанові Верховного Суду від 04.12.2018 року, справа № 649/593/16-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому суд враховує при ухваленні рішення зазначений вище висновок Верховного Суду щодо застосування норм права, які викладені у постанові від 04.12.2018 року, справа № 649/593/16-а.

Окрім того, з приводу позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.10.2017 року № 321/04-18, яким відповідачем у 2017 році нараховане податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік, суд зазначає наступне.

На підставі ч. 5 ст. 242 КАС України суд також бере до уваги посилання позивача на постанову Верховного Суду від 04.12.2018 року, справа № 649/593/16-а, та, відповідно, висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, які викладені у зазначеній постанові.

Так, відповідно до висновків Верховного Суду, положеннями пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен з цих періодів має самостійне правове значення, та такі періоди не можуть співпадати в часі. Тобто не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, в якому планувалось запровадити відповідний податок. Тобто із запровадженням податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік норми Закону України № 71-VІІІ набрали чинності з 01.01.2015 року.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вищевказаних норм права, суд приходить до висновку про те, що у відповідача відсутні правові підстави для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

У відповідності до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Водночас ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно зі ст.90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі (ст. 9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст.77 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Приймаючи до уваги викладене вище, суд прийшов до висновку, що доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень підтверджуються матеріалами справи та є обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.

При цьому, у п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України наведене визначення індивідуального акту, під яким розуміється акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, що виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Тож, враховуючи, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є індивідуальними актами та стосуються виключно прав та інтересів ОСОБА_1, такі підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що на підставі ч. 1 ст. 139 КАС України, з урахуванням повного задоволення позовних вимог, стягненню з ГУ ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягають судові витрати у розмірі 704,80 грн., сплата яких підтверджується квитанцією № 1419 від 06.11.2018 року, оригінал якої міститься в матеріалах справи.

Керуючись ст. ст. 90, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.10.2017 року № 321/04-18 та від 12.12.2017 року № 322/04-18 - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 30.10.2017 року № 321/04-18 на суму 11161,75 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 12.12.2017 року № 322/04-18 на суму 12627,99 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 39394856) судові витрати у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Текст рішення у повному обсязі складений 14.01.2019 року.

Суддя І.О. Лозицька