Постанова

від 27.12.2018 по справі 907/643/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" грудня 2018 р. м. Львів Справа №907/643/18

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді (судді-доповідача): М.І. Хабіб

суддів: Н.М. Кравчук

ОСОБА_1,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Ліки України від 14.11.2018 № 1.1/342 на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 08.11.2018

у справі № 907/643/18 (суддя: Ремецькі О.Ф.)

про відмову ПАТ Державна акціонерна компанія Ліки України у видачі судового наказу про стягнення з Комунального підприємства Центральна районна аптека № 4 Закарпатського обласного виробничого об'єднання Фармація , м. Мукачево Закарпатської області 2 511,86 грн 3% річних та 10 111,00 грн інфляційних втрат

ВСТАНОВИВ:

07.11.2018 ПАТ Державна акціонерна компанія Ліки України (далі - ПАТ ДАК Ліки України ) звернулося до Господарського суду Закарпатської області із заявою про видачу судового наказу в порядку ст.ст. 12,147,148 ГПК України про стягнення з боржника - Комунального підприємства Центральна районна аптека №4 Закарпатського обласного виробничого об'єднання Фармація (далі - КП Центральна районна аптека №4 ) 90 607,86 грн заборгованості, з якої: 77985,00 грн основний борг за медичну продукцію, поставлену на підставі договору № 94/НП/Х від 25.02.2013, 2511,86 грн 3% річних та 10 111,00 грн інфляційних втрат, нарахованих на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за прострочення оплати.

Господарський суд Закарпатської області видав судовий наказ від 08.11.2018 у справі № 907/643/18 на стягнення з Комунального підприємства Центральна районна аптека №4 Закарпатського обласного виробничого об'єднання Фармація на користь ПАТ Державна акціонерна компанія Ліки України 77 985,00 грн основного боргу за поставлену продукцію на підставі договору поставки наркотичних та психотропних лікарських засобів № 94/НП/Х від 25.02.2013 та 176,20грн судових витрат.

Ухвалою від 08.11.2018 у справі № 907/643/18 суд відмовив у видачі судового наказу про стягнення 2 511,86 грн 3% річних та 10 111,00 грн інфляційних втрат на підставі частин 1 та 3 ст.152 ГПК України.

Ухвала мотивована тим, що стаття 148 ГПК України передбачає видачу судового наказу про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним в письмовій формі, якщо сума вимоги не перевищує 100розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вимоги заявника про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань, хоча і мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань.

Відтак суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 відсотків річних, які за своєю правовою природою не є вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, не підлягають розгляду в порядку наказного провадження.

Заявник не погодився з ухвалою суду першої інстанції від 08.11.2018, оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального та матеріального права. Просить скасувати ухвалу, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Скаржник вказує, що інфляційні нарахування та три відсотки річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відтак вважає, що інфляційні нарахування та три відсотки річних у розумінні статті 625 ЦК України є частиною суми боргу, тобто є грошовим зобов'язанням, яке вираховується у відсотках від суми заборгованості.

Зазначає, що законодавець не обмежував поняття грошової заборгованості , визначеної ст.148 ГПК України, певним її видом, а лише обмежив сумою такої заборгованості - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, скаржник вказує, що така правова позиція викладені Верховим Судом у постанові від 24.07.2018 у справі № 905/125/18.

Боржник -КП Центральна районна аптека №4 ЗОВО Фармація не скористався своїм правом для подачі відзиву на апеляційну скаргу в порядку ч. 1 ст. 263 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.11.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ ДАК Ліки України та ухвалено здійснити розгляд справи № 907/643/18 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Частиною 2 статті 12 ГПК України визначено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором).

Відповідно до ч. 1 ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

ПАТ ДАК Ліки України звернулося до Господарського суду Закарпатської області із заявою про видачу судового наказу в порядку ст.ст. 12,147,148 ГПК України про стягнення з боржника - КП Центральна районна аптека №4 90 607,86 грн заборгованості за договором № 94/НП/Х від 25.02.2013, з якої: 77985,00 грн основний борг за медичну продукцію, 2511,86 грн 3% річних та 10 111,00 грн інфляційних втрат, нарахованих на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, тобто сума заборгованості не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, як вірно вказує скаржник, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої.

Законодавець не обмежував поняття грошової заборгованості , визначеної ст.148 ГПК України, певним її видом, а лише обмежив сумою такої заборгованості - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При розгляді касаційної скарги в аналогічній справі Верховий Суд прийняв постанову від 24.07.2018 у справі № 905/125/18, в якій виклав правові позицію, згідно з якою інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 відсотків річних не є вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, відтак вважає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у видачі наказу про стягнення з боржника 2511,86 грн 3% річних та 10 111,00 грн інфляційних втрат.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що ухвалу Господарського суду Закарпатської області належить скасувати, матеріали справи № 907/643/18 направити на підставі ст. 280 ГПК України на розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з ч.14 ст. 129 ГПК України при передачі справи на розгляд суду першої інстанції апеляційний суд не здійснює розподілу судових витрат

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 280, 281,282, 284, Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задоволити.

2. Ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 08.11.2018 у справі № 907/643/18 скасувати. Справу передати на розгляд Господарського суду Закарпатської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і згідно з п.2 ч.1 ст. 287 ГПК України не підлягає оскарженню у касаційному порядку.

ОСОБА_2 Хабіб

Судді Н.М. Кравчук

ОСОБА_1