Рішення

від 10.01.2019 по справі 920/894/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.01.2019 Справа № 920/894/18

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л.,

за участю секретаря судового засідання Пономаренко Т.М.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сумах у приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/894/18

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; ід. код 20077720)

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Фабричне по вул. Фабрична, 11 (40024, м. Суми, вул. Фабрична, 11; ід. код 38522758)

про стягнення 1114,44 грн.,

встановив:

До господарського суду звернулось ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Фабричне по вул. Фабрична, 11 про стягнення заборгованості в сумі 1114,44 грн., в тому числі: 518,31 грн. пені, 92,89 грн. 3% річних, 503,24 грн. інфляційних втрат, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 1663/14-ТЕ-29 від 22.11.2013.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні. В обґрунтування своєї позиції відповідач посилався на те, що 30.11.2016 набув чинності Закон України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення. Згідно з ч. З ст. 7 зазначеного Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Відповідач вважає, що ОСББ Фабричне наділене ознаками, які властиві теплогенеруючій організації, а тому на нього поширюється дія Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії .

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримав позовні вимоги та зазначив про необґрунтованість висновків відповідача щодо поширення на нього дії ч. 3 ст. 7 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії .

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю, а представник відповідача позову не визнав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив наступне.

22 листопада 2013 року між ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (продавець) і Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку Фабричне по вул. Фабрична, 11 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1663/14-ТЕ-29 - далі Договір (а.с.23-28).

На виконання умов Договору позивач передав у власність відповідача природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с.32-38).

Відповідно до п. 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським, кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договорами.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 ЦК України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - ч. 1 ст. 530 ЦК України.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оплату за переданий за відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема п. 6.1 Договору.

Факт прострочення платежів за отриманий природний газ підтверджується розрахунками позивача та фактично не заперечується відповідачем.

Однак, відповідач заперечує проти задоволенні позовних вимог, мотивуючи це застосуванням до нього вимог ч. 3 ст. 7 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії .

Законом України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (далі - Закон) передбачено чітке коло осіб, що мають право на списання заборгованості та нарахувань, передбачений також і певний порядок списання заборгованості. Відповідно до ст. 1 Закону:

- процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості;

- реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (далі -реєстр), - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства;

- учасники процедури врегулювання заборгованості - підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до ст. 2 Закону дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Відповідно до ст. З Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства центрачізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства;

Виходячи з аналізу положень статей 1-3 Закону, учасниками процедури врегулюванні заборгованості (яка включає у себе і списання заборгованості) є теплопостачальні та теплогенеруючі підприємства, включені до реєстру.

Крім того, частиною 2 статті 3 Закону визначено, що для включення до реєстру підприємства централізованого водопостачання і водовідведення, теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства заяву.

Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу.

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України №93 від 21.02.2017 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), яким визначено дані реєстру про підприємства, зокрема, зазначаються реквізити ліцензій підприємства, що були чинними в період виникнення заборгованості за спожиті енергоносії, яка підлягає врегулюванню згідно із Законом; підстава включення підприємства до реєстру (дата видання та номер наказу Мінрегіону); дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах.

Пунктом 8 Порядку визначено, що для включення підприємств до реєстру підприємства подають до Мінрегіону заяву, до якої додають документи, передбачені в абзацах другому - сьомому частини другої статті 3 Закону.

Разом з тим, відповідачем не надано суду доказів того, що Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Фабричне по вул. Фабрична, 11 включено до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак посилання відповідача щодо застосування до нього вимог частини 3 статті 7 Закону у даному випадку є безпідставним та суперечить діючому законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п.3 ч.1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно з п. 7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього Договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Перевіривши розрахунки позивача, в тому числі: періоди нарахувань, розміри простроченого платежу, облікові ставки НБУ, індекси інфляції, суд дійшов висновку, що 518,31 грн. пені, 92,89 грн. 3% річних, 503,24 грн. інфляційних втрат позивачем нараховані відповідно до умов Договору та вимог діючого законодавства.

У відповідності до вимог статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за Договором в сумі 1114,44 грн., в тому числі: 518,31 грн. пені, 92,89 грн. 3% річних, 503,24 грн. інфляційних втрат.

Тому, враховуючи вищевикладене, підтвердження матеріалами справи заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 1114,44 грн., суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до ст. ст. 123, 129 ГПК України позивачу за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762 грн.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236- 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Фабричне по вул. Фабрична, 11 (40024, м. Суми, вул. Фабрична, 11; ід. код 38522758) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; ід. код 20077720) заборгованість за Договором купівлі-продажу природного газу № 1663/14-ТЕ-29 від 22.11.2013 у сумі 1114,44 грн., в тому числі: 518,31 грн. пені, 92,89 грн. 3% річних, 503,24 грн. інфляційних втрат; а також витрати по сплаті судового збору у даній справі в розмірі 1762 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено 14.01.2019.

Суддя В.Л.Котельницька