Рішення

від 09.01.2019 по справі 904/4151/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.01.2019м. ДніпроСправа № 904/4151/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Первушин Ю.Ю.

за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: повноважний представник не з'явився;

від відповідача: повноважний представник не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження господарську справу за позовом Кам'янської міської ради Дніпропетровської області, м. Кам'янське до Приватного підприємства "ЧИПОЛЛІНО", м. Кропивницький про стягнення коштів за фактичне користування земельною ділянкою у сумі 303 656, 20 грн.

СУТЬ СПОРУ:

Кам'янська міська рада Дніпропетровської області (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного підприємства "ЧИПОЛЛІНО" (далі - відповідач), у якій виклала вимоги про стягнення 303 656, 20 грн. збитків, завданих використанням земельної ділянки.

Ухвалою Господарського суду від 17.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 11.10.2018.

В підготовче засідання призначене на 11.10.2018 представники позивача та відповідача не з'явилися, у зв'язку з чим, ухвалою суду відкладено підготовче засідання на 08.11.2018.

Ухвалою Господарського суду від 08.11.2018 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 04.12.2018.

Ухвалою Господарського суду від 04.12.2018 відкладено розгляд справи на 20.12.2018, у зв'язку з неявкою представників сторін у призначене судове засідання.

Судове засідання призначене на 20.12.2018 не проведено у зв'язку з перебуванням судді Первушина Ю.Ю. у відрядженні.

Ухвалою Господарського суду від 26.12.2018 призначено судове засідання на 09.01.2019.

Представники сторін у судове засідання 09.01.2019 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідач правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце проведення підготовчого судового засідання відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Від відповідача на адресу господарського суду повернувся конверт з ухвалою суду з відміткою поштового відділення "за закінченням встановленого строку зберігання".

Пунктом 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи той факт, що відповідач зареєстрований у встановленому законом порядку за адресою, на яку судом завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, було направлено ухвали суду, то суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про розгляд цієї справи.

Відповідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У судових засіданнях здійснювалось повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 09.01.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як свідчить з матеріалів справи, 20.12.2010 до відповідача - ПП "Чиполліно" перейшло право власності на нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці площею 0,9704 га за адресою: вул. С.Х. Горобця,1/1013 - на підставі договору купівлі-продажу ВРД № 605214, реєстр № 917.

У зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно, рішенням Дніпродзержинської міської ради від 26.06.2013 №820-37/VІ відповідачу надано дозвіл на розробку технічної документації та зобов'язано оформити документи на землекористування земельною ділянкою за адресою: м. Кам'янське, вул. С.Х. Горобця, 1/1013 - площею 0,9704 га для розміщення будівлі бази холодильника.

Рішенням Дніпродзержинської міської ради від 30.05.2014 №1058-50/VI відповідачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку за адресою: м. Кам'янське, вул. С.Х. Горобця, 1/1013.

12.05.2016 спеціалістами відділу самоврядного контролю департаменту комунальної власності та земельних відносин Дніпродзержинської міської ради проведено обстеження спірної земельної ділянки, в результаті чого складений акт обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки. За змістом цього акту позивачем зафіксовано, що фактично на момент обстеження за зазначеною адресою на земельній ділянці площею 0,9704 га розміщено капітальну одноповерхову будівлю та проходи, проїзди, площадки. Земельна ділянка огороджена парканом по загальному периметру. Договір оренди земельної ділянки на момент обстежених не оформлено, що не відповідає вимогам ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Позивач листом від 25.09.2017 №08-08/2559 надіслав відповідачу запрошення прийняти участь у проведенні 11.10.2017 засідання комісії з питань визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та користувачам.

11.10.2017 комісією позивача був складений акт визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, внаслідок використання земельних ділянок м. Кам'янське за період з 2015-2017, відповідно до якого ПП "Чиполліно" завдано збитки у сумі 303656,20 грн.

З метою відшкодування міській раді заподіяних збитків 22.11.2017 було прийняте рішення виконавчого комітету Кам'янської міської ради № 345 "Про затвердження акта визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, внаслідок використання земельних ділянок м. Кам'янського".

22.11.2017 вказаним рішенням був затверджений акт про визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, внаслідок використання земельних ділянок м. Кам'янського від 11.10.2017.

30.11.2017 позивач листом за вих. № 08-98/3291 запропонував відповідачу добровільно сплатити збитки у сумі 303656,20 грн. та попередив, що у разі несплати міська рада буде вимушена звернутись до суду для стягнення заборгованості.

Проте, відповідач не відшкодував шкоду, заподіяну внаслідок порушення чинного земельного законодавства, та продовжує використовувати земельну ділянку без відповідних документів на землекористування.

Наявні обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом за захистом свого порушеного права.

Відповідач позовні вимоги не спростував та не оспорив.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність повного задоволення позову з таких підстав.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 ГК України).

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 3, 4 та 7 ст. 179 ГК України визначено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 181 ГК України визначено загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема ч.ч. 1-4 якої встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу (далі - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно з п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України (далі - ПК України), сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до п. 14.1.147 ч. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (ч. 287.1 ст. 287 цього Кодексу).

Відповідно до п. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Таким чином, відповідач повинен був укласти договір оренди земельної ділянки та сплачувати орендну плату.

Відповідачем не надано доказів проведення заходів до оформлення земельної ділянки у відповідності до вимог земельного законодавства України.

Матеріали справи не містять відповідного рішення про передачу в оренду земельної ділянки відповідачу.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документу, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

У відповідності зі ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем не було вчинено дій, спрямованих на оформлення права землекористування.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної гласності відповідно до цього Кодексу.

Отже, відповідач, користуючись земельною ділянкою для розміщення будівлі бази холодильника за адресою: м. Кам'янське, вул. С.Х.Горобця, 1/1013 - повинен сплачувати до міського бюджету земельні платежі у вигляді орендної плати.

Проте, таких платежів до міського бюджету відповідачем сплачено не було, що є порушенням інтересів Кам'янської міської ради та завдає позивачу збитків.

За змістом ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас, відповідно до ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі ст. 157 Земельного кодексу України, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.1993 (далі - Порядок), власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

В абзаці першому пункту 2 даного Порядку зазначено, що розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії (абз. 4 п. 2 Порядку).

У пункті 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284.

Тож, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд також виходив з наступного.

Статтею 22 та параграфом 1 глави 82 ЦК України визначені загальні положення про відшкодування збитків та майнової шкоди.

Так, згідно зі ст. 22 цього Кодексу збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України.

Тому підставою для стягнення з землекористувача збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаної орендної плати за землю) є не лише сам факт використання ним земельної ділянки без правовстановлюючих документів за відсутності об'єктивних обставин або перешкод для укладення передбаченого нормами земельного законодавства договору оренди землі, але й наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою землекористувача, його вини та доведеного розміру завданих збитків.

Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Однак, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності або укладання договору оренди земельної ділянки та потребує оформлення прав на цю ділянку за визначеною процедурою. Таким чином реалізація прав землевласника (землекористувача), визначених статтями 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України не є безумовною і потребує належного оформлення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не надав доказів в підтвердження вчинення ним дій, спрямованих на укладання договору оренди земельної ділянки, як і не вказав і не довів перешкод для укладання передбаченого нормами земельного законодавства договору оренди земельної ділянки.

Саме на землекористувача покладається обов'язок вчинення певних дій, спрямованих на оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки. Невиконання вказаного обов'язку є підставою для стягнення з землекористувача збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаної орендної плати за землю), завданих внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів. Наведене узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду України, що викладена в постанові від 17.02.2016 у справі №3-1160г-15.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для нарахування збитків є акт обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки від 12.05.2016, акт визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, внаслідок використання земельних ділянок м. Кам'янського від 11.10.2017 та рішення виконавчого комітету Кам'янської міської ради "Про затвердження акта про визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, внаслідок використання земельних ділянок м. Кам'янського" № 345 від 22.11.2017.

Вищевказані документи є чинними і у встановленому законом порядку не скасовувалися та недійсними не визнавалися.

Дослідивши розрахунок заявлених позивачем до стягнення збитків за фактичне використання земельної ділянки за період з 01.01.2015 по 30.09.2017 у сумі 303656,20 грн. (а.с.17), судом встановлено, що позивачем правомірно здійснено їх нарахування, виходячи з 0,9704 га площі земельної ділянки, нормативної грошової оцінки 1 кв.м земельної ділянки та коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки за 2014, 2015, 2016 та 2017 роки.

Отже, зазначені факти є належним чином доведеними, як і факт заподіяння збитків у зазначеному позивачем розмірі.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю. Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у сумі 4554,85грн. покладаються на відповідача як на сторону, з вини якої виник спір.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Кам'янської міської ради Дніпропетровської області (51931, Дніпропетровська область, місто Кам'янське, м-н Петра Калнишевського, 2; ідентифікаційний код 24604168) до Приватного підприємства "Чиполліно" (51900, Дніпропетровська область, місто Кам'янське, вулиця С.Х.Горобця, 1/1013; ідентифікаційний код 37425536) про стягнення коштів за фактичне користування земельною ділянкою у сумі 303 656, 20 грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "Чиполліно" (51900, Дніпропетровська область, місто Кам'янське, вулиця С.Х.Горобця, 1/1013; ідентифікаційний код 37425536) на користь Кам'янської міської ради Дніпропетровської області (51931, Дніпропетровська область, місто Кам'янське, м-н Петра Калнишевського, 2; ідентифікаційний код 24604168) збитки, завдані фактичним користуванням земельною ділянкою, у сумі 303 656,20 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 4 554, 85 грн.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Відповідно до п.17.5 Розділу ХІ Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 14.01.2019.

Суддя ОСОБА_1