Постанова

від 09.01.2019 по справі 924/1033/17

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2019 року Справа № 924/1033/17

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Першко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 4 квітня 2018 року (повний текст складено 5 квітня 2018 року) в справі № 924/1033/17 (головуючий суддя Танасюк О.Є, суддя Гладюк Ю.В., суддя Муха М.Є.)

час та місце ухвалення: 04 квітня 2018 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; вступна і резолютивна частина проголошена о 15:03 год; повний текст рішення складено 5 квітня 2018 року

за позовом Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004"

до відповідачів:

1) Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області

2) Лісоводської сільської ради

за участю у справі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1:

Городоцької районної державної адміністрація

за участю прокуратури Хмельницької області

про визнання за приватним підприємством "Аграрна компанія 2004" права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення товарно-сільськогосподарського виробництва)

за участю представників сторін:

від Позивача - ОСОБА_1;

від Відповідача 1 - не з'явився;

від Відповідача 2 - не з'явився;

від Прокуратури - ОСОБА_2;

від Третьої особи - не з'явився.

Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання, з підстав, визначених статтями 35-37 Господарського процесуального кодексу України не надходило. Клопотань про роз'яснення прав та обов'язків, відповідно до статті 205 Господарського процесуального кодексу України, не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Аграрна компанія 2004 (надалі - Позивач) звернулась в Господарський суд Хмельницької області з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області (надалі - Відповідач 1) та Лісоводської сільської ради (надалі - Відповідач 2) про визнання за Позивачем права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення товарно-сільськогосподарського виробництва) на яких розташовані господарські будівлі та споруди приватної власності Позивача загальною площею - 26,2823 га, а саме: площею 1,6883 га, кадастровий номер: 6821284500:02:014:1007; площею 1,238 га, кадастровий номер: 6821284500:02:014:1013; площею 2,0000 га, кадастровий номер: 6821284500:02:014:1016; площею 2,0000 га, кадастровий номер: 6821284500:02:014:1011; площею 2,0000 га, кадастровий номер: 6821284500:02:011:1015; площею 1,5540 га, кадастровий номер: 6821284500:02:011:2002; площею 1,8195 га, кадастровий номер: 6821284500:02:011:1024; площею 2,0000 га, кадастровий номер: 6821284500:02:011:1010; площею 2,0000 га, кадастровий номер: 6821284500:02:011:2001; площею 1,8600 га, кадастровий номер: 6821284500:02:023:1003; площею 0,5494 га, кадастровий номер: 6821284500:02:023:1006; площею 1,8206 га, кадастровий номер: 6821284500:02:023:2014; площею 2,0000 га, кадастровий номер: 6821284500:02:023:1005; площею 2,0000 га, кадастровий номер: 6821284500:02:023:1008; площею 1,7525 га, кадастровий номер: 6821284500:02:023:2020.

В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що на протязі 2015-2016 років ним оформлено право приватної власності на об'єкти нерухомого майна у вигляді будівель та споруд, які знаходяться на земельних ділянках сільськогосподарського призначення у Лісоводської сільської ради Городоцького району Хмельницької області. Вказані земельні ділянки знаходяться в межах визначених Державним актом на право колективної власності на землю серія ХМ №0024 виданого Агрофірмі "Україна" Городоцькою районною державною адміністрацією 25 листопада 1995 року на підставі розпорядження Городоцької районної державної адміністрації від 15 вересня 1995 року за № 66, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 1, у тому, що вказаному власнику землі передаються у колективну власність 2297,2 га землі в межах згідно з планом.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 23 листопада 2017 року (том 2, а.с. 3) було залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача 1 - Городоцьку районну державну адміністрацію Хмельницької області (надалі - Третя особа).

До суду надійшло клопотання прокуратури Хмельницької області від 7 грудня 2017 року про вступ у справу прокурора в інтересах держави на стороні Відповідача 1, оскільки предмет спору є набуття права власності на земельні ділянки державної власності.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 4 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено (том 5, а.с. 28-35).

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що суд вважає безпідставними посилання Позивача на положення статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, як підставу набуття права власності на землю, оскільки власниками придбаних майнових сертифікатів були селяни, в той час як власником землі, що знаходиться під нерухомим майном була Агрофірма Україна . При цьому враховується, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували перехід права власності на спірну земельну ділянку від Агрофірми Україна до будь-яких інших осіб. Таким чином, суд в своєму рішенні зазначив, що оскільки власниками майнових сертифікатів та власником спірної землі є різні особи - в першому випадку - це фізичні особи, а в другому - це юридична особа, тому неприпустимим є автоматичний перехід права власності на землю відповідно до положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України. З огляду на вищезазначене, висновок суду першої інстанції полягав у тому, що Позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено наявність у Позивача права власності на спірну земельну ділянку. Як було зазначено вище, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є оспорювання або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, 2 травня 2018 року Позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 5, а.с. 56-66) в якій з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати, та прийняти нове рішення, яким повністю задоволити позовні вимоги Позивача.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Позивач, зокрема, виходив з того, що дане рішення прийнято всупереч вимог чинного законодавства України, а саме має місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду викладені у рішенні, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матерільного права. В основу доводів апеляційної скарги, покладено твердження, що згідно статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Звертає увагу, що в даному випадку має місце невизнання із сторони Відповідачів права власності за Позивачем на спірні земельні ділянки, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вказане підтверджується доказами наявними в матеріалах справи. Окрім того, на думку апелянта, підтвердженням того, що спірні земельні ділянки не перебувають у державній власності, а відповідно Відповідач 1 не є розпорядником даних земель це витяги з Державного земельного кадастру від 2016 року, які долучено до матеріалів даної господарської справи, де напроти формі власності зазначено, що інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 3 травня 2018 року у справі № 924/1033/17 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на рішення Господарського суду Хмельницької області від 04 квітня 2018 року.

14 травня 2018 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшов відзив Прокурора на апеляційну скаргу Позивача, в котрому Прокурор зазначив, що оскільки дані земельні ділянки на сьогодні належать до земель державної власності та у даному разі відсутні підстави для передачі цих земель на підставі аукціону, Позивач може набути права на спірні земельні ділянки виключно на підставі рішення уповноваженого на даний час органу - Відповідача 1 (том 5, а.с. 76-78).

21 травня 2018 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшов відзив Відповідача 1 на апеляційну скаргу Позивача, в котрому Відповідач 1 зазначив, що враховуючи те, що агрофірма Україна припинила свою діяльність як юридична особа, а докази передання вказаних земельних ділянок іншим особам відсутні, а тому вказані земельні ділянки з 1 січня 2013 року відносяться до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Також, Відповідач 1, просив залишити дане рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (том 5, а.с. 85-89).

21 травня 2018 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшов відзив Третьої особи на апеляційну скаргу Позивача, в котрому Третя особа, з підстав зазначених в даному відзиві, просила залишити дане рішення без змін, а апеляційну скаргу Позивача без задоволення. Також, Третя особа просила здійснювати розгляд справи без участі її представника (том 5, а.с. 96-97).

21 травня 2018 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшов відзив Відповідача 2 на апеляційну скаргу Позивача, в котрому Відповідач 2, з підстав зазначених в даному відзиві, просив залишити дане судове рішення без змін, а апеляційну скаргу Позивача без задоволення. Також, Відповідач 2 просив здійснювати розгляд справи без участі його представника (том 5, а.с. 116-117).

25 червня 2018 року від представника Позивача на адресу суду надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі (том 6, а.с. 203). Вказане клопотання обгрунтоване неможливістю розгляду даної справи до вирішення адміністративної справи № 822/2075/18.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 25 червня 2018 року було зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Хмельницької області від 4 квітня 2018 року в справі № 924/1033/17 до набрання законної сили рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду в справі № 822/2075/18.

Суд констатує, що справа розглядалася Рівненським апеляційним господарським судом, водночас, надалі переглядається створеним Указом Президента України № 454/2017 від 29 грудня 2017 року Північно-західним апеляційним господарським судом в апеляційному окрузі (що включає Вінницьку, Волинську, Житомирську, Рівненську та Хмельницьку області, з місцезнаходженням у місті Рівному).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду прийнято справу № 924/1033/17 до провадження в складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л..

Даною ухвалою зобов'язано Позивача та Відповідачів надати суду інформацію (з документальним підтвердженням) щодо стану розгляду Хмельницьким окружним адміністративним судом справи № 822/2075/18.

5 листопада 2018 року на адресу північно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Позивача від 30 жовтня 2018 року (том 7, а.с. 1), в котрому, з підстав, наведених в даному клопотанні, Позивач просив зупинити провадження в справі № 924/1033/17 за апеляційною скаргою Позивача на рішення Господарського суду Хмельницької області від 4 квітня 2018 року до вирішення справи № 924/958/18 (за позовом Позивача до Третьої особи та Відповідача 1 про скасування як незаконних з моменту їх прийняття рішень про державну реєстрацію зазначених земельних ділянок).

9 листопада 2018 року до Північно-західного апеляційного господарського суду на виконання ухвали надійшов лист разом з копією ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року в справі № 822/2075/18 про закриття провадження у даній справі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 листопада 2018 року

було поновилено провадження за апеляційною скаргою Позивача на рішення Господарського суду Хмельницької області від 4 квітня 2018 року в справі № 924/1033/17. Призначено справу № 924/1033/17 до розгляду на "09" січня 2019 р. об 14:20год..

В судове засідання від 9 січня 2019 року представники Відповідача 1, Відповідача 2 та Третьої особи не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Водночас, з наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення вбачається, що сторони були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання (том 7, а.с. 28, 30,33,37).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 ГПК України, що вказує на те, що ухвалою суду від 12 листопада 2019 року явка сторін обов'язковою не визнавалась.

Разом з тим суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначено статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників Відповідача 1 та Відповідача 2, Третьої особи, оскільки останні не скористались своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, колегія суддів в судовому засіданні від 9 січня 2019 року розглянувши клопотання Позивача про зупинення апеляційного провадження в даній справі, заслухавши думку Прокурора, котрий заперечує проти задоволення такого клопотання посилаючись на ту обставину, що дані справи не є пов'язаними між собою, та результат справи № 924/958/18 в подальшому не вплине на вирішення справи № 924/1033/17, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції в розумінні норм діючого законодавства України щодо регулювання підстави та порядок зупинення провадження, на місці ухвалила відмовити в задоволенні даного клопотання з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України: суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.

Враховуючи вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається даним судом із справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи. Сама по собі пов'язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у даній справі.

Таким чином, колегія суду резюмує, що зупинення провадження у справі процесуальний закон пов'язує із неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення іншої справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

При цьому, вищевказана процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Тобто, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд повинен з'ясовувати як пов'язана справа, що розглядається даним судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши підстави та предмет спору в справі № 924/958/18 (про скасування як незаконних з моменту їх прийняття рішень про державну реєстрацію щодо зазначених земельних ділянок прийнятого державним реєстратором Городоцької районної державної адміністрації Хмельницької області) судова колегія зазначає, що навіть при позитивну рішенні по даній справі, Позивач не звільняється від обов'язку щодо вчинення певного переліку дій, передбачених нормами чинного законодавства України, спрямованих на набуття права власності, а в цілому кінцеве рішення по справі № 924/958/18 не призведе до автоматичного набуття права власності Позивачем на спірні земельні ділянки. Тобто, саме рішення у справі № 924/1033/17 у разі задоволення позову може бути однією з підстав для задоволення позову в справі № 924/958/18, а не навпаки. Тобто, сама справа про визнання права власності є первинною до вирішення котрої могло б бути зупинено провадження в справі про вчинення в подальшому реєстраційних дій.

Окрім того зупинення провадження по даній справі буде порушенням процесуальних норм направлених на розгляд справи упродовж розумного та чітко визначеного строку.

З огляду на все вищевказане суд відмовив в задоволенні даного клопотання.

Окрім того, Позивачем в судовому засіданні від 9 січня 2019 року було заявлено усне клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні з метою подання доказів щодо того, що власники майнових паїв мають права власності саме на ту частину земельних ділянок на якій розташоване майно Позивача і це саме ті власники у яких Позивач викупив зазначене майно (частку у майновому паї), і на що звернув увагу Верховний Суду у справі № 924/1081/17.

Колегія суддів розглянувши дане клопотання після перерви в судовому засіданні дійшла до висновку про залишення даного клопотання без розгляду, зважаючи на порушення процесуального порядку його подання (в силу дії статті 80, 207 ГПК України), заперечення Прокурора проти його задоволення та закінчення процесуального строку розгляду апеляційної скарги (стаття 273 ГПК України). Окрім того, на переконання колегії суддів, подання Позивачем даного письмового доказу, не позбавляє Позивача обов'язку щодо доказування наявності у нього порушеного, оспорюваного або невизнаного права власності на зазначені земельні ділянки за захистом котрого він звернувся до суду з даним позовом.

В судовому засіданні від 9 січня 2019 року представник Позивача підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, та з підстав, висвітлених в ній, просить суд її задоволити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити вимоги Позивача.

В судовому засіданні від 9 січня 2019 року Прокурор заперечив проти доводів, наведених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у відзиві, просив суд залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу Позивача без задоволення.

Заслухавши пояснення представника Позивача 1, Прокурора в судовому засіданні від 9 січня 2019 року, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та пояснень стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно - західного апеляційного господарського суду дійшладо висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

При цьому, апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 26 вересня 1995 року Третьою особою прийнято розпорядження за № 66 Про надання земель в колективну власність агрофірмі Україна с. Лісоводи , згідно якого вирішено передати в колективну власність агрофірмі Україна 2297,2 га земель, в тому числі: ріллі 2023,6 га, багаторічних насаджень 43,5 га, сінокосів 19,7 га, пасовищ 6,3 га, разом сільськогосподарських угідь 2093,1 га, інших земель 204,1 га, з яких:

- в межах Лісоводської сільської ради всього земель 1844,3 га, в тому числі ріллі 1593,4 га, багаторічних насаджень 43,5 га, сінокосів 17,3 га, пасовищ 4,2 га, разом сільськогосподарських угідь1658,4 га, інших земель 185,9 га;

- в межах Остапковецької сільської ради всього земель 452,9 га, в тому числі ріллі 430,2 га, сінокосів 2,4 га, пасовищ 2,1 га, разом сільськогосподарських угідь 434,7 га, інших земель 18,2 га.

На підставі зазначеного розпорядження Третьої особи, 25 листопада 1995 року Агрофірмі Україна (с. Лісоводи Городоцького району Хмельницької області) видано Державний акт на право колективної власності на землю ХМ 0024, відповідно до якого було передано у колективну власність 2297,2 га землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 1 (том 1, а.с. 18-23).

Державний акт на право колективної власності містить додаток 1 Список громадян членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства .

В матеріалах справи наявні: список працюючих членів КСП агрофірми Україна по с. Лісоводи про розмір земельного паю станом на 1 лютого 1996 року (758 осіб; том 3, а.с. 24-32) та список пенсіонерів членів КСП агрофірми Україна по с. Лісоводи про розмір земельного паю станом на 1 лютого 1996 року (400 осіб; том 3, а.с. 33-38).

Рішенням Третьої особи від 22 квітня 1996 року № 164 затверджено розрахунок вартості частки /паю/ та її розміру в умовних кадастрових гектарах агрофірми Україна с. Лісоводи.

Згідно архівної довідки № 01-25/286 від 24 листопада 2017 року, виданої архівним відділом Городоцької районної державної адміністрації, у протоколі № 1 звітно-виборних зборів уповноважених колгоспників ордена Леніна колгоспу Україна с. Лісоводи від 4 березня 1988 року значиться питання про створення на базі ордена Леніна колгоспу Україна агрофірми Україна с. Лісоводи Городоцького району Хмельницької області. Зазначено, що у протоколі № 1 звітних зборів працівників агрофірми Україна від 25 січня 2000 року значиться питання про реорганізацію агрофірми Україна в товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Україна с. Лісоводи Городоцького району Хмельницької області (том 3, а.с. 2).

11 січня 2008 року співвласниками майнових паїв визначених в результаті паювання майна КСП Агрофірма Україна підписано договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться в спільній частковій власності (том 3, а.с. 39-40).

В пункті 1.1 Договору про спільне володіння майном, співвласники домовились спільно володіти, користуватись і розпоряджатись майном, яке вони погоджуються отримати у спільну власність як єдиний майновий комплекс згідно з цим договором та іншими угодами, укладеними між ними.

Пунктом 1.4 вказаного договору, співвласники майнових паїв з метою більш ефективного використання майна домовилися передати його за цивільно-правовими договорами про передачу майна (договорами оренди, купівлі-продажу на умовах товарного кредиту, схову, тощо).

Згідно з пунктом 1.5 Договору: основні засоби, які співвласники отримали у спільну часткову власність, будуть передані за договором оренди, оборотні засоби незавершеного будівництва за договором купівлі-продажу на умовах товарного кредиту; майно, яке не доцільно використовувати в господарському обороті, передається юридичній особі на зберігання.

В пункті 3.1 даного договору співвласники дійшли згоди про те, що вони не будуть реалізовувати право виділення в натурі належних їм часток у праві спільної власності на майно під час дії договорів про передачу майна.

Пунктом 6.2 зазначеного договору визначено, що строк дії договору становить 10 років з моменту набрання ним чинності.

25 січня 2000 року між співвласниками майна в особі уповноваженої ОСОБА_3 та ТОВ Лісоводське було укладено договір оренди (том 3, а.с. 64-70), відповідно до пункту 1.1 якого співвласники передають належні їм на праві спільної власності основні та оборотні засоби господарству в оренду строком на 10 років.

Згідно з пунктом 2.1 договору оренди від 25 січня 2000 року, перелік основних та оборотних засобів, що передаються в оренду визначений в додатку № 1 (акт приймання-передачі), який є невід'ємною частиною цього договору.

В матеріалах справи наявний акт передачі-прийому майнових паїв орендодавців, на підставі якого було передано в оренду основні засоби для Позивача з переліком майна, що було ним отримані від користувачів (том 3, а.с. 72-73).

При цьому, ТОВ Лісоводське листом від 13 грудня 2017 року № 8 повідомлено суд, що договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться в спільній частковій власності та договір оренди від 11 січня 2008 року достроково припинений сторонами у зв'язку з переходом права власності пайового майна ТОВ Агрофірма Україна до інших власників цього майна, в тому числі й до Позивача (том 3, а.с. 74).

Як вбачається з матеріалів справи, 18 лютого 2011 року, 2 березня 2011 року, 10 березня 2011 року, 18 квітня 2011 року, 17 січня 2012 року, Лісоводською сільською радою було видано ТОВ Агрофірма Україна - Позивачу, Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат; том 3, а.с. 7 на звороті, а.с. 8 на звороті, 13-17).

16 жовтня 2012 року між власником майнового паю ОСОБА_4 та Позивачем був укладений договір купівлі - продажу майнового паю КСП ТОВ Агрофірма Україна номінальною вартістю 1001 грн. Вартість продажу вказаного майнового паю визначена сторонами в розмірі 450,45 грн., які Позивач сплатив продавцеві готівкою до моменту підписання даного договору (том 3, а.с. 8).

18 жовтня 2012 року між власником майнового паю ОСОБА_5 та Позивачем був укладений договір купівлі - продажу майнового паю КСП ТОВ Агрофірма Україна номінальною вартістю 2670 грн. Вартість продажу вказаного майнового паю визначена сторонами в розмірі 1201,50 грн., які Позивач сплатив продавцеві готівкою до моменту підписання даного договору (том 3, а.с. 7).

Рішенням шостої сесії Відповідача 2 від 6 квітня 2011 року № 3 було присвоєно наступні адреси на господарські будівлі: господарський двір Олійня вул. Заводська, 7; господарський двір Пилорама вул. Заводська, 5; господарський двір Будівельна бригада вул. Заводська, 6; господарський двір Склад матеріалів вул. Заводська, 4; господарський двір ВРХ № 1 вул. Заводська, 3; господарський двір Автопарк вул. Володимирська, 77; господарський двір Тракторний стан вул. Володимирська, 75; господарський двір ВРХ № 2 вул. Сугерова, 56; господарський двір Зернотік вул. Сугерова, 54; приміщення будинку в саду вул. Заводська, 16; приміщення будинку складу в саду з овочами вул. Заводська, 18; приміщення ковбасного цеху вул. Заводська, 14; приміщення конюшні вул. Заводська, 8; приміщення контори вул. Ткачука, 4; приміщення біолабораторії вул. Ткачука, 4б; приміщення сараю біолабораторії вул.. Ткачука, 4в; приміщення гаража легкових автомобілів вул. Ткачука, 4а; приміщення пункту штучного осіменіння села вул. Л. Українки, 37; приміщення Будинку мисливця вул. Ткачука, 79; приміщення млина вул. Сугерова, 8б; приміщення електроцеху вул. Сугерова, 5 г; приміщення Будинку науки вул. Ткачука, 1 (том 3, а.с. 71).

5 лютого 2013 року між ТОВ Лісоводське та Позивачем складено та підписано акт прийому-передачі, відповідно до якого ТОВ Лісоводське передало, а Позивач прийняло нерухоме майно згідно переліку (94 об'єкти залишковою вартістю 3062797 грн.) на підставі рішення загальних зборів співвласників майнових паїв ТОВ Агрофірма Україна від 9 грудня 2014 року (протокол № 20) про виділ в натурі майна (том 3, а.с. 72-73).

Як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22 вересня 2017 року, товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Україна , код ЄДРПОУ 03787779 припинило свою діяльність 3 липня 2014 року (том 1, а.с. 24-26), про що до реєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи № 16551170003000788. Підставою для внесення вказаного запису стало рішення Господарського суду Хмельницької області від 25 червня 2014 року по справі №13/228-Б про припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом.

Із наявних в матеріалах справи витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та свідоцтв про право власності слідує, що Позивач протягом 2015-2016 років оформив право приватної власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані в с. Лісоводи Городоцького району Хмельницької області (том 1, а.с. 30-131), а саме:

- приміщення складу запчастин площею 132,6 кв.м.; примішення піднавісу сільгосптехніки площею 277,8 кв.м.; приміщення обмінного пункту площею 409,1 кв.м.; приміщення піднавісу обмінного пункту площею 164,9 кв.м.; приміщення пункту технічного обслуговування тракторного стану №1 площею 383,3 кв.м.; приміщення пункту технічного обслуговування тракторного стану №2 плою 615,3 кв.м., приміщення прохідної тракторної бригади площею 20,2 кв.м.; приміщення піднавісу гаражів площею 414,1 кв.м.; приміщення операторської ГСМ площею 51,5 кв.м.; приміщення складу під масла площею 78,1 кв.м.; приміщення складу ГСМ площею 82,8 кв.м.; приміщення автомайстерні площею 1660,7 кв.м.; приміщення піднавісу тракторної бригади для сільгосптехніки площею 1014,2 кв.м.; приміщення піднавісу тракторної бригади площею 303,4 кв.м.; приміщення піднавісу для комбайнів площею 1457,1 кв.м. (місце знаходження обєктів: Хмельницька область, Городоцький район, с. Лісоводи, вул. Володимирська, 75 );

- приміщення гаражів автопарку (бокси) площею 1358 кв.м.; приміщення будинку механізатора площею 455,5 кв.м.; приміщення піднавісу будинку механізаторів площею 679,9 кв.м.; приміщення прохідної автопарку площею 17 кв.м.; приміщення складу запчастин площею 597,3 кв.м. (місце знаходження обєктів: Хмельницька область, Городоцький район, с. Лісоводи, вул. Володимирська, 77);

- приміщення прохідної з вагою площею 122,2 кв.м.; приміщення піднавіса сортировочної машини площею 83,4 кв.м.; приміщення зерноскладу №1 площею 320 кв.м.; приміщення зерноскладів № 5, 6 площею 647,7 кв.м; приміщення піднавіса с/г інвентаря площею 11,1 кв.м.; приміщення зерноскладів № 7, 8 площею 1086 кв.м.; приміщення зерноскладів № 9, 10, 11 площею 1476,8 кв.м.; приміщення піднавіса с/г машин площею 864,8 кв.м.; приміщення ЗАВ-40 площею 154,3 кв.м.; приміщення сушарки ДСП-32 площею 70,4 кв.м.; приміщення зерноскладів № 20, 22 площею 1825,3 кв.м.; приміщення зерноскладів № 12, 13, 14 площею 1092,9 кв.м.; приміщення зерноскладів №15, 16, 17 площею 1481,5 кв.м.; приміщення зерноскладів №18, 19 площею 757,5 кв.м.; приміщення пожежного резервуара площею 49 кв.м. (місце знаходження обєктів: Хмельницька область, Городоцький район, с. Лісоводи, вул. Сугерова, 54);

- приміщення молочного блоку, площею 197,5 кв.м.; приміщення корівника №3 площею 1875,3 кв.м.; приміщення молочного блоку центрального, площею 1043 кв.м., приміщення телятника №8 площею 938,8 кв.м.; приміщення телятника №9 площею 1809,7 кв.м., приміщення кормоцеху площею 636,6 кв.м.; приміщення кормоцеху старого площею 2853,1 кв.м. (місце знаходження обєктів: Хмельницька область, Городоцький район, с. Лісоводи, вул. Сугерова, 56);

- приміщення котельні олійні, 39,1 кв.м.; приміщення комбікормового заводу площею 371,8 кв.м.; приміщення складу олійного площею 1279,8 кв.м.; приміщення котельні олійні площею 236,7 кв.м.; приміщення прохідної олійні площею 11,1 кв.м.; приміщення складу трав'яної муки площею 852,5 кв.м.; приміщення цеху трав'яної муки з сушаркою СБ1,5 площею 888,9 кв.м.; приміщення зерноскладу комбікормового заводу площею 1458,2 кв.м., приміщення олійні з дерев'яним складом площею 634,7 кв.м. (місце знаходження обєктів: Хмельницька область, Городоцький район, с. Лісоводи, вул. Заводська, 7);

- приміщення центрального молочного блоку площею 259,3 кв.м.; приміщення автоваги площею 258,4 кв.м.; приміщення корівника №1 площею 1656,7 кв.м.; приміщення корівника №2 площею 1634 кв.м.; приміщення молочного блоку площею 207,7 кв.м., приміщення пункту штучного осіменіння площею 252,6 кв.м.; приміщення піднавісу ВРХ №1 площею 869,3 кв.м.; приміщення телятника №1 площею 1653,3 кв.м.; приміщення телятника №2 площею 1075,5 кв.м.; приміщення корівника №3 площею 1775,2 кв.м.; приміщення кормоцеху з прибудовами площею 798,4 кв.м.; приміщення телятника №3 площею 1003,4 кв.м. (місце знаходження обєктів: Хмельницька область, Городоцький район, с. Лісоводи, вул. Заводська, 3).

У справі наявні технічні паспорта, виготовлені ТОВ "Подільське БТІ" на замовлення Позивача на вищевказані приміщення (том 3, а.с. 135-249).

Об'єкти нерухомого майна, які зареєстровані на праві власності за Позивачем розташовані на земельних ділянках сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) Лісоводської сільської ради Городоцького району Хмельницької області, зокрема: площею 1,6883 га, кадастровий номер 6821284500:02:014:1007; площею 1,238 га, кадастровий номер 6821284500:02:014:1013, площею 2,0000 га, кадастровий номер 6821284500:02:014:1016; площею 2,0000 га, кадастровий номер 6821284500:02:014:1011; площею 2,0000 га, кадастровий номер 6821284500:02:011:1015; площею 1,5540 га, кадастровий номер 6821284500:02:011:2002; площею 1,8195 га, кадастровий номер 6821284500:02:011:1024, площею 2,0000 га, кадастровий номер 6821284500:02:011:1010; площею 2,0000 га, кадастровий номер 6821284500:02:011:2001; площею 1,8600 га, кадастровий номер 6821284500:02:023:1003; площею 0,5494 га, кадастровий номер 6821284500:02:023:1006; площею 1,8206 га, кадастровий номер 6821284500:02:023:2014; площею 2,0000 га, кадастровий номер 6821284500:02:023:1005; площею 2,0000 га, кадастровий номер 6821284500:02:023:1008; площею 1,7525 га, кадастровий номер 6821284500:02:023:2020.

Згідно витягів з Державного земельного кадастру про земельні ділянки від 28 листопада 2016 року, 12 грудня 2016 року та 6 листопада 2017 року, вищезазначені земельні ділянки відносяться до земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня. Додатками до вищевказаних витягів оформлено кадастрові плани вказаних земельних ділянок (том 1, а.с. 107, 111, 119, 127, 131).

Спірні земельні ділянки знаходяться в межах визначених Державним актом на право колективної власності на землю серія ХМ № 0024 виданого Агрофірмі Україна Городоцькою районною державною адміністрацією 25 листопада 1995 року, що підтверджується план-схемою розташування земельних ділянок (том 1, а.с. 20).

14 червня 2016 року Позивач звернувся до Відповідача 1 з листом, в якому просив надати дозвіл на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,0 га , з метою подальшої передачі в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (обслуговування господарських будівель та споруд сільськогосподарського призначення) за межами населених пунктів Лісоводської сільської ради Городоцького району Хмельницької області (том 2, а.с. 82 на звороті).

За результатами розгляду клопотань Позивача 26 липня 2016 року Відповідачем 1 були прийняті накази (№ 22-18899-СГ, №22-18885-СГ, №22-18764-СГ, №22-18761-СГ, №22-18766-СГ, №22-18903-СГ, №22-18893-СГ, №22-18886-СГ, №22-18891-СГ, №22-18890-СГ, №22-18894-СГ, №22-18762-СГ, №22-18767-СГ, №22-18760-СГ, №22-18906-СГ), відповідно до яких Позивачу надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду із земель сільськогосподарського призначення державної власності. Місця розташування об'єктів землеустрою - за межами населених пунктів Лісоводської сільської ради Городоцького району Хмельницької області. Цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Орієнтовні розміри земельних ділянок згідно наказів встановлено по 2,0000 га по кожному з наказів (том 2, а.с. 77, 82, 87, 92, 99, 110).

На замовлення Позивача у 2016 році Приватним підприємством "Хмельницькгеопроект" виготовлено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок (кадастрові номери 6821284500:02:014:1007; 6821284500:02:014:1013; 6821284500:02:014:1016; 6821284500:02:014:1011; 6821284500:02:011:1015; 6821284500:02:011:2002; 6821284500:02:011:1024, 6821284500:02:011:1010; 6821284500:02:011:2001; 6821284500:02:023:1003; 6821284500:02:023:1006; 6821284500:02:023:2014; 6821284500:02:023:1005; 6821284500:02:023:1008; 6821284500:02:023:2020) в користування на умовах оренди Позивачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Лісоводської сільської ради (за межами населеного пункту) Городоцького району Хмельницької області (том 2, а.с. 80 - 200).

Поряд з тим, 22 вересня 2017 року Позивач звернулося до Відповідача 1 з листом, в якому посилаючись на статтю 377 Цивільного кодексу України, статтю 120 Земельного кодексу України, просив надати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення вищезазначених земельних ділянок у власність на території Лісоводської сільської ради Городоцького району Хмельницької області (том 2, а.с. 69-71).

12 жовтня 2017 року Відповідач 1 листом за № 19-22-0.3-9002/2-17 повідомив Позивача про те, що земельні ділянки колективної власності під господарськими будівлями та спорудами паюванню не підлягали і залишилися в колективній власності. Зазначено, що будь-які рішення щодо передачі земельних ділянок в державну власність не приймалося. Крім того, вказано, що Відповідач 1 передає виключно земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності або у користування для всіх потреб. Враховуючи викладене, Відповідачем 1 було відмовлено Позивачу у задоволенні клопотання щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У службовому листі від 16 січня 2018 року начальник юридичного управління Відповідача 1 просив начальника Управління землеустрою та охорони земель надати письмову інформацію чи перевірялася при підготовці відповіді форма власності земельних ділянок щодо яких зверталося Позивач, а саме: чи здійснювався запит до відділу у Городоцькому районі головного управління або державного кадастрового реєстратора відділу у Городоцькому районі головного управління.

Згідно службового листа начальника управління землеустрою та охорони земель від 18 січня 2018 року було повідомлено Відповідача 1, що при підготовці відповідей на лист Позивача спеціаліст взяв до уваги лише вказану в листі Позивача інформацію щодо форми власності земельних ділянок, при цьому не перевіряв форму власності земельних ділянок, щодо яких звертався Позивач та не здійснював запит до відділу земельних ресурсів у Городоцькому районі або державного кадастрового реєстратора відділу у Городоцькому районі управління для отримання інформації.

В листі Відповідача 1 від 23 листопада 2017 року було повідомлено, що вищевказані земельні ділянки належать до земель державної власності та знаходяться за межами Лісоводської сільської ради Городоцького району. Підставою формування даних земельних ділянок є накази про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, видані Відповідачем 1.

В матеріалах справи наявні витяги із звітів про експертну грошову оцінку спірних земельних ділянок.

Позивач звернувся до суду з метою захисту, на його думку, порушеного права щодо користування та розпорядження земельними ділянками, посилаючись на наявність у нього права власності на нежитлові будівлі і споруди, які належали попередньому землевласнику (агрофірмі Україна ), на підставі статтей 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України просить визнати за ним право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення товарно-сільськогосподарського виробництва) загальною площею - 26,2823 га на яких розташовані господарські будівлі та споруди Позивача.

З приводу звернення Позивача з даним позовом до Відповідача 2, то колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту статті 392 Цивільного кодексу України вбачається, що позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності, у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна, власником якого є позивач.

Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його.

Враховуючи ту обставину, що Відповідач 2 не оспорює право власності Позивача на майно, не заперечує проти визнання за Позивачем права власності на спірні земельні ділянки, а тому на переконання колегія суддів Відповідач 2 є неналежним відповідачем в даній справі, а позовні вимоги до неї є безпідставними.

Аналізуючи спірні правовідносини сторін на предмет їх підставності звернення до суду та зважаючи на їх нормативно - правове врегулювання колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції на момент звернення з позовом до суду) визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України (в редакції з 15 грудня 2017 року) юридичні та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільного права в силу статті 16 Цивільного кодексу України є визнання права.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 Цивільного кодексу України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до приписів статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказана стаття знаходиться в розділі 29 Цивільного кодексу України "Захист права власності", тобто, стосується випадків, коли існуюче, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв'язку з їх втратою.

Зі змісту статті 392 Цивільного кодексу України вбачається, що позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності, у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна.

Таким чином, захист права власності шляхом його визнання в судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, це підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах; по-друге, не вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Отже, колегія суддів констатує, що у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Тобто підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України є оспорення або невизнання існуючого права , а не намір набути вказане право за рішенням суду .

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Приписами статті 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Із системного аналізу діючих норм права, котрі направленні на регулювання відносин власності вбачається, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав чи в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України.

Із дослідження позовної заяви вбачається, що до предмету доказування у даній справі входить встановлення цивільно-правових підстав набуття Позивачем права власності на земельні ділянки загальною площею 26,2823 га (кадастрові номери 6821284500:02:014:1007; 6821284500:02:014:1013; 6821284500:02:014:1016; 6821284500:02:014:1011; 6821284500:02:011:1015; 6821284500:02:011:2002; 6821284500:02:011:1024, 6821284500:02:011:1010; 6821284500:02:011:2001; 6821284500:02:023:1003; 6821284500:02:023:1006; 6821284500:02:023:2014; 6821284500:02:023:1005; 6821284500:02:023:1008; 6821284500:02:023:2020), які знаходиться на території Лісоводської сільської ради Городоцького району, Хмельницької області (за межами населеного пункту с. Лісоводи) з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

При цьому, як вбачається зі змісту позовної заяви, Позивач в якості підстави набуття права власності на земельну ділянку вказує на те, що ним набуто право власності на нежитлові будівлі та споруди, які розташовані на спірних земельних ділянках, що перебували у власності Агрофірми Україна , що підтверджується державним актом на право колективної власності на землю серія ХМ 0024 від 25 листопада 1995 року, тому на переконання Позивача в силу статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України до Позивача, як нового власника нерухомого майна, перейшло право на земельну ділянку на якій розташоване нерухоме майно.

Водночас, Згідно з статтею 17 Земельного кодексу (в редакції чинній на час видачі державного акту на право колективної власності на землю) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Передача земельної ділянки у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та товариств.

Частиною 1-3 статті 5 Земельного кодексу (1190 року) визначено, що земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

Відповідно до статті 60 Земельного кодексу 1990 року, колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські акціонерні товариства можуть одержувати земельні ділянки у колективну власність , користування, у тому числі в оренду. Землі, передані цим господарствам у колективну власність, поділяються на землі загального несільськогосподарського використання і землі сільськогосподарського використання.

Згідно положень статтей 22, 23 Земельного кодексу України 1990 року: право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Згідно з пунктом 1 Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих в колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям № 720/95 від 8 серпня 1995 року паюванню підлягали сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Відповідно до частини 2 статті 22 Земельного кодексу України, до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Таким чином, спірні земельні ділянки, на яких розташоване нерухоме майно, яке на даний час належить Позивачу, не підлягали розпаюванню, а відтак залишилися у колективній власності агрофірми Україна , що також і не заперечується Позивачем у позовній заяві.

З матеріалів справи слідує, що 25 листопада 1995 року Агрофірмі Україна (с. Лісоводи Городоцького району Хмельницької області) видано Державний акт на право колективної власності на землю ХМ 0024, відповідно до якого було передано у колективну власність 2297,2 га землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 1.

В матеріалах справи наявні: список працюючих членів КСП агрофірми Україна по с. Лісоводи про розмір земельного паю станом на 1 лютого 1996 року (758 осіб) та список пенсіонерів членів КСП агрофірми Україна по с. Лісоводи про розмір земельного паю станом на 1 лютого 1996 року (400 осіб).

Згідно частини 1 статті 1 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди.

Частиною 2 статті 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" передбачено, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Положеннями частини 2 статті 22 Земельного кодексу України 2001 року визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Як вбачається з витягів із Державного реєстру, спірні земельні ділянки входить у масив земельних ділянок, переданих Агрофірмі Україна саме у колективну власність згідно Державного акту на право колективної власності на землю від 25 листопада 1995 року Серія ХМ 0024 та належать до категорії земель сільськогосподарського призначення, зокрема, до їх виду несільськогосподарські угіддя, тобто до земель під сільськогосподарськими будівлями і дворами.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що спірні земельні ділянки, на яких розташоване нерухоме майно, яке на даний час належить Позивачу, не підлягали розпаюванню та залишилися у колективній власності Агрофірми Україна .

Згідно архівної довідки № 01-25/286 від 24 листопада 2017 року, виданої архівним відділом Городоцької районної державної адміністрації, зазначено, що у протоколі № 1 звітних зборів працівників агрофірми Україна від 25 січня 2000 року значиться питання про реорганізацію агрофірми Україна в товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Україна с. Лісоводи Городоцького району Хмельницької області.

Зі змісту частини 1 статті 37 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (чинного на момент реорганізації агрофірми „Україна) реорганізація є формою припинення юридичної особи.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, які б підвереджували те, що ТОВ Агрофірма Україна є правонаступником Агрофірми Україна саме в частині спірних земельних ділянок

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, за змістом статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

При цьому колегія суддів констатує, що у разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку.

Враховуючи зазначене, суд вважає безпідставними посилання Позивача на положення статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, як підставу набуття права власності на землю, оскільки власниками придбаних майнових сертифікатів були селяни, в той час як власником землі, що знаходиться під нерухомим майном була агрофірма Україна .

Окрім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що статтею 20 Закону України "Про власність" (чинного на момент видачі Державного акту на право колективної власності на землю від 11.11.1995) визначено, що суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Оскільки, як вбачається з матеріалів справи майнові сертифікати визначають лише відсоток кожного члена у всьому майні належному агрофірма Україна (ідеальну долю), то у Позивача відсутні докази саме щодо правових підстав виникнення права власності на нерухоме майно (реальну долю) , що знаходиться на спірних земельних ділянках (рішення загальних зборів, акт приймання-передачі, тощо) та відсутні докази того, що у власників майнових сертифікатів (фізичних осіб), які в подальшому придбав Позивач, наявне було право колективної власності на всю площу земельних ділянок, що знаходяться під нерухомим майном Позивача.

В матеріалах справи відсутні належні докази щодо прав попередніх власників зазначених земельних ділянок, що само по собі унеможливлює факт переходу права на земельні ділянки до Позивача саме на підставі статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне, що згідно статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з статтею 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на обєкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Із наявних в матеріалах справи витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та свідоцтв про право власності слідує, що Позивач у 2015-2016 роках зареєструвало право приватної власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані на спірних земельних ділянках.

При цьому, колегія суддів констатує, що інформація про зареєстроване право власності Позивача на спірні земельні ділянки (площею 1,6883 га, кадастровий номер 6821284500:02:014:1007; площею 1,238 га, кадастровий номер 6821284500:02:014:1013, площею 2,0000 га, кадастровий номер 6821284500:02:014:1016; площею 2,0000 га, кадастровий номер 6821284500:02:014:1011; площею 2,0000 га, кадастровий номер 6821284500:02:011:1015; площею 1,5540 га, кадастровий номер 6821284500:02:011:2002; площею 1,8195 га, кадастровий номер 6821284500:02:011:1024, площею 2,0000 га, кадастровий номер 6821284500:02:011:1010; площею 2,0000 га, кадастровий номер 6821284500:02:011:2001; площею 1,8600 га, кадастровий номер 6821284500:02:023:1003; площею 0,5494 га, кадастровий номер 6821284500:02:023:1006; площею 1,8206 га, кадастровий номер 6821284500:02:023:2014; площею 2,0000 га, кадастровий номер 6821284500:02:023:1005; площею 2,0000 га, кадастровий номер 6821284500:02:023:1008; площею 1,7525 га, кадастровий номер 6821284500:02:023:2020) в Державному земельному кадастрі відсутня, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру про земельні ділянки від 28 листопада 2016 року, 12 грудня 2016 року та 6 листопада 2017 року.

Поряд з тим судова колегія зауважує, що діючим на теперішній час законодавством України, зокрема Земельним кодексом України не передбачено такої форми власності на землю як колективна. Згідно з частиною 3 статті 78 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Разом з тим, 1 січня 2013 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності . Пунктом 7 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону передбачено, що з дня набрання його чинності землі державної і комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення даного Закону у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу (земельні ділянки на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій).

Як уже було встановлено вище в даній судовій постанові, спірні земельні ділянки, перебували у колективній власності Агрофірми Україна та знаходяться на території Лісоводської сільської ради за межами населеного пункту с. Лісоводи Городоцького району Хмельницької області.

Враховуючи, що Агрофірма Україна припинила свою діяльність як юридична особа, при цьому, в матеріалах справи відсутні докази передання вказаних ділянок іншим особам, спірні земельні ділянки з 1 січня 2013 року відносяться до земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Зазначене на переконання колегії суддів також підтверджується проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок в користування на умовах оренди Позивачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Лісоводської сільської ради (за межами населеного пункту) Городоцького району Хмельницької області, в яких вбачається спірні земельні ділянки відносяться до державної форми власності .

Згідно положень частиною 1 статті 15 1 Земельного кодексу України розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

З огляду на положення статті 15 1 , частини 4 статті 122 Земельного кодексу України, Відповідач 1 починаючи з 1 січня 2013 року розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку визначеному чинним законодавством, на території Хмельницької області.

Таким чином, на момент реєстрації за Позивачем права власності на нерухоме майно (видача свідоцтв про право власності) та на даний час розпорядником спірних земельних ділянок є Відповідач 1 (іншого факту Позивачем належними і допустимими доказами не доведено).

Частиною 1 статті 82 Земельного кодексу України передбачено, що юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; прийняття спадщини; виникнення інших підстав, передбачених законом.

Однак, як вбачається з матеріалів справи докази придбання Позивачем спірних земельних ділянок за будь-якими цивільно-правовими угодами, успадкування вказаних земельних ділянок, чи наявність інших підстав набуття права власності, визначених законодавством, відсутні.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи 13 червня 2016 року Позивач звертався до Відповідача 1 з листами, в яких просив надати дозвіл на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності з метою подальшої передачі її саме в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (обслуговування господарських будівель та споруд сільськогосподарського призначення) за межами населених пунктів Лісоводської сільської ради Городоцького району Хмельницької області.

За результатами розгляду клопотань Позивача Відповідачем 1 були прийняті накази відповідно до яких Позивачу було надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Однак, як вбачається з матеріалів справи після розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у користування на умовах оренди Позивач не звертався із заявами про затвердження даних проектів землеустрою та подальшої передачі у користування на умовах оренди, а звернувся до Відповідача 1 уже із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок у власність , за відсутності на те підстав (недоведеності).

Суд підсумовуючи усе вищевказане ще раз наголошує, що Позивач не підтвердив належними та допустимими доказами підстави виникнення у Позивача права власності на нерухоме майно (реальну долю), що знаходиться на спірних земельних ділянках (рішення загальних зборів, акти приймання-передачі, та таке інше), та не підтвердив, чи було саме у власників майнових сертифікатів (фізичних осіб), які в подальшому придбав Позивач, право колективної власності на всю площу земельних ділянок, що знаходиться під нерухомим майном Позивача.

Таким чином, перевіривши застосування судом першої інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення місцевого господарського суду та задоволення апеляційної скарги Позивача.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно положень частини 1 статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає.

З огляду на все вищевказане, апеляційний господарський суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оспорювань рішення - без змін.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, в силу дії приписів статті 129 ГПК України , суд залишає за апелянтом.

Керуючись статтями 129, 269-271,273, 278, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 4 квітня 2018 року - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 4 квітня 2018 року в справі № 924/1033/17 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу № 924/1033/17 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст виготовлено 14 січня 2019 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.