Рішення

від 10.01.2019 по справі 910/16263/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 10.01.2019Справа №  910/16263/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г. за участю секретаря судового засідання Купної В.В., розглянув матеріали господарської справи за позовом          державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча                                                   компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька                                         атомна електрична станція» до                    товариства з обмеженою відповідальністю «Міруа» про                    стягнення 108 789,65 грн. представники сторін: від позивача                    не з'явився від відповідача          не з'явився ВСТАНОВИВ: Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Міруа» (далі - відповідач) про стягнення 108 789,65 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов'язку зі своєчасної поставки товару за договором на постачання товару № 13140/53-124-01-17-07360 від 13.11.2017, внаслідок чого позивачем нараховані пеня у розмірі 57 558,05 грн. та штраф у розмірі 51 231,60 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2018 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 10.01.2019. Представники сторін у судове засідання 10.01.2019 не з'явились, про дату та час судового розгляду повідомлялись належним чином шляхом направлення на юридичні адреси позивача та відповідача, зазначені в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, ухвал суду. Відповідач правом надати відзив на позовну заяву не скористався. Клопотань про відкладення розгляду справи не подав. Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ч. 9 ст. 165, ст. 202 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив: 13.11.2017 між державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція») (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Міруа» (постачальник) був укладений договір поставки № 13140/53-124-01-17-07360 (далі – Договір). За умовами п. 1.1 договору, постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупцю, а покупець – прийняти і оплатити ЗІЗ для органів дихання (надалі – товар), в кількості та по ціні відповідно до специфікації № 1, що є невід'ємною частиною договору. Відповідно до п. 3.1 договору сторонами узгоджено, що ціна договору становить          609 900,00 грн., крім того 121 980,00 грн. ПДВ, всього 731 880,00 грн. Ціна за одиницю товару, загальна ціна та кількість товару по договору визначаються специфікацією № 1 до договору (п. 3.2 договору). Відповідно до Специфікації № 1 до договору в редакції додаткової угоди № 1 від 26.03.2018 визначено найменування продукції, технічні характеристики, кількість, всього:    14 позицій, загальна вартість товару 731 880,00 грн. У розділі 5 договору погоджені умови поставки: строк поставки становить 20 календарних днів з дати укладення сторонами договору (п. 5.1), приймання товару та якістю та кількістю здійснюється покупцем на складі вантажоотримувача у відповідності з Інструкціями № П-6 (1965р.), № П-7 (1966р.) (п. 5.2 договору); поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DDP згідно з ІНКОТЕРМС 2010 на складі вантажоотримувача за адресою: 30100, Хмельницька обл., м. Нетішин, Хмельницьке відділення ВП «Складське господарство» (п. 5.3 договору). Згідно з п. 6.3.1 договору встановлено зобов'язання постачальника забезпечити поставку товару в строки, встановлені договором. Договір вважається укладеним з дати підписання його обома сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань сторонами (п. 11.1 договору). За порушення строків поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення, а за прострочення поставки понад 30 днів постачальник додатково сплачує покупцю штраф в розмірі 7% від вказаної вартості (п. 7.2 договору). Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що в порушення умов договору відповідач здійснив поставку товару за видатковими накладними з простроченням обумовленого договором строку. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить стягнути з відповідача               57 558,05 грн. пені та 51 231,60 грн. штрафу, нарахованих за прострочення виконання зобов'язань. Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, господарський суд виходив з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем укладено договір поставки, за умовами якого відповідач зобов'язався  поставити обумовлений товар, а позивач - прийняти і оплатити такий товар. У специфікації № 1 в редакції додаткової угоди до договору, сторони погодили, що загальна вартість товару, який поставляється, складає 731 880,00 грн., визначили найменування, кількість товару. Виходячи з умов п. 5.1 договору, враховуючи, що договір підписано сторонами 13.11.2017, а строк поставки становить 20 днів з моменту його підписання, кінцевий строк поставки – 03.12.2017 включно. Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач на виконання умов договору здійснив поставку товару за видатковими накладними № 179 від 24.01.2018 на суму 509 374,56 грн.,          № 324 від 23.02.2018 на суму 135 025,44 грн., № 495 від 10.04.2018 на суму 70 859,52 грн.,       № 654 від 27.04.2018 на суму 87 480,08 грн. З пояснень позивача у позовній заяві та доданих до позову матеріалів судом встановлено, що за видатковою накладною № 324 від 23.02.2018 здійснено постачання товару, який не передбачений договором: позиція № 1 накладної на суму 70 859,52 грн. (з ПДВ), про що складено Довідку про виявлення невідповідності на етапі ВК-1 № 10/1 від 30.01.2018. Листом № 61-877 від 02.02.2018 про факт виявлення невідповідності товару було повідомлено постачальника, надано примірник вказаної Довідки. Листом за вих. № 32-04 18 від 25.04.2018 постачальником - ТОВ «Міруа» узгоджено з покупцем прийняття товару за видатковою накладною № 179 від 24.01.2018. З наданих документів вбачається, що відповідачем прострочено постачання товару за договором, кінцевий строк поставки якого був встановлений до 03.12.2017 включно. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором поставки № 13140/53-124-01-17-07360 від 13.11.2017 належним чином доведений, підтверджений матеріалами справи та не спростований  відповідачем. Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України). Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст.  230 ГК України). Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. З огляду на вищенаведені положення законодавства, сторони, керуючись принципом свободи договору за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення не грошового зобов'язання - порушення строків постачання продукції. Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що за порушення строків поставки постачальник зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,1% вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, а також за прострочення більш ніж на 30 діб, додатково сплачує штраф в розмірі 7% від вартості непоставленого товару. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.           Як неодноразово наголошував Верховний Суд України та Верховний Суд, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачена частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11, у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16. Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу суд встановив, що він виконаний арифметично правильно, з дотриманням вимог чинного законодавства та умов укладеного сторонами договору. Отже, відповідна вимога заявлена позивачем правомірно та обгрунтовано, а з відповідача підлягає стягненню штраф в  розмірі 51 231,60 грн. Крім того, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що позивач невірно визначив період та базу (розмір заборгованості) для її нарахування. Здійснивши власний розрахунок пені суд встановив, що її розмір становить 52 509,38 грн., тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимога про стягнення з відповідача пені заявлена позивачем обгрунтовано, проте підлягає задоволенню у розмірі визначеному судом, а саме - 52 509,38 грн. Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 52 509,38 грн. та штрафу в розмірі 51 231, 60 грн. Витрати зі сплати судового з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 233, 237-238, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Міруа» (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, буд. 8/10; ідентифікаційний код 32984313) на користь державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна  електрична станція» (30100, Хмельницька обл., м. Нетішин, вул. Енергетиків, буд. 20; ідентифікаційний код 21313677) 52 509,38 грн. (п'ятдесят дві тисячі п'ятсот дев'ять грн. 38 коп.) пені, 51 231,60 грн. (п'ятдесят одну тисячу двісті тридцять одну грн. 60 коп.) штрафу, 1 680,23 грн. (одну тисячу шістсот вісімдесят грн. 23 коп.) витрат зі сплати судового збору. 3. В іншій частині позову відмовити. 4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено 15.01.2019. Суддя                                                                                                       О.Г. Удалова